Конспекти уроків української літератури 10 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Ольга Кобилянська «Valse melancolique» (10 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Ольга Кобилянська «Valse melancolique»

Мета: продовжити знайомство учнів із життям та творчістю Ольги Кобилянської; дати визначення таких понять, як «емансипація», «фемінізм»; проаналізувати твір письменниці «Valse melancolique»; дослідити історію написання, його композицію, жанрову приналежність, проблематику; розкрити образи головних героїнь твору; з’ясувати автобіографізм твору та чому він є прикладом так званої «феміністичної прози»; розвивати вміння учнів логічно висловлювати власні думки, давати оцінку героїні твору, вміння працювати з текстами,  використовуючи навички критичного мислення; виховувати почуття відповідальності за прийняті рішення, естетичні смаки, розвивати бажання розвиватися.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні на уроці ми з вами продовжимо знайомство з творчістю Ольги Кобилянської. З приходом її творів у літературу з’явилося таке поняття, як «феміністична проза». Що це за проза і чому новелу письменниці «Valse melancolique» вважають одним із найяскравіших її зразків, ми і з’ясуємо сьогодні.

  1. Слово вчителя

Якщо ми пригадаємо біографію Ольги Кобилянської, то неодмінно згадаємо, що до її близького оточення входило дуже багато жінок. До того ж ці жінки були дієвими, сильними, освіченими.

Пригадаймо хоча б той факт, що у вісімнадцятирічному віці Ольга знайомиться із Софією Окуневською  та Наталею Кобринською. Саме ці подруги Ольги Кобилянської вселяли надію, що жінка також може реалізувати себе і радили писати твори саме  українською мовою.

  • Що вам відомо про цих жінок?

Софія Окуневська – освічена дівчина, яка згодом стала першою на Буковині жінкою-лікарем. Наталя Кобринська – письменниця і громадська діячка , яка боролася за емансипацію жінок.

Звісно, у цьому контексті не можна залишити поза увагою і сам термін «емансипація».

Емансипація – (від лат. терміна «звільнення сина від батьківської влади») звільнення від залежності, скасування якихось обмежень. Поняття «емансипації жінок» у різний історичний час мало різне значення. Зокрема у  ХІХ-ХХ століттях  воно означало боротьбу жінок за рівні з чоловіками права: право на освіту, роботу тощо.

Ольга Кобилянська захопилась ідеями емансипації і фемінізму. Якщо говорити про фемінізм, то цей рух базувався на тому, що в суспільстві несправедливо брали верх чоловіки, а їхні домінування в суспільному та громадському житті пов’язане з патріархальними пережитками. Жінки-феміністки боролися та боряться за рівну участь з чоловіками у громадському та приватному житті.

Ці та інші впливи, зокрема вплив музики, яскраво відобразилися й у творах письменниці. Про вплив музики на особистість Ольги Кобилянської ми дізнаємося з автобіографічної, епістолярної, мемуарної  та  творчої спадщини письменниці, зокрема з твору, який ми розглянули на минулому уроці – «Фантазія експромт». Музика в житті письменниці відігравала чи не найважливішу роль: допомагала у хвилини розпачу та зневіри, підбадьорювала, надихала, не давала замкнутися в собі. Сім’я Кобилянських була творчо обдарована музикально. Ольга грала на фортепіано, лише два місяці навчаючись музичної грамоти, а ще грала на дримбі та цитрі. Письменниця знала багато пісень та романсів. Улюбленим композитором Ольги Кобилянської був Шопен, а ще їй подобалася музика Ліста, Шумана, Бетховена, Мендельсона, Моцарта тощо.

У своєму щоденнику Ольга Кобилянська писала: «Любо спливали нам вечори у родинному гуртку… Музика, спів були одинокою насолодою для нас у маленькому гірському містечку. Ціла наша родина була безтямно залюблена у своїй музиці так, що іноді грали аж поза північ і то, що попало нам під руки: грали класичну музику, різні сонати або наші народні пісні».

Музика, якою була оповита душа письменниці, мала великий вплив і на її світовідчуття.  Ліричними акордами та звуковими образами пройнято багато її творів, у яких  чітко відчутно автобіографічні нотки і в яких саме музика допомагає розкрити образи героїв. Одним із таких є, безперечно, новела «Меланхолійний вальс».

  1. Історія написання твору «Меланхолійний вальс»

Твір Ольги Кобилянської «Меланхолійний вальс» став своєрідним продовженням новели «Impromptu phantasie». Ці дві новели поєднала між собою музика, що стала символом краси й високих душевних поривань. Уперше твір був надрукований 1898 року в «Літературно-науковому віснику». Можна точно сказати, що цей твір містить у собі й автобіографізм, адже у листі до Осипа Маковея 17 лютого 1898 року, з легкої подачі якого, до речі, твір був надрукованим, Ольга Кобилянська писала таке: «Прочитали-сьте « Valse melancolique» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Тож пропоную вам пригадати сюжет твору, а потім ми з’ясуємо, яка з героїнь повісті більше всього нагадує нам Ольгу Юліанівну.

  1. Робота над змістом твору Ольги Кобилянської «Меланхолійний вальс»

5.1. Бесіда за питаннями

  • З чого розпочинається твір?
  • На що налаштовує вступ, в якому мова йде про ставлення до музики?
  • Від якого імені ведеться оповідь?
  • З ким знайомить нас героїня?
  • Як виглядало помешкання подруг? Зачитайте

Мали дві великі кімнати, елегантно уряджені, майже з комфортом, бо моя товаришка була з доброї родини і, хоч не розпоряджала великими фондами, була претензіональна і розпещена. “Я не можу зрікатися всього так, як ти!” — говорила не раз роздразнено, коли я напоминала їй числитися ліпше з грішми і зрікатися деяких приємностей.

  • Що ми дізнаємося про Ганну?
  • Як вона сама себе характеризує? Зачитайте

Я — артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тіснопрограмової людини, як ти! Ти можеш обмежитися на своїм грунті, бо мусиш; він вузький, але моє поле широке, безмежне, і тому я живу таким життям. Тепер іще не вповні таким, але колись пізніше, як стану цілком своїм паном,— розмахну крилами під небеса. Так наказує чуття артистичне. Я беру все зі становища артизму. А й ти повинна звертатися за ним; усі, цілий загал. Коли б усі були артисти освічені і виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лиш сама гармонія й краса. А так? Що округ нас? Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності, розумієш?

  • Як ви можете прокоментувати її слова?
  • Якою вам здається дівчина із «самопрезентації»?
  • Про що мріють дівчата? Зачитайте

— Коли останемося незамужніми женщинами, — говорила (слова “стара панна” ненавиділа), — то будемо також разом жити. Візьмемо собі ще третього члена в компанію, бо двох замало і не можна ніякої програми, ні статутів уложити, і будемо жити. Випробуємо третього компаньйона, з яких прикмет складається він, який у нього темперамент, як завелика освіта, як задалеко сягає поглядами в минувшість або будучність, а відтак приймемо. Потім най надходять на нас ті страшила, якими лякають перед незамужністю, як — самітність, безпомічність, дивацтво і т. ін. Ми не будемо самітні. Не будемо смішні, не будемо, так сказати б, бідні. Будемо мати своє товариство, розуміється й мужчин, бо без мужчин – монотонно, і будемо собі жити по душі. Тоді юрба переконається, що незамужня жінка — то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні…

  • Чи можна назвати ці мрії феміністичними?
  • Хто, на вашу думку, домінував у цій дружбі?
  • Як Марта говорить про вплив на себе Ганни? Зачитайте

 Вона панувала наді мною, мов над якою підданою, і хоч я могла розпоряджувати своєю волею так вповні, як вона, і супротивитися їй, — я, проте, не чинила сього ніколи. Мене не боліло те підданство під її вдасть; сила якоїсь відпори не прокидалася в мені ніколи. Противно, коли виїздила не раз у своїх інтересах на час із дому, я навіть тужила за нею. За нею і за тою силою, що йшла від неї і надавала цілому нашому окруженню характер і якесь життя…

Була гарна сама собою. Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно… А що в своїх постановах була скора й консеквентна, — я любила її безгранично, пристосовувалася до неї без надумування, і, мов та ріка, плила я спокійно виробленим нею руслом, щоб знов, як ріка, згубитися, може, і з іншими такими, як я, в житті, як у морі…

Мабуть, за те любила вона мене і називала своєю “жінкою”… Так жили ми вдвійку в гармонії довгий час.

  • Чим відрізнялася вдача дівчат?
  • Чи можемо ми їх порівняти?
  • Чому, на вашу думку, вони змогли подружити, хоча були настільки різними?
  • Що про Марту казала Ганна? Зачитайте

…Такі, як ти, Марто, такі, як ти, творять ту велику силу, що пригноблює таких, як я. Масою пригноблюєте ви нас, поодиноких, і ми загибаємо, мов той цвіт без насіння, через вас. Але ти, як індивідуальність, того несвідома, і тому не розумієш того…

  • Чому Марта не гнівалася на подругу? Зачитайте

 Була незвичайно доброго серця: отут в одній хвилі кидалася, гарячилася й змагалася, а вже в другій — була добра. Товариство, в яке входила, і товаришки, що її любили, розпестили її, догоджуючи їй у найменшій дрібниці, боготворячи її задля краси й таланту та задля її оригінальних помислів. Належала до різних товариств, не жалувала нічого, а визичуваних товаришкам грошей не приймала ніколи назад. Любила над усе елеганцію, називаючи се третьою важною заповіддю в умовах до щастя; бувала через се не раз навіть несправедлива в осуді людей, але до елеганції тягло її, мов дитину до чічки.

  • З якою проблемою стикнулися подруги?
  • Як вони намагалися її вирішити?
  • Як відреагувала Ганна, коли отримала карточку від консьєржа?
  • Що її цікавило?
  • Що дізналася Марта про Софію Дорошенко на практичних заняттях з англійської?
  • Як вона описує Софію, коли звернула на неї увагу під час занять? Зачитайте

Бачила лише темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову, і потрохи лице з профілю. Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію… Спадисті її рамена надавали їй ціху [17] якоїсь панськості, певності…

Не знаю чому, я неустанно дивилася на неї. Мене неначе тягло до неї, неначе силувало віддати їй цілу свою істоту на услугу або й ще більше: віддати всю ясність своєї душі, натхнути її тим. Сама не знаю, що таке тягло мене до неї…

  • З якими душевними переживаннями зустрілася Марта?
  • Як це описано у творі? Зачитайте

Один молодий професор, що приходив на годину конверзації англійської мови, почав горнутися до німочки, неначе забув, що не розмовляв досі з ніким, лише зо мною, що ми були собі найліпшими товаришами і що, почавши дискусію по-англійськи, кінчили її звичайно в матерній мові, бо мали собі стільки сказати, що по-англійськи не находили ще скоро слів, а година проминала, наче мінута.

Чому був такий невдячний? Німочка не вміла так по-англійськи, як я! Правда, запрошувала його раз у раз до себе, обіцювала бог знає що за діла від свого батька, ректора університету; а я така бідолаха супроти неї, що червоніюся вже за п’ятдесят кроків перед ним, не втяла б ніколи такого. Що подумав би він собі? Що сказала б Ганна! О Ганна! Вона не сміялася б, як із першої-ліпшої моєї неповоротності, але, скрививши вуста, лише сказала б: “Почуваєш уже зворушення? Ну, правда, тобі вже по двадцятім, — ergo треба чимскоріше голівку під очіпок пхати!..”

  • Чому, на вашу думку, навіть переживаючи нещасливе кохання Марта думає про те, що б сказала подруга?
  • Чим відрізнялися погляди подруг на кохання?
  • Чи заперечувала його Ганна? Зачитайте

— Ганнусю, а як полюбиш?

— Та що там! — відкинула зневажливо. — То буду любити. Чи се вже найстрашніше в світі?.. Полюблю живий образ. Один, і другий, і третій! Коли б лише досить хороші, досить пориваючі й гідні моєї любові істоти! Коли б повні великих, перемагаючих своєрідних мотивів… а любити… байка! Я чекаю того розцвіту душі… може, сотворю в честь його… великий образ…

  • Яким було знайомство дівчат із Софією?
  • Як дівчата паоставилися до неї?
  • А що сама Софія?
  • Як вона відреагувала, коли побачила «холоднечу» від Ганни? Зачитайте

 Се я сама винна, що з’явилася тут перед вами… Ні, то ви винні,— поправилася, звертаючися нараз до мене й усміхнувшись несказанно милим усміхом. — Ви збудили в мені симпатію, про яку, мабуть, і не снили, хоч знаю вас лише з видження, бачила вас під час викладів науки гармонії. Шукаючи мешкання, зайшла я припадкове і в оцю вулицю. Прочитала виставлену в вікні картку, дізналася, що ви тут мешкаєте, і зараз рішилася замешкати у вас. Тому я тут. Але тепер бачу, що годі. Я ніяк не в силі грати з тим переконанням, що хтось із окруження зазнає через гру прикрість, а з нею — і через мене! О ні, ніколи! Мій фах вибагливий, і жадає зараз для себе нестісненої волі. А що я привикла віддавати музиці самі необмежене свобідні почування, то тут мішав би мою душу вічний неспокій і підозріння, що розстроюю іншим нерви і впливаю погано на моє окруження, а того я не хотіла би!.. Я потребую спокою, що випливає з замилування до музики і гармонії в відносинах, передусім — гармонії!

  • На які риси характеру Софії вказує така відповідь?
  • А як відреагувала Софія, коли дівчата погодились прийняти її? Зачитайте

 По ній було видко, що була урадувана, хоч не виявила сього словами. Здавалося, не вміла висказувати почувань словами, і ми могли хіба по її очах бачити її задоволення. Ті очі окинули нас вогким вдячним блиском, а відтак спустила їх скоро, мов засоромилася свого зворушення, викликаного щирим виступом артистки.

  • Що ми дізнаємося про Софію, коли дівчата починають жити разом? Зачитайте

 На питання Ганнусі про її рід, оповіла, що її батько був директором при однім великім банку і, стративши маєток, помер наглою смертю, а її мати живе при своїм браті, старім кавалері, прикована від кількох років прикрою недугою до крісла. Вона дуже боялася, щоб вуйко не оженився, чим грозив від часу до часу, бо відтак не могла б іти до консерваторії, що було б для неї тим самим, що смерть. Він утримує її й матір, і хоч вона могла б і в Відні заробляти на себе, — заробляє вже й тепер, даючи лекції музики, — то там не могла б сього чинити, бо мусила б увесь час посвятити музиці. Більше не довідалися ми від неї.

  • Як змінилося ставлення Ганни до Софії? Зачитайте

 З замилувань Софії бачу натуру тонкого стилю, дбалу про красу й штуку в повнім розумінні. А з другої сторони — вона для мене загадка. Байдужна на все, мов дерево. Наприклад, прошу, що то за тип? Вважаєш, яке в неї білля? Гарне і тонке, мов у графині, а її постіль іще краща. Спить, мов царівна. Коли вмивається, не забуде ніколи насипати кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате її верхня одіж… просто — “товпа”! Цікава я, як довго будуть іще гудзики теліпатися коло її пальта, коли пришиє кусник відорваного від сукні шнура, що наборзі пришпилила шпилькою, і коли позашиває свої рукавички!

— Се вона їх погризла, Ганнусю.

— Дивна привичка гризти рукавиці.

— Вона і нігті гризе.

— Констатую, що нервова. Лише нервові любуються в таких розривках, коли душа їх переповнена чуттям. Але, мабуть, вона наложила на свої чуття сильну упряж. Завсіди спокійна, як мармур. З крою її правильних уст гадаю, що не пристрасна; з широких скронь, що вірна; і з брів, що споюються між очима, що вміє тайну заховати…

  • А що Софія говорила про Марту? Зачитайте

 — Ганнуся слушно називає тебе жінкою, — сказала раз Софія до мене, коли я знов зробила їй якусь прислугу. — Ти є вже вродженою жінкою і матір’ю, між тим коли з нас обох, т. є. З Ганнусі й з мене, виробила б се аж любов, і воно мусило б статися якимось дальшим розвоєм наших істот! Ти — ще неушкоджений новітнім духом тип первісної жінки, що пригадує нам Аду Каїна або інших женщин з біблії, повних покори й любові. Але не вихованням виплеканої покори й любові, лише покори й любові з першої руки, з природи! Ти й без науки була б та сама, що тепер. Жертвувала б себе з напору вродженої доброти, без намислу і без претензій до подяки! Ти — тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі…

  • А що говорила про Ганну? Зачитайте

 — На неї ніколи не прийде черга. Вона душею — артистка, хоч її твори не здобудуть собі, може, європейської слави. На те нема ліку. Ні чоловік, ні діти не вилічать її з того; до того, вона гарна – вона є сама краса, і шкода би втискати ту артистично закроєну душу в формат пересічних жіночих душ. Повинна вижити вповні, якою саме єсть… 

  • За яких обставин Марта вперше почула «Меланхолійний вальс» у виконанні Софії?
  • Як це виконання описано у творі? Зачитайте

 Відтак заграла.

Був сумерок, і вона грала з пам’яті.

Почала злегка, граціозно, немногими тонами якийсь вальс.

Перша часть була весела, зграбна й елегантна.

Друга змінилася.

Почалося якесь глядання між звуками, неспокій, розпучливий неспокій! Спинялася раз по раз на басових тонах, то нижчих, то вищих, відтак окидала їх і переходила шалено скорою болючою гамою до вищих звуків. Звідси бігла з плачем наново до басів, — і знов глядання, повне розпуки й неспокою… все наново, і знов ряд звуків у глибину…

Весела гармонія згубилася; остався сам шалений біль, торгаючий божевільне чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом. Грала більш як півгодини, відтак урвала саме посередині гами, що летіла в вищі звуки, акордом несамовитого смутку.

Місяць світив і освічував цілу стіну кімнати і місце, де вона сиділа…

Скінчивши грати, зложила по хвилі руки на фортеп’ян – саме де ноти кладуться, і опустила на них голову.

Мертва тишина…

А однак я відчула, що в її душі відогрався цілий вальс, що його лиш скінчила, і що не може позбутися вражень його… Ті болючі гами й неспокійне глядання в низьких тонах…

Я боялася перебивати тишину.

Але се й не була звичайна тишина.

Була тишина, повна напруження й здавленого горя, з неї почало щось творитися й приймати форми зловіщих тіней.

Нараз підняла голову й почала знов те саме грати…

Легкий, граціозний початок, а відтак другу частину.

Грала майже завзято, мовби боролася з чимсь із усієї сили, але закінчила знов посередині перерваним смутком.

Притиснула розпростерті пальці до висків і відітхнула. Тепер я сама перервала вже мовчанку.

— Се вальс, Софіє? — спитала несміливо.

— Вальс.

— Гарний…

— Так! Се Valse mélancolique.

— Чия композиція?

— Моя.

— Маєш у нотах?

— Ні, в душі…

І замовкла. 

  • За яких обставин Софія розповіла про своє нещасливе кохання?
  • Що саме вона розповіла?
  • Який висновок вона зробила для себе з цих нереалізованих стосунків? Зачитайте

 Більше не любила я нікого в своїм житті. Але воно добре, — додала, поглянувши повним сіяючим поглядом до другої кімнати, де стояв її улюблений інструмент, — бо можу цілу душу віддати резонаторові. І я віддаю її йому! Коли сяду до нього, находжу рівновагу свого духу, вертає мені гордість і почуття, що стою високо-високо! Зате й граю йому звуками, яких не почує від нікого, і буду йому грати до останнього свого віддиху… Я знаю. Він останеться мені вірним. Він не мужик; не з того дерева, що виростає на широкій дорозі, але з того, що росте на самих вершинах… Я його музикант.

  • Чому Софії треба було згодом від’їхати?
  • Якою вона повернулася?
  • Чим почала займатися?
  • Які гарні новини приніс травень? Зачитайте

 Ганнуся спродала свою велику копію образа Корреджо “Віроломна” і марила вже про подорож до Рима, а я була не менш вдоволена. Здавала саме письменну матуру, тішилася надією, що й усна піде незгірше, а що найкраще — я була нареченою професора… того, з години конверзації англійської мови! Я дармо підозрювала його тоді в якихось симпатіях до німочки, — він для одного свого товариша виробляв рекламу.

  • Чи можна сказати, що мрії дівчат реалізувалися?
  • А що з Софією?
  • Якою вона повернулася з лекцій? Зачитайте

 Се йшла Софія. Надходила чимраз ближче й ближче… врешті — ввійшла. Не привіталася, як звичайно. Мовби не бачила нас у кімнаті. Пішла просто до замкнених перед хвилею дверей, отворила їх і зайшла туди…

Ми чули, як вона там, у кімнаті, отворила вікно, далі, по якійсь хвилі, цілий верх фортеп’яна… там відложила, проти свого звичаю, капелюх і парасольку, і аж потім увійшла знов до нас.

Зблизилася повільним ритмічним кроком, мов тінь, і, мов другу тінь, тягнула щось із створеної наново кімнати за собою…

Відтак усіла біля нас на свій фотель.

Мовчала…

— Я дістала лист від вуйка… і не можу! Читайте. Піду грати. Мушу грати!

І піднявшися, сягнула до кишені й кинула нам лист на стіл. Відтак, таким самим кроком, як перше, пішла до кімнати…

Ми кинулися читати листа. Вуйко подавав їй до відомості, що оженився і не може її у Відні удержувати.

Ми поніміли… 

  • Що грала Софія?
  • Що сталося з фортепіано?
  • Як це вплинуло на Софію? Зачитайте

 Упала лицем на струни — зомліла…

Ми винесли її. Відтак відтерли, і Ганнуся побігла сама по лікаря. Заки він прийшов, вона заговорила.

— Чому Ганнуся казала, що резонатор тріс? Чому? — питала заодно майже розпучливо, так, як питають малі діти, не розуміючи причини відчутного жалю, не тямлячи, що з нею діялося. Я втихомирювала її. — Чому, чому?.. Але чому казала? — домагалася, і великі сльози котилися з її очей… — Чому казала, коли не спроневірився!..

* * *

Лікар приступив до її ліжка, як дістала сердечний удар.

Не міг їй помогти.

Зворушення, яких зазнала, були засильні і наступали заскоро, одне по другім, щоб їм могла опертися її фізична сила. Побороли її.

* * *

Винесли нашу музику.

Май забрав її до себе…

  • Чому зламана струна фортепіано зламала і Софію?
  • Як називається художній засіб, який використовує письменниця?
  • А як склалася доля Марти та Софії?
  • Чи можна сказати, що всі їхні бажання реалізувались?
  • Які враження у вас від цього твору?
  • Що було неочікуваним?
  • Що відрізняє твір з-поміж інших прочитаних?

5.2. Робота над композицією твору

 Опрацювавши зміст твору, давайте з’ясуємо його композицію та елементи сюжету.

Експозиція оповідь Марти про музику, враження від неї, життя з Ганною.
Зав’язка рішення подруг взяти третього компаньйона для спільного проживання; поява Софії Дорошенко.
Розвиток дії розмови подруг, їх уподобання, навчання, проблеми; смерть матері Софії.
Кульмінація серцевий напад Софії, її згасання.
Розв’язка похорон Софії, від’їзд Ганни до Італії, повернення, Мартине заміжжя.

5.3. Символізм твору

  • Як ви вважаєте, чому твір отримав саме таку назву?

Через весь твір проходить мотив меланхолійного вальсу, який повторюється так символічно – тричі.

  • З чим він асоціюється?
Надія Довіра Фікція
Сум Меланхолійний вальс Зневіра
Обірвана струна

 Сильний стресовий стан Софії доводить її до відчаю, фізичного та душевного болю. Символічно, що з останніми акордами зіграної мелодії, обірвалася струна, як і струна життя талановитої піаністки, яку  «музика позбавила життя».

5.4. Характеристика героїнь твору

  • Чи можна сказати, що у твору один головний герой?
  • Чим відрізняються дівчата? Охарактеризуйте кожну з них, використовуючи цитати з твору

Марта

 Марта – майбутня вчителька.  За характером Марта дуже скромна, лагідна, ніжна, співчутлива, м’яка. Найбільшою радістю для неї є допомогти іншій людині, догодити їй; вона часто відчуває бажання «обійняти цілий світ».

Вона з цікавістю та певним співчуттям вислуховувала «новітні думки», які висловлювала її подруга Ганна, проте не надто їх поділяла:

«Я не була ніяким новітнім типом, не мала жодних претензій до титулу “вибраної істоти”…»

Марті набагато ближчі традиційні цінності, які її подруга-художниця якраз відкидала: турбота про коханого чоловіка, про власних дітей, про господарство, хоч і необхідність розвиватися духовно, цінувати мистецтво Марта усвідомлювала.

Ганна

Ганна – художниця.  «Мала двадцять і кілька років, була знімчена полька і брала своє заняття дуже поважно. Дразлива і химерна, коли малювала, була в щоденнім житті наймилішою людиною».

Ганну дуже любили й шанували товаришки по заняттю та професори, називаючи «улюбленицею долі». Ганна мала дуже привабливу зовнішність:

«Була гарна сама собою. Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно…»

Дівчина мала дуже сильний характер, відрізнялася неабиякою волелюбністю, рішуче відстоювала свої своєрідні погляди на життя, при цьому не зважала на те, чи подобаються ці погляди тим, хто її оточує. Їй притаманна певна зверхність, віра у свою вищість, адже вона належала до «артистів», тобто митців, яких уважала «вибраною горсткою суспільності

Ганна – феміністка, і в розмовах зі своєю подругою Мартою вона багато разів порушувала тему прав жінок, захищаючи ідею, що жінка не зобов’язана виходити заміж, народжувати дітей, як того вимагають поширені в суспільстві уявлення, а натомість може цілком присвятити себе якийсь вищій діяльності, як-от служінню мистецтву.

Вона називає любов «байкою», для неї служіння мистецтву набагато важливіше за щастя в особистому житті.

Хоч Ганна мала досить складний характер, відрізнялася емоційною неврівноваженістю, вибуховістю, могла згарячу наговорити неприємних речей людям, до яких насправді ставилася добре, у ній все ж здебільшого перемагали доброта й співчуття:

«Була незвичайно доброго серця: отут в одній хвилі кидалася, гарячилася й змагалася, а вже в другій – була добра»;

«Належала до різних товариств, не жалувала нічого, а визичуваних товаришкам грошей не приймала ніколи назад».

Софія

 Софія – піаністка. Дівчині притаманні певна байдужість до свого вбрання, неохайність, про що свідчать такі деталі як напіввідірвані ґудзики на пальті та подерті рукавички. Софія – дуже тонка й складна натура, обдарована музикантка.

«Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи…»

Дівчина була скромна, для неї було важливо не обтяжувати тих, хто її оточує, своєю присутністю, не заважати їм. Її переповнювали сильні переживання, проте вона приховувала їх, постійно стримувала себе.

На долі дівчини позначилося надзвичайно сильне кохання до одного чоловіка, що виявився негідним її: злякався її надто сильних почуттів і втік, зрадив її, одружившись із дочкою багатія. Відтоді в душі Софії щось зламалося, всі свої почуття вона віддавала лише музиці.

Смерть Софії стала наслідком цілої низки ударів долі. Зрада коханого, смерть тяжкохворої матері, одруження дядька та його відмова оплатити омріяне навчання в консерваторії у Відні й нарешті обрив струни на її улюбленому фортепіано: «зворушення, яких зазнала, були засильні і наступали заскоро, одне по другім, щоб їм могла опертися її фізична сила. Побороли її».

  • Як ви вважаєте, яка з героїнь твору своєю вдачею більша схожа на Ольгу Кобилянську?
  1. Слово вчителя. Історія кохання Ольги Кобилянської та Осипа Маковея

 У 1895 році Осип Маковей (тодішній відомий поет, прозаїк, публіцист, критик) став редактором газети «Буковина» у Чернівцях. Переїхав туди зі Львова. Він уже у той час знав Ольгу заочно, за її творами. Тому через три дні після приїзду питає про можливість зустрічі. Кобилянська не відповідає, а за деякий час сама приходить в редакцію «Буковини». Бачить Маковея – і закохується у нього.

З того часу між ними починається тісне спілкування. Він редагує її твори, виправляє «поганий стиль», допомагає видати «Царівну» в газеті, виступає її найпершим критиком. Осип був зачарований її талантом, а Ольга – самим Осипом. Він бачив у ній добру подругу, вона його кохала. У листах турбувалася про його зношений одяг, давала поради щодо ведення господарства, жартівливо називала «медведем» через його вайлуватість, надсилала йому букети квітів. А він їй – фіалки. Майже щодня вони гуляли удвох у парку.

Згодом Ольга їде до батька до курортного містечка Кімполунґа. Запрошує Маковея на екскурсію горами. Він охоче погоджується і одразу приїжджає. Вони гуляли цілісінький день. Але от Осип більше не прийшов, хоча пробув на курорті ще тиждень.

Після повернення з курорту Ольга знову шукає зустрічі з Маковеєм, розписує йому свій буденний маршрут, відверто говорить, що він може її там знайти, якщо матиме бажання. Але Осип жодного бажання не проявляв. Кобилянська дуже мучиться, плаче вночі, страждає від нерозділеного кохання. Її листи до нього дуже відверті, вона не приховує своїх почуттів.

Восени 1897 року Осип Маковей приймає пропозицію Івана Франка працювати у «Літературно-науковому віснику» і переїжджає до Львова. Ольгу про це він не повідомив. Як пізніше виправдовувався, боявся її засмутити. Кобилянська дізналася про переїзд випадково від спільних знайомих. Не складно здогадатися, що відчувала вона тоді. Звісно, письменниця пораділа за свого коханого, але щиро сказала, що їй дуже сумно, що він їде. Вона тужила. І припинила писати твори. Можливо, через особисту драму. А у листі до Маковея 17 лютого 1898 року пише: «Прочитали-сьте « Valse melancolique» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Отже, проаналізувавши особисту драму Ольги Кобилянської і зіставивши її з драмою Софії Дорошенко, можна зробити висновок, що саме ця героїня несе в собі автобіографізм.

  1. Проблематика твору
  • А які проблеми порушено у творі?
  • жіноча рівноправність
  • свобода вибору
  • мистецтво і буденність
  • музика і реальність
  • пошуки щастя
  • кохання
  1. Літературний аналіз твору

Тема: зображення життя жінок-інтелектуалок, які прагнуть щастя у житті.

Ідея: мистецтво є віддзеркаленням внутрішнього світу людини, її свободою.

Рід: епос

Жанр: психологічна новела

  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання

Онлайн-тест, прочитати новелу Володимира Винниченка «Момент»

Завантажити: Ольга Кобилянська «Valse melancolique» (10 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 6.8 MB, Завантажень: 10)
Back to top button