Конспекти уроків української літератури 10 класКонспекти уроків української літератури 11 класКонспекти уроків української літератури 8 класКонспекти уроків української літератури 9 класУсі уроки української мови та літературиФайли

13 фактів про роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада», про які ви не знали

Сьомого серпня минає 200 років від дня народження Пантелеймона Куліша. В історію він увійшов, поряд із Тарасом Шевченком і Миколою Костомаровим, як діяч «Наддніпрянської Трійці», яка заклала підвалини розвитку модерної української культури. Він творець правопису «кулішівка», що ліг в основу сучасного. Здійснив перший повний переклад Біблії українською мовою (працю завершили Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький), переклав 13 п’єс Шекспіра, твори Байрона, Шилера тощо. Але, мабуть, найвідомішим його твором є перший історичний роман в українській літературі «Чорна рада», який надійно увійшов в освітню програму як обов’язкове чтиво. Тут стисло подано цікаві факти з історії створення цього роману, малознані або зовсім незнані не тільки широкому загалу, а й фахівцям.

Куліш Пантелеймон Олександрович -Шкільне життя

  1. Свій роман Куліш писав близько 14 років. Перша згадка про твір, ще тільки задум, датована 1843 роком, а вийшов він у світ 1857 року.
  2. Роман «Чорна рада» існує у двох різномовних версіях ‒ українській і російській, тотожних за сюжетом, але відмінних у багатьох деталях і навіть сценах. Це два самодостатні твори, які вийшли в один і той самий рік, але в різних містах: український ‒ у Петербурзі, російський ‒ у Москві. І водночас ці тексти є вільними авторськими перекладами один одного.
  3. Спершу Куліш створив роман російською мовою ‒ у 1844‒1845 роках, а завершив на початку 1846 року. Відтак створив українську версію, і написав її дуже швидко, «на одному диханні» ‒ від березня до кінця літа 1846 року. Місцями він перекладав текст, а місцями писав наново, кардинально відходячи від російського протооригіналу.
  4. Якби Куліша не заарештували навесні 1847 року у справі Кирило-Мефодіївського братства, українська «Чорна рада» неодмінно з’явилася б уже того року. Текст роману автор передав своєму товаришу Осипу Бодянському, професору Московського університету і редактору «Чтений в Обществе истории и древностей российских», де твір мав іти до друку. Цей текст у рукописі зберігся донині повністю, і він дуже сильно відрізняється від того, який відомий у публікації.
  5. У своїх листах і в післямові до російського роману (статті «Об отношении малороссийской словесности к общерусской») Куліш позиціонує обидва твори ‒ український і російський ‒ як оригінал і переклад, водночас визнаючи за ними усі прикмети самодостатніх творів. Однак у дійсності, як бачимо, спершу було створено російський текст, а за ним український. Позиціонування українського твору до російського як оригінал і переклад зумовлювалося ідеологічними чинниками: письменник прагнув вивищити український текст над російським, поставивши його на чільне перше місце і відвівши російському місце другорядне.
  6. Стаття «Об отношении…» ‒ знакова для української словесності. У ній письменник маніфестує право українців на власну літературу, заявляє про неї як явище, яке підносить на небувалий рівень. Статтю було писано як передмову до українського роману, але цензурні перешкоди завадили опублікувати з ним. Тому автор вирішив подати статтю як післямову до російського твору.
  1. Усі розділи в російському романі мають епіграфи (і вони в ньому були на всіх етапах опрацювання тексту), а в українському їх немає (і їх ніколи в ньому не було). Епіграфи істотно доповнюють текст і є посутнім авторським ключем до розуміння його національної проблематики. В епіграфах Куліш широко цитує рядки Шевченкового послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм», на той час крамольного, та поезії гетьмана Мазепи. Авторство обох він змушений був приховати, подавши їх як «Анонім». Особливо виразна цитата із Мазепиної «думи»:

«Всі покою щиро прагнуть

Да не в один гуж всі тягнуть –

Той направо, той наліво,

А все браття – то-то диво!

Ей, братища, пора знати,

Що не всім нам пановати!

. . . . . . . . . . . . . . .

Зжалься, Боже України,

Що не вкупі має сини!»

Цей епіграф є ввідним до розділу, де описано перебіг «чорної ради».

  1. «Чорну раду» Куліш планував випустити з ілюстраціями. Він сам зробив ескізи, а також залучив до створення малюнків Сергія де Бальмена (художника-аматора, рідного брата Шевченкового друга Сергія де Бальмена). Пропонував також зробити малюнки й Шевченкові, однак той відмовився. Декілька Кулішевих ескізів до роману збереглися донині.
  2. До початку квітня 1856 року Куліш перебував в обструкції: його твори мали проходити попередню експертизу жандармського ІІІ відділу. Щойно у квітні з нього було знято це обмеження, і він відразу подав українську «Чорну раду» на розгляд цензури. Цензором українського роману був російський письменник, історичний романіст Іван Лажечніков. Він не читав українською, тож Куліш для ознайомлення з текстом надав російський «переклад», де Лажечніков і робив цензурні помітки. Куліш задіяв впливових урядників, які поручилися за нього, і цензор дозволив твір ще вчора опальному письменникові майже без зауважень.
  3. Із назвою твору Куліш повсякчас вагався. Властиво, основна назва «Чорна рада» уже фігурувала від середини 1840-х років, а клопоту завдавала друга назва, у підсумку ‒ підназва. До останнього вона мала відрізнятися в російському та українському текстах. Наприклад, первісний український варіант: «Чорная рада, або Історія нещасливого 1663 року. Із старосвітських рукописів, із древніх козацьких архивів повиймав, зложив і написанію предав П. Куліш», або один із варіантів російського тексту: «Черная рада, или Малороссия в 1663 году».
  4. За 14 років, коли Куліш писав і проредаговував твір, він створив багато варіантів. Цілі розділи і сцени, які містилися в ранніх редакціях, не увійшли до фінального тексту. Наприклад, був вилучений великий розділ зі сценою в пекарні, де Шраменко зустрічається із Череванівною і відразу закохується в неї, або цілий розділ, присвячений подіям у Святій Софії. Усі ці зміни наявні в рукописах роману, які значною мірою збереглися до нині.
  1. Від початку створення і до першого повного видання 1857 року російська версія «Чорної ради» мала чотири манускрипти. За час написання української версії автор створив шість рукописів, п’ять із яких переписав власноруч. Кожний рукопис спершу був біловим, але в перебігу редагування ставав чорновим, так що автор був змушений його переписувати знову і знову.
  2. Усі сучасні публікації української «Чорної ради» містять численні похибки в текстах (російська востаннє з’явилася аж 1899 року). Є системна хиба цих публікацій ‒ вони здійснені за другим і останнім прижиттєвим виданням «Чорної ради», яке вийшло 1890 року у Львові, але без участі автора, а не за першодруком 1857 року.

Ось декілька прикладів, які ілюструють, наскільки сучасні тексти є неточні. У Куліша: «На чім держиться Україна, як не на Запорожжі? а на чім держиться Запорожжє, як не на давніх, предковічних звичáях?», у всіх нинішніх виданнях: «На чім держиться Запорожжє, як не на давніх, предковічних звичаях?». У Куліша (автор пише про руки княгині): «Чи на те ж вони викохані, випестовані, щоб, покинувши високі князькії замки, застилати стіл козакові?», натомість замість «викохані» скрізь читаємо «виховані» і так далі.

Тепер в Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України разом із зарубіжними партнерами готується критичне видання «Чорної ради» у двох томах для «Повного зібрання творів» Куліша (видавництво «Критика»).

Олесь Федорук – старший науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України, кандидат філологічних наук

Джерело: radiosvoboda.org

  
Теґи
Back to top button
Close