Конспекти уроків зарубіжної літератури 10 класУсі уроки зарубіжної літературиФайли

Гуманізм Ч.Діккенса, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей (10 клас. Зарубіжна література)

ТЕМА: Гуманізм Ч.Діккенса, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей.  Соціальна  дієвість творчості письменника

МЕТА:  розкрити гуманістичний пафос творчості Ч. Діккенса, показати її соціальну дієвість; розвивати на­вички характеристики літературних героїв, аналізу ху­дожніх творів різних видів мистецтва; виховувати гуманізм, співчуття до принижених і знедолених.

ОБЛАДНАННЯ: виставка творів літератури, живопи­су, присвячених темі знедолених дітей.

ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань і формування на їхній основі вмінь і навичок.

ХІД  УРОКУ

Людина — нерідко сама господар долі своєї . В.Шекспір

Людина складається не тільки з природженого,   але й з набутого .  Й.Гете

ХІД  УРОКУ                                          

І. Мотивацій навчальної діяльності

  1. Віртуальна екскурсія картинними галереями світу

Демонстрація мультимедійних слайдів із зображенням творів живопису, присвячених темі принижених і знедолених дітей.

  1. Бесіда за сприйняттям творів живопису

Яким настроєм пройняті картини?

– Яка тема їх об’єднує?

– Що спільного між картинами В.Перова, П.Пікассо та романом Ч.Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»

ІІ. Робота над темою уроку

1.Презентація теми, мети уроку

Слово вчителя.

Чарльз Діккенс часто у своїх творах постає перед читачами як письменник-романтик, який створює ідеалістичні картини. Але водночас він і суворий реаліст, письменник-демократ, який відобразив глибокі соціальні, політичні й економічні зрушення, що їх пере­живала Англія в період 1830 — 1870 років. Мішенню кри­тики автора стали робітні будинки і дитяча праця, бай­дужість уряду до втягнений дітей у злочинні заняття. Він порушив у своїх романах найважливіші питання свого часу, постійно і наполегливо вимагав покращення життя про­стих людей. Про дітей він писав, керуючись потребою змінити і поліпшити умови їхнього життя, праці, освіти, виховання — з надією й упевненістю, що правдивим, вик­ривальним і надихаючим словом можна всьому цьому за­радити.

І тема нашого сьогоднішнього уроку «Гуманізм Ч.Діккенса, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім  дітей. Соціальна   дієвість творчості письменника». Сьогодні ми пройдемо нелегкий життєвий шлях Олівера Твіста, простежимо, як розкриваючи образ головного героя роману, автор розкриває і своє життєве кредо: бачити і розуміти оточуючих, жаліти їх і допомагати  у скрутну

хвилину,  надто якщо ті оточуючі – діти.

  1. Бесіда з учнями

Головному  героєві роману Чарлза Діккенса «Приго­ди Олівера Твіста» таланило в житті зовсім нечасто. Його матінка, тільки-но народивши хлопчика, «похитала головою і простягла руки до дитини… Вона пристрасно притиснулась холодними, блідими вустами до його лоба, провела рукою по обличчю, дико озирнулась навкруги, стрепенулась, відкинулась назад… І померла». Немовля залишилося віч на віч з жорстоким байдужим світом робітного будинку. І все ж доля посміхнулась Оліверові. Попри все, він вижив.

—   В чому щастя хлопчика в ранньому ди­тинстві? Як з цього приводу гірко іронізує автор? В чому полягає гуманність наглядачів робітного будинку?

(Ми знаємо, що у віці восьми чи десяти місяців хлопчика, якому навіть ім’я дали в алфавітно­му порядку, відправили на «ферму», де за дітьми на­глядала леді, яка проявила себе «великим філосо­фом», її філософія полягає в тому, що це надто: вит­рачати на кожну дитину щодня по сім з половиною пенсів. Так, чого доброго, діти можуть попсувати собі шлунки, об’їдаючись. «Добра стара леді», постійно тримала малюків голодними, зовсім не дбала про них, в результаті чого «в восьми з половиною випадків із десяти діти або помирали від холоду і голоду, або по­трапляли в вогонь, або з ними траплялися інші не­щасні випадки. І все ж Олівер був серед тих, хто в та­ких нелюдських умовах зміг вижити і зустріти в комірчині з-під вугілля своє дев’ятиліття.

Щастя Олівера полягало в тому, що він не помер від голоду в робітному будинку, де вже інші «філософи» дітей годували так, що хлопчики ладні були з’їсти один одного, і в тому, що він не потрапив на роботу до сажот­руса, де нічого не варто було задихнутися димом у вузь­кому димоході. Цим самим автор показав; повну без­душність і нелюдяність тих, хто являвся наглядачами робітного будинку і навіть членами ради. Вони вважали, що в їхньому закладі живеться аж надто гарно, бо його мешканці мають безкоштовний дах над головою, безко­штовні харчі й; при цьому — ніякої роботи.)

Учитель

В центрі уваги твору – пе­редусім трагедія дітей, які живуть у робітному будинку. Керівництво цього будинку вважає їх, особливо хворих, порушниками закону про бідних, нікчемними ледарями чи невдячними тварюками. В другому розділі роману постає колективний образ таких «малих порушників», які «вов­тузилися цілий день на підлозі, не потерпаючи від надміру харчів та одежі». З гірким гумором, за яким відчувається глибоке обурення, автор розповідає про страшні методи «виховання» маленьких мешканців. Розвінчання Діккенсом легенди про робітні будинки вирізняється глибиною й сміливістю, документальною обґрунтованістю.

Як бачимо, Олівер зміг витерпіти в робітно­му будинку все, і життя у трунаря могло б здатися хлоп­чині не таким вже й поганим, якби не постійні допікання Ное. Саме насмішок над пам’яттю матері, якої Олівер ніколи не бачив і про яку нічого не знав, і не витримує хлопчик, тікаючи до столиці.

—   Які почуття викликає у вас Олівер Твіст під час подо­рожі до Лондона? Чиї слова зігрівають його в дорозі?

(Хлопчик розуміє, що назавжди залишає місця, де йому довелось стільки витерпіти, і єдина люди­на, з якою Олівер Твіст хоче попрощатися в цю хвилину — маленький Дік, разом з яким він перетерпів всі зну­щання дорослих. Дікове благословення — це єдине, що буде зігрівати Олівера спочатку по дорозі до Лондона, а потім і все життя.

Боляче дивитися на Олівера, який їде зимової пори до великого міста, маючи з собою лише чисту сорочку; панчохи та одне пенні, і якому на шляху зустрічаються, такі ж нелюди, як і в робітному будинку. Особливо за­пам’ятовуються ті, в кареті, які ставляться до хлопчика,  як до собачки, примушуючи бігти за каретою, аби заро­бити півпенні. А в дитини не те що бігти, на ногах трима­тися сил від голоду немає.

І все ж зустрічаються в дорозі йому і добрі люди, які рятують його від голодної  смерті. Це і сторож біля заста­ви, і та старенька леді, яка подарувала йому сльози співчуття.)                                                                           

Учитель.

—   Куди потрапив Олівер Твіст, дійшовши до Лондона? ( до злочинців).

—   Як ви думаєте, чому він довгий час не розумів, в якому середовищі знаходиться?

(Ідучи до Лондона, Олівер Твіст пам’ятає почуті від когось слова про те, що в цьому місті жоден розумний хлопець не залишиться бідним, що в цьому ве­ликому місті існують такі способи заробити гроші, про які поняття не мають люди, що виросли в провінції. Олівер за свої десять років побачив в житті всього, але він дійсно поняття не має про те, що можна жити крадіжкою. Ніколи в житті він не тільки не бачив злодіїв, а навіть не чув про їх існування).

Учитель.

—    Чому Олівер втратив свідомість і захворів, коли потрапив до поліції? .

(Коли хлопчик жив у Феджіна, він знав, що кожного дня його нові товариші йшли працювати. Йому теж дуже хотілося на роботу. І ось, коли йому дозволили піти попрацювати разом з Пронозою і Чарлі, Олівер «…із величезним здивуванням переводив погляд з одного на другого», зрозумівши, що вони хочуть поцупити носову хусточку у старого джентльмена. Коли ж її було вкраде­но, хлопчику «…в одну мить відкрилась таємниця носо­вих хусточок, і  годинників, і дорогоцінних речей, і єврея». Вже тоді він відчув себе, як у вогні. А потім за ним гна­лись, а сили зовсім покинули його, хтось розбив собі ку­лак об його зуби, а коли Олівера вхопив за виворіт полісмен, той ладь тримався на ногах. І фізичний біль, і душевне потрясінні, і перспектива потрапити до в’язниці були настільки великі, що в поліції Олівер Твіст втра­тив свідомість і захворів.

  1. Робота з творами живопису

Слово вчителя.

В кожному виді мистецтва свій засіб вираження внутрішнього стану героїв. І якщо великий Діккенс зобра­зив душевне потрясіння свого персонажу словом, то та­лановиті художники змогли передати переживання своїх героїв пензлем. Дивіться, скільки і розпачу, і жаху в очах юної героїні полотна В.Перова «Последний кабак у за­ставы», а ось душа холоне від картини В.Васнецова «С квартиры на квартиру». Куди дітись бідним стареньким, котрі ледь човгають по слизькій безкінечній дорозі?

В душах героїв цих Полотен, як і в душі Олівера — страх і безнадія. А ось картина В.Перова «Спящие дети», написана, до речі, майже одночасно з «Олівером Твістом», на мою думку, є ніби ілюстрацією до цього роману. Давайте уважно розглянемо репродукцію. Не будемо зважати на те, що на полотні не одна,  а дві дитячі фігурки зігнуті в глибокому сні, суть не в тому. По­дивіться, на чому сплять діти (на ледь розтрушену солому невмілою дитячою рукою простелене якесь благеньке дрантя), подивимось на зморені їхні обличчя і втом­лені босі ніжки.

—   Чи не нагадує вам це полотно якогось епізоду з життя Олівера?

(Ця картина нагадує мені той епізод роману, коли Олівера в його дев’ятий день народження разом з то­варишами «добра стара леді» на «фермі» закрила в комірчину з вугіллям, щоб хлопці не казали, ще вони го­лодні.             

Це полотно чудово ілюструє епізод, коли Олівер на  підході до Лондона, не маючи ніякого даху над головою, змушений ночувати в першому ліпшо­му закутку. В розділі восьмому Діккенс говорить про це так: «Пройшла ще одна ніч, яку він провів  у холодному сирому місці».                                                     

Робота Перова може служити ілюст­рацією того епізоду роману, який розповідає про Оліве­ра в першу ніч, .проведену в робітному домі поля повер­нення з «ферми», коли він разом зі своїми товаришами солодко спить на твердій постелі, ще не знаючи, яка жорстока доля його тут чекає.

В  житті Олівера було безліч епізодів, які нагадують сюжет картини «Спящие дети»)

Учитель.

На полотні переважають холодні кольори, які підкреслюють тривожність обстановки, в якій опини­лись діти. І все ж дві білі плями на передньому плані кар­тини (одяг персонажів) — то кольори надії, кольори ви­ходу із темряви життя. «Настане ранок — і проллє світло на життя дітей»: — ніби промовляє до нас своїм полот­ном художник.

  1. Продовження бесіди

—   А коли, на вашу думку, настає світлий перелом у житті Олівера?

(Світла смуга в житті Олівера почи­нається з того моменту, коли його вирішує, забрати до себе містер Браунлоу, аби хлопчик одужав. В ці дні перебування в домі доброго джентльмене дитина кожної хвилини, навіть під час сну, відчуває стільки турботи до себе, як ніколи в житті. Вперше за десять літ хлопчик зрозумів, що комусь він потрібен, що його люблять. «Це були щасливі дні — дні одужання Олівера. Все було так мирно, чисто і охайно, всі були такі добрі і ласкаві, що… йому здалося, наче він, у раю».)           

—    Але надалі, живучи в сім’ї місіс Мейлі, хлоп­чик теж почувається, як у раю. Чому ж він так хоче поба­читись знову з містером Браунлоу?

(Річ у тім, що Оліверові необхідно було розповісти доброму джентльменові, який зробив йому стільки добра і полюбив, як рідного, що він, Олівер, по­рядна людина, що він, зникнувши з будинку містера Браунлоу з книгами і грошима, не був злодієм і брехуном. Він мріяв розповісти містеру Браунлоу і місіс Бедуїн, як багато про них думав і як ніколи не хотів розлучатися з ними)

—   Отже, Оліверові було добре і в сім’ї містера Браунлоу, і в сім’ї місіс Мейлі. Чи порівнював хлопець, де жилось йому краще?                                 .

(Олівер ніколи не робив цього. Автор не дає прямої відповіді, чому саме. Але, враховуючи харак­тер

хлопчика, неважко здогадатися, що він і припустити не міг, що можна любити більше, ніж любили

його ті, хто став йому справжньою сім’єю.)

Учитель.

Так, автор робить свого маленького героя щасливим, адже він того заслужив стількома роками по­невірянь.

—   Як ви вважаєте, чи пам’ятає Олівер зло? По­кажіть ставлення Олівера до тих, хто причинив йому тільки зло, до Феджіна і Монкса.

(Олівер напрочуд добра дитина. В останні години життя Феджіна він приходить до нього разом з містером Браунлоу і просить засудженого до страти зло­чинця разом з ним прочитати молитву, а коли той не ро­зуміє його, заливаючись слізьми, благає Бога: «О Боже, пробач цьому нещасному!» А в останньому розділі рома­ну ми читаємо про те, що Олівер погоджується з пропо­зицією містера Браунлоу розділити батьківський спадок навпіл з Монксом, хоч він по праву повністю належить хлопчикові)

  1. Етап філософських роздумів.

Учитель.

Перед вами на дошці вислови двох великих людей

  1. «Людина — нерідко сама господар своєї долі». (В.Шекспір)
  2. «Людина складається не тільки з природженого, але й з набутого».(Й.Гете)

—   Як ви думаєте, яка з цих думок була більш близькою Діккенсу?

(Головний герой роману «Пригоди Олівера Твіста» провів раннє дитинство в робітному будинку, де всяка людська мораль взагалі відсутня, потім працював у трунаря, де теж ні в кого було вчитись таким поняттям, як честь, совість, порядність; далі він потрапив в оточен­ня злодіїв — найнижчих прошарків суспільства. При цьо­му Діккенс залишає свого героя втіленням найкращих людських якостей, бо за походженням Олівер з шляхет­ного роду. Тож з цього можна зробити висновок, що Діккенс згоден з висловом Шекспіра про те, що людина сама робить свою власну долю.)

Учитель.

Олівер проходить через поневіряння та приниження, в яких має зробити свідомий вибір між добром і злом, знайти свій, а не нав’язаний, шляху житті. У цьому чуйному і добросердечному хлопчині — могутня сила нескореного духу, яка захищає його в усіх поневіряннях.

У минулому навчальному році ми вивчали творчість таких видатних російських письменників, як Пушкін, Лермонтов. Давайте згадаємо головних персо­нажів їх романів  – Євгенія Онєгіна та Печоріна. Прига­дайте, як пояснюють автори, чому їхні герої не знаходять застосування своїм силам і який з двох наведених вис­ловів більш близький вищезазначеним російським пись­менникам?

(Те, що головні герої романів «Євгеній Онєгін» та «Герой нашого часу» не знаходять себе в житті, обидва автори пояснюють навколишнім оточен­ням, тим суспільним устроєм, який не дає талановитій, неординарній людині знайти себе та застосувати свої можливості. І Пушкін, і Лермонтов підводять читача до висновку: «Був би іншим час, іншими б були і ці літера­турні герої». Тобто думки російських авторів збігаються з думкою Й.Гете про те, що характер людини і її вчинки за­лежать не стільки від неї самої, скільки від оточення, в якому вона живе.)

  1. Етап самовизначення.

Учитель.

—   А чию точку зору поділяєте ви?

  1. Ґронування

(знедолений, добрий, сирота, чуйний, чесний, довірливий, вміє прощати, вдячний, любить людей, вірить у щастя)

  1. Усна екскурсія книжковою виставкою, на якій пред­ставлені літературні твори, присвячені темі знедолених.

Що таке гуманізм?

— Назвіть літературні твори, в яких пафос гума­нізму є провідним.

— Назвіть твори української літератури, в яких розкривається тема тяжкого життя знедолених людей.

— В яких відомих вам творах Ч. Діккенса героями є бідні, знедолені люди?

— Доведіть, що в «Різдвяній пісні у прозі» багат­ство героїв-бідняків Діккенса – в щедрості душі, в самопожертві, безкорисності.

Учитель   

Турбота про ближніх — риса характеру Діккенса, яка повністю вияви­лася і в його ставленні до своїх дітей (їх було дев’ятеро — 7 синів і 2 дочки) і до дітей свого брата. Філософія Діккенса, що знайшла відображення в «Різдвяній пісні у прозі», за своєю сутністю асоціальна утопічна філософія добра і зла. Різдво — особливе свято для англійців, які возвеличують свій дім, сімейне вогнище, затишок. І саме затишок стає важливою категорією в «різдвяній» філософії Діккенса. Це зовсім не символ міщанської обмеженості, це символ цінності людського тепла, радості, відносин, які гаранту­ють людині, що вона ніколи не буде самотньою. Полум’я домашнього вогнища для Діккенса священне.

«Різдвяна філософія» в «Олівері Твісті» розкривається на рівні чудесної зустрічі Олівера з добрим містером Браунлоу, яка корінним чином змінює життя хлопця. Завдяки друзям Олівер дізнається про таємницю свого народжен­ня, отримує багатство і соціальний статус.

Але грошам у цій філософії відведене ледь не останнє місце.

Тема спадку в творчості Діккенса – одна з основних у творчості реалістів XIX ст. Однак ніхто з них не досяг такого багатопланового розу­міння «феномену спадку», як Діккенс Саме він дослідив цю проблему з моральної, психологічної і навіть філософсь­кої сторін. «Пригоди Олівера Твіста» — початковий, найбільш романтичний, казковий етап в розкритті теми: герой за свою праведну поведінку отримує матеріальну винагороду, і такий результат – Олівер багатий і знатний — сприймається Діккенсом як щастя. Проблема щастя як стабільності й матеріального благополуччя згодом сфор­мує центральну тему творчості Діккенса – тему «великих сподівань».

III. Підбиття підсумків уроку.                

  1. Заключне слово вчителя

Бездіяльність уряду, корупція, яка стала очевидною під час Кримської війни 1853 — 1856 років, безробіття, спалахи страйків і голод­них бунтів утвердили переконання Діккенса в необхідності радикальних реформ. Він вступив до Асоціації адміністра­тивних реформ, а в журналі «Домашнє читання» писав критичні й сатиричні статті. Однак слід зауважити, що не всі суперечності епохи Діккенс сприймав діалектичне; він панічно і забобонно боявся революції; співчував чартизму, але остерігався надмірної активності робітників. Залиша­ючись противником класової боротьби, Діккенс у 1855 р. займає непримиренну позицію щодо парламенту, діяльність якого, на його думку, є антинародною. У своїй промові, спрямованій на захист Асоціації, яка ініціювала реформи, письменник проголошує право народу на «своє слово», вважає необхідним уведення до парламенту пред­ставників соціальних низів. Діккенсу вдалося своєю ре­форматорською діяльністю принести Англії величезну практичну користь: значно поліпшилася система освіти, житлові умови, жінки отримали більші права. Після пуб­лікації роману «Пригоди Олівера Твіста» уряд Англії був змушений створити спеціальну комісію щодо розслідування фактів, наведених у творі.

Таким чином, ми бачимо, що літературні твори Ч.Діккенса впливали не лише на почуття людей, а й на діяльність уряду.

IV. Домашнє завдання.

Дібрати цитатний матеріал до характеристики образів головних героїв твору. Нама­лювати власні ілюстрації до роману (завдання для мікрогрупи художників).

Завантажити: Гуманізм Ч.Діккенса, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей (10 клас. Зарубіжна література) (Розмір: 30.8 KB, Завантажень: 3)
  
Теґи

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Close

Виявлено Adblock

Будь ласка, вимкніть Adblock, підтримайте нас