Олександр Денисенко «Тарас. Повернення». Історія заслання Тараса Шевченка (8 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Олександр Денисенко «Тарас. Повернення». Історія заслання Тараса Шевченка

Мета: поглибити знання школярів про життя та творчість Тараса Шевченка, зокрема про період заслання; познайомити учнів із творчістю сучасного українського письменника та режисера Олександра Денисенка, подати історію створення його роману «Тарас. Повернення»; прочитати та проаналізувати уривок роману Денисенка, з’ясувати, які описані у ньому події були реальними; розвивати вміння виразного читання, аналізу тексту в контексті з біографією письменника; формувати кругозір, світогляд; виховувати почуття пошани, поваги до життя та творчості Тараса Шевченка.

Хід уроку

1. Організаційний етап

2. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні на уроці ми продовжимо з вами знайомство з життєвим шляхом Тараса Шевченка, зокрема із періодом його заслання. Про цей період написано багато наукових статей, а також він став основою для роману Олександра Денисенка «Тарас. Повернення», уривок з якого ми прочитаємо та проаналізуємо сьогодні.

3. Актуалізація опорних знань

• Пригадайте, як сталося так, що Шевченка заарештували?
• Яке покарання чекало на Тараса Григоровича?
• Коли було виголошено вирок?
• Як ви гадаєте, як почував себе Шевченко після такого вироку?
• Чи зрікся він своїх ідей? Доведіть.

4. Опрацювання навчального матеріалу. Заслання Шевченка

5 квітня 1847 року підступний донос на Шевченка, як учасника Кирило-Мефодіївського товариства, призвів до арешту. 6 квітня 1847 р. Шевченка під конвоєм було відправлено до Петербурга і ув’язнено в казематі Третього відділу. Саме там поет написав цикл віршів «В казематі», куди входить відомий вам вірш «Садок вишневий коло хати».

Після допитів Шевченка почали розглядати окремо від членів Кирило-Мефодіївського товариства, вважаючи поета найнебезпечнішим злочинцем, твори якого могли «возбудить малороссиян к восстанию». Ще в казематі Шевченко усвідомлював: на нього чекає жорстока розправа. 30 травня 1847 поета було засуджено до заслання рядовим солдатом в Окремий Оренбурзький корпус з особистою резолюцією Миколи I: “…під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”.

У своїх спогадах Тарас Григорович зазначав, що по прибутті в Оренбурзький край йому впала в очі велика кількість військових. Тут було багато політичних засланців. До нього прихильно ставився комендант Орської фортеці генерал-майор Ісаєв, дозволивши йому жити на приватній квартирі й спілкуватись з польськими засланцями. Але після смерті Ісаєва життя Тараса Шевченка змінилось. Шевченка перевели до казарми, де він щоденно підлягав муштрі і неодноразово перебував на гауптвахті. Писати й малювати поетові було заборонено, а приладдя для малювання, відібрані під час арешту і з Третього відділу так і не повернули. Утіхою зраненій душі стала поезія. Кожен рік, починаючи з 1847, поет робив невеликі книжечки і носив їх за халявою чобота. У них він заносив свої вірші. А самі книжки називав «захалявними».

Друзі в Оренбурзі добились, щоб солдат Тарас Шевченко був учасником військово-наукової  експедиції, яку очолював капітан-лейтенант Олексій Бутаков, офіцер Чорноморського флоту, сам з України, з Миколаєва, учений географ-гідролог, культурна й гуманна людина, що став дуже швидко приятелем Шевченка.

У 1848 р. Шевченко увійшов до складу наукової експедиції, яка досліджувала береги Аральського моря. У експедиції та в плаванні він пробув два літа (1848 – 1849 рр.), і за цей час виконав величезну кількість акварелей, малюнків, зокрема: «Укріплення Раїм», «Раїмська фортеця з моря», форт Кара-Бутак «Пристань на Сир-Дар’ї», «Маяк на Кос-Аралі» та багато інших. Цей період солдатської служби був для Шевченка найсприятливішим, адже він мав можливість писати і малювати.

Проте така можливість тривала недовго. За доносом прапорщика Ісаєва Шевченка

звинуватили в тому, що він ходив в цивільному одязі, писав вірші і малював; за це його заарештували і заслали у найглухіше і найвіддаленіше Новопетровське укріплення знову під найсуворіший нагляд.

Ново-Петровська фортеця була заснована 1846 р. на березі Каспійського моря на півострові Мангишлак. Місцевість пустельна і непривітна. «Песок да камень, – писав Шевченко, – хоть бы травка, хоть бы деревцо – ничего нет!.. Смотришь, смотришь, да такая тебя тоска возьмет, просто хоть удавись, да удавиться нечем!..» У цю пустелю він привіз із собою вербову гілку й посадив. Через деякий час устромлена гілка стала великою розлогою вербою, під якою Тарас Григорович любив відпочивати. Кажуть, ця верба стоїть там і досі.

Дуже суворо та жорстоко ставилися до Шевченка в Новопетровську: «Іду вулицею, стрічаю офіцера; треба шапку зняти, а я якось замислився та й зняв шапку не тією

рукою, якою приписано в “Уставі”. За це мене, раба Божого, під арешт на тиждень…».

Перебування Тараса Шевченка у Казахстані не обмежується Аралом та Мангишлаком. У травні 1851 р. до Ново-Петровської фортеці прибула експедиція штабс-капітана Антипова, що мала завдання дослідити підніжжя Західного Каратау на предмет виявлення кам’яного вугілля. Тараса Шевченка взяли в експедицію. Він намалював майже 70 малюнків краєвидів. Щоб уявити, які випробування дісталися експедиції, вистачить подивитись на географічну карту – пустелі Каракуми, Кизилкуми, переправа через Амудар’ю та Сирдар’ю; спека і спрага. Важко було поету, але це була і творчість, нові враження, це був відпочинок від солдатської муштри.

З 1853 року комендантом Ново-Петровської фортеці став майор Іраклій Усков, який з розумінням і співчуттям ставився до Шевченка, а умови його життя трохи пом’якшилися і полегшали. В цей час він потай поновлює і свою літературну діяльність, щоправда, звертаючись до нового для себе жанру – повісті. Крім того, велику відраду письменник знаходив у товаристві дітей. Комендант Усков мав двох дочок і Шевченко, який узагалі дуже любив дітей, швидко став для них немов рідний. Діти називали його «дядько Горич». Він розповідав їм про свою Батьківщину, робив вудочки, плів кошики, співав пісні, а також навчав їх грамоти. Він зблизився і з самим Усковим і з його дружиною Агатою. Ось що можна дізнатися з її спогадів про Шевченка:

«Першого враження не пам’ятаю: Шевченко не був світською людиною — він не міг одразу привернути вашу увагу. На зріст був середній, кремезний, трохи вайлуватий, навіть незграбний. Обличчя відкрите, добродушне, високе чоло з великою лисиною, що надавало йому солідного вигляду; рухи неквапливі, голос приємний, говорив чудово, плавно, особливо добре читав уголос.

Ближче познайомившись із ним, я знайшла в ньому чесну, правдиву, моральну людину. Про своє дитинство він якось побіжно розповідав, але що, тепер не пригадаю; взагалі він був стриманий і швидше недовірливий… Дітей Шевченко дуже любив. Мою старшу доньку Наталію він дуже балував і завжди шукав нагоди побавитися з нею.

Спочатку Шевченко боявся мого чоловіка, вважав його деспотом; мені багато доводилося з ним сперечатись, і я нарешті досягла того, що вони зблизились. Шевченко часто гуляв зі мною; я була рада такому співбесідникові, адже він  був дуже розвиненою людиною, з чудовою пам’яттю, тому теми для розмов під час прогулянок були найрізноманітніші; вони виникали у зв’язку з кожним предметом чи явищем, що чимось привертали увагу під час прогулянки. Завдяки цьому розмови з ним завжди були далекі від місцевих пліток і давали велике задоволення.»

Після смерті Миколи І на Тараса Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. 21 липня 1857 р. поета було оповіщено про його звільнення. У

день від’їзду Тараса Григоровича з фортеці були сердечні проводи. Не обійшлося і без сліз усіх тих, для кого він став близьким. Це були сльози радості за повернену йому волю. Після довгого очікування та підготовок 2 серпня він вийшов з Ново-Петровська і направився через Астрахань у Петербург.

Життя Шевченка періоду заслання було різним, і цьому періоду присвячене не одне дослідження і не один твір.

5. Опрацювання навчального матеріалу. Олександр Денисенко

Олександр Володимирович Денисенко (5 вересня 1958, Київ) — український літератор, актор, режисер, автор теле- і радіопередач. Член Спілки кінематографістів України, Асоціації українських письменників. Заслужений діяч мистецтв України.

Народився 5 вересня 1958 року у місті Києві у родині кінорежисера, Народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Денисенка Володимира Терентійовича, і актриси, Народної артистки України Наум Наталії Михайлівни.

У 1975 році закінчив київську середню школу № 92 ім. Івана Франка і вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет кібернетики. Впродовж навчання на факультеті, вже перебуваючи на другому курсі, створив студентський аматорський театральний гурток під назвою «Біля колон» і поставив два спектаклі «Двадцять хвилин з ангелом» за О.Вампіловим та «Міщанин у дворянстві» за Ж. Мольєром.

У 1978 році вступив на акторський факультет Всесоюзного інституту кінематографії у Москві на курс Народного артиста СРСР Сергія Бондарчука, який закінчив у 1981 році.

У 1981—2002 рр. — режисер і актор на кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка.

З 1988 року пише прозу і друкується в українських часописах, літературних збірках та газетах. Автор романів, повістей, оповідань, кіносценаріїв та п’єс.

6 березня 2012 р. Олександр Денисенко переміг у Всеукраїнському конкурсі літературних сценаріїв художнього фільму про Тараса Шевченка до 200-ліття від дня народження поета. За надання його сценарію «Прощання з пустелею» першого місця журі конкурсу на чолі з французьким кінокритиком Любомиром Госейко та українським кінооператором Юрієм Гармашем проголосувало одноголосно. Але на той час за правління проросійського президента Януковича фільм не був запущений у виробництво. Від автора сценарію і режисера Олександра Денисенка тогочасне Держкіно України вимагало змін у сценарії і вилучення сцен спрямованих проти російського імперіалізму і шовінізму. На що Олександр Денисенко не погодився. Таким чином картину було «поховано». Реанімувало її Держкіно України після Революції Гідності. У липні 2016 розпочалися зйомки фільму в Києві в фортеці Косий Капонір. Картина була завершена у грудні 2017, хоча її тизер оприлюднили ще в березні – в день 203-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. Прем’єрний показ фільму відбувся лише цього року в Національному музеї Тараса Шевченка. Фільм розповідає про життя Тараса Шевченка під час солдатської служби, яку він ніс в Новопетровському форті.

6. Перегляд тизера до фільму «Тарас. Повернення»

• Які враження у вас від побаченого у тизері?
• Як ви вважаєте, про шо саме фільм?
• Чому, на вашу думку, зняли фільм про Шевченка саме періоду заслання?
• Чи хотілося б вам ознайомитись з його змістом?

7. Опрацювання навчального матеріалу

Найчастіше фільми виходять після книг, проте з твором Олександра Денисенка вийшло трохи інакше. У 2018 році, вже після завершення зйомок фільму, у видавництві КСД було видано роман з однойменною назвою “Тарас. Повернення”, в якому багато сюжетних ліній, сцен і персонажів, яких, до речі, немає у фільмі. Пропоную вам ознайомитись із уривком з цього твору. Щоб вас заінтригувати, для прочитання було обрано уривок, яким завершується роман, той самий щасливий кінець, який означав свободу для головного героя.

8. Робота над змістом уривка з роману О. Денисенка «Тарас. Повернення»

8.1. Виразне читання уривка учнями 

… Новий день настав. І сонце викотилося на сході за пустелею. Його проміння коливалося від прохолодного леготу і зблискувало довгими тінями від високих надгобків-кулпитасів…

Біля найвищого култипаса тінь чоловіка опустилася на коліна. Він молився.

Що він читав, яку молитву, знав тільки вітровій, що здмухує з моря туман, і Господь Бог.

І з нього, з його білих клубів і піни морської крайки виринуло четверо вершників: Косарєв, Пєтров, Нікольський і Мацей Мостовський. Шевченко визирнув з-за стели і зачаївся, знову ховаючись за нею. Тарас дослухався і чув, що то так ахкає його серце. Його швидкі удари злилися з тривожним тупотом копит. І він не дужий його вгамувати. Чого чекають? Чи стане їм сміливості слово промовити.

• Тарасе Грироговичу! Ти вільний.

Замість відповіді мовчання. Довкола тільки шум хвиль. Усі четверо запасли очима небо. У піднебессі нікого, лиш саме палюче, хоч і вранішнє, сонце.

За хвилину Шевченкова тінь виокремилася від стели. Права рука на черезплічнику. З обличчя сірий.

Мостовський глянув на Косарєва. Того від досади ледь не судомило. Але він таки виїхав поперед усіх, витягнув із планшета наказ зі штабу про звільнення Шевченка.

– Вот приказ о вашем увольнении, Тарас…Григорьевич! – показав, випустив віжки й підняв другу руку, вже з іншими паперами: – А вот мой рапорт и предписание Ускова! Ві можете ехать с ними хоть сейчас в Санкт-Петербург!

Тарас відвернувся, знову сховався за култипас. Із каменю на нього зорила вирізьблена адайська долоня. І Шевченко сказав невідомо кому:

• А я хотів в Україну…
• И еще, Тарас Григорьевич! Примите мои… – і капітан замовк.

Усі троє чекали продовження його слів. Чекав і Шевченко.

Косарєв переборов погорду й чітко промовив:

• Прими наши извинения!

…

З пристані до Шевченка вже бігла Ната.

• Тарашь, не уежжай! Оштаньша шо мной! Тарашь! – щебетала дівчинка.

Зі шхуни збіг трапом радісний капітан. Він підхопив Шевченкову валізу і засипав словами:

• Тарас Григорьевич! Вам страшно повезло, что мы «Ласточку» отремонтировали после пожара! Выходим, однако, в первый рейс! До Астрахани за три дня нас донесет!
• Чуєш, Нато! Три дні, і я в Астрахані! – радів і собі Шевченко, обдивляючись вітрило.
• Прощайтесь быстрее, хочу раньше выйти, до отлива! – поквапив капітан і поніс Тарасову валізу на шхуну.

Ната притислася до Шевченка й сказала йому на вушко:

• Не шпеши! А то там мама шь папой не дадут нам поговорить.
• Я не спішу, – лагідно обізвався Тарас, – Але ж якось іти прощатися треба.

І як би того не хотіла Ната, а Шевченко підніс її до батьків, що стояли в кінці причалу. Агата в білій вуалі тримала Ускова під руку.

• Дякую, що прийшли!
• Ираклия благодарить нужно. Я ведь не знала, что вы так скоро бросаете нас. А вот он взял и привез попрощаться! Простите, что без особых подарков, – ці слова Ускова заготувала раніше. Та коли промовляла їх, то посоромилась.

Шевченко стояв перед нею геть обідраний, у подертих чоботях, у розірваному на правому плечі мундирі. Єдине, що претензійно виокремлювалося в усій його бідно вбраній фігурі, був сріблястий шовковий бант, який Тарас пов’язав замість маніжки на шиї у два широких завитки.

• Тарас Григорьевич! Поспешите! Скоро отлив начнется! – пришвидшував з «Ластівки» капінан.

Шевченко метушливо дістав із сумки книгу Томи Кемпійського «Про наслідування Христа» і підніс своїй вихованці.

• Натонько! Це тобі! Тут багато такого, що я тобі ще не розповідав. І ти, як згадаєш мене, то заглянь у цю книжку.

Присів до Нати, поцілував у щічку й на мить завмер, прислухаючись до її уривчастого дихання. Він провів долонею по м’якому волоссячку, а потім зняв банта і пов’язав тричі на Натину тонку шийку. Голівка дівчинки втонула в сріблястому шовкові, від чого мала зайшлася сміхом.

На «Ластівці» до трапа вискочив рознервований капітан. Засіпав голосно, неначе в рупор:

• Вы будете садиться или нет?

Шевченко не дослухався. Гладив Нату по голові.

• Горитш, а ми ш тобой еще увидимшя?

Тарас не знав, що відповісти.

• Я буду жьдать тебя, – як доросла сказала мала.

Капітан спересердя махнув на Шевченка і гучно віддав команду матросам:

• Отдать швартовы! Убрать трап!

І Шевченко нарешті послухався капітана. Пішов до шхуни, що вже відходила від причалу. І Агата раптом збагнула, що втрачає його. І їй схотілося сказати йому щось приємне. Та вона не знайшла нічого кращого, ніж подякувати:

• Тарасе Григорьевичу! Прощайте! И спасибо за стихи!
• Стихи? – перепитав Тарас і спинився. – Мои стихи! Это все, в чем я виноват перед вами…

Пристань віддалялася. Тарас задивився вгору. Над морем ширяв беркут і ганяв зграю фламінго, що дрімала при березі. «Ластівка» відпливала все далі від Новопетровського.

Тарас озирав світ. Його душа співала від солодкого відчуття свободи…

8.2. Словникова робота

Легіт – легкий приємний вітерець

Кулпитас – місце поховання кочівників, хаотична груба каміння накидана ма місці могили.

Стела – кам’яний стовп чи плита з надписом або рельєфним зображенням, що ставиться, споруджуються як надмогильний пам’ятник

Шхуна – парусне судно з двома і більше щоглами й косими вітрилами

Засіпати – почати робити мимовільні різкі рухи

8.3. Бесіда за прочитаним

• Яким постає перед нами Шевченко під час звістки про звільнення?
• Де він знаходився у той час? Що на це вказує?
• Що вказує на те, що описане в уривку, було наспавді?
• Як описано Тараса Григоровича під час прощання з Усковими?
• Що ми можемо сказати про його стосунки з цією сім’єю?
• Як Ускові ставляться до Тараса?
• Чому прощання, на вашу думку, таке довге?
• Чи були в уривку моменти, які вам здалися незрозумілими та заінтригували?

9. Підсумки уроку

10. Домашнє завдання

№ 2 ст. 36 (за бажанням)

Завантажити: Олександр Денисенко «Тарас. Повернення». Історія заслання Тараса Шевченка (8 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 14.5 MB, Завантажень: 138)