ГоловнеУчительська

Якого громадянина готує школа?

Громадянська освіта в Україні існує лише на папері

Ще з 90-х років минулого століття в Україні триває дискусія про громадянську освіту в школі. Не говоритимемо багато про важливість цієї проблеми, про те, що школа, окрім вміння рахувати й писати, має прищеплювати нашим дітям світоглядні цінності, вчити вміння критично мислити й аналізувати реалії життя. Питання в іншому: наскільки формальне впровадження громадянської освіти наповнене реальним змістом? Іншими словами, якого громадянина готує нині українська школа?

Відповідь намагалися дати фахівці Центру дослідження суспільства, які за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» презентували результати п’ятимісячного дослідження щодо стану громадянської освіти в Україні. Експерти опитали вчителів у 5 регіонах, провели інтерв’ю з фахівцями інститутів післядипломної педагогічної освіти та проаналізували підручники з п’яти предметів.

Якого громадянина готує школа?
Якого громадянина готує школа?

Найперше, що відзначають дослідники, — розрив між теорією, яку викладають у школі, та реаліями політичного, соціального й економічного життя. За словами керівника проекту Інни Совсун, ані опитані експерти, ані вчителі здебільшого не могли навіть дати визначення, що воно таке — громадянська освіта. Загалом в Україні нема єдиної стратегії її розвитку.

Теорія і практика: нічого спільного

«Ми ставили вчителям перевірочне запитання, які проблеми найактуальніші для них самих, — каже Інна Совсун. — Передовсім педагоги назвали соціальні негаразди: низьку зарплатню та соціальну нерівність. Водночас говорячи про громадянську освіту, вони звертають увагу на дотримання абстрактних громадянських прав і обов’язків. Тобто існує розрив між теорією, яку вони хочуть викладати, і тим, як самі характеризують проблему в Україні загалом».

Попри те, що, приміром, майже третина опитаних педагогів (27%) наголосила на важливості знання, що таке судова система, аби захищати свої права, лише 4% визнали, що справді обізнані в цій сфері. «Це також свідчить про розрив між тим, яку тему вчителі визначають важливою, і наскільки вони компетентні в ній. Те саме стосується економіки», — наголосила Інна Совсун.

Цікаво, що три найпоширеніші відповіді педагогів, констатують фахівці, мають пасивний характер стосовно поведінки учня: вони вважають, що хороший громадянин має лише дотримуватися законодавства, знати історію та бути патріотом. Цікаво, що, на думку 81% вчителів, важливо стежити за політичним життям, проте водночас менше половини вважають за потрібне брати участь у політичних дискусіях.

Не додають ясності й підручники: в них пояснення, що таке громадянська освіта, обмежуються визначенням, якою є держава, де живуть учні, її політичний та правовий устрій. «Але йдеться про те, якою держава є «на папері», в законодавчих актах, а зовсім не про реалії українського життя, — пояснює експерт Центру дослідження Ірина Когут. — Чому людина має бути патріотом? Чому повинна брати учать у житті громади? Відповідей на ці запитання в підручниках не знайдемо».

Далі заяв справа не йде

Попри постійні заяви про потребу навчати школярів критичного мислення, застосовувати теоретичні знання до аналізу реальності, інструментів цього в сучасних підручниках шукати не варто. Тому діти, котрі, природно, й телевізор дивляться, і з однолітками спілкуються, помічають, що описане в підручниках не має нічого спільного з реальністю. «Відповідно вони стають жертвами або маніпуляції, або цинізму й зневіри, оскільки не мають ані інформації, ані навичок впливу на життя», — наголосила Ірина Когут.

І найголовніше. «Громадянська освіта неможлива без урахування педагогічного клімату в школі, стосунків між учнями, між учителем і учнями, між директором і вчителями, між батьками й усіма іншими, — коментує результати дослідження директор Центру освітнього моніторингу Павло Полянський. — Треба обов’язково врахувати контекст того, що відбувається в Україні. Має бути кореляція між словами й справами, бо коли нещодавно я побачив, як маленькі дітки розмахують прапорцями однієї з партій, зустрічаючи міністра освіти й науки, — крапка! Жодної громадянської освіти не існує. А діти дуже чутливі до фальші».

Поза сумнівом, найпростіше — формально запровадити такий предмет і поставити у відповідному місці «галочку» за виконане завдання. Проте громадянську освіту можна викладати лише тоді, коли є вчитель, котрий щиро поділяє і практикує демократичні цінності, та відповідне середовище між дітьми, наголосив Павло Полянський. Це питання нерозривно пов’язане із процесами, що відбуваються в суспільстві. Тому його впровадження й демократизація будуть можливі лише за демократизації самої шкільної системи.

«Про громадянську освіту ми говоримо з 90-х років минулого століття. Де-юре в освітніх закладах щось є, але де-факто — немає», — погоджується з Павлом Полянським директор Центру тестових технологій та моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук. На його думку, бідний і заангажований вчитель не зможе забезпечити формування громадянина демократичного суспільства.

Крім того, чи не в кожній школі є проблеми щодо захисту прав дітей. Чи може хтось сьогодні гарантувати стовідсоткове право на висловлення дитиною своєї думки в школі? Чи право на отримання інформації? То про яке виховання громадянина йдеться, якщо його права з дитинства порушуються вже в школі?

Повний звіт “Дослідження дискурсу громадянської освіти та його вплив на політичну культуру молоді” можна завантажити із сайту Центру дослідження суспільства “ЗАВАНТАЖИТИ ЗВІТ”.

Джерело: http://ukurier.gov.ua

Back to top button