Конспекти уроків української літератури 8 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Володимир Дрозд. Коротко про митця. Алегоричні образи та проблематика твору «Білий кінь Шептало» (8 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Володимир Дрозд. Коротко про митця. Алегоричні образи та проблематика твору «Білий кінь Шептало»

Мета: познайомити учнів з життям та творчим шляхом Володимира Дрозда; опрацювати зміст твору «Білий кінь Шептало; зʼясувати алегоричні образи твору, коло проблем, порушених у ньому; дослідити звʼязок змісту твору з біографією автора;  розвивати образне мислення, зв’язне мовлення, вміння висловлювати свою думку; утверджувати неповторність кожної людської особистості та її право на внутрішню свободу

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні на уроці ви познайомитесь із життям та творчістю письменника-шістдесятника Володимира Дрозда та його твором «Білий кінь Шептало», який ми проаналізуємо та розглянемо коло проблем, порушені в творі.

  1. Актуалізація опорних знань
  • Пригадайте, що вам відомо про покоління шістдесятників?
  • Яких письменників цього часу ми з вами вивчали?
  1. Слово вчителя

Шістдесятники — назва покоління української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). Покоління  шістдесятників в умовах тоталітарного гніту зуміло зберегти  чистоту душ, мужність і волю до своводи. Їхнє товариство гуртувалося на взаєморозумінні, спільних ідеалах, шляхетності в стосунках. Державна сила через шантаж, тиск, залякування, табу та публікації понівечила й знищила багато людських доль, але не зламала цілого покоління.

Ви вже знайомі з багатьма творами письменників-шістдесятників, зокрема Василя Симоненка, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Євгена Гуцала, Ліни Костенко, Григора Тютюнника, Василя Голобородька, Ігоря Калинця та Ірини Жиленко.  А сьогодні познайомитесь ще з однією постаттю – письменником та чоловіком Ірини Жиленко Володимиром Дроздом, індивідуальний портрет якого  поданий у спогадах  письменниці «Homo feriens»: «Володя Дрозд… буквально

запрограмований Богом на писання книг. Він весь – із головою – в літературі. Те, що – хоч на вершечок – витикається назовні, те, врешті, носить поверховий характер. Витикається з літератури хіба що його слово гостре, аж болісне, почуття обов’язку перед рідними людьми і перед дорученим йому ділом… День, коли Дрозд не пише, – це день, викреслений із життя»

  1. Опрацювання навчального матеріалу. Володимир Дрозд 

Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині в хліборобській сім’ї.  Дитинство письменника припало на другу світову війну,  батько перебував на фронті, а матір тяжко бідувала з трьома дітьми.
Одразу по завершенню школи Володимир Дрозд працював журналістом у районній газеті та розпочинає навчання в університеті імені Тараса Шевченка. У двадцятирічному віці  видав першу книжку новел та оповідань «Люблю сині зорі» і одразу був прийнятий до Спілки письменників України, на одному з вечорів якої у 1962 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною, відомою вам поетесою,  Іриною Жиленко. Ось як він про це згадував у своєму автобіографічному творі «Музей живого письменника»: «Познайомилися з Іриною на літературному вечорі у Спілці. Я пішов її проводжати. На сходах біля Сінного ринку того ж таки вечора я упевнено сказав, що ми — одружимося. Ірина — розсміялася. Другого вечора, коли я повторив свої слова, вона уже не сміялася. А на третій день знайомства ми подали заяви…»

У серпні 1963 року за неординарність молодого письменника-початківця було «покарано» служ­бою в армії далеко від рідної домівки, ось як він про це згадує:

«Виклик до військкомату мені прислали на початку серпня шістдесят третього року. Раптом виявилося, що без мене… доблесні Збройні Сили Союзу далі існувати не можуть… Я  відслужив три роки, спершу — у Забайкаллі, потім — у Чернігові.

Мене обурив і обурює досі не сам факт призову на військову службу. Врешті-решт обов’язок перед державою існує для всіх, будь ти хоч тричі  письменником і подавай будь-які надії. Обурює — як це робилося. В Олишівці я, романтичний молодик, сам просився у славну Радянську Армію, ще й — у прикордонні війська…Начальник райвійськкомату, переглянувши після медичної комісії мою справу, мовив так: “Тобі, хлопче, ніколи не служити в армії. Хіба що — на випадок війни, і то — в трудовій… У тебе лишилося сорок відсотків зору. Не кажучи вже про все інше. Забудь про це, а служи Батьківщині своїм гострим пером…”

Я — І служив. Уже був на п’ятому курсі університету, щойно одружився. Врешті-решт я вже був на двадцять п’ятому році життя, час, коли прагнеш не подвигів на

кордоні, а сталості в житті, родині, зосередження на улюбленій роботі…

Ірина була впевнена, що мені після першої ж медичної комісії скажуть:

“Ідіть, товаришу, і служіть Батьківщині своїм гострим пером!..” Як в Олишівці… Справу мою відкривав лист якогось полковника чи підполковника, уже не пам’ятаю, з облвійськкомату. Зміст того короткого, але виразного листа був такий: за будь-яку ціну відправити В. Г. Дрозда до армії, і  — в найдальший гарнізон…»…

Проте, якби не військовий гарнізон та не служба у армії, мабуть, ми не мали б таких чудових творів Володимира Дрозда як «Білий кінь Шептало» та «Сонце», адже за листами подружжя Дрозда-Жиленко можна дізнатися, що ці творі були написані саме у цей період, а їхній появі письменник завдячує його духовному досвіду, набутому в ті роки. Саме тоді він зрозумів можливості тоталітарної машини і поставив собі за мету «вижити і реалізуватися – у Слові».

І, безперечно, це вдалося письменникові. Адже його творчий доробок налічує більше 400 творів, деякі з яких перекладені англійсько, німецькою, словацькою, болгарською, чеськими та іншими мовами. А у 1992 році Володимир Дрозд був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка за роман-епопею «Листя землі».

Пішов з життя Володимир Дрозд 23 вересня 2003 року в Києві. Передчуваючи свою смерть, 1 лютого 2003 року він написав своєрідний лист-заповіт, з якого можна прочитати такі слова «…Читайте книги Володимира Дрозда, смійтеся і плачте з прекрасності, недолугості і короткочасовості життя земного… А мене шукайте на Витачівській дорозі або у небесах над Калиновим гаєм.» Тож пропоную вам виконати заповіт митця і ознайомитись із його твором «Білий кінь Шептало».

  1. Робота над змістом твору Володимира Дрозда «Білий кінь Шептало»

6.1. Бесіда за питаннями

  • Хто є головним героєм твору?
  • Як ви розумієте імʼя коня? З чим воно у вас асоціюється?
  • Чи відповідає імʼя Шептала його поведінці? Аргументуйте свою думку прикладами з твору
  1. Коні заспокоїлися, розбрелися по загороді. Шептало знову лишився сам. У дверях з’явився Степан, спинився на порозі, пильно дивився на коней; від того погляду млявість обняла груди і покотилася до колін, що зрадливо затремтіли. Шептало вперше пошкодував, що опинився на видноті. Хотілося проштовхатися в середину табуна, загубитися між ребристих кінських тіл. Він удав, що не помічає конюха, схилив голову до прив’ялої трави…
  1. Перші роки упряжного життя він побоювавсь, аби люди не розгадали, що він тільки прикидається покірним, і рвав голоблі з останніх сил. До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування. В тій добровільній напрузі було щось від самостійності, від волі. Але тепер ніхто не сумнівався в його ретельності, і він іноді дозволяв собі стишувати крок, тягтися за червоними китицями конюшини на узбіччі дороги. Помітивши на дорожнім піску нетерпеливу тінь людини, докірливо косив оком, мовляв, ви ж мене знаєте, це я так, піджартовую, і спішно переходив на чвал.
  1. Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога. З сумовитою зверхністю спостерігав Шептало, як Степанів батіг розганяв в різні боки молодих кобилок; у цих вороних, сивих, гнідих, перистих так мало розуму, що просто дивуєшся. Особливо коли бачиш усе трохи збоку, як зараз. Скільки потрібно було днів тихої, непомітної боротьби, поки Степан змирився, що Шептало йде на водопій трохи збоку, трохи позаду, ніби він зовсім не бригадний, а сам по собі! Ні, він не бунтував, не ліз під батіг, а тільки відставав щодня на півголови, на півкроку і озирався на конюха, вкладаючи в той погляд увесь розум білого коня: мовляв, ти ж знаєш, я не підведу, я інакший, ніж вони, нас з тобою таких тільки двоє…
  • Що, на вашу думку, спровокувало коня Шептала на втечу?
  • Як ви розумієте слова «Цієї хвилини він був справжнім білим конем, відважним та одчайдушним, як його далекі предки»?

6.2. Читання уривку твору

Прочитайте уривок та розкажіть про відчуття волі, яке охопило Шептала на лузі. Якими художніми засобами скористався автор, щоб передати почуття білого коня?

Незабаром форкання коней, Степанова лайка, тягуче рипіння журавля і плескіт води в кориті розтанули, згинули у вечоровій безвісті, ніби їх ніколи і не було. Навколо Шептала росла, ширилась аж до трав’яних, утаємничених обріїв воля; воля пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав І молодого сіна. Йому ще ніколи в житті не бігалося так легко. Втрапив на вкочену колісьми лугівку, копита відбивали чіткий ритм, і, роздратований тим ритмом, він навмисно прискорював біг, наздоганяючи самого себе та розсипаючи по крутій шиї густу білу гриву. Не було ні хомута, ні голобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях. ..Шептало пірнув у запахи. Мокрі мітлиці лоскотали черево та груди, він нагнув шию, занурив голову в трави, що аж чвиркали під копитами. А темно-зеленим хвилям не було кінця-краю. Стомившись од напливу вражень, Шептало спинився, нашорошив вуха і сторожко скосив очі. Він був сам-самісінький на всю луку… Білий кінь задер голову, сп’яніло заіржав, не в силі стримати буйної радості. Шептало упав на спину, покотивсь по м’якоті, з насолодою підминаючи траву та сміючись, як уміють сміятися тільки коні — голосисто й заклично…

З-за копиць, од річки, віяло теплом. Білий кінь радо попрямував туди, полощучи боки між шерехатих сінних долонь і розгойдуючи на копицях одноногих, потривожених грозою лелек. Копиці пахли ситою зимовою ніччю, коли завірюха безсило б’ється в стіни, шелестить по дверях сипучим снігом, а в конюшні парко й дрімотно. Але з кожним кроком до річки сінний дух відступав перед п’янкою повінню ще денного тепла і тривожної водяної вільгості, од якої глибше дихалось і кортіло бігти, брикатись, іржати. Коли ж берег упав, оголивши бронзову спину нерухомої, сонної води, Шептало не стримавсь і побіг, перечіплюючись об кореневища верболозів, грузнучи в піску та задихаючись од не знаної досі, нестерпної, та все ж солодкої спраги, яку вільно було вгамувати живою, а не іржавою водою. І він рвонув понад берегом, по мілині. Молотив копитами теплуваті хвилі, бризки смачно лоскотали губи. Шептало шурхнув у глибінь і поплив, оглушений плескотом, пінистим виром, що зчинився навколо нього. Це були найкращі хвилини Шепталового життя. Ніколи досі і вже ніколи опісля білий кінь не відчував себе так близько і повно із стихією, течією — од трав’яних хвиль до білих громів у вишині. Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, відчув себе таким сильним, що знову заіржав, цього разу грізно та бойовито, перегукуючись з громами. Тепер йому захотілося спокійно напитись, і він пішов по сизій косі до затоки. Пив скупими ковтками, цідячи воду крізь зуби і шкодуючи, що втолив спрагу.

  • Чому Шептало відчував радість?
  • Як він відреагував на своє відображення у водоймі?
  • Що він зрозумів для себе? Зачитайте

Шептало побрів до ліска — гірка правда, несподівано відкрита, засмутила його.

Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він уже давно не був білим конем. Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо-білим красенем, схожим на древніх предків, що царювали по циркових аренах.

  • Як ця правда вплинула на нього? Зачитайте

На вулицях, між тинів, стояли широкі калюжі, і коли знову спалахнула блискавка, Шептало побачив у них своє відображення. Він заклопотано зупинився, думаючи, як то здивується Степан. І коні здивуються, бо ніколи не бачили його такого білого, гарного. Степан вважатиме, що він хоче виділитися, показати норов. А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким… Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще лишитися колишнім.

  • Що зробив кінь після цього усвідомлення?
  • Які два шляхи подальшої поведінки були в нього?
  • Який із них він обрав і чому? Як ви ставитеся до цього вибору?
  • Як ви вважаєте, ким є головний герой твору насправді?
  1. Теорія літератури

Алегорія — літературний троп, інакомовне зображення предмета чи явища через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси.

Ще в народній творчості, в байках, казках, прислів’ях, притчах, широко використовується алегорія, зокрема  образи тварин наділені певними людськими якостями: лисиця завжди хитра і заповзятлива, заєць-боягуз, баран впертий, вовк і ведмідь агресивні.

  1. Алегоричні образи твору
  • Які образи твору є алегоричними в оповіданні «Білий кінь Шептало»?

Кінь Шептало –  людина самотня, скривджена, яка відрізняється від інших, проте втрачає свою індивідуальність

«Бригадне стовпище» – натовп безликих персоналій.

Батіг – покора, страх, пригнічення особистості, підневільне становища, приниження гідності.

Стайня – тогочасна система.

  • Як ви вважаєте, для чого Володимир Дрозд написав це оповідання?
  • Які проблеми він порушує в ньому?
  1. Літературний аналіз твору

Тема: розповідь про втечу коня Шептала з бригадного стовпища та повернення до стайні

Ідея: возвеличення індивідуальності, волі особистості

Основна думка: Людина не повинна зраджувати своєї індивідуальності, людської гідності, мрії, самого себе.

Жанр: оповідання

  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання

Письмова характеристика коня Шептала за планом

Завантажити: Володимир Дрозд. Коротко про митця. Алегоричні образи та проблематика твору «Білий кінь Шептало» (8 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 17.1 MB, Завантажень: 44)
  
Back to top button