Конспекти уроків української літератури 8 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Жанрові особливості та композиція твору Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути» (8 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Жанрові особливості та композиція твору Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути»

Мета: опрацювати зміст повісті Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути»; зʼясувати композицію твору, роль позасюжетних елементів, жанрові особливості; дати поняття «психологічна повість», дослідити психологізм у творі; розвивати образне та аналітичне мислення, уміння переказувати сюжет, виділяти його елементи, висловлювати власні міркування з приводу прочитаного; виховувати усвідомлення важливості моральних чеснот у житті людини, сімейних цінностей, неприйняття жорстокості та обману.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Актуалізація опорних знань

На минулому уроці ми з вами почали роботу над змістом повісті Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути». Давайте пригадаємо, що нам відомо про автора та що ми знаємо із опрацьованих раніше 10 розділів. Я зачитаю вам 12 тверджень, а ви спростуєте чи підтвердите їх, опираючись на текст твору.

  1. Ніна Бічуя народилася 24 серпня 1937 року у Києві.
  2. За фахом Ніна Бічуя – вчитель географії.
  3. Повість «Шпага Славка Беркути» була написана у 2009 році.
  4. Повість «Шпага Славка Беркути» розпочинається описом змагань з фехтування.
  5. Юлько Ващук – один із головних героїв твору вміє гарно малювати, а ще грає на роялі.
  6. Лілі Теслюк вчиться у балетній студії театру та займається вокалом.
  7. Молодшу сестру Стефка Вуса звати Настка.
  8. Смерть бабусі сильно вплинула на Стефка Вуса і він замкнувся у собі.
  9. Славко Беркута подолав хворобу ніг, займаючись ковзанням.
  10. Сороку з поламаним крилом до Надії Григорівни віднесли Юлько та Славко.
  11. Лілі Теслюк виконувала роль у виставі «Лускунчик»
  12. Славко Беркута не зміг відвідати виставу Лілі, адже був під домашнім арештом.
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Ви чудово впорались із попереднім завданням та відновили в памʼяті сюжет перших 10 розділів повісті. Сьогодні ми з вами завершимо роботу над змістом твору, а також зʼясуємо жанрові та особливості композиції твору.

  1. Робота над змістом твору «Шпага Славка Беркути». Бесіда за питаннями
  • Як розпочалося знайомство Славка Беркути з фехтуванням?
  • Як звали його тренера?
  • Чому після останнього тренування Славко дуже поспішав? Зачитайте

 Похапцем одягав Славко тренувальний костюм. Мабуть, уперше за весь час хотів, щоб тренування скінчилося скоріше. Зараз на сцену виходить Лілі, і сьомий «Б» сидить на гальорці, і тільки його, Славка Беркути, нема у залі. Ех, коли б не прикидка перед змаганням, то можна було б попередити Андрія Степановича, не прийти, він би зрозумів, звичайно, але ж сьогодні вирішується питання, хто з львів’ян поїде на юнацькі змагання до Харкова…

Останній, вирішальний бій я тоді виграв з рахунком 4:5. Сила вся як пропала. Кожен мускул був натомлений. Мене усі вітали, а я чимскоріш роздягався, хотів утекти в душову, бо було вже зовсім пізно. Я так поспішав, що навіть не встиг зрадіти з того, що поїду на змагання до Харкова…

Андрій Степанович, мабуть, помітив, що я весь час позираю на годинник. Годинник у нас великий, стрілки видно здалеку. Андрій Степанович відпустив мене, але хлопці нічого не розуміли, вони весь час говорили, давали поради, — тільки даремно все це було, я ані слова з їхніх порад не затямив. Швиденько вмився у душовій і так поспішав, натягаючи сорочку, що навіть забув її вивернути. Коли я був малий, мама жартувала: «Не вивернеш сорочку, будеш того дня битий»…

  • Що побачив Славко, добігши до театру?
  • Чому, на вашу думку, хлопець не підійшов до Лілі?
  • Які думки вирували в його голові? Зачитайте

Звичайно, Лілі тепер образиться. Весь клас прийшов, тільки Славко Беркута не з’явився, мовби йому байдуже.

Треба було наступного дня пояснити Лілі, чому я запізнився. Треба було, звичайно. Але як я мав це зробити? Коли б хоч Лілі сама запитала, якось би пояснив, а вона не питала. Я навіть думав: може, Лілі й не помітила, що я не дивився виставу, нащо ж тоді ні сіло ні впало вискакувати: «Вибач мені, Лілі».

І все ж краще було сказати, бо скільки не бачу відтоді Лілі, стільки й відчуваю: ось зараз або почервонію, або відвернусь. Вона собі посміхається і жартує, їй хоч би що — їй справді, мабуть, зовсім байдуже, а мені весь час так, ніби я страшенно винен, ніби я брехун…

  • Чому, на вашу думку, Славко так почувався?
  • А яку правду про свого тата дізнався Юлько, поки Славко був на змаганнях? Зачитайте

Написав Юльків тато невеличку книжку про Львів. Юлько читав ту книжку, і пишався нею, і любив її, а в тій книжці, — говорилось у газеті, — було безліч думок, яких тато не сам дійшов. Скористався чужим, як злодій користується чужим годинником чи чужими грішми, списав думки і факти зі старих журналів, що виходили колись у Львові. А хтось інший упіймав тата на крадіжці і розповідав про те цілому місту, цілому світові, перелічив прізвища людей, думками яких скористався тато, і говорив про це холодним, злим тоном.

Нікого не хотів бачити тої миті Юлько Ващук і боявся, аби хто його не помітив, аби не кинув зневажливо: «Ага, це він, син того Ващука…». І не хотів Юлько Ващук зватися Юльком Ващуком, і не хотів, аби перед ним громадилося високими сірими стінами те місто, яке він так любив, вулицями якого ходив із батьком. Нічого не хотів Юлько, бо перед ним ніби раптом впало оте погане Кобольдове дзеркало із прочитаної в дитинстві казки — і весь світ виглядав гидким, спотвореним і чужим, і Юлько, не сперечаючись, повірив, що таким він і є.

  • Чому Юлько так відреагував?
  • Як ця стаття вплинула на нього?
  • А що відбувалося в той час зі Стефком?
  • Чому він вирішив піти до Надії Григорівни?
  • Що він хотів сказати вчительці, але так і не зважився?
  • Як ви вважаєте, чому?
  • На які риси характеру це вказує?
  • Яким приїхав Славко зі змагань?
  • Як пройшли змагання?
  • Який подарунок зробив тренер Славкові? Зачитайте

«Палац» купили на честь Славкового дня народження. Повідомляючи про результати першого дня змагань, так і сказали: «Одному з учасників змагань, Ярославу Беркуті, сьогодні сповнилося чотирнадцять років, і свій день народження він добре відсвяткував, вигравши усі бої».

Найголовніший, звичайно, був подарунок Андрія Степановича. Він дав Славкові чудову шпагу, новеньку шпагу з дзвінким, як струна, клинком і блискучою гардою. Ручка її лежала в долоні зручно, мов прикипала, і шпага здавалася продовженням руки, напрочуд необхідним продовженням руки.

Славко від задоволення почервонів і навіть забув подякувати.

— Ну, Беркуто, з такою шпагою не виграти першість — просто ганьба! — не приховуючи заздрості, казали хлопці. Вони й не сумнівалися, що він виграє.

Маєш тобі, виграв! Вгадали, ворожильники!..

Шпагу, подаровану Андрієм Степановичем, Славко заховав і вирішив не брати до рук доти, доки сам не відчує, що має на це право. Дав собі слово: через рік увійти до збірної, самому собі поклявся і надумав не порушувати присяги, хоч би чого це йому коштувало.

  • Як ви вважаєте, чому Славко так вирішив?
  • Що символізує собою ця шпага?
  • А що сталося на тренуваннях Славка, коли прийшли Юлько та Лілі? Зачитайте

Дуже легко було загнати Юлька в кут. Я наступав і наступав, а він відходив далі. Він, певно, не розумів, що я спочатку тільки бавився, а тепер справді бився, зо зла бився. Мені хотілося, щоб він не сміявся, не похвалявся, не говорив, ніби все йде в руки само, без жодних зусиль. Я не думав тоді, не розмірковував, що битися з Юльком — просто нечесно, все одно, що з беззбройним, він же ніколи шпаги не тримав досі, я мусив йому довести, що сильніший за нього і маю в чомусь рацію, а в чому, тоді ще не міг би пояснити.

Ударив щосили своєю шпагою об Юлькову. Мій клинок не витримав удару, розламався навпіл, я не встиг нічого зробити, — мабуть, так шофер не встигає часом загальмувати, — і мій поламаний клинок наштовхнувся на Юлькове незахищене стегно. Скрикнувши, Юлько випустив із рук зброю і вхопився за ногу. Все, що відбувалося далі, я пригадую мов крізь сон. Пляма крові на Юлькових штанах. Лікар, мовчанка хлопців, злякане обличчя Лілі.

  • Як почував себе після вчиненого Славко?
  • А як на це відреагувала Лілі? Про що це свідчить?
  • Зачитайте розмову між Юльком та Славком, коли Славко прийшов провідувати однокласника:

Юлько спершу нічого не казав. Тільки отак своїм звичаєм губи скривив. Я також мовчав. Мама радила вибачення просити. А як? «Прости мені, Юльку, я не хотів». Або: «Дуже було боляче, Юльку? Прости, я не хотів».

Потім Юлько підвівся, він був зовсім блідий і схуд страшенно: обличчя збоку — як ніж для розрізання паперу, такий гострий у Юлька став ніс і підборіддя, навіть губи потоншали. Я думав: «Погано, коли це через мене такий став Юлько, через оту дурну подряпину. Я ж його справді не хотів калічити».

— Беркуто, навіщо прийшов? — запитав Юлько, — Жаліти прийшов? То мені цього не треба. Чи каятися прийшов? Не сміши мене, Беркуто. Слухай, я тобі зараз щось скажу. Я знаю, чого ти до мене чіпляєшся. Ти ж мені просто заздриш, Беркуто. Розумієш, ти мені заздриш — от і все…

— Не вигадуй, Юльку, чого б я мав заздрити?

— Я не вигадую, це правда. Ти тому й за спелеологію взявся, що заздриш. І фехтуванням тому займаєшся. Ти нічого не розумієш… У тебе все добре, все просто, ти думаєш — два по два — чотири, і ніяких сумнівів, хіба ж неправду я кажу? Добре тобі, у тебе все гаразд…

Багато що говорив Юлько. Про те, що всі довкола — звичайні, а йому, Юлькові, хочеться тільки незвичайного, бо він саме та людина, якій доступне усе складне. Бо ми всі думаємо однаково, а він про кожну річ на світі має свою думку. Свою власну думку.

І коли Юлько так говорив, я зрозумів, чого від нього хотів. Зрозумів, що хотів йому довести. Але я зовсім не заздрив, слово честі, навіть поняття не маю, як це — заздрити. Завжди в таких випадках, коли треба все пояснити і розставити на місце, як шахові фігури на дошці перед початком гри, зі мною щось діється: не можу говорити або ж замість того, що думаю, шваркочу які-небудь дурниці. Гальмується щось у мені, чи як це називається?

І того разу так трапилося. Сказав Юлькові:

— Не кричи, не треба, твоя мама подумає, що ми сваримося.

Дурницю я сказав, мені ж тоді однаково було, подумає Юлькова мама, що ми сваримося, чи не подумає. Але я сказав саме так.

— А хіба не правда: ми ж таки сваримося. Бо ти такий… Усе в тебе добре і просто, все без проблем, ніколи ніяких неприємностей, ти завжди знаєш, що тобі робити, а…

— Неправда, Юльку, неправда, я не знаю, що робити і як чинити. От замість того, щоб спробувати зрозуміти — і тебе і себе — шпагою орудував, нічого в мене просто не буває; ні в кого просто не буває.

Знову я не сказав уголос того, що думав. Я мовчав…Мені всі мої слова про важливе здавалися смішними й нерозумними. Навіщо я прийшов до Юлька? Знав же, що не треба йти..

— Для тебе завжди все легко, завжди в тебе два по два — чотири, тобі добре, я тебе бачити не можу. Я тебе просто не можу бачити, йди собі геть, чуєш?

Юлько вже одного разу дивився так на мене. Коли це було? Горіла свічка, і стояли густі тіні, Юлько показував мені своїх коней. Я щось сказав, — не пам’ятаю, що саме, — і Юлько тоді так точнісінько дивився, як зараз.

— До побачення, — мовив я. — Бувай здоровий.

  • Що ми можемо сказати про хлопців з цієї розмови?
  • Чому Славко не говорив того, про що думав?
  • Як би могли розвинутись події, якби Славко все-таки сказав те, що мав на думці?
  • Яка новина ошелешила усю школу?
  • За що мали судити Славка?
  • Хто був на його боці?
  • Як батьки Славка дізналися про суд? Зачитайте

— Вам повістка на суд, — сказала дівчинка і подала Славковій матері конверт.

— Як, як? — перепитала Марина Антонівна. — Ти, дівчинко, мабуть, помилилась. Який суд?

— Шкільний, — незворушно мовила посильна. — Судитимуть Славка Беркуту.

— Як судитимуть? Що ти говориш? За що судитимуть?

— А там довідаєтесь, — так само спокійно, вивчаючи жінку ясними, аж прозорими очима, пообіцяла дівчинка, що виконувала доручення. — Ну, все, я піду, — ще сказала вона і додала: — До побачення!

— До побачення, — механічно відповіла Марина Ан­тонівна. Вона тримала в руках конверт і не наважувалася розірвати його.

Увечері, десь близько дев’ятої години: Славко Беркута прийшов додому.

Обережно, немов боячись доторкнутися до сина, Марина Антонівна пропустила його в коридор. І по тому, як вона дивилася кудись повз нього, як удавано байдужим голосом повідомила:

— На тебе тут чекали, сину, — Славко зрозумів, що мама знає все.

— А тато вдома?

Мама продовжувала удавати, ніби нічого не трапилось. Чому вона так поводиться? Може, боїться? Може, не вірить?

Шукав маминих очей. Вона не відвела погляду, сказала:

— Вдома. Зараз повечеряємо.

Однак не було ніякої вечері. Тато довго ходив по кімнаті. Усі чомусь ходять по кімнаті або ж дивляться в одну точку, коли щось таке трапляється. Може, це допомагає зосередитися?

А ще пізніше тато підійшов до Славка.

Тато узяв сина за підборіддя, підвів його голову:

— Сину, то що ж це? Як ти мені все поясниш, мій хлопчику?

І від лагідного батькового руху, від ласкавого «мій хлопчику» Славко раптом відчув себе сильним і здатним довести власну правоту. Бо ж могло бути інакше. Бо ж тато міг також сказати: «Один раз повірили — досить. Досить».

— Я не пив. Я не був там, тату, я нічого такого не робив, я не знаю, що це все означає!

Тато вірив. Навіть не запитав, де Славко був того вечора, йому не треба було встановлення алібі, тато сказав:

— Нікуди ви не підете! Ні ти, ні мама! Ніхто! Я сам піду!

  • Яким постає Славко Беркута у цій ситуації?
  • Чи виправдав суд Славка?
  • Як це сталося?
  • А що було насправді?
  • Зачитайте діалог між Стефком та Юльком за ролями:

СТЕФКО:  О, якого гостя маю нині! Чого вам треба, вельможний пане?

ЮЛЬКО: Справу маю до тебе, Стефане.

СТЕФКО:  О, Стефане! То це ніби я — Стефан?

ЮЛЬКО: Годі, Стефку, не жартуй. Справді, хочу попросити щось. Ти ж, мабуть, у таких справах бистрий. Треба одному типові… вуха нам’яти. Добре, щоб вік пам’ятав.

СТЕФКО: А мені що? Візьми та й намни. Чи тобі мого благословення треба?

ЮЛЬКО: У тім-то й річ… Я б не хотів…

СТЕФКО: Ага, ясненько! Допомога моя потрібна?

ЮЛЬКО:  Та, власне, так.

СТЕФКО: Бач, який хитрий! Чужими руками жар загрібати! Не на того натрапив. Не буду за тебе нікого бити. Хто ти мені — брат чи сват?

ЮЛЬКО: Стефку, але того типа необхідно побити. Він мене скалічив. І взагалі…

СТЕФКО: Ага, то це свята помста? Ну, нехай. Коли сам не годен за свою кривду відплатити, то йди до Лопуха. Чув про Лопуха? Той кому хоч вуха пообриває. Маєш адресу…

ЮЛЬКО: Можна сказати, що ти мене прислав?

СТЕФКО: Гм, ну ти ж!.. Та кажи, мені що? А кого ти бити збираєшся? Бо Лопух має таку руку, що той тип усе життя потім на аптеку працюватиме.

ЮЛЬКО: Е, Стефку, чи тобі не однаково? Та ти його, здається, бачив. Пам’ятаєш, у Стрийському парку?

СТЕФКО: Отой? Ну, коли б я знав, то…

ЮЛЬКО: Шкода стало?

СТЕФКО: Шкода? Нікого мені не шкода! Мені що? Робіть собі що хочете, про мене, то й зовсім зникніть. Що мені до того хлопця? Хто він мені — брат чи сват?

ЮЛЬКО: То я піду, Стефку. Дякую за адресу.

СТЕФКО: Дуже мені потрібна твоя дяка.

  • Чому, на вашу думку, Стефко не погодився на пропозицію Юлька?
  • Чи дав би він адресу Лопуха, якби одразу запитав, кому збирається помститися Юлько? Чому?
  • А чи вдався план Юлька побити Славка?
  • Що на це вплинуло?
  • Чи признався він на суді у своїй брехні?
  • А що він сказав Лілі? Зачитайте

— Коли б я знала, хто це зробив, ну як він міг, як у людини язик повернувся — зробити щось паскудне і прикритись чужим іменем? Я б йому… я б йому… я сама не знаю, що б я зробила!

— Що? — питає Юлько і раптом спиняється. — А що б ти йому зробила? — Він стоїть і дивиться на Лілі — смикаються губи і ніяк не укладаються у звичну зневажливу гримасу…

— Не знаю. Щось би таке зробила, аби він на все життя за падлюку самого себе мав, щоб він сам на себе не міг би ніколи подивитись.

Білі рукавички миготять Юлькові перед очима, одна, дві, десять. Дурниці, звідки десять рукавичок? Завтра, звичайно ж, завтра та жінка увійде в клас і вкаже на нього, на Юлька Ващука.

— А коли б то був я? — ворушить важким, кам’яним язиком у роті Юлько.

Лілі не помічає скам’янілого напруження, вона регоче, білі рукавички миготять Юлькові перед очима, білі рукавички затуляють усміхнений рот дів­чинки.

— Ні, ви тільки послухайте, послухайте, що він говорить! Чілдрен, він каже…

— Мовчи! — Юлько намагається впіймати білу рукавичку. — Лілі, мовчи! Чуєш?

Нехай завтра, нехай не сьогодні. Ще не сьогодні.

Сьомий «Б» далеко. Сьомий «Б» йде серединою вулиці, тільки вони удвох стоять. «Послухай, Юльку, ти ж вигадуєш, правда, що вигадуєш?» Білі рукавички завмирають, складені докупи, Юлько відступає, відходить, він боїться тих завмерлих білих рукавичок, він не відважується повторити знову, що то він, що не вигадує, усе правда…

— Юльку, чекай, куди ж ти, Юльку, ну, скажи, що то неправда! — просить Лілі, однак не біжить услід за Юльком, не наздоганяє, стоїть зламана й осамотніла, білі рукавички на темному тлі зимового пальта. Лілі стоїть, і тінь її на снігу — накреслена химерно картина.

  1. Актуалізація опорних знань
  • Які враження справив на вас твір?
  • Як ви вважаєте, як можна визначити його жанр?
  • Пригадайте, що таке повість та які її ознаки

Повість — великий розповідний прозовий твір, у якому широко змальовано життя одного або кількох героїв протягом тривалого або важливого за подіями проміжку часу.

Ознаки повісті:

  • прозова мова;
  • великий обсяг;
  • розповідь про події протягом тривалого або важливого за подіями проміжку часу.
  • декілька або багато героїв;
  • одна або декілька сюжетних ліній
  1. Опрацювання навчального матеріалу

Доведіть, що «Шпага Славка Беркути» є повістю, заповнивши таблицю, у якій названі ознаки жанру:

Ознаки Приклади з твору
мова
обсяг
час подій
герої
сюжетні ліні

Орієнтовна відповідь:

Ознаки Приклади з твору
прозова мова твір написаний прозовою мовою
обсяг Твір великий за обсягом, 170 сторінок твору (книга видавництва ВСЛ)
час подій Події твору охоплюють тривалий час, адже крім основного сюжету маємо історії про дитинство героїв та опис подій, що відбулися поза основним сюжетом (історія з батьком Славка, поїздка до Блакитних печер тощо)
герої Головні герої:

Славко Беркута, Юлько Ващук, Лілі Теслюк, Стефко Вус;

Другорядні герої:
Батьки Стефка та Юлька; батько, бабуся Стефка; Настка; учні 7-б класу, тренер Андрій Степанович, вчителі, директор школи, Надія Григорівна, працівниця міліції, Андрій Лопух.

Сюжетні лінії ·        Життя кожного з чотирьох підлітків

·        Дружба-протистояння Славка і Юлька

·        Любовний трикутник Юлько – Лілі – Славко

  1. Актуалізація опорних знань

Повість – це такий жанр літератури, який передбачає наявність композиції.

  • Пригадайте, що таке композиція твору.
  • Що таке сюжет та позасюжетні елементи?
  • З яких частин складається сюжет твору?
  1. Робота над композицією твору «Шпага Славка Беркути» 
  • У чому полягає особливість композиції повісті «Шпага Славка Беркути»?
  • Чому твір починається елементом розвитку дії?
  • Чому це не експозиція?
  • Що буде експозицією твору?
  • Випишіть сюжетні елементи повісті.

Розвиток дії: хлопець потрапляє до кімнати міліції

Ескспозиція: знайомство з головними героями твору

Завʼязка: бійка між Славком та Юльком, виклик Славка на суд

Кульмінація: суд над Славком Беркутою

Розвʼязка: виправдання Славка Беркути

  • А які є позасюжетні елементи твору?
  • З якою метою автор вводить їх?
  • Чому деякі розділи повісті мають приписку «очима Славка»?
  1. Теорія літератури

Психологічна повість — різновид повісті, у якій автор ставить за мету зображення й дослідження «внутрішнього стану людини» через її вчинки та поведінку.

  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання

Написати невеликий твір на тему «Як би розвинувся сюжет, якби хтось із героїв змінив свій учинок?»

Завантажити: Жанрові особливості та композиція твору Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути» (8 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 9.1 MB, Завантажень: 1137)
Back to top button