ГоловнеУчительська

Вчитель, який безпосередньо навчає дитину в школі, не може бути репетитором — це конфлікт інтересів, – Лілія Гриневич

Журналіст «Високого замку» мала змогу поспілкуватися з міністром про найбільш важливі та «незручні» теми в освіті та запитати, як таке могло трапитися?

— Пані Ліліє, перший клас провчився за програмою Нової української школи (НУШ). Який результат цієї реформи?

— У нас був плідний, але складний рік. Реформи здійснюються. Бо можна говорити про реформу, а ми її реально робимо. Торік на НУШ було виділено мільярд гривень, цього року — мільярд. Кожен вчитель пройшов підвищення кваліфікації за тими методиками навчання, які ми запроваджуємо. Він має сформувати у дітей м’які навички компетентності: уміння працювати одне з одним, володіти емоціями, планувати свій час. Ставити запитання, захищати свою думку. Це зовсім інші методики навчання. Вчителі спочатку були дуже насторожені. Та найважча зміна — зміна в ідейних підходах. Ми переходимо до педагогіки співробітництва. Вчитель має уміти налагодити правильну комунікацію з дитиною. Наприклад, методика, яка працює у молодшій школі: під час розмови очі вчителя мають бути на одному рівні з очима дитини. Тоді з’являється довіра до педагога.

— Чи готові вчителі до нових викликів?

— Вік учителя не має значення. Все залежить від такої риси характеру людини, як відкритий розум. Чи людина готова вчитися і змінюватися. Коли вони бачать позитивні зміни, їм стає цікаво. Вчителі боялися, що діти будуть менш дисципліновані. Якщо вчитель буде приділяти більшу увагу розвитку м’яких компетентностей, то діти будуть отримувати менше знань з математики та письма… Вчителі пілотних шкіл, які за цією програмою вже пройшли перший і другий клас, підтвердили: нова програма добре впливає на особистісний розвиток дітей. Діти, навчившись працювати за правилами, які усі разом узгодили, стають гармонійним колективом. І головне — дитина хоче йти до школи! А вчитися вона має через гру. У цьому віці важливо розвивати емоційний інтелект дитини. Коли дитина вже вільно орієнтується у шкільному просторі, процес навчання стає продуктивнішим. Претензії в основному до матеріального забезпечення. Ми виділили кошти з держбюджету, але місцева влада має допомагати. Провести аудит у навчальному закладі. Якщо у школі є нові парти, то місто має виділити кошти на те, чого навчальний заклад не має. Торік ми мали проблеми з виробниками шкільних меблів. Їх бракувало. Сподіваюсь, цього року ринок буде готовий до нових викликів. Так само як і органи місцевого самоврядування. Буде більше злагодженості.

— Молоді вчителі скаржаться на низьку зарплату. Як не втратити талановитих педагогів?

— Коли ми розпочинали реформу, я говорила про те, що повинні піднімати зарплату вчителям. Інакше не можемо вимагати від них змін. У 2017 р. ми підвищили зарплату вчителям на 50%. У 2018 р. — на 20−25% (залежно від кваліфікаційної категорії). Сьогодні середня зарплата у вчителів — 7,5 тисячі грн. Є вчителі з великим стажем роботи, які мають повне навантаження, і навіть більше, ніж 18 годин, отримують 12 тисяч грн. А молодий вчитель отримує мінімальну зарплату. На 2020 рік готуємо постанову Кабінету Міністрів, яка виробляє нову систему нарахування зарплати педпрацівникам. Плануємо скасувати єдину тарифну сітку. Щоб надбавка за престижність професії, наприклад, увійшла у посадовий оклад, який є фіксованим. У нас ще є вразлива категорія — вихователі дошкільних закладів. Ми за три роки у ДНЗ створили додатково 72 тисячі місць. Але у нас зараз проблема: хто має там працювати на таку низьку заробітну плату? У цій реформі вихователі теж отримають вищу заробітну плату. Для цього на наступний рік уряд має знайти додаткові 25 млрд грн. Тобто це як 25 раз закупити нові меблі усім першим класам країни. Зараз у мене є підтримка прем’єра Володимира Гройсмана, і він розуміє необхідність підвищення зарплат освітянам. Однак надалі багато що залежатиме від політиків, які прийдуть у владу після парламентських виборів. Вони мають розуміти важливість освіти та вміти знайти ці додаткові гроші, аби бюджет залишався збалансованим, а гривня — стабільна.

— Молоді вчителі зацікавлені працювати у державних школах. Але часто школи не оприлюднюють вакансії, хоча вчителів їм бракує…

— Нам катастрофічно бракує вчителів фізики, потрібні вчителі інформатики, іноземних мов. Маємо куди працевлаштувати молодого вчителя. Під час цьогорічної вступної кампанії першочергове право на вступ до університетів матимуть ті, хто готовий укласти трирічний контракт і поїхати попрацювати там, де немає вчителя. Нам потрібно оновлювати педагогічний потенціал в Україні. Реформа передбачає створення трирічної старшої профільної школи — тобто навчання видовжиться на рік, і нам знадобиться більше підготовлених та професійних вчителів.

— Батьки скаржаться, що їхні діти перевантажені у школі. Таке враження, що дитина вчиться не у другому класі, а на другому курсі…

— Це ще одна проблема, яку створює 11-річна освіта, — ми намагаємося запхнути в наших дітей знання на рік швидше, аніж в інших країнах. Крім того, у нас багато свят, тому наші діти мають менше часу на навчання навіть порівняно з Росією та Білоруссю — єдиними країнами на території Європи, де, як і в нас, збереглась 11-річка. Якщо б ми мали більше грошей, можна було б цю реформу робити багатошаровою і швидшою, зробити в нормальному темпі навчання не лише для 1-х класів, а й для решти школи. І переучувати наступних вчителів. Ми зараз ведемо переговори зі Світовим банком, який готовий інвестувати у нашу реформу. Сподіваюся, що новий уряд продовжить цю співпрацю. Але дуже важливо зробити ці зміни правильно — з навчанням вчителів, інвестиціями у простір та зміну змісту освіти. Діти дуже орієнтовані на те, як учитель уміє пояснити, реформа загалом дуже залежить від якості її імплементації.

— Цікава система освіти у Данії. Там дітям не ставлять оцінок до 9-го класу. А у молодших школярів є такий предмет як дитяче мовлення. Коли дитина пише так, як чує… І вчитель робить акцент на правильно написаних словах… А неправильні вони разом виправляють.

— Такий хід ми уже застосовуємо у НУШ. Вчитель має звернути увагу на сильні сторони дитини. Похвалити її. Це як казав наш український педагог Василь Сухомлинський: «У наших школах не повинно бути дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здатні. Успіх у навчанні — головне джерело внутрішніх сил дитини». Якщо є помилки, сказати: «А ось тут треба ще повчитися. Давай випишемо ці слова. І ти спробуєш їх ще раз написати». І це можливо робити у рамках старого державного стандарту.

— Маємо великий відсоток українців, які здобувають вищу освіту в Європі, наприклад, у сусідній Польщі?

— Центр Cedos провів опитування студентів, які поїхали навчатися за кордон. Досліджували причини, чому вони поїхали. Серед варіантів була відповідь: «Погана освітня система в Україні». Є такий стереотип, що молодь їде саме через це. Практично ніхто не вибрав цю відповідь. Вибрали: «Хочемо мати вищий рівень життя. Хочемо мати диплом, щоб працевлаштуватися за кордоном». Звичайно, що нашій освітній системі є що вдосконалювати. Є великі проблеми у вищій освіті. У 2014 р. першим законом після Революції гідності був закон про вищу освіту. Ми дали автономію ВНЗ. Бо раніше виші були затиснуті вимогами Міністерства освіти. Що відбулося зараз? Одні прогресивні університети скористалися цією свободою і зробили програму подвійних дипломів. Запропонували цікаві програми, які відповідають потребам ринку праці. Скасували частину паперової бюрократії. А інші університети зберігають свою зону комфорту. Свою теплу ванну… І цим університетам є все менше і менше що запропонувати.

— А вони розуміють свою перспективу? Вони залишаться без студентів…

— Починають розуміти. Хоча вони нарікають, що це ми винні. Бо ми запровадили систему «Гроші за студентом». Студент сам обирає, куди вступати. А не міністерство роздає державні місця. Тому слабкі університети мають кардинально міняти стиль своєї роботи. На жаль, є частина молоді, яка йде у вищу освіту лише щоб отримати диплом. Вони не зацікавлені у тому, щоб там вчитися. Їм простіше заплатити хабар за іспит, ніж до нього підготуватися. Це наслідки поганої шкільної освіти. Наслідки невмотивованості до навчання. Є ще одна проблема. Не розвинута професійно-технічна освіта (коледжі, ліцеї). У нас парадоксальна ситуація: 80% випускників одразу йдуть у вищу освіту. І лише 20% йдуть здобувати професію. Якщо ви візьмете розвинуті країни з високим рівнем життям, у деяких країнах 40%, а у деяких 70% мріють про професійно- технічну освіту.

— У Данії, наприклад, деякі діти у школі мріють бути токарями…

— У Фінляндії, якщо ти попрацював за спеціальністю п’ять років і після того йдеш у вищу освіту за спорідненою спеціальністю, маєш право не складати зовнішні іспити. Не складаєш зовнішнього тестування. Бо людина має фах і досвід, який буде корисним. В Україні чимало батьків цього не розуміють, бо у них перед очима образ маргінальної системи професійної освіти. Ми зараз це змінюємо. У нас є програма (розрахована на три роки) зі створення навчально-практичних центрів з найсучаснішим обладнанням щодо гостро дефіцитних професій. Я була у двох таких центрах у Червонограді. Один заклад готує кравчинь, інший — будівельників. За дітьми, які там вчаться, вже вишикувалася черга роботодавців, яким потрібні працівники. Ми домовилися з Європейським Союзом про співпрацю. На розвиток профтехосвіти ЄС готовий виділити 58 мільйонів євро.

— Яке ваше ставлення до сімейної форми освіти?

— Моя мрія — щоб батьки прагнули віддавати дітей до школи. Бо для дитини дуже важливо перебувати у дитячому колективі. Але бувають різні причини, чому батьки це роблять. Закон передбачає: двічі на рік з дитиною мають зустрітися педагоги і перевірити, чи дитина не відстає від своїх ровесників. Всі нюанси і більш серйозне запровадження можливостей цієї освіти буде після ухвалення Закону про загальну середню освіту. На жаль, я не бачу перспектив ухвалення цього закону у нинішньому парламенті у другому читанні. Бо там просто вже не збирається більшість у зв’язку з виборами. Я дуже переживаю, щоб наступний парламент не викривив цей закон. А прийняв його у другому читанні. Бо там є мовна стаття. Є дуже важливе утвердження державної мови в освіті. Ми вже маємо понад 470 поправок до цього закону. Значна частина їх стосується цієї статті. Я вже бачу тривожні дзвоники. Ще виборів не було. Але вже з’явилося багато людей, які висловлюють такі ідеї, про які вони колись боялися говорити. Одному з моїх колег, автору підручника з новітньої історії України для 11-го класу, що вже отримав гриф міністерства, зателефонували і сказали: «Ви далжни ізмєніть в вашем учєбнікє «русска-украінская вайна» на «ґражданскій канфлікт». Коли він сказав, що «я ніколи не буду цього робити, мій підручник вже отримав гриф Міністерства освіти», було йому заявлено: «Но січяс сітуация ідєалаґічєскі мєняєцца». На обрії з’явилися ті, хто пропагує реваншистські ідеї…

— Не менш скандальний підручник Гнатюка «Захист Вітчизни», у якому було багато «ватної» інформації…

— Ми розбирали той підручник на атоми. Деяку інформацію з нього прибрали. Усі ці підручники проходять експертизу. Їх читає не міністр, а науковці. Це стосується і підручників з історії. У нас є історики, які мають різні погляди. Наприклад, на кількість жертв Голодомору. Тоді у підручнику даємо уточнення: «Є різні підходи до того, як підраховуються жертви Голодомору» і дається одразу декілька цифр.

— Як ви ставитеся до репетиторства, яке вчителі проводять у школах?

— Іноді вчитель не працює як належить на уроці, аби діти приходили до нього на індивідуальні платні заняття. Це ганебне явище! Ми підготували листи Міністерства освіти і розіслали їх по школах. Це непедагогічно і це порушення. Тобто вчитель, який безпосередньо навчає дитину в школі, не може бути репетитором — це конфлікт інтересів. Але школа має право надавати легальні платні освітні послуги. Серед них — індивідуальне навчання з дітьми. Це обліковується як урок. З батьками укладається договір про надання платних освітніх послуг. Але маємо досвід дітей, які мають дуже високі результати ЗНО, і вони не мали репетиторів. Все залежить від школи, середовища і від наполегливості самої дитини.

— Освітня реформа в Україні, багато говорять про досягнення. А чого не вдалося зробити за ці роки?

— Загалом, те, що ми планували, — ми досягли. Але нам не вдалося трансформувати український підручник. Спільнота, яка створює український підручник, є дуже вузькою. Ми з фінами маємо спільний проєкт на чотири роки, який називається «Вчимося разом». І один з напрямків цього фінсько-українського проєкту — покращення навчальних матеріалів і, зокрема, підходи до підручників. Але це робота, яка потребує часу та зусиль.

— Скоро вибори, новий парламент обере новий уряд. Які ваші плани зараз, як ви захищатимете реформу?

— Шкільна реформа — це марафон на десятиліття, тому потребує підтримки як з боку освітян, так і з боку політиків. Враховуючи обставини, я вирішила йти в парламент разом з партією прем’єра «Українська стратегія Гройсмана». Там багато моїх колег, кожен з яких довів, що розуміє цінність освіти. Зараз завдання — увійти в парламент і створити у ньому окреме лобі, що захищатиме інтереси освітян, а також подальшу імплементацію реформи. Це потужний майданчик, який дає змогу впливати на політичні рішення та обстоювати правильні ідеї.

Джерело: wz.lviv.ua

Раніше ми повідомляли, що одна із найменш оплачуваних категорій педпрацівників- вихователі.

Back to top button