Конспекти уроків української літератури 8 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Сюжет та жанрові особливості твору Юрія Винничука «Місце для дракона» (8 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Сюжет та жанрові особливості твору Юрія Винничука «Місце для дракона»

Мета: ознайомити учнів із поняттям «магічний реалізм»; розглянути сюжет твору Юрія Винничука «Місце для дракона»; розкрити жанрові особливості, наявність прийомів магічного реалізму; розкрити символічне значення образу дракона у різних культурах світу; пояснити стереотипність думок персонажів твору; удосконалювати навички виразного читання, коментування сюжету, вміння переказувати найвагоміші епізоди, пояснювати підтекст твору, розвивати критичне мислення, вміння  оцінювати людські думки й вчинки, висловлювати власні думки стосовно сюжету твору та його елементами;

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні на уроці ми продовжуємо з вами знайомитись із творчістю сучасного українського письменника Юрія Винничука, розглянувши сюжет твору «Місце для дракона», який ви мали прочитати вдома.

  1. Слово вчителя

«Місце для дракона» – твір Юрія Винничука вперше опублікований на сторінках збірки «Спалах» у 1990 році. Окремою книгою він зʼявився лише в 2015 році. І хоча твір має жанрове визначення «повість-казка», він зовсім не для дитячої аудиторії. Це, в першу чергу, пояснюється тим, що час написання твору припав на ранню творчість Винничука, у якій він часто звертався до магічного реалізму, і, до речі, звертається до них і зараз. Для початку, хотілось би познайомити вас із визначенням цього поняття:

Магічний реалізм — це напрям у літературі та мистецтві, у якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого.

Тобто реальне поєднується з вигадкою, казкою. Сам Юрій Винничук називає магічний реалізм не просто напрямом, а способом власного мислення:

«Магічний реалізм – це спосіб мого мислення. З дитинства я захоплююся казками і досі їх читаю, і пишу. Моя схильність до казкового і містичного, мабуть, пояснюється ще й тим, що творчість моя припала на сумні 1970-ті і смурні 80-ті. Реальне тодішнє життя мені видавалося нецікавим, ми всі тоді… писали твори з підтекстом, а магічний реалізм якраз чудово для цього надається.»

Якщо ми пригадаємо біографію письменника, то звісно, знайдемо там інформацію про переслідування з боку КГБ, через які Юрій Винничук був вимушений довгий час носити всі свої рукописи з собою, за що й отримав прізвисько «Юрко-чемодан». Звернення до магічного реалізму було одним із чудових стратегічних ходів передати справжній підтекст твору, залишити місце для роздумів читачів, переосмислення творів. І «Місце для дракона» – тому не виняток. Тому, пропоную вам звернутися до тексту твору й опрацювати його сюжет.

  1. Робота над змістом твору «Місце для дракона»

4.1. Бесіда за питаннями

  • Де відбуваються події твору?
  • Хто є правителем князівства Люботин?
  • Як проходило життя у князівстві? Зачитайте

Відколи князь посів батькові володіння, запанувало на люботинських землях небувале затишшя. Лицарі, які були, сиділи по своїх добрах та й наливалися тлущем, якось самі собою відійшли в забуття турнії, а якби й збрело князеві затіяти щось таке, то невідомо, що б з цього вийшло, бо лицарі, не тримаючи тривалий час у руках ні меча, ні списа, тільки посміховсько із себе зробили б. Сусіди перестали зазіхати на спірні прикордонні села й містечка, хоча раніше затівалися баталії навіть через задрипаного хутора чи старого вітряка, якого хтось на межі поставив. Ніхто ні в кого не викрадав доньки, нікому жита не толочив від час ловів. Потроху оця сумирність передавалася й міщанам та селянам, ба навіть бурсаки втихомирились і не влаштовували колотнеч на ярмарках та міських ринках.

Спокій і затишок запанували в князівстві…Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його.

  • Яка проблема зʼявилася у князя такого спокійного та затишного Люботина?
  • З ким він ділиться своїми думками?
  • Що розповідає воєвода князеву і що той вирішує опісля? Зачитайте

— Не хтів я раніше казати, поки ще всього не перевірив, та, здається, господь змилостивився над нами.

— Ви про що?

— Пригнався днями до мене побережник. І знаєте, яку новину приніс? Каже, бачив дракона.

— Та йдіть!

— Каже, біля Бистриці.

— Справжнього дракона?

— Ну та справжнього. З крилами. Все як має бути. Вогонь видихає. Здоровий, каже, як гора.

— І де він живе?

— У тій самій печері, де жив той дракон, що його при вашому дідові забито було.

— Ти диви! Господи, чим я віддячу тобі за ласку твою? — вклякнув під образами й помолився, а як устав з колін, то радість світилася в його очах, а плечі розправилися, наче й не згорблювалися ніколи.

— Нині вранці я посилав людей, і вони підтвердили. На березі Бистриці бачили сліди драконові.

— Ну що ж, господи благослови. Розсилайте гінців. Так і оголосіть: хто переможе дракона — пошлюбить князівну і сяде на престолі. Бій з драконом — святе діло. Тут народ валом повалить. Проти цього лицарі не встоять. Я впевнений, що вони тільки-но цюю вість зачують, враз усі бенкети закинуть, за мечі візьмуться та жирок позганяють.

  • Як ви вважаєте, чому князь вирішує так вчинити?
  • Що вам відомо про драконів?

4.2. Слово вчителя

Дракон  – вигадана істота, в більшості змієподібна, великих розмірів, часто з додаванням ознак інших тварин, наприклад, крила. За деякими теоріями уявлення про драконів виникли як наслідок виявлення останків динозаврів, їхніх кістяків і яєць. Згідно деяких паранаукових гіпотез первісні люди могли стикатися з живими динозаврами і зберегти спогади про це в міфах і легендах, наділивши їх іменем «дракон»,  тому образ цієї істоти поширений у міфах та легендах майже усіх  народів світу, хоча характеристики драконів і ставлення до них у різних культурах відрізняються. Проте найчастіше драконів зображують злими істотами, і це можна побачити у багатьох творах.

Наприклад, єгиптяни мали міф, у якому бог сонця Ра щоночі спускається під землю і перемагає там дракона Апопа, втілення темряви, щоб настав новий день.

У перській міфології згадується Ажі-Дахака — «Великий Змій», сподвижник бога зла Арімана, здатний керувати штормами і хворобами. З його ран замість крові виникали змії, скорпіони та інші отруйні істоти.

У «Беовульфі» — найстаріший епічній поемі середньовічної Європи — сивобородий король Беовульф бʼється з драконом, який почав плюндрувати ґеатські землі, після того як якийсь пастух викрав частину його скарбу. З допомогою Віґлафа, молодого бійця, Беовульф перемагає дракона, але одночасно отримує смертельне поранення.

Образ драконів наявний і в українському фольклорі, хоча у словʼян дракона здебільшого називають змієм. В українських народних казках зустрічаються різні мотиви про змія: викрадення змієм дівчини чи дівчат, які є сестрами головного героя («Котигорошко», «Три підземні царства»); охорона змієм джерела або ж криниці й обмін води на жертву («Кожум’яка») тощо.

Також слово «дракон» або «змій» багато разів зустрічається у Біблії та позначає як чудовиськ, так і біди та диявола, зокрема  у Об’явленні Івана Богослова наявна чітка паралель між злом та драконом: «І повержено величезного дракона, старожитнього змія, названого дияволом та сатаною, що зводить світ, повержено на землю, і ангели його повержені з ним».

Отже не дивно, що маючи такі стереотипні уявлення про драконів, князь люботинський чинить саме так.

4.3. Бесіда за питаннями

  • А яким насправді виявився дракон?
  • Як його описано у творі? Зачитайте

Дракон ще був зовсім молодий. Минуло вісім років, відколи він вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню літ у печері. Не було кому заопікуватися ним та навчити драконячого способу життя, бідолаха навіть не знав, чим повинен харчуватися, і їв собі травичку, листячко, різні там ягідки, дикі яблука й груші. Цілими днями просиджував у печері, тільки вночі виповзав на прогулянку, і через те ніхто й не підозрював про його існування. Але якось він серед ночі забрів до густелезного лісу, проблукав у ньому до світанку й, коли вже повертав назад, натрапив у гайку біля річки на чиюсь хатину, з-за хатини чулося лунке гупання. Дракон спинився й зацікавлено почав наслухати. Небавом затихло і з-за рогу вийшов старий чоловік, несучи оберемок дров. Дракона він помітив щойно тоді, як висипав дрова біля порога, і хоч оте чудовисько на ту пору було всього лиш завбільшки з вола, проте й цього виявилося достатньо, щоби чуб на голові в пустельника — скільки вже там було його — заворушився, мов трава схарапуджена.

  • Як знайомство з Пустельником вплинуло на дракона?
  • Чого не хотів Пустельник вчити дракона?

4.4. Читання за ролями

Зачитайте діалог між драконом та Пустельником

Пустельник: Не драконове це діло, книги читати. Я тебе не відраджую, але, хто хоч краплю мудрості зачерпне, довіку ситий не буде… Я тебе й так можу надоумити, без книг. Дракон приходить на світ лихо чинити. За гріхи наші людські мусимо спокутувати, бо така воля господня, і не тобі проти неї йти. Так же й пращури твої чинили, ніхто з них себе не пострамив. А книги добра вчать. Як же ти зло чинитимеш, коли праведним станеш?

Дракон: Що ви таке говорите, дядечку?! Та мені й на думці ніколи не було зло чинити. Що мені хтось поганого зробив?

Пустельник:  Е-е, синку, не бідкайся даремно, бо що має бути, те й буде. Нікуди від долі своєї не втечеш. Подивися на себе — гадаєш, для краси тебе таким здоровилом господь сотворив? А ти ж іще рости й рости будеш. Усе в природі має своє призначення, і горе тому, хто піде проти цього.

Дракон: Ніхто ще про мене не знає.

Пустельник: Дізнаються. А як станеться теє, не матимеш уже спокою. Приїдуть і покличуть тебе на герць. Мусиш згинути.

Дракон: За що?

Пустельник:  А так — ні за що. Дракон повинен згинути. А герой пошлюбить князівну і займе престол. Чи робиш зло, чи ні — ніхто й не спитає.

Дракон:  Я не хочу гинути, ще й не нажившись. І нікому ніколи зла не вчиню.

Пустельник: Я тобі вірю… Але це протиприродно. Чи ти чув коли, щоби зайці вовків жерли, а вовки на луці паслися?

Дракон: Ви хробака з’їли б? — зненацька перебив його дракон.

Пустельник: Тьху! Що ти мелеш?

Дракон:  Оце так мені м’яса з’їсти. Я виріс на траві й траву їстиму. Навчилисьте мене вже стільки всього, що як іще й грамоти навчите, гірше не буде.

Пустельник: Бач, тобі пальця в писок не клади! Гаразд, навчу.

4.5. Бесіда над питаннями

  • Як ви вважаєте, чому Пустельник здався і вирішив навчити дракона?
  • Чому він говорив, що це протиприродно?
  • Як на його слова реагував дракон?
  • А як він відреагував, коли дізнався, що час настав і на нього «влаштували полювання»? Зачитайте

Минув час, і докотилися до пустельника чутки, що князь уже довідався про дракона й оголосив лицарське рушення.

— От так, синку, — зітхнув, — прийшла година випробування. Мусиш стати до бою.

— За що ж вони ополчилися проти мене?

— Такий звичай. Як вони захочуть тебе убити, то й з-під землі вигребуть. Ти — дракон. Цього досить. Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите.

— Я все одно не стану до бою.

— Біда, що й я тобі не поможу. Ніхто мене й слухати не стане. А людей не перехитруєш. Біс, хоч і який уже майстер, а й той ради не дасть.

— Не можу цього зрозуміти. Повинна ж бути якась справедливість. А бог?

— Ну-у, бог! Не тобі до бога взивати, бо ж не для добра він таких, як ти, насилає.

— То і господь зло чинить?

— Якщо зла не буде, звідки добро пізнаєш?

— То така ваша правда людська?

— Який бог, така й правда, — сказав пустельник і сам вжахнувся сказаному та почав хреститися.

  • Як ви розумієте слова пустельника «Який бог, така й правда»?
  • Як поводив себе дракон, коли рицарі знайшли його?
  • Що про дракона думали жителі Люботина? Зачитайте

— Ой, скорше б уже того змія забили. Може, спокій настане.

— Де там! З тим змієм ще мороки буде і буде. Я си думаю, що все це недармо. Хтось нам тих зміїв мусить насилати. Може, з-за гряниці. Бо дуже вже він хитрий. В нас таких не буває.

— Слухай, Мойшеле, а може, того змія наші сюди наслали?

— А що ти гадаєш? І це може бути. Але тільки чого не попередили, що я маю робити? Чи кричати “бий змія!”, чи ціхо-ша мовчати?

— Я думаю, треба кричати разом зі всіма. Так безпечніше.

— Але коли той змій наш? Потім спитають: чого кричав?

— А так спитають, чого не кричав.

— Ох! ох! Ну і будь тут мудрий! Думаєш, не питали? — шинкар озирнувся і стишив голос. — Вчора пізно ввечері, як ти вже спала, приходив сам таємний радник. От він і спитав: “А скажіть мені, пане Шамуель, який ваш особистий внесок до всенародної боротьби з драконом?” Я й кажу: “Мій внесок такий, що я цілими днями, як білка, кручуся, аби вельможних лицарів нагодувати й напоїти, бо з пустим пузом проти дракона не попреш”.
В цю мить за вікном майнула чиясь постать, і шинкар зашипів:

— Цс-с-с! Про вовка промовка…

І справді — до шинку зайшов сам таємний радник, весь у чорному одязі, та ще й з чорним плащем через плече…

— Гаразд, а що ви думаєте про дракона?

— Про дракона? Та я про нього так погано думаю, що отако взяв би та й роздер на кавалки, ногами потоптав і сказав: “Щоб більше сюди не ходив!”

— Ага! — насторожився радник. — То ви вважаєте, що й він з-за границі?

— Аякже! З самої Візантії. Це їхня робота. І я собі так міркую, що ми повинні одімстити…

— Пфу-у… — радник аж витер спітніле чоло. — Ото наплів! Вмієте! Нічого не скажеш…

По цих словах витяг з-під плаща сувій, розгорнув його, і шинкарі побачили намальованого дракона з трьома головами, що сидів на горі кісток та черепів, а в лапах його звивалися впольовані люди. Вся картина була щедро захляпана червоною фарбою.

— Вей-вей, яке страхоття! — сплеснула руками Ривка.

— Оце повісьте в корчмі, аби лицарів до бою надихало, — сказав радник з відчутно пригаслим настроєм і, вже відходячи, пошкріб гамалика: — Так мені голову замакітрити!

  • Чи відповідав малюнок реальності?
  • Якою була мета радника?
  • А що самі лицарі думали про дракона? Зачитайте

«Під веселим раком» зібралася вся лицарська кумпанія…

— До дідька з вашими гнилими бажантами! — траснув кубком по столу моравський лицар Гудбрант. — Бажанти їм в голові! Якого чорта лисого, скажіть мені, пер я сюди з Моравії? Та то заєць, а не дракон!

— А тебе ніхто й не кликав, — буркнув Кельбас. — Дракони наші їм, бачте, не до шмиги! Ніби в Моравії ліпші. Та там уже сотню літ навіть задрипаної зміюки ніхто не бачив, не то що…

— Де? В нас? — спаленів Гудбрант, і правиця його сягнула до руків’я меча. — Та в нас недавно велетень такий був, що… що…

— Ви от зчепилися за казна-що, — перебив їх Базильо з Микуличина. — Чи тобі, Кельбасе, не все їдно? Ось лишень подумаймо, що будем чинити завтра. Дракон, як бачимо, з печери не хоче вилазити. Викурювати димом — діло ризиковане. Як же його з печери видобути?

— А може, ваш дракон трошки теє… несповна глузду? — спитав Гудбрант.

— Знову ти нашого дракона ображаєш? — наїжачився Кельбас.

— Я вашого дракона зовсім не хочу образити, — сказав Гудбрант. — Але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває. А найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери.

— Та-ак, — кивнув Кельбас, — моравські печери куди кращі.

— Печера мені не сподобалася ось чому. Хто з вас коли мав діло з драконом, то може згадати — перед печерою завше височить гора кісток та черепів. А тут травичка зеленіє, квіточки ростуть. Та ще й неабиякі квіточки! Чи звернули ви на те увагу? Там же справжнісінькі городні грядки! Як у людей — барвінок, мальви, рута.

— Ай справді, — насторожився Кельбас— Присяй-бо, що там справжні грядочки! А я, бач, і не туди! Ну-у, моравчику, дарма що ти худизна світова, але клепки в тебе — дай боже кожному. Може, він травичкою харчується? Тому-то він, душа анахтемська, на нас не хоче напасти. Гей, шинкарю! А йди-но сюди!

— Що, знову пан Кельбас жабу принесли?

— Не бійся. Ти от розкажи нам про цього дракона. Що він їсть?

— Що їсть? — наморщив лоба шинкар.

— Ага.

— Або я знаю, що він їсть? Він у мене не обідав.

— Але ти тут живеш, то мусиш знати.

— А що я можу знати? — розвів руками. — Може, він ковбасу їсть, може, голубці, а може, кльоцки… Я його не питав.

— А дівок їсть? — втрутився Юхно.

— Дівок?.. Гм… — шинкар знову наморщив лоба. — На картині намальовано, що їсть…

  • Чи були лицарі близькі до істини?
  • Що їх збило з пантелику?
  • Чи випрадався план радника щодо зображення дракона?
  • А з яким персонажем ми знайомимося у ІІ розділі творі?
  • Зачитайте як поводить себе Лаврін у дорозі:

Попереду їхали пан Лаврін із джурою, за ними трохи оддалік їхні слуги, а позаду чвалував низенький куманський жеребець, наладований усячиною.

— Як ви гадаєте, — озвався джура, — чи хоч на завтра доберемся до Люботина?

— Мусимо. Інакше без нас переможуть дракона, і князівну Настасію здобуде хтось інший.

— На все Люботинське князівство немає од вас хоробрішого.

— Не вчися, хлопче, підлабузнювати. Негоже це для майбутнього лицаря… Досі мав діло з ворогами в людській подобизні, а нині чекає мене бій зі змієм. Хто зна, чи меч мій візьме його.

— Ви повинні його перемогти.

— Чи я, чи хто інший. Я собі тільки уявляю, скільки лиха Люботину принесла поява оцього чудовиська. Ті ненависні сотворіння мов кара небесна. Не заспокоюся, поки не зобачу його відтятої голови.

— Крім того, це єдина можливість добитися руки прекрасної Настасії. Цікаво, а якби не було дракона, чи ви б посваталися до князівни? Адже ви за життя стільки вже подвигів учинили, що й на десять лицарів не було б замало.

— Бачиш, тут одне друге доповнює. За перемогу над змієм чекає нагорода — князівна. А любов князівни можна здобути, тільки убивши змія, І природно, що перешкоди, які постають на шляху до її серця, підсичують бажання ним заволодіти. Мені, якби не цей змій, і на думку не спало б одружуватися. Сорок п’ять — це вже не вік для одруження.

— Кажуть, князівна молода й вродлива.

— Я маю її портрет.

— Боже, яка прекрасна!

— Не кота ж у мішку торгувати.

— Ви її любите?

— Я вже не в тих літах, синку, щоб спалахувати любов’ю, мов суха тріска. Хочу здійснити подвиг. Може, це буде мій останній подвиг. А князівна — заслужена нагорода. І я прийму її. Та чи довго я витримаю у їхньому замку?

— Вас чекає князівський престол.

— Державні справи не для мене. Я виріс у сідлі і в сідлі з мечем у руках волію постати перед богом…

Раптом на купі каміння при дорозі уздріли якусь стару бабу. Довгий кривий ніс нависав над губами, темне обличчя, з якого стирчали дргбні кущики сивого волосся, було потворне і схоже на голову крука.

— Дай боже здоров’я! — привітався лицар.

— Дай боже й вам, — закивала головою баба. — Куди їдете?

— В Люботин.

— А-а, битися з драконом?

— Так, а що?

— Та нічого. Маєте що їсти?

Лицар дав знак слугам, і ті, видобувши з торб рештки глухариного м’яса, подали його бабі.

— Далисьте старій бабі їсти. Я вам поможу.

— Поможете з драконом битись? — осміхнувся лицар.

— Куди бабі до герців? Але знаю, де є меч, яким не те що камінь — ощадно розколете. Ви чули коли про Чорного лицаря, володаря замку Куропас?

— Чорний лицар з Тарновищ? Хто про нього не чув! Він переміг дванадцять велетнів у Карпатах і змія з озера Синевір. Та ще того змія, що в печерах люботинських об’явився. Подвиги його оспівують усі торбаністи.

— Отож-то. У нього був меч Вілодан. Я знаю, де цей меч. Якщо ви зумієте витягти його із розколини в скелі, то він буде ваш.

— І це ви менз таку послугу хочете зробити лише за кусень м’яса?

— Не тільки. Мені потрібен язик того дракона. Я сама за ним прийду.

— Язик? На біса вам язик? Ви хто — відьма?

— Хе-хе! відьма не відьма, але своє діло роблю.

Лицар замислився. Джура вовтузився у сідлі…

— Ви ще роздумуєте? — спитав уголос. — Поїхали мерщій за тим мечем.

— Не гарячкуй. Дістати меча Чорного лицаря, звичайно, честь велика, та чи буде це подвигом, коли я чужим мечем зарубаю дракона? Не треба бути й лицарем, щоб із такою зброєю йти на змія. Уяви, що люди говоритимуть: лицар Лаврін переміг змія не силою своїх рук, а завдяки чарівному мечу. Який же це подвиг?

— Але ж Чорний лицар не соромився такого меча.

— Заки він його здобув, то встиг вчинити більшість своїх подвигів і заплатив за нього не одною квартою власної крові. Я ж маю заволодіти ним так просто? Піти й витягти а розколини? Не перенісши й частини злигоднів, які випали на долю справжнього його власника?

— Ну що там? — озвалася баба, дожувавши м’ясо.

— Не треба мені того меча.

  • Які враження справив на вас Лаврін?
  • Якими рисами характеру він наділений?
  • Чому, на вашу думку, він відмовився від чарівного меча?
  • А що вирішує зробити князь для того, щоб виманити дракона з печери?

4.6. Читання за ролями

Зачитайте діалог між князем та Пустельником

Князь: Я до вас на пораду приїхав, — сказав князь.

Пустельник:  О-о, то щось велике в лісі здохло.

Князь: Ви чули про змія, що ото в нас об’явився?

Пустельник: Чого ж не чув?

Князь: У нас, бачте, який клопіт… Лицарі поз’їжджалися з усього князівства. Є й з Моравії, і з Польщі, і з Карінтії, і з Сілезії, і з Крайни. А змій, чортяка, заліг у печері й носа не показує.

Пустельник: Він і не покаже.

Князь: Як то?! А вам звідки теє відомо?

Пустельник: Я говорив з ним.

Князь: З драконом?!

Пустельник: Так. Це дуже миле сотворіння.

Князь:  Вперше щось подібне чую.

Пустельник: А так воно є. Це дуже дивний і незвичайний змій. Не їсть м’яса, а лише траву та овочі. Він ще нікому зла не вчинив. Коли видихає повітря, то задирає високо голову, щоб не обсмалити дерева. Він і книги читає. Я сам його навчив грамоти.

Князь: Пресвята трійця! А то вам для чого було робити?

Пустельник:Він мене попросив.

Князь:  І що ж він там читає?

Пустельник: Все, що даю йому.

Князь:  Певно, й Біблію та Євангеліє далисьте?

Пустельник: Дав.

Князь:  Та-ак… Тепер усе ясно. От яку ви мені свиню підсунули! Без ножа зарізали! Мститеся?!

Пустельник: Я? Мщуся? А то за що?

Князь:  А що — ні? Це ж ви з моїм батьком погризлись, а тепера на мені, бач, і окошилося.

Пустельник: Коли я з драконом познайомився, він уже був таким.

Князь:  Яким же се?

Пустельник: Добрим.

Князь:  То замість того, щоби втовкмачити у його дурну голову, що ні дракон, ані жодне інше чудовисько добрим бути не може, ви книги підсовуєте?

Пустельник: Я йому розтлумачив усе, але ж не вимагайте од мене неможливого. Як можу навчити його робити зло, коли й сам не зяаао, як це робиться.

Князь: Ніхто вас про це я не просить. Треба було дозволити розвиватися його драконячим інстинктам, а не перешкоджати в цьому. Принаймні грамоти не слід було вчити.

Пустельник: Він мене дуже просив… Ну, а й… Просто ми з ним затоваришували.

Князь: Ну гаразд. А що ж мені оце чинити?

Пустельник: Не знаю. Він не хоче битися з лицарями. Не хоче крові проливати. Йому хочеться жити собі спокійно у печері, нікого не рухати і щоб його ніхто не рухав.

Князь:  Але ж таке не буває. Де хто чув, щоб дракон займався книгами?!

Пустельник: Ви ще не все знаєте. Він і вірші пише.

Князь:  Пресвята діво Маріє, дай мені сили це все перенести! Ви мене у гріб загоните! Я отак із вами ще трохи побалакаю і взагалі з глузду з’їду! Вірші пише… Мамцю моя рідна, ото мені клопіт! Ви мені порадьте лучче, що я маю робити. Як мені добитися, щоби вій вийшов на герць?

Пустельник: Може б, іще й ви з ним перебалакали? Може, якраз… Він добрий.

Князь: Мені його доброта знаєте де? Не хочу казати.  Словом, завтра ополудні заїду до вас. Зрозумійте мене вірно, я нікому не хочу зла. Але дракон має бути убитий. Так, як того вимагають приписи. Так було і так буде. А крім того, донька… За кого її видам? Ага, забув спитати. Скільки в нього голів?

Пустельник: Одна.

Князь: Як — одна?! Всього одна?!

Пустельник: А ви думали скільки!

Князь: Та це ж неподобство! Та як він посмів?! Ну, ви чули щось подібне, пане Антосю? Одна голова! Курам на сміх! А де ще дві?

Пустельник: Такий вродився.

Князь: Ну, пішли часи… Уже й дракони порядні перевелися. Не диво, що воно таке глупеньке вдалося.

4.7. Бесіда за питаннями

  • Як сприйняв князь інформацію про дракона?
  • Як відбулося знайомство князя з драконом?
  • Що здивувало князя?
  • Які враження на нього справив дракон Грицько?
  • А князь на Грицька?
  • Що вирішує зробити князь після відмовок Грицька у герці? Зачитайте

«Не доб’юся я нічого, — бідкаючись, розмірковував князь. Правда, є ще один шлях — добром узяти. Чом би й ні? Адже що можна відмовити князеві, того не відмовиш товаришу. Хіба я не можу затоваришувати з драконом? Далебі, мені й прикидатись не доведеться. Цей дракон таки досить компанійський».

Князь і цього дня, і надалі більше не зачіпав болючої теми, дракон відчув себе вільніше й виявився приємним співрозмовником. Князь навіть забажав послухати вірші, й дракон їх читав, заплющившись, похитуючи у такт головою.

  • Як ви розумієте фразу «що можна відмовити князеві, того не відмовиш товаришу»?
  • Що вирішує зробити Грицько і за яких обставин це відбувається? Зачитайте

Пустельник мовчав і дихав дуже слабо.

Змій заніс його до себе в печеру і пильнував усю ніч, а вранці, коли старий розплющив очі, напоїв його зіллям.

— Добре, що ти мене сюди завіз… Ти не знаєш, як страшно на самоті помирати.

— Ні-ні, не покидайте мене, — жахнувся дракон.

— У тебе ще є князь. Він непоганий чоловік.

— Так… після того, як змирився, що я на герць не вийду, бачимося ледве не щодня.

— Мені казав, що ти єдина істота, з якою цікаво йому розмовляти. В замку всі в ньому бачать лише князя. А тут він перестає бути князем.

— Зате я не перестаю бути драконом. Не думаю, що він позбувся свого бажання знищити мене,

— Коли народ засне, то спить так міцно, аж поки не почує на своїй горлянці ножа убивці… Ти — той ніж. Ти все ще біля горла… Податок збільшили — дракон винен. Хлопців до війська забрали — дракон винен. Град вибив збіжжя — і тут винен дракон. На тебе геть усе можна списати… Вночі, коли мені смерть перед очима стояла, думав про те, що зле вчинив. Не варто було втручатися в закони природи. Не ми їх творили, не нам їх міняти.

— То ви вже шкодуєте, що мене вчили?

— Шкодую… Народженому в темряві і помирати в темряві легше. А кому вдалося хоч промінчик світла уздріти, смерть йому в тисячу разів страшніша.

— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!

— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!

— Але мені не дають!

— То йди звідси! — аж застогнав пустельник. — Йди геть від людей!

— Але я вже без людей не зможу. Я пишу для них!

— Вони ж тебе вб’ють!

— Але ж вас теж, хоч ви і втекли від людей, турбує доля Люботина!Я вже вріс в оцю землю і мушу вмерти на ній і за неї!

— Та ніхто ж про це й знати не буде! Коли людина іде на смерть за вітчизну, то ім’я її потім прославляють у віках. А ти був драконом і ним зостанешся. Ти загинеш як дракон, а не як поет і герой. Ну як я тобі поясню, що все це намарно? Далеко важливіше твоє писання! Мудрий завше поступався дурному!

Молю тебе! Іди звідси! Тікай від цього підступного світу! Живи серед звірів! Звірячі закони — людяніші! — Пустельник рвучко звівся на ліктях. — Я хочу, щоб ти жив! Я хочу, щоб ти був! — та тут же й схопився за серце. — Ти ще не все… не все… сказав…

Дракон злякався:

— Що з вами, учителю?.. Ляжте, заспокойтеся…

— …ти ще мусиш… — простогнав, опадаючи, — мусиш жити…наперекір усім князям…

  • Як ви розумієте останні слова Пустельника?
  • Чому Грицько зважився померти?
  • Ким він себе вважав?
  • Чому, на думку Пустельника, ця жертва була марною?
  • Як ви розумієте слова «звірячі закони – людяніші»?
  • Як звістку про те, що дракон готовий вступити в бій сприйняв князь?
  • Що він вирішив зробити?
  • Як вплинуло «викрадення князівни» на інших лицарів?
  • Як сприйняли при дворі появу Лавріна? Князь? Зачитайте

Лицарів назбиралося чимало, хоч і не стільки, як минулого разу. Проте князь не нарікав: тим краще, менше буде приблуд. Особливий інтерес викликав у нього, звичайно, пан Лаврін. Цей-то вже таки справжній герой. Такому престол хоч зараз віддай. З’явився б він раніше, може, і не треба було затівати нового герцю. Бо й так зрозуміло — кращого жениха для Настасії годі шукати.

— Так, я волів би, щоб його не було, — сказав князь до воєводи. — Жених уже є. На дідька тепер той герць здався?

— Якби не герць, то й пан Лаврін би тут не з’явився.

— Та воно-то так… Але де певність, що саме він уб’є дракона? Я б хоч зараз за нього дочку видав, І не можу. Через той герць. Що ж його чинити? Такий чоловік! Ну, самі скажіть — хто більше вартий престол посісти?

— Вам не догодиш… Як першого разу було, то на долю все поклалисьте. Хто уб’є— той уб’є. Та ба — дракон з печери не виповз. А тепер як дракон згодився, то вам уже, бач, не кого-небудь давай, а найліпшого.

— А ви б на моєму місці не так?

— Хто його зна…

— Е-е, пане Антосю, на те в мене й голова, а не макогін, аби я раду шукав. От поміркуймо… Дракон проти натури своєї не піде — виповзти виповзе, але битися не буде. Це ж ясно. Ну, рикне там, ще щось, але крові не проллє. Правда?.. А якщо я так делікатно-делікатно натякну панові Лавріну про те, га? Щоб, мовляв, не боявся він, а сміливо пер на змія. Що, мовляв, змій цей зовсім не страшний. А навіть навпаки — трошки теє… — князь покрутив пальцем біля скроні. — Що ви на це?

— А я на це вам скажу, що дурний вас піп хрестив. Ви вже мені вибачайте, ваша світлість, за різке слово, але так воно є. То ви охкаєте, який той пан Лаврін шляхетний, а то хочете враз усю його шляхетність свині під хвіст пошпурити. Чи ви не бачите й досі, який це чоловік? Та він же тоді на герць ваш тільки плюне.

— Чого то ви розкричалися, ніби в себе вдома?! Хто тут князь — я чи ви?

— Та вже ж не я. Тільки ж ви дурницю ляпнули, от я й…

— Ну, вже таки й дурницю! — надувся князь. — Я ж міркую.

— Вибачайте… Але мусите якого іншого фортеля вигадати, бо цей, хай мене качка копне, не вигорить. І, знаєте, є в мене одна гадка… А що, як дракона попросити… Йому ж, прецінь, все одно… щоб він піддався не кому іншому, а лише тому, хто матиме на шоломі, наприклад, голубу стяжку?

— Пане Антосю! Та ви мудра голова!

  • Чи попрохав князь про таку послугу Грицька?
  • Як він її сприйняв?
  • А як на нього вплинула поява князівни?
  • Що вона розповіла йому про вплив його творчості на князя?
  • Що вона зрозуміла у день герця? Почитайте

Дракон почув галас і зрозумів, що пора виходити.

— Вже йдете?

— Пора.

— Боже, як це все безглуздо!.. Раптом подумала… що я ваш убивця. Не розумієте? Я — справжній ваш убивця. Якби не було мене, може, обійшлося б і без цього герцю… Довкола одна брехня. Щойно вийдете з печери, як мушу перевдягнутися в оці ось лахмани. Так-так, адже я не на бенкеті була, а в лапах лютого дракона. Татуньо про все подбав. Оцю сукню, що на мені, повинна спалити. Ось пляшечка, бачите? В ній фарба червона. Кілька кривавих крапель — розумієте? — тут-там… кілька подряпин голкою… Зате яке враження!

— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.

— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами.

  • Чи розвінчує обман Настасія?
  • Хто її зупиняє?
  • Як ви розумієте такий вчинок Грицька?
  • А що відбувається біля печери перед початком бою?
  • Чому деяких лицарів не допускають до турніру?
  • Як ви вважаєте, чи є ці причини серйозними?
  • Що просить зробити дракона радник перед боєм? Зачитайте

Заки лицарі молилися, радник пірнув у кущі, а з них — в печеру, де зіткнувся ніс у ніс із драконом.

— Моє шанування володарю гір і лісів! Я, з вашого дозволу, таємний радник.

— Що ж вам ще від мене треба?

— Небагато. Але мушу дещо підказати, бо ж ви молодий та нерозважний і ніколи на герці не були, правда? А це справа дуже серйозна… Отже, виходите з печери рівно о другій. Бій триватиме годину. Як почуєте дзвони — це буде знак, що пора вже й честь знати… Я вас дуже прошу дотримуватися регламенту, бо у нас тут все розраховано до хвилини. Готуються розкішні народні гуляння — кольорові грецькі вогні, паперові змії та ще різні заморські чудасії. Шкода, що ви цього не побачите. Мусите відчувати всю відповідальність, яка лягає на ваші плечі… До слова — ваші крила… Літати вам суворо забороняється. Ми до цього, скажемо відверто, просто не готові. Ну, а з полум’ям у нас як? Видихаємо?

— Коли треба, то й видихаємо.

— Умгу… Видихаєм, значить… Ну-ну… Проти природи, конешно, не попреш. Але зважте — люди зібралися не на такій далекій відстані від місця бою, як цього требують приписи. То ви вже якось дивіться, щоб не увередити кого своїм полум’ям. А то весь празник нам зіпсуєте… є лицарі і з-за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми дозволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.

— Чого ви бідкаєтеся? Невже вам невідомо про нашу домовленність з князем?

— Ну-у, нам ще й не таке відомо. Служба, хе-хе. Працюємо в поті чола… Але, бачите, справа делікатна. Князь хоче, аби ви піддалися панові Лавріну, Князівна воліє його джуру. А от я — єдина людина в цьому зачуханому князівстві, котра дивиться не поверхово, а вглиб. Цей пан Лаврін мені не дуже до вподоби. Більшу частину життя пробув за межами краю. Хто й зна, які там вітри в голові у нього… я маю цілком певні дані, що лицар Лаврін бере участь в бою лише з завзяття, а престол його не цікавить. А джура — шмаркач, не більше. Серед лицарів є достойніша особа — це пан Любомир з Золочева герба Когут. Цей герб у нього і на плащі, і на грудях, і на щиті. Запам’ятаєте! Я розумію, що ви зараз про мене думаєте. Отже, що я пропоную… Ви… е-е-е… віддаєтеся лицарю Любомиру, а я за це обіцяю, що ваші рукописи будуть збережені належним чином. Авторство їхнє, звичайно, зостанеться в секреті. Бо одна річ убити дракона, а зовсім інша — поета. Тому шило з мішка в жодному випадку вилізти не повинне.

  • Що вам нагадують поради Грицькові перед боєм?
  • Яким тут постає радник Антось?
  • Чи бере Грицько до уваги його поради?
  • Як проходить бій?
  • Чи виконує Грицько свою обіцянку?
  • А що бачить у драконові Лаврін? Зачитайте

Пан Лаврін помітив цей рух і замахнувся мечем, та враз відчув, що рука задеревіла, — драконове око, наче маленьке озерце, дивилося на нього таким розумним поглядом, і в оці блищала сльоза, а в сльозі грало осіннє сонце. Око дивилось і ніби підказувало — коли, я чекаю! Мурашки побігли по спині в лицаря, такого він не сподівався, щоб з’явилася жалість до змія. До змія, котрий вкрав князівну…

“Яка сила не дає мені заколоти його? — не міг опам’ятатися лицар, опускаючи меч. — Я, той, хто ніколи не відчував жалості у бою, рубав сарацинські голови, наче капусту, розм’як, мов баба, перед оком цього чудовиська. Це вже старість підступає до горла. На біса я в це вв’язався? Навіщо мені князівна, котра ніколи мене не любитиме? Навіщо мені цей дивний дракон, який боронить перед лицарями свого живота, а мені підставляє око, вразити яке може й дитина? Що він мені злого вчинив? Оно жива й здорова Настасія виходить з печери, оно пан Чурило із джурою вже мчать до неї. Все. Князівна врятована. Лишається тільки вбити змія, який не зробив їй нічого поганого. А ця купа кісток і черепів біля печери і справді далеко не цьогорічна”.

  • Як ви розумієте таки думки Лавріна?
  • Чи вбив він все-таки дракона?
  • Як відреагував Лаврін на те, що його джура вбив Грицька?
  • Чому він признався, що перемога належить не йому?
  • Як на це відреагував князь?
  • Чому, на вашу думку, він розповів Лаврінову правду про домовлений бій?
  • Як на це відреагував лицар? Зачитайте

— Якби я міг, — процідив лицар крізь зуби, — якби я міг, то з великою насолодою розчерепив би вам оцим келепом голову. Ви мені ненависні! Ви і весь наш задрипаний Люботин! Я проклинаю вас!

  • Що сталося з князем, коли той залишився сам?
  • Як ви розумієте його смерть?
  • Яке враження справив на вас твір?  
  • Чи можна сказати, що він дійсно включає у себе прийоми магічного реалізму?
  1. Актуалізація опорних знань

На початку уроку ми з вами звернули увагу на жанрове визначення твору «Місце для дракона». Це повість-казка.

  • Пригадайте, що це за жанр?

Повість-казка – жанр літератури, в якому фантастичні світи, події та герої в той же час відображають особливості та правила світу реального.

  • Чи дійсно твір є повістю-казкою? Свою відповіді обґрунтуйте
  1. Підсумки уроку

Повість-казка «Місце для дракона» Юрія Винничука – двопланова. Адже під зовнішнім казковим сюжетом прихований глибокий підтекст. Усі ці складні проблеми розкриваються у творі через алегоричні образи, центральним з яких є дракон. Але якщо в народному епосі дракон завжди є втіленням зла, то в «Місці для дракона» письменник застосовує прийом парадоксу. Що це за прийом та які проблеми порушені в творі ми з вами зʼясуємо вже на наступному уроці.

  1. Домашнє завдання

Виконати онлайн-тест за змістом твору Юрія Винничука «Місце для дракона»

Завантажити: Сюжет та жанрові особливості твору Юрія Винничука «Місце для дракона» (8 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 9.7 MB, Завантажень: 112)
  
Back to top button