Конспекти уроків української літератури 10 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Іван Франко «Сойчине крило». Лірична драма у прозі про непереможне кохання (10 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Іван Франко «Сойчине крило». Лірична драма у прозі про непереможне кохання

Мета: продовжити знайомство з творчістю Івана Франка; дати визначення «модернізм», «неореалізм» та ознаки напрямів; розглянути і прокоментувати композицію новели  Івана Франка «Сойчине крило»; розкрити образи головних героїв; визначити символи твору та художні деталі; з’ясувати жанрову приналежність твору; виділити в ньому ознаки модернізму; розвивати вміння працювати з текстами, робити висновки й узагальнення; виховувати усвідомлення непереможної сили кохання, здатність розуміти й прощати.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Актуалізація опорних знань

 На минулому уроці ми з вами розглянули один із вершинних творів Івана Франка «Мойсей». Давайте пригадаємо деякі моменти з цього твору, та з’ясуємо, які визначення є вірними, а які ні і чому.

  1. Великий віршований твір із сюжетно-оповідною організацією, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала називається поемою.
  2. За жанровою приналежністю «Мойсей» Івана Франка є громадянською поемою.
  3. Поштовхом до створення «Мойсея» була скульптура Рафаеля Санті.
  4. У поемі «Мойсей» переплелися біблійна та історичні основи.
  5. Поема «Мойсей» складається з прологу та 12 розділів.
  6. Твір був написаний протягом січня-липня 1905 року.
  7. Пролог до поеми «Мойсей» був написаний першим.
  8. Зав’язкою твору є зневіра ізраїльського народу у тому, що «земля обітованна» буде досягнута.
  9. Мойсей покинув свій народ, бо боявся, що його закидають камінням.
  10. Звертаючись до бога у молитвах Мойсей звинувачує себе в тому, що не виконував заповіти господні.
  11. Азазель посіяв сумніви у душі Мойсея, і він втратив віру, сказавши, що Господь обдурив свій народ.
  12. Центральними проблемами поеми «Мойсей» є проблеми лідерства, історичного шляху нації, пробудження національної свідомості, віри в ідеалі.
  1. Повідомлення теми та мети уроку

 Творчість Івана Франка багатогранна, і цікава ще й тим, що митець творив на зламі ХІХ і ХХ століть. Як відомо, це час бурхливих історичних подій, різких соціальних перемін, змін у свідомості, світобаченні та світовідчутті людей. Це час зародження модернізму і нового мистецтва. Звісно, це не могло й не позначитись на творчості «Каменяря». Тож сьогодні на уроці ви дізнаєтесь про особливості модернізму та його відображенням на прозових творах Івана Франка, зокрема новелі «Сойчине крило».

  1. Теорія літератури

 На межі ХІХ–ХХ ст. в європейській духовності, культурі й науці поступово утверджується новий тип світосприймання й мистецький напрям — модернізм.

Появу модернізму зумовили дві основні причини.

Гносеологічна. Людину вже не задовольняли відповіді на головні питання буття, які давав реалізм. Природничі науки на межі століть зробили відкриття, що порушили й спростували давні матеріалістичні уявлення про будову світу; знову набули актуальності тези про непізнаність і неможливість цілковитого пізнання світу, про  низьку ефективність суто раціонального пізнання. Ставало очевидним, що для глибшого осягнення природи й сенсу існування світу й людської душі необхідно поєднувати свідомі й позасвідомі, раціональні й ірраціональні (емоційні, інтуїтивні) ресурси психіки.

Психологічна. Не задовольняла також реалістична настанова, за якою особистість цілком залежна від суспільних умов, середовища й виховання. Людина хотіла бути вільною, мати право вибору, активно творити свою долю, виявляти неповторність.

На перший план у модернізмі виходить конкретна людина — унікальна особистість з її складним внутрішнім світом, психологією. На межі ХІХ і ХХ ст. виразно модернізуються всі сфери життя. Людина хотіла, наприклад, наблизитися до небес, тому й почала споруджувати хмарочоси, забажалося їй швидкої їзди, повітроплавання — і в 1886 року з’являється перший автомобіль, а в 1903 року — перший літак.

Помітним кроком уперед у психологічній науці став психоаналіз австрійця Зигмунда Фрейда, який зосередив увагу на позасвідомих основах нашої душі.

Бурхливо розвинувся новий напрям у мистецтві. Чітко й однозначно визначити сутність цього багатогранного, внутрішньо суперечливого способу світосприймання дуже складно. Тому досі літературознавці по-різному характеризують його. І все ж більшість дослідників визначають такі основні ознаки модернізму:

  • інтуїтивний спосіб осягнення світу разом із логічним;
  • індивідуалізм — зосередження на «Я» автора, героя, читача;
  • заперечення залежності характеру та вчинків героя лише від зовнішніх умов його життя.
  • використання символу як засобу осягнення світу;
  • потужний струмінь ліризму
  • глибокий естетизм.
  • умовність.
  • волюнтаризм— воля – культ сили волі, активності, боротьби.
  • Ідеологічність.

 У межах літературного модернізму виділяють напрямки: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм, неоромантизм.

Неоромантизм — стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.

Визначальні риси неоромантизму:

  • змалювання яскравої індивідуальності, що вирізняється з маси, бореться;
  • герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;
  • головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини;
  • зовнішні події у творах неоромантиків відступають на задній план;
  • наявність умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;
  • відмова від типізації, символізм.

Неоромантизм розвинувся в українській літературі в 30-х роках ХХ століття, проте деякі його риси ми можемо побачити й у прозових творах Івана Франка, зокрема у повісті-новелі «Сойчине крило», над змістом якої ми будемо сьогодні працювати.

  1. Робота над змістом твору «Сойчине крило»

5.1. Слово вчителя

Новела «Сойчине крило» з’явилася у 1905 році. У цей час письменник опрацьовував нові теми, мотиви, шукав нові шляхи вираження думки. Більшість критиків вважають, що твір має яскраві ознаки раннього модернізму, оскільки автор уводить неоромантичні мотиви, поглиблює психологізм, хоча питання залишається відкритим.

Новела «Сойчине крило» має незвичну композиційну побудову і два головних персонажі, вона написана у формі щоденникових записів, на що вказує підзаголовок: «Із записок відлюдька». Така форма викладу дає можливість без посередників пізнати героя, його найінтимніші думки і почування, розкрити всі таємниці душі. У побудові твору та розвитку сюжету Іван Франко застосовує ще один прийом: виклад у формі листа. Це лист-сповідь, що розкриває пригоди героїні. Лист переривається ліричними відступами, які відображають реакцію героя на прочитане. Таким чином, створюється враження діалогу. Особливості композиції також в тому, що експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка викладені непослідовно, навпаки, найнапруженіші моменти обриваються волею персонажа, який пише листа, а також ліричними відступами – роздумами іншого персонажа про цей лист. Тож давайте розглянемо композицію твору.

5.2. Бесіда за питаннями

  • Коли відбуваються події у творі?
  • Що ми знаємо про головного героя?
  • Як він сам себе про себе говорить? Зачитайте.

Я пройшов важку школу і, здається, навчився в ній дечого. Я погубив багато цвітів по життєвій дорозі, похоронив багато ілюзій та охоронив коштовний плід і виніс його зі всіх катастроф, як Камоенс свою епопею з кораблекрушення, а се, власне, ту вмілість жити і насолоджуватися життям.

Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!

Життя — се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу. Ніхто не має права жадати від мене найменшої жертви з того скарбу, так, як я не жадаю такої жертви ні від кого.

Суспільність, держава, народ! Усе се подвійні кайдани. Один ланцюг укований із твердого заліза — насилля, а другий паралельний із ним, виплетений із м’якої павутини — конвенціональної брехні. Один в’яже тіло, другий душу, а оба з одною метою — опутати, прикрутити, обезличити і упідлити високий, вольний витвір природи — людську одиницю.

  • Як головний герой планує провести свято?
  • Що змінює його плани?
  • Як чоловік реагує на лист? Зачитайте

Ось він у мене в руках, той лист. Не лист, а чималий пакет. Адресований недоладно. Моє ім’я і прізвище — і Львів. Щастя, що нема нікого другого, що називався б так само, як я. А правда, і “д-р” напереді. А проте видно, що пише хтось…

Та що се? Марка російська і штемпель Порт-Артур! Із Порт-Артура? Се що за диво? Хто там, у Порт-Артурі, може мати інтерес до мене? Кому там, у Порт-Артурі, цікаво доносити мені щось? А може, то не до мене? Може, яка помилка? Може, всередині є друга коверта і лист призначений для передачі комусь іншому?

Я здавна боюся всяких листів і сам не пишу їх, хіба дуже рідко, в урядових або ділових справах. Кождий лист — се бомба. Може показатися іноді, що се шоколадова бомба, але з верхнього вигляду ніхто не може пізнати, чи та бомба не наладована мелінітом і чи не розірве тебе в найближчій хвилі.

Моя рука тремтить! Якесь холодне чуття пробігає по всьому тілі…

Але чого ж тремтить моя рука, держачи ножиці? Чого стискається серце якимось тривожним прочуттям?

Так і є! Се якийсь фатальний лист! Без виразного наказу моєї волі, якимось механічним відрухом рука відчинила його. Тонесенький пасочок з краю відкроєний. Загадка відкрита — і коли у тебе є ще який арсенал оружжя против мене, доле, коли ти якраз сьогодні, перед Новим роком, із другого кінця світу, з далекого Порт-Артура, навела ворожі батереї на мене, то стріляй! Поборемося!

Лист відчинений!

  • Що ми можемо сказати про емоційний стан героя у цій ситуації?
  • Яким він постає?
  • Що він знаходить у листі?
  • Як реагує на те, що почав читати? Зачитайте

Женщино, демоне! Чого тобі треба від мене? Чого ти завзялася мучити мене? Чи я в своїм житті зробив тобі яке лихо? Я віддав тобі все, що було найкраще в моїй душі, без домішки хоч би атомика низького, підлого, брудного, а ти погралася моїми святощами і кинула їх у болото. Я вірив у тебе, як у себе самого, а ти кажеш, що лише ролю грала передо мною. Я вкладав усе своє життя, всю свою душу в кождий свій погляд, у кожде своє слово до тебе, а ти хотіла лишити мені лише незабутнє артистичне вражіння!

Женщино, комедіантко, прокляття на тебе! Всі твої слова, і сміхи, і сльози — все комедія, все роля, все ошука!

  • Чим продовжується лист?
  • Як ви вважаєте, чому дівчина знала, що Хома буде сердитися?
  • Як вона виправдала себе?
  • А в чому звинувачувала Хому? Зачитайте

 Се я, Массіно, я мала би право нарікати на тебе, проклясти тебе. Адже признайся по щирості перед собою самим: ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мойого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого супокою, свого егоїзму. І я відчула се. Як мене боліло те, того ти не знав і не відчуєш ніколи, ти, поганий егоїсте й сибарите! Але маєш за се кару! Я покарала тебе, і, коли у тебе є хоч шматочок людського серця в грудях, ти мусив відчути ту кару і мусиш іще не так, не так відчути її!

Та проте, Массіно, не сердься на мене! Я, караючи тебе, потерпіла сто, тисячу разів дужче, як ти, і за моє терпіння…”

  • Як Хома реагує на це?
  • Чим дівчина пояснює у листі, що надіслала сойчине крило?
  • Яка історія пов’язана з сойкою? Зачитайте

Я щоранку зі стрільбою на плечі прибігала до твоєї хати, щоб сказати тобі добрий день крізь вікно. І щоранку ота сойка, що гніздилася на смереці проти самого вікна, своїм скрекотом упереджала тебе про мій прихід.

Я зразу полюбила її. Вона була немов моя повірниця, моя служка…

А потім я почала ревнувати тебе до сеї сойки. Тихо, в глибині душі, я почувала глуху заздрість до неї. Мені здавалося, що ти не мене любив, а її. Її веселий скрекіт будив тебе щоранку; її тихе порання в гнізді оживлювало тебе; цікавий погляд її очей наповняв тебе чарами, окрилював твої слова. І я зненавиділа її, як свою суперницю…

І я вбила її.

Одного ранку я прийшла вчасніше, як звичайно. Хотіла підійти так тихо, щоб ота ненависна сойка не почула мене, щоб мій, а не її голос збудив тебе. Та ні! Ледве я наблизилася на яких п’ятдесят кроків до твоєї хати, ледве моя зелена сукня показалася на стежці серед сірих дубових пнів, а вже моя суперниця почула мій прихід, побачила мене, вискочила з гнізда і, скачучи по гілляці над самим твоїм вікном та злорадно — так мені бачилося — тріпочучи крильми, заверещала своїм хрипливим голосом:

Ні, я не могла стерпіти сього! Я зайшла смерічками за вугол твоєї хати, підвела стрільбу до ока, і, поки навісна сойка все ще скрекотала, сидячи на гілці, я вицілила….

Ти вибіг із хати. Ти був увесь блідий. Побачивши мене, ти не всміхнувся, не простяг мені, як звичайно, обох рук, тілько з якимось докором у голосі запитав:

— Манюсю, а се що таке? Ти забила нашу сойку?

А в мене в хвилі вистрілу вже зайшла реакція в душі. Мої руки дрожали. Я вхопила мертву пташину і почала цілувати її закровавлену головку. Потім розплакалася.

Тямиш, як ти обтирав мені сойчину кров із уст, і цілував мої уста, і вцитькував мене? А того-таки й не допитався, за що я забила сойку.

А на обід ми з’їли її смажену. І сміялися. Тямиш? Але я тоді вже знала, що нам не бути в парі, що та сойка — то наша розлучниця.

Я заховала її крильця, поклала їх між обложки і картки свойого молитовника і не розставалася з ними ніколи. Отак зо мною заїхали вони аж сюди, до Порт-Артура.

А тепер посилаю тобі одно з них. Здається мені, що се летить до тебе половина моєї душі. А як одна половина залетить, то від твоєї душі буде залежати, чи прилетить і друга.

  • Які ваші враження від цієї ситуації?
  • Як ви вважаєте, чому цим птахом стала саме сойка?
  • Чи можна сказати, що вона нагадує нам і саму героїню, Маню?
  • А як на історію про сойку відреагував Хома? Зачитайте

 Впадаєте в сантиментальність, шановна пані! Вона шкодить вам. Поетичні вислови та сльозоточиві фрази не до лиця вам.

Того писання ще груба пачка. Вже восьма вибила. Як воно все таке саме, то зачинає бути нудне. Не варто було й трудитися писати таку пустомельщину.

  • А якими словами продовжує лист Маня? Зачитайте

“Я знаю, Массіно, ти не любиш сентиментальності. І тебе вже знудило отсе балакання без змісту. І ти питаєш себе: чого вона хоче? Чого чіпляється? І чи довіку думає натуркувати мені голову своїми катеринковими: чи тямиш? чи знаєш?”

  • Що розповідає Марія у своєму листі далі?
  • У який вечір повертається думками Марія?
  • Який персонаж з’являється у творі?
  • Як поводить себе Марія?
  • Чому, на вашу думку, вона тікає?
  • А як цей епізод пригадує Хома? Зачитайте

Ти встаєш і приступаєш до мене. Легенько виймаєш свою руку з моєї, кладеш мені обі руки на плечі і поважно, тихо дивишся мені в лице.

В тім моменті й тепер стоїш мов жива мені перед очима. На тобі перкальова сукня, червона з білими круглими цятками. На шиї золота брошка з опалом. У волоссі металевий гребінець. Стоїш похилена наді мною. Мої очі спочивають на твоїх грудях, що злегка хвилюють під сукнею. Потім я підводжу їх на твоє лице. Твої губи легенько тремтять…

— Я щасливий.

— Ти щасливий,— повторила ти якось бездушно, мов луна. А потім, обертаючи до мене очі, в яких раптом запалали якісь таємні іскри, ти запитала:

— А що таке щастя?

Я глядів на тебе. Мені було так любо глядіти на тебе, впиватися твоєю красою. Се було моє щастя. Давати в тій хвилі філософічну дефініцію щастя видалося мені профанацією сеї райської хвилі. Ти перша перервала її своїм сміхом. Із подвір’я забряжчав дзвінок.

Ти вибігла, щоб не вернути більше. А я сидів на веранді, курив папіроску, пускав із неї дим тонкими клубками і плавав у рожевих хвилях розкоші, дожидаючи тебе.

Дурень, дурень! Засліплений, егоїстичний дурень! І як я міг тоді не розуміти тебе? Як моє глупе серце не спалахнуло, як мої уста не крикнули, як мої руки, мої зуби не впилися в тебе?

Адже ж я знаю, розумію тепер, що та хвиля рішила про мою долю. Що в тій хвилі я втратив тебе.

О, я дурень! О, я засліплений егоїст! Естетик убив у мені живого чоловіка, а я ще й горджуся тим убитим трупом!

  • Чи можна сказати, що та втеча Марії змінила і Хому?
  • А як її життя змінилося після того?
  • Якими були її очікування, а якою постала реальність?
  • Ким насправді виявився Генрись?
  • Як Марія відреагувала на цю новину? Зачитайте

 Я витріщила на нього очі. Він розреготався і зробив рукою зовсім не двозначний знак, як витягають щось із чужої кишені.

Я вся поблідла. Хотіла кричати, та щось у горлі здавило. Потім побігла до другого покою і пробувала повіситися. Та Зигмунт, почувши, як я тріпалася на шарфі, прибіг і відрізав мене вже зовсім непритомну”.

  • Чому, на вашу думку, Маня хотіла вкоротити собі віку?
  • Що сталося далі? Як продовжувалось її життя?
  • Що сталося, коли Генриха арештували? Зачитайте

— Панно Маню, одягайтеся в що маєте найкраще. А не забудьте чисту білизну!

Я витріщила на нього очі з німим запитанням.

— Не глядіть на мене, як теля на нові ворота! — гримнув він остро. — Генрись арештований. Поки ще сидить в участку і не відданий до тюрми, ви можете вирятувати його.

— Я?

— Так. Ось вам 50 рублів. Се для пристава. І просіть, щоб вас запровадив до поліцмейстера, якого ви попросите особисто. Розумієте? Так і скажіть: особисто! А живо!

За десять мінут я сиділа в дорожці… За годину Генрись був на волі.

Адже догадуєшся, якою ціною?

Того вечора я другий раз пробувала повіситися, але знов Зигмунт відрятував мене. Він, очевидно, відчував, що кипить у моїй душі, і пильнував мене, хоч удавав, що не звертає на мене більш уваги, як на всякий інший знаряд своєї волі”.

  • А що сталося після того, як Генрих загинув?
  • Як можна прокоментувати те, що Маня залишилась із Зигмундом?
  • За яких обставин їхні долі розійшлись?
  • Кого Марія зустріла у потязі?
  • Чому, на вашу думку, вона вирішила залишитись із Володимиром Семеновичем?
  • Як їй жилося з ним?
  • Коли це життя змінилось? Зачитайте

 Входить Володя, а за ним велетень у медвежім футрі, з широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом. А за ним поліцмейстер і кілька ще якихось панів.

Я встала і обернулася лицем до них. Володя підходить до мене нетвердим кроком. У нього сльози на очах…

— Манюсю, я підлий, я негідний! Я програв тебе в карти. Отсьому… Никанору Ферапонтовичу програв:

І показав на велетня, що, розтягнувши своє лице вшир якимось нечувано широким усміхом, підійшов один крок ближче до мене.

— Ні, пане! — мовила я рішучо. — Я не розумію того всього і прошу вас дати мені й мойому мужеві спокій.

— Милості просимо, Маріє Карлівно, — мовив незрушеним солодким тоном Свєтлов,— не сердитися і не супротивлятися. І не забувати, що ви в Сибірі, а не в вашій єретицькій Німеччині. Ми ще тут, богу дякувати, живемо в страсі божім і в послусі і маємо способи уговкувати непокірних. Ось мій кум, його високоблагородіє пан поліцмейстер, може в разі потреби поговорити з вами троха інакше.

Поліцмейстер, що досі держався якось у тіні за велетенською фігурою Свєтлова, виступив наперед і запитав мене коротко:

— Ви знали Зигмунта Зембецького? Знали, правда? Не перечите. Він тут у нас у острозі, і ми можемо поставити вам його до очей. І коли не хочете завтра сидіти в острозі разом із ним, то не робіть комедії і слухайте Никанора Ферапонтовича. Се вам моя рада і мій розказ…

На другий день, позавивана в шуби та в медвежі шкіри, я з Никанором Ферапонтовичем їхала вже на схід, далеко на схід, у безмежні снігові простори Сибірі”.

  • Чи довго Маня прожила із Никанором?
  • Що з ним сталось?
  • З ким опинилась вона потім?
  • А що сталося після того, як арештували і Зигмунда і Сашку?
  • Як описує Маня своє життя з капітаном? Зачитайте

 Оте, що тепер прийшло, майже рік, се було найтяжче, найстрашніше з усього, що я зазнала в житті.

Ані побут між злодіями, ані блукання по сибірських тундрах, ані життя в тайзі серед бродяг не було для мене таке страшне та погане, як життя в домі капітан-ісправника Серебрякова.

У нього була шлюбна жінка, зла, як гадюка, але загукана ним, держана в страсі і вічних побоях. Подумай, як то було нам жити обом?..

Капітан раз у раз пив, а в п’янім виді бив нас обох, не розбираючи.

Дні й ночі минали мені, як у найтяжчій каторзі.

Нарешті я втекла від нього. Хотіла йти в Байкал утопитися та натрафила на поїзд, яким їхали війська на війну з Китаєм. І поїхала з ними. Мені байдуже було з ким…”

  • Скільки разів Марія хотіла завершити життя самогубством?
  • Чи був би це вихід із ситуації?
  • Чим завершується лист?
  • Як на нього реагує Хома? Зачитайте

 Де ти тепер? Чи все ще там, у тім кровавім Порт-Артурі, серед ранених та призначених на загибель, сама носячи своє велике кладовище в серці? Чи, може, давно вже твої кості розмиває бурхливе Жовте море?

Чи, може, знов доля викинула тебе в широкий світ, у сибірські тундри, в китайські брудні передмістя, вкинула в болото і грається тобою, як забруканою, попсованою забавкою, поки не кине десь на смітнику? Голубочко моя! Де ти, озовися! Нехай у сю новорічну годину хоч дух твій перелине через мою хату і торкне мене своїм крилом! Нехай його подих донесе хвилю дійсного, широкого, многостраждущого життя в моє слимакове, паперове та негідне існування! Може, й я прокинуся, і стрясу з себе ті пута, і рвануся до нового життя!

  • Що перериває роздуми Хоми?
  • Про кого повідомляє Івась? Зачитайте

 Якийсь гомін! Що се? Xтo се? До мене? В таку пору?.. Кроки в салоні.

— Се ти, Йвасю?

Я, прошу пана.

— Ти ще не спав?

— Ні, прошу пана. Читав досі.

— Що там таке?

— Якась пані в передпокою. Конче хоче бачитися з паном.

— Пані? Стара? Молода?

— Не знаю. Завельонована. Я перепрошав — не хотіла йти. Скинула футро. Там холодно, а вона сидить у такій легкій сукні, червоній з білими цятками…

— Проси!

  • Як ви гадаєте, як склалася подальша доля Марії та Хоми?

5.3. Складання таблиці «Композиція твору»

Експозиція Герой-самітник готується до зустрічі Нового року та своїх 40-х вродин
Зав’язка Лист з Порт-Артура
Розвиток дії Історія кохання Марії та Хоми-Массіно
Кульмінація Втеча Марії з практикантом Генріхом
Розвиток дії Перебування із Зигмундом у банді;

Арешт Зигмунда;

Поїздка до Іркутська із Володею;

Програш у карти;

Вбивство Никифора та повернення Зигмунда;

Банда Сашка;

Дружина капітана-ісправника Серебрякова;

Втеча до Порт-Артура

Японсько-російська війна

Розв’язка Зміна поглядів Хоми, повернення Марії

 5.4. Характеристика героїв твору

  • Як ви вважаєте, хто є головним героєм твору?
  • Як розкриваються наші герої?
  • Якими рисами наділені?
  • Чи можна сказати що вони різні?
  • Укладіть порівняльну таблицю
Массіно Марія
«Естет» — любить музику, книги, квіти. Глибоко ображений зрадою дівчини, викреслив її з пам’яті. У любові спокійний, самовпевнений, не розуміє жіночої психології, того, що жінку треба «завойовувати» постійно, що кохання потребує душевних зусиль, праці. Під впливом листа змінює погляди, розуміє, що таке справжнє життя і справжні пристрасті, стає «живим чоловіком» Емоційно багата натура, життєрадісна, передбачувана, примхлива, прагне до пізнання світу й отримує це пізнання до жахливих глибин. Її приваблюють яскраві натури. Романтична, розуміє справжність свого почуття лише пройшовши важкі випробування
  • Чи маємо ми описи наших героїв?
  • Чи знаємо як вони виглядали?
  • Як ви вважаєте чому?

5.5. Художні деталі та символізм твору

Пригадайте, що таке художня деталь

Художня деталь — засіб мистецтва, який полягає у виділенні особливо значущого елементу художнього образу.

  • Як ви вважаєте, чи є художні деталі та символи у «Сойчиному крилі»?
  • Які саме?
  • Що вони означають?

Сойчине крило – символ душі.

Червона сукня з круглими цятками – символ вірності кохання, пам’яті про любов.

Подвійне сонце – подвійне життя, одне у побуті, інше – в душі.

Ліс – гармонія людини і природи.

Дзвінок – тривога, очікування чогось.

Образ сойки – символ самої героїні, символ волі, свободи.

  1. Бесіда за питаннями

 Проблема визначення жанру, складної композиційної структури твору Івана Франка «Сойчине крило» є актуальною, оскільки досі немає єдиного усталеного погляду дослідників на його теоретичну специфіку.

Проблемою «перехрещення» різних літературних родів і жанрів у «Сойчиному крилі» займався літературознавець Іван Денисюк, який зазначив: «Хоча за розміром «Сойчине крило» може вкластися в рамки більшого оповідання, та за обсягом змальованих подій наближається до повісті. А з другого боку, діють тут і суто новелістичні прийоми економії, концентрації та психологічної наснаженості, несподіваності поворотів і розв’язки. Беручи до уваги психологізм і контрастність темпераментів героїв, твір цей можна назвати і новелою характерів».

Новела (італ. novella, від латин, novellas — новітній) — невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з динамічним, напруженим сюжетом та несподіваним фіналом. Новелам властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів, зведення до мінімуму кількості персонажів.

  • Як ви вважаєте, чи є твір Івана Франка «Сойчине крило» новелою?
  • Для яких напрямів літератури характерний цей жанр?
  • Чи можна сказати, що твір містить у собі ознаки модернізму й неоромантизму зокрема?
  • Які саме?
  1. Літературний аналіз твору

Тема: розкриття стосунків між Марією та Хомою.

Ідея: звеличення почуття кохання, яке долає всі перепони.

Рід: епос

Жанр: новела

  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання

1) с. 108-115;

2) підготуватись до контрольної роботи за творчістю І. Франка

Завантажити: Іван Франко «Сойчине крило». Лірична драма у прозі про непереможне кохання (10 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 4.2 MB, Завантажень: 161)
Back to top button