За неандертальцем здавна закріпилася погана репутація. Яких тільки епітетів – «мавпоподібний троглодит», «печерна людина», «тупий варвар» – не було висловлено в його адресу, починаючи з 1856 року, коли в долині Неандерталь, розташованої в околицях Дюссельдорфа (Німеччина), в печері, заповненої мулистими відкладеннями , був виявлений перший скелет цього родича сучасної людини. Родича, треба зауважити, багато в чому загадкового, бо неандерталець не поспішає розкривати свої таємниці. А питань до нього за півтора століття у вчених накопичилося чимало.
Першовідкривачем неандертальця став німецький натураліст Йоганн Карл Фульротт (1803-1877). Знахідка одразу викликала колосальний інтерес, проте лише небагато вчених зуміли відразу зрозуміти значення відкриття. Довгий час неандертальця навіть називали предком сучасної людини. Сьогодні вже очевидно, що і це не відповідає істині: неандерталець – цілком самостійний вид гомо сапієнс. Більше того: на певному історичному відрізку неандерталець і наш прямий предок кроманьйонець існували пліч-о-пліч! І, нарешті, ще одне відкриття – і всередині неандертальського виду були значні відмінності.
Сьогодні стало очевидним, що в рамках виду Homo sapiens neanderthalensis («людина розумна неандертальська») існувало як мінімум дві еволюційні лінії, з яких перші прийнято називати «ранніми неандертальцями», або «пранеандертальцями», а другу – «класичними», або «західноєвропейськими» неандертальцями.
Ранні неандертальці жили приблизно 150 тисяч років тому, в останній міжльодовиковий період. Вік класичних неандертальців – останнє заледеніння, тобто 80-35 тисяч років. Це були сильні, масивної статури люди, їх ріст в середньому становив 155-165 см. Нижні кінцівки були коротші, ніж у сучасних людей. Найцікавіше, що саме ранній неандерталець стоїть на еволюційних сходах найближче до сучасній людині – «гомо сапієнс сапієнс» (представники цього останнього виду вперше з’явилися лише в ході останнього заледеніння). Але при цьому кісткові залишки ранніх неандертальців свідчать і про їх родинні зв’язки з класичними неандертальцями! Ця проблема не знайшла поки свого остаточного рішення.
Класичний неандерталець досяг вершини свого розвитку під час останнього заледеніння. З неандертальцем археологи впевнено пов’язують культуру так званого мустьєрського типу, для якої характерно досить велика різноманітність кам’яних знарядь: рубила, ударники, скребла, скребки, ножі, свердла, кам’яні наконечники. Мустьєрська культура, мабуть, саме цікаве явище в історії людства: це приклад культури, створеної людиною в «класичному» розумінні цього слова. І деякі ознаки дозволяють говорити про те, що ця «нелюдська» культура вже несла в собі зачатки людяності!
Протягом довгого часу головною загадкою неандертальця залишалося питання про те, володіли ці «нелюди» мовними здібностями. Протягом багатьох років ця проблема служила предметом палких суперечок серед фахівців. Сьогодні ми з упевненістю можемо сказати: так, володіли! Про це незаперечно свідчить знахідка, зроблена археологами у печері Кебара на горі Кармел (Ізраїль): гіоїдна кістка, фрагмент скелета неандертальця, який помер 60 тисяч років тому. Ця характерного вигляду кістка розташовується біля основи язика і її наявність є для анатомів ясним біологічним свідченням того, що її власник був фізично здатний до членороздільної мови.
Той же самий скелет (відомий як Kебара 2) прочинив перед вченими інші таємниці неандертальської людини. Анатоми встановили, що ще за життя цей індивідуум при якихось обставинах зламав кілька ребер. Але вони були дбайливо зцілені! Хтось (а хто інший, якщо не одноплемінники?) досить довгий час доглядав за пораненим. Цей випадок ясно показує, що неандертальці, які не цуралися канібалізму, принаймні до своїх одноплемінників мали товариські почуття і дбали про них точно так само, як це роблять сучасні люди. І знахідка в гроті Кебара – не єдиний факт подібного роду.
У печері Шанідар (Іракський Курдистан) серед знайдених тут численних скелетів неандертальців були виявлені останки чоловіка приблизно 40-річного віку. Ця людина, якого керівник розкопок в Шанідар археолог Ральф Солецький охрестив ім’ям Нанді, очевидно, загинув, впавши на камені 46000 років тому. Анатоми, які досліджували кістяк, встановили, що Нанді мав вроджений дефект: права сторона його тіла була недорозвиненою. До того ж він ще в ранньому віці позбувся нижньої частини правої руки до ліктя і протягом усього життя страждав артритом. Він також переніс безліч травматичних ушкоджень голови і, ймовірно, мав більмо на лівому оці. Але одноплемінники не кинули Нанді в біді, хоча з чисто звірячої точки зору він був для них явно тягарем! Проте вони все життя піклувалися про Нанді, завдяки чому він благополучно дожив до 40-річного віку – для неандертальця це вже мастита старість.
Як інший приклад подібного роду можна привести знахідку черепа 11-річного хлопчика з печери Скул (Ізраїль). Вік знахідки складає 95 тисяч років. Експертиза черепа показала, що за кілька років до смерті хлопчик отримав дуже важке травматичне пошкодження голови – кістки черепа були пробиті. Однак одноплемінники і в цьому випадку дбайливо вилікували рану, хоча її серйозність була така, що вимагала тривалого лікування та абсолютного спокою. І в ім’я порятунку хлопчика плем’я пішло на ризик померти від голоду! Адже первісних мисливців годували ноги, вони повинні були безперервно кочувати слідом за мігруючими стадами тварин.