Головне

Гектор у Трої. Прощання Гектора з Андромахою (Викладено за поемою Гомера «Іліада».)

Тим часом Гектор увійшов Скейською брамою у Трою. Зараз обступили його жінки і діти й почали розпитувати про своїх чоловіків та батьків. Але нічого не сказав їм Гектор, він звелів їм тільки молитися богам-олімпійцям. Гектор поспішив до палацу Пріама. У палаці зустріла Гектора його мати Гекаба, вона хотіла принести вина Гекторові, щоб він підкріпив свої сили, але відмовився Гектор. Він просив матір скликати троянок, щоб віднесли швидше в дар Афіні-Палладі коштовне покривало, справили богині великі жертви і благали її вгамувати лютого Діомеда. Одразу ж виконала Гекаба просьбу сина. І він швидко вирушив до Парісових чертогів.

Гектор застав Паріса в той час, коли він спокійно оглядав свою зброю; була тут і викрадена ним Єлена, вона розподіляла роботу між служницями. Почав докоряти Гектор Парісові за те, що байдикує він дома в той час, коли загибель загрожує всім троянцям. Паріс відповів Гекторові, що він готується до бою, що вийти на бойовище спонукає його і прекрасна Єлена. Звернулась Єлена з привітними словами до Гектора і просила його сісти й відпочити від бойових подвигів, а чоловіку своєму, Парісові, докоряла вона за його безтурботність, за те, що не відчуває він сорому. Нарікала Єлена і на те, що стільки бід послано на Трою через неї, але не з її провини, а з вини Паріса. Та відмовився Гектор відпочити в домі Паріса; він поспішав швидше побачити дружину свою і сина, перш ніж повернеться знову до бою. Не знав Гектор, чи пощастить йому ще раз потім побачити дружину і сина, чи повернеться він живим з битви, чи боги присудили йому загинути від рук греків.

Пішов до свого палацу Гектор, але не застав там Андромахи з сином. Служниці сказали Гекторові, що дружина його, дізнавшись, що греки тиснуть троянців, побігла з сином на міські мури і там стоїть, проливаючи сльози.

Швидко вибіг з палацу свого Гектор і поспішив до Скейської брами. Біля самої брами зустрів він Андромаху, за нею прислужниця несла маленького сина Гектора, Астіанакса; подібне до першої вранішньої зірки було прекрасне немовля. Узяла за руку Гектора Андромаха і, проливаючи сльози, сказала:
– О, мужу мій! Згубить тебе твоя хоробрість! Ти не жалієш ні мене, ні сина. Скоро вже буду я вдовою, уб’ють тебе греки! Краще не жити мені, Гекторе, без тебе. Адже не маю я нікого, крім тебе. Адже ти для мене все – і отець, і ненька, і чоловік. О, зглянься на мене й сина! Не виходь у бій, звели воїнам троянським стати біля смоковниці, адже тільки там можуть бути зруйновані мури Трої.
Але блискучошоломний Гектор так відповів дружині:

– Самого мене непокоїть усе це. Але великий сором був би для мене лишитися за мурами Трої і не брати участі в битві. Ні, повинен я битись попереду всіх на славу отця мого. Я знаю твердо, що настане день, коли загине священна Троя. Але не це засмучує мене, мене смутить твоя доля, те, що поведе тебе в полон який-небудь грек, і там на чужині невільницею ткатимеш ти для чужинки і носитимеш їй воду. Побачать там тебе плачучу і скажуть: «Оце дружина Гектора, який переважав силою й хоробрістю всіх троянських героїв», і ще сумніше стане тоді тобі. Ні, нехай краще вб’ють мене раніше, ніж побачу я, як поведуть тебе в полон, ніж почую плач твій.

Сказавши це, підійшов до сина Гектор і хотів його обняти, але з криком пригорнувся до няньчиних грудей маленький Астіанакс, злякався він розвихреної кінської гриви на Гекторовому шоломі. Усміхнулись ніжно немовляті Андромаха й Гектор. Зняв шолом Гектор, поклав його на землю, взяв Астіанакса на руки й поцілував. Високо підняв Гектор сина до неба і так благав громовержця Зевса і всіх богів безсмертних:
– О, Зевсе, і ви, безсмертні боги! Благаю вас, щоб син мій був такий же знаменитий серед громадян, як і я. Хай буде він могутній і царює в Трої. Нехай скажуть про нього колись, як вертатиметься з битви, що він перевищує мужністю батька. Нехай крушить він ворогів і радує материне серце.

Так благав богів Гектор. Потім віддав він Астіанакса дружині. Пригорнула до грудей Андромаха сина й крізь сльози усміхалась йому. Розчулився Гектор, пестливо обняв він Андромаху і сказав їй:
– Не сумуй так, Андромахо. Не пошле мене в царство похмурого Аїда проти веління долі ніхто з героїв. Ніхто не втече від своєї долі: ні хоробрий, ні боягуз. Іди ж, кохана, додому, візьмись до ткання, прядіння, доглядай за служницями. А ми, мужі, будемо дбати за воєнні справи і найбільш від усіх дбатиму за них я.

Одягнув шолом Гектор і швидко пішов до Скейської брами. Пішла додому й Андромаха, але часто оглядалася вона й дивилась крізь сльози, як віддалявся Гектор. Коли ж повернулася вона, плачуча, додому, заплакали з нею всі служниці: не сподівалися вони, що повернеться додому неушкодженим із бою Гектор.
У Скейській брамі наздогнав Гектора Паріс. Він поспішав у бій, виблискуючи мідною зброєю.
– Брате мій, – сказав йому Гектор, – я знаю, що жодна справедлива людина не може не цінити твоїх подвигів, але часто неохоче йдеш ти в бій. Часто мучусь я, коли чую, як лають тебе троянці. Але поспішімо швидше до війська.

Back to top button