Конспекти уроків української літератури 8 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Сюжет та образи  повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною» (8 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Українська література 8 клас

Тема: Сюжет та образи  повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною»

Мета: з’ясувати пригодницький романтичний сюжет твору Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною» та особливості композиції; розкрити образи головних героїв повісті Остапа та Соломії; з’ясувати роль у творі другорядних персонажів, символічних образів; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, пам’ять, спостережливість, удосконалювати навички аналізу сюжету та композиції повісті, формувати світогляд школярів; виховувати інтереси до історичного минулого рідного народу; сприяти вихованню активного ставлення до життя.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Перевірка домашнього завдання
  1. Повідомлення теми та мети уроку

«Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова – не просто відображення народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь. І вони є підтвердженням основної думки повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною», зміст якої ми опрацюємо на сьогоднішньому уроці та з’ясуємо, які перешкоди траплялися на шляху в головних героїв та як вони впливали на них самих.

  1. Актуалізація опорних знань

На минулому уроці ми з вами з’ясували, що будова повісті дещо відрізняється від будови творів, які ми вивчали раніше. Чим саме?

  • Що таке пролог?
  • Що названо епілогом?
  • З яких елементів складається сюжет твору?
  1. Робота над сюжетом твору М.Коцюбинського «Дорогою ціною»
  • Зі скількох частин складається повість?
  • Чи можемо ми сказати, що кожна з частин описує нові випробування, з якими зустрічаються герої?

Пропоную вам укласти табличку, у якій ми сюжетні елементи і дослідимо проблеми, які спіткали героїв.

ПрологОпис важкого життя українського народу за часів кріпацтва
Зав’язкаВтеча Остапа та Соломії від пана
Розвиток діїПереправа через Прут, поранення Остапа
Переховування Остапа у плавнях
Пошуки порятунку Соломією
Сутичка Остапа з вовком
Перебування у циган
Арешт Остапа
План визволення
КульмінаціяСпроба визволити Остапа
Розв’язкаСмерть Соломії
ЕпілогСтарий Остап живе самотою і чекає зустрічі у вічності з коханою.

Питання для обговорення у ході заповнення таблиці:

  • Пригадайте про що ми дізнаємося з прологу?
  • Який час там описано?
  • Яка фраза з прологу є ключовою?
  • Що є зав’язкою твору?
  • За яких обставин ми знайомимось з героями?
  • Чому Остап вирішує тікати?
  • Як його втечу сприймає Соломія. Зачитайте

— То ти, Остапе?

— Я, Соломіє…

— Що ж воно буде?

— А що ж буде?.. Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились… От бачиш — сакви… Бувай здорова, Соломіє…

— Тікаєш… покидаєш мене… І отеє я лишуся сама з тим осоружним чоловіком… Ні, тікай, тікай, Остапе… Коли б ти знав, що робиться у горницях: пан біга по хаті, мов скажений. “Бунтар, кричить, гайдамака! Він мені людей баламутить!..” Покликав осавулу: “Веди мені зараз Остапа Мандрику…”

— Так…

— “З живого шкуру здеру, чисто оббілую… Я ж йому пригадаю, гайдамаці, Кодню…”

— Так…

— “В некрути, каже, оддам…” А паня біла, біла, трясця трясе її, а вона руки заломила та: “Ромцю, каже, тікаймо звідси, бо ті хлопи заб’ють нас, як мого дідуся в Умані…” Тікай, Остапе, тікай, серце… Спіймають — катуватимуть нелюди, живого не пустять…

  • Що ми дізнаємося з цього уривку про Остапа?
  • Як ви вважаєте, що стало мотивом для втечі Остапа?
  • А що ми знаємо про Соломію?
  • Чому вона також вирішила утекти? Зачитайте

— Які там жарти… Скоро ти пішов, я як стала на човні, так і задубіла. Холодна, холодна, мов завмерла!.. Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне… Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою хоч серцеві легше буде… Та чимдужч додому, за торбину: вкинула що треба на дорогу. Тільки, думаю, пан ловитиме нас. Але й я не дурна. Дідька з’їсть, що спіймає… Метнулась до комори — чоловіка нема дома, повіз паню в гості; зняла з жердки сорочку й штани… Тоді спідницю з себе, штани на ноги, накинула на плечі чугаїнку, а на голову шапку—і козак козаком… Шукай тепер, пане, парубка з молодицею… ніхто не бачив, лиш двох парубків стрічали… Що ж мені з тим, що скинула, діяти? Покинути боюся, догадаються ще… Узяла своє під пахву, побігла до ставка, прив’язала камінь — і шубовсть у воду… Вічная пам’ять. А тоді селом, та на шлях, та біжу-біжу, щоб догнати. Ху, як ухекалась… Що ж, приймаєш парубка у товариші чи ні?

  • На які жертви йде Соломія заради бажаної волі та бути поряд з коханим?
  • Що символізувало жіноче волосся у той час?
  • Як розвивається сюжет далі? Що відбувається у другій частині твору?
  • Хто такий Іван Котигорошко? Як автор описує його? Зачитайте

Іван пристав до Остапа десь у дорозі. Вони були з одного повіту, навіть села їх були близько. Се їх з’єднало, і з того часу Іван не розлучався з земляками. Весела і добродушна вдача Іванова не раз ставала їм у пригоді при довгій і важкій блуканині по чужих краях. Іван охоче оповідав про своє життя домашнє; з оповідання того можна було зрозуміти, що втік він не так од панщини, як від лютої жінки, яка мала занадто великі кулаки для малого на зріст Івана. От тою-то лютою жінкою й дратували раз у раз Івана, та він не сердився і добродушно викручувався жартами.

  • Чому втікачам не вдалося переправитись через Прут?
  • Що вони вирішують робити далі? Зачитайте

Обоє згадали, що один мірошник із-над Пруту, одноокий Яким, такий забіглий, як і вони, тільки з Поділля, хвалився, що знає спосіб переправити їх у Туреччину, і вони, певне б, звернулися до нього, коли б Котигорошок та дід Овсій не підбили їх тікати разом із ними через Дунай.

Тепер нічого іншого не лишалося, як звернутися до того мірошника, бо переховуватися далі на сьому боці було небезпечно: їх могли спіймати, одіслати до пана або запроторити в тюрму.

Вони ледве вилізли з глибокого провалля і опинилися на спаленій сонцем сірій полонині.

Розглянувшись уважно, Остап зміркував, що звідси до Кишниці, де стояв вітряк Якима, буде верстов із тридцять. Коли поспішитися, то до вечора можна б іще постигнути туди.

  • Чи вдалося їм переправитись?
  • Які почуття були в Остапа, коли втікачі опинилися за кордоном? Зачитайте

Остап із Соломією потиху спустили пліт на річку. Він хлюпнув і глибоко осів у воду. ..Якийсь час плили вони в тумані, поміж берегами, одірвані од землі й безпомічні. На превелику силу вдалося врешті вибитися зі стрижня та наблизитись до берега. Але й тут вода зносила пліт, і нелегко було пристати до берега. Остапові пощастило, однак, зачепитись якось за прибережну вербу. Соломія вхопила за гіллячки, Остап придержав пліт — і обоє вискочили на берег, втомлені й мокрі. Вода зараз підхопила пліт, поволі обернула його і понесла вниз укупі з харчами, забутими на плоту. Та се була дурниця: вони були за кордоном.

Дивне почуття обхопило Остапові груди:: замість радості — сильне обурення стрепенуло його істоту. В один мент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки.

— Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!..— закляв він наголос.

  • Що сталося далі?
  • Чому Соломія вирішує залишити Остапа у плавнях?
  • Що її лягає після того, як вона вже пішла? Зачитайте 

Соломія йшла, як на дні моря, а вгорі, над її головою, шуміла куня, немов котила кудись руді й каламутні хвилі. Соломія міркувала, що коли брати у ліву руку, плавні мусять швидко скінчитися, бо в той бік вони простягались недалеко. Аби йти проти вітру. Раптом Соломія зупинилась і мало не зомліла од страшної думки. Їй прийшло до голови, що вона може не знайти Остапа, бо нічим не значила своєї дороги. Треба було ламати комиш абощо. Серце її неспокійно калатало, коли вона бігла назад, одшукуючи свої сліди. Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть скалічив ногу. Та то були дрібниці. Коли б швидше знайти Остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу.. Що робити? Ноги в неї тремтіли од трудної ходні, в голові бродили безладні думки й міркування. “Що робити?” — немов питав у комишів її блукаючий погляд. Комиші оточали її ворожою юрмою і шептались.

  • А що відбувалося із Остапом після відходу Соломії?
  • Як Остап відреагував на появу вовка?
  • Які думки роїлися у його голові після сутички з вовком? Зачитайте 

По сих одвідинах Остап почав думати про смерть. Прийшла пора вмирати.

Чи живого, чи мертвого, а таки з’їсть вовк або сточать хробаки у сих нетрях. Чи не однаково?

Остапові згадавсь Котигорошок. “Хіба я боюсь смерті? — чув він його цапиний голос.— Зроду-звіку… Пошли, господи, хоч зараз. Раз умирати — не двічі… Умер — і край, більш не встанеш…”

— Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію. Дідуся він бачив, той приходив до нього, а Соломії як нема, так нема… Десь заблудилась у плавнях або вовки роздерли її. І Остапові стало жалко Соломії, страх як жалко. Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не пожалувала кіс своїх задля нього; вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш. І саме тепер, коли вони здобули собі волю і мали в щасті й радості почати нове життя, приходить погибель і, як щенят у річці, топить їх обох… Топить… топить… топить…— співають йому відхідну комиші з правого ,боку.—Погибель… гибель… гибель…—підхоплює ліве крило. 

  • Чому, на вашу думку, Остап думає про Соломію, відчуваючи смерть?
  • Чи вдалося Соломії врятувати Остапа?
  • Хто їм допоміг?
  • Чи зручно Остапові та Соломії бути жити у циган?
  • Що не давало спокою Соломії?
  • Що зробила Соломія, коли зрозуміла, що може вже залишити Остапа самого?
  • Чи приносила робота Соломії дохід? Чому?
  • А як почував себе Остап у циган? Зачитайте

Лишаючись по цілих днях на самоті, Остап пробував свої тремтячі ноги, як мала пташина крила, і нудився, і сумував, що не почував у собі ще сили покинути скоро циганську оселю. Придивляючись до життя тої оселі, Остап помічав багато незвичайного, тривожного навіть. Гіца з Раду по цілих днях спали, а на ніч кудись щезали. Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон хатинки, розлягався раптовий грюкіт у віконце, і хату сповняла ціла банда якогось непевного люду, що пив, кричав, блискав жадними очима і сварився, як вовча гічка. Раз якось Остапові не спалося. Він відхилив надвірні двері, щоб дихнути свіжим повітрям, і побачив, як Раду пригнав чиїсь коні, спутав їх і відвів у комиші. — “Еге,— подумав Остап,— дак ось воно що…”

І чим більш Остап придивлявся, тим більш помічав і все більше запевнявся, що попав у злодійське гніздо.

  • Яка пригода показала Остапові та Соломії, що треба покидати циган?
  • Чи вийшло у них піти? Чому?
  • А кого зустріла Соломія дорогою додому?
  • Що побачили Іван та Соломія?
  • Що вдалося дізнатися Котигорошкові про долю Остапа?
  • Чи допомогли Соломії гроші, щоб визволити Остапа?
  • Який план розробила жінка? Зачитайте

Що турки!.. Вона має цілий план. Дуже простий план. Він дістане собі і їй рушниці — кожен румун їх має в хаті,— вони вийдуть на берег уранці, відв’яжуть чужий човен і випливуть на річку. Там вони чекатимуть, аж везтимуть Остапа, і нападуть на турків. Остап допоможе, коли побачить їх… Що, він боїться? Він не хоче визволити товариша, що разом із ним відбув далеку дорогу, разом їв і пив?.. Вона так і знала, що у сього пухиря з здором тільки й стало сміливості, щоб утекти від жінки… Ось коли вона знайшла йому ціну, зрозуміла його підлещування. Обійдеться без нього, вона сама потрапить загинути, рятуючи Остапа… Та на прощання вона нагадає йому його жінку і отут при людях, на сором йому, відлупцює його, як жиди Гамана…

  • Який момент твору є кульмінаційним?
  • Чи вдається Соломії визволити Остапа? Зачитайте

— Оста-апе! — співала Соломія.— Ми їдемо тебе визволяти!.. Іван б’є одного… я стріляю другого, ти возьми собі третього…

Соломіїн човен повернув боком і був усього на аршин від турецького, коли турки загалакали. Та було пізно: човни черкнулися, загойдались, і саме тоді, як турки з лайкою нагнулися, щоб відіпхнутись, Іван підняв весло і з усієї сили спустив його на червоний фез.

У той же мент між них блиснув постріл і звилась хмарка диму.

— Алла! — скрикнули турки з несподіванки.

Одного душив Остап.

Іван, спустивши весло на голову туркові, підняв його знов і на хвилину закляк, дивлячись на розгойданий, стрибаючий по воді човен із переляканими людьми. Соломію крізь серпанок диму опік лютий погляд червоних очей, і їй здавалося, що вона стріляє безперестанку, хоч могла вистрілити лише раз.

Раптом Іван почув, що його впекло щось у живіт. Він машинально спустив весло на турка, але весло сковзнуло і випало йому з рук: червоний фез турка якось витягся перед очима, немов виріс, відтак щез; Іван розкинув руки, похитнувся, в голові мигнула свідомість, що йому щось недобре.

— Ой боже ж мій! — скрикнув він раптом і полетів навзнаки в воду. Хибкий човен нагнувсь під вагою його тіла і викинув Соломію. Льодова вода голками пройшлась по Соломіїному тілу, сон щез і свідомість освіжила мозок. Намагаючись вхопитись за перекинутий човен, Соломія побачила, що Остап б’ється в руках двох турків, а третій — той самий, що був під Івановим веслом,— держить у руках димучу ще рушницю. Довгий човен тріпавсь перед її очима на воді, як велика риба.

Значить, ні вона, ні Іван нікого не забили… Знаічить — усе пропало… Але їй не до того… Вона чує, що могутня течія бере її в свої обійми, а чорна глибінь тягне за ноги. Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона на має сильні руки, а до берега недалеко. Вона чує за  собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них. Вона мусить поспішатися, поки не змерзло тіло… Дикі, невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона оковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками… Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…

— Остапе!..— з розпукою кличе душа.

— Соломіє-є!..— доноситься до неї крик серця.

— Соломіє!..— чує вона крізь холодну хвилю, що б’є їй в очі, торкається чола, розплутує коси…

Жовте, каламутне світло потиху лине догори… згадки життя займаються, як іскри, і гаснуть, попеліють, як іскри…

  • А що було потім з Остапом?
  • Чи залишився він у живих?
  • Звідки ми про це знаємо?
  • Як розповідає Остап про своє життя? Зачитайте

І Остап охоче піднімає сорочку і показує збасаманений синій хребет, де списана, як він каже, його життєпись.

— Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля… кругом латаний… з тим і до бога піду… Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…

  • Як ви вважаєте, чому автор не розповідає про те, що сталося з Остапом після смерті Соломії?
  • Чим саме заплатив Остап за волю?
  • Як ви вважаєте, як він її отримав?
  1. Робота над образами твору

Після того, як ми з вами опрацювали сюжет твору Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною», давайте поговоримо про його героїв та образи.

  • Як ви вважаєте, хто головний герой повісті — Остап чи Соломія?
  • Що їх об’єднує?
  • Яким постає Остап у творі?
  • Якою Соломія?
  • Складання характеристик головних героїв твору
  • Бесіда за питаннями
  • Які другорядні персонажі є у творі? Яка їхня роль у розкритті теми, ідеї, образів головних героїв?

До речі, критики закидали Михайлові Коцюбинському, що ці образи невмотивовані, недостатньо художньо виписані і ледь не зайві. А ви як вважаєте?

  • А чи є у творі образи символічні? Які саме?

Воли – поневолення

Тур – прагнення волі

Вітер – воля

Туман – невідомість

Ніч – безнадія

Пожежа – невідворотність

Річка – життєві труднощі

Дорога ціна – життя та кохання

  • Якби вам довелося охарактеризувати повість «Дорогою ціною» за допомогою трьох іменників, якими б вони були?
  • З чим це пов’язане?
  1. Літературний аналіз твору

Тема: зображення героїчної боротьби українського народу проти кріпацтва, непереможного прагнення селян-кріпаків до вільного життя.

Ідея: оспівування волелюбності українського народу, утвердження непримиренності інтересів багатих і бідних, заклик здобувати волю, хоча б і дорогою ціною.

Жанр: пригодницька повість

  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання

№ 6 ст. 128 – письмово; прочитати твір О.Довженка «Ніч перед боєм»

Завантажити: Сюжет та образи  повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною» (8 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 12.5 MB, Завантажень: 51)
  
Теґи
Back to top button
Close