Чи потрібен дітям і підліткам медіаімунітет?

Чи потрібен дітям і підліткам медіаімунітет?

Чи потрібен дітям і підліткам медіаімунітет?

Чи багато батьків у щоденному піклуванні про своїх нащадків переймаються тим, чи вміють вони спілкуватися з іншими людьми поза соціально полегшеними та поверховими контактами в Інтернеті? На думку соціальних психологів, діти часто-густо «списують» моделі дорослої поведінки й стосунків з телебачення, а не з реального життя.

Усі ми вважаємо, що людина, зокрема й юна, має бути вільною, не відчувати залежності від будь-чого, зокрема від Інтернету і телебачення. Для цього й існує медіаосвіта. Представники одного з її напрямів наголошують на балансі віртуальних та реальних практик у житті школярів. Так, у старшокласників бюджет вільного часу розподіляється між «віртуалом» і «реалом» (спілкування з родиною та друзями, спільні походи на природу, в гості чи на концерти) у співвідношенні 2:1.

Насправді занурення в пасивні практики спостережень за чужим життям і досвідом з теле- та комп’ютерних екранів не дає юній людині подорослішати, через що вона надовго залишається інфантильною. Батьків турбує «нефільтрованість» телепереглядів — адже телеефір часто несе шкоду не тільки світогляду, а й здоров’ю дітей. Більшість дорослих вважають, що в телеефірі мають бути попередження про вікові обмеження щодо перегляду певних програм або фільмів. Хоча є й такі, кого ранній досвід занурення нащадків у складні перипетії дорослого життя влаштовує. Але і ті, й інші повинні пам’ятати — саме тісний психологічний контакт з батьками, які щиро цікавляться життям і поглядами своїх дітей, убезпечує останніх від життєвого бруду, який можна «підчепити» з «блакитного екрана».

Інститут соціальної та політичної психології НАПН України спільно з Інститутом рефлексивних досліджень і спеціалізації провів дослідження «Оцінки і ставлення батьків дітей різного віку до впровадження нової системи позначок телепродукції, що може шкодити здоров’ю і розвитку дитини». Проект, підтриманий Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, відбувся за фінансування Спільної програми Європейського Союзу та Ради Європи — «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі».

Як виявилося, в цілому батьки підростаючих дітей зацікавлені в системі маркування телепродукції. Тож невдовзі, замість звичних зеленого кола, жовтого трикутника та червоного квадрата, якими маркують рекомендовану чи не рекомендовану для перегляду дітьми телепродукцію, у нас може з’явитися низка графічних позначок. Класифікація ризиків дає змогу виокремити такі групи шкідливого контенту: секс, насильство, кримінал і страждання, дискримінація, наркотики, жахи, брутальна мова.

Проблеми ризиків для психології дітей та підлітків, що їх несе в собі телевізійний контент, досліджував колектив науковців під керівництвом заступника директора Інституту соціальної та політичної психології НАПНУ, завідувачки лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти — кандидата психологічних наук Любові Найдьонової. Їй слово.

Вплив телебачення на дітей турбує батьків

— З ініціативи Національної ради з телебачення та радіомовлення створено міжвідомчу робочу групу саме для того, щоб розробити й упровадити національну систему позначень телепродукції. У групі представлено Держкомітет з питань телебачення і радіомовлення, громадські організації, юристів, телевиробників, освітян, психологів. Телевізійна система попереджень діятиме згідно з чіткими стандартами, з допомогою яких експерти — працівники телеканалу зможуть визначати, який фільм або телепрограму не рекомендовано до перегляду дітям до семи, дванадцяти, шістнадцяти або вісімнадцяти років. Крім того, буде створено сайт, на якому будь-хто з батьків може пересвідчитися у правильності призначення цих захисних для дитячої психіки позначок тієї чи іншої телепродукції. У такій вільній країні, як Голландія, давно діє подібна система: там, зайшовши на відповідний сайт, легко дізнатися, до якого віку не можна дивитися певні популярні фільми. У нас теж планується створити спеціальну інституцію (яка об’єднає державні регулюючі органи та комерційні структури, що займаються виробництвом та розповсюдженням інформаційної продукції) та відповідну систему співрегуляції. Без цензури та заборон. Треба допомогти батькам і дітям зорієнтуватися у пропонованому виробниками телеконтенті. На часі й медіаосвіта. Вона забезпечить формування в дітей пізнавальних та психологічних настанов, з допомогою яких вони самі зможуть убезпечувати себе від інформаційного «сміття», поширеного в Інтернеті й на телебаченні. Адже за якихось п’ять років після школи старшокласники самі стануть батьками і вирішуватимуть, які передачі дивитися вже їхній дитині.

Вивчаючи думки батьків про вплив телевізійного контенту на дітей, ми провели ґрунтовне всеукраїнське соціологічне дослідження. Спочатку організували фокус-групи в Центральній Україні, на Заході та Сході (у великих містах і селах): запрошували до розмови батьків, які мають одну дитину, і тих, у кого їх п’ятеро; тих, хто має вищу освіту, і безробітних; тих, у кого в кожній кімнаті по телевізору, і тих, у кого один телевізор на сім’ю. Спираючись на отримані дані, ми сформували опитувальник для масового опитування, яке репрезентує батьків усієї України. У кожній області були представлені жителі села, селища міського типу, міста, обласного центру, великого міста. Вибірку побудували так, щоб пропорційно репрезентувати батьків дітей різного віку. Намагалися рівномірно подати думки жінок і чоловіків — але 50% татусів нам так і не вдалося набрати, бо насправді цією проблемою більше переймаються жінки.

Насамперед ми хотіли побачити, як батьки оцінюють безпечність нинішньої телепродукції, як вони взагалі сприймають інформаційний простір. Дві третини (67%) батьків не вважають телепродукцію безпечною для їхніх дітей. Кожному п’ятому батькові і кожній шостій матері важко оцінити, чи є вона безпечною для їхньої дитини. Лише 15% чоловіків і 17% жінок вважають її безпечною. До того ж, що старшими стають діти, то безпечнішою для них вважають телепродукцію батьки (приблизно з дванадцятирічного віку тривога батьків зменшується). Проте навіть серед батьків старших дітей (14—17 років) кількість тих, хто оцінює телепродукцію як безпечну, не перевищує чверті від усієї батьківської спільноти. Найбільш небезпечним вплив телепродукції на дитину вважають батьки одинадцятирічних підлітків. Адже після десяти років діти вже починають переглядати дорослу продукцію, прагнуть розширити свій соціальний досвід.

Батьків маленьких дітей турбує те, що після перегляду телевізора діти повторюють якісь слова, дії, граються в те, що побачили, інколи — у бійки з убивствами. Початок молодшого шкільного віку — у батьків з’являються нові тривоги: діти включаються в економічні ігри з рекламою, умовляють батьків робити часто геть непотрібні покупки. А в батьків підлітків інший клопіт: діти копіюють стосунки, моделі ставлення одне до одного, норми поведінки, побачені на екрані. Вони захоплені життям віртуальних персонажів, а не використовують досвіду, що його набувають у власному середовищі. А батьки юнаків і дівчат більше тривожаться через те, що їхні діти, не маючи досвіду в певних сферах, можуть перебрати з екрана перекручені зразки ставлення до життя.

Тривога батьків досягає свого максимуму, коли телевізійними «жахами» захоплюються діти молодшого шкільного віку. Коли вони приходять зі школи з чіткими імперативами подивитися, наприклад, «зомбі» в Інтернеті, а тоді не сплять ночами. Але ж стосунки в класі диктують: «якщо ти цього не дивишся, ти — не з нашого кола».

Переважну більшість батьків (80,8% опитаних) турбує вплив телебачення на їхню дитину. Кожен десятий не може визначитися зі своїм ставленням, і лише 9,1% не підтверджують власного занепокоєння телевізійним впливом. Найбільше цей вплив турбує батьків, які живуть у великих містах (84%), менше — у селах (64%).

Диктат медіа чи обмеження контенту?

У дуже багатьох дітей можна виявити той чи інший ступінь зловживання медіа. 69% батьків зазначають, що дитина дивиться телевізор щодня. Питання — скільки часу? В середньому діти в Україні дивляться телевізор по дві години 28 хвилин щоденно — а це 17 годин на тиждень, що забагато. Серед підлітків цей час сягає 20 годин, їхня аудиторія — найбільший споживач телеконтенту. А коли додати сюди ще й спілкування з комп’ютером, стає зрозуміло — діти в нас фактично знерухомлені. Раніше вони в такому віці грали в різні ігри, спілкувалися в компаніях однолітків, частіше бували на природі. А тепер вони гіподинамічні й слабко фізично розвинені. Час на рух з’їдають телевізор і комп’ютер.

Фактично телебачення — це пасивна практика: сидячи біля екрана, дитина може переживати, але це не спонукає до дії. Відбувається розщеплення досвіду. А досвід має бути цільним, тоді в людини є енергія для того, щоб діяти. На сьогодні вважається: якщо дитина переглядає телепрограми більш як чотири години на день, вона є «важким» споживачем контенту. Тобто це високий рівень зловживання. За оцінками батьків, у нас 11% таких дітей (на Заході 15%, а на Півдні 5%).

Думати, що ми всі є жертвами медіа, і нічого із цим диктатом не поробиш, не можна. Батьки можуть зробити дуже багато. Найефективнішим способом регуляції взаємодії з медіа є запровадження сімейних правил. Дуже важливо це робити в молодшому шкільному віці — тоді у віці підлітковому проблеми не будуть настільки бурхливими. Це профілактика усіх залежностей. Найкраще, коли правила діють для всієї сім’ї, і дитині дають можливість теж брати участь у їх створенні. Правила перегляду телевізора є в сім’ях 46% респондентів. І серед усіх сімей лише 11% мають правила, які поширюються на всіх членів родини.

У разі ж, коли батьки підлітків вважають їх уже достатньо дорослими для того, щоб дивитися телевізор без обмежень, діти залишаються наодинці з ефіром — без власного життєвого досвіду. Адже юна людина має ще недостатньо ресурсів для того, щоб забезпечити дорослу поведінку й дорослі реакції.

Але переважна більшість (80,8%) батьків хочуть бути заздалегідь попередженими про зміст телепродукції, яку споживають їхні діти, зокрема про зміст потенційно шкідливої (для кожного такого ризику пропонується окрема графічна позначка). Також батьки хотіли би дізнаватися про вік, для якого рекомендовано ту чи іншу телепродукцію. 59,4% вважають, що треба запровадити нову систему маркування телепрограм та фільмів, 31,6 іще не визначилися, а 9,1% не згодні з такою перспективою.

Серед першої групи ризиків, до якої ввійшли характеристики телепродукції, що може шкодити дитині-глядачеві, на думку понад 80% батьків, — сцени насильницького сексу, фізичні тортури, сцени жорстокості й насильства з тяжкими наслідками, у тому числі суїцид. Також сцени показу одностатевих сексуальних стосунків, споживання або виготовлення наркотиків, вживання брутальної мови. До другої групи ризиків (від 70 до 80% батьків) віднесено традиційний секс, вживання алкоголю та тютюну, а також містику, жахи та дискримінацію людини. До третьої групи ризиків (від 50 до 70% батьків) — кримінальну тематику, натуралістичні зображення хвороб та катастроф, показ злих насмішок, наляканих людей. Ще — насильство, вчинене проти злочинців. Річ у тому, що вразливі молодші діти ще не можуть осягнути ідейної канви такого сюжету і тому копіюють супергероїв, для яких насильство є виправданим.

Батьки підтримують запровадження шкільної медіаосвіти, спрямованої на формування в дитини медіаімунітету, навичок фільтрувати інформацію, протистояти маніпулятивним технологіям, що затягують у віртуальний простір. Саме на це спрямовано розпочатий нами минулого року п’ятирічний всеукраїнський експеримент з упровадження медіаосвіти в Україні, який нині гуртує широку громадськість навколо сучасних проблем впливу медіа.

Вважаю, що медіаосвіта, коли до неї навернуться ще й медіа, сприятиме тому, щоб діти та підлітки ефективно взаємодіяли з інформаційним простором і щоб він не завдавав їм шкоди.

Джерело: “Дзеркало тижня”

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*