Черкаські лицарі війни проти Голодомору

Яків Дробот рятував від загибелі сиріт драбівського Великого Хутора і навколишніх сіл, а як треба було – міцний козак і викидав з села за шкірки «правітєльствєнних кантральоров»…

Яків Дробот рятував від загибелі сиріт драбівського Великого Хутора і навколишніх сіл, а як треба було – міцний козак і викидав з села за шкірки «правітєльствєнних кантральоров»…

Україна готується відзначити 24 листопада день пам’яті жертв Голодомору

Голодомор в Україні 1932—1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу і офіційно засудили Литва, Словаччина, Австралія, Латвія, Андорра, Ватикан, Аргентина, Бразилія, Еквадор, Грузія, Мексика, Естонія, Парагвай, Перу, Іспанія, США, Канада, Чилі, Італія, Колумбія, Польща і Чехія. Проте досі відмовляються визнавати деякі зовсім близькі сусіди і орієнтовані на тих сусідів політикани всередині самої України.

Але справжні патріоти української нації продовжують працювати над увічненням пам’яті як тих, хто загинув під час Голодомору, так і тих, хто рятував життя українців, не зважаючи на ризик для власного життя.

Незалежна наукова громадська організація «Центр досліджень визвольного руху» днями повідомила про те, що невдовзі має вийти друком книга «Людяність у нелюдяний час» історика Володимира Тиліщака. При цьому центр оприлюднив інформацію з розділу «Доброчинці в лихоліття Голодомору», де публікуються імена тих, хто рятував співвітчизників від смерті у той тяжкий час. Назвемо імена сімох з них, жителів Черкащини – як знакового краю, де народилися Богдан й Тарас…

Винник Ларіон у роки Голодомору у Мойсинцях (тепер – село Придніпровське) Чорнобаївського району був головою колгоспу «Нове життя». Та бачив смерть для своїх односельчан, якщо не допомогти їм тихцем від «мудрої» Компартії і її наглядачів-енкаведистів. Щоб допомогти людям вижити, видавав з колгоспної комори відходи зерна разом з лушпайками і сміттям, з яких у селі пекли оладки. Як тільки вдавалося – нишком видавав і пшеницю з житом. Зокрема, врятував від загибелі родину з промовистим прізвищем Біда, виписавши для неї два пуди зерна.

У тих же Мойсинцях на Чорнобаївщині жив лікар Значківський (ім’я, по-батькові на жаль не відомі). Він не тільки лікував людей, а й рятував їх від голоду. Про це розповіла старенька Параска Гам’янін, чию родину поміж іншими сім’ями Мойсинців урятувала ця благородна людина.

Гучне прізвище Гайдамака мала Марія з Топилівки Чигиринського району. Жінка з козацько-гайдамацького роду врятувала Ганну і Марію Чупис та їхню сліпу матір – всі вони вже пухли з голоду. Про це вже в наш час розповіла вдячна Ганна Миколаївна Чупис.

Яків Дробот у 1930-х роках працював головою колгоспу «Незаможник» у селі Великий Хутір на Драбівщині. Завдяки йому під час Голодомору у селі майже не було випадків голодної смерті. Голова колгоспу роздавав зерно тим, хто потребував, організував громадську кухню та випікання хліба для жителів села. Допомагав Дроботу у справі порятунку Великого Хутора і колгоспний бригадир Йосип Козоріз, який, маючи власних шестеро дітей, взяв до себе ще й одинадцятеро сиріт і врятував від голодної смерті усіх до єдиного! Щодня зранку Козоріз та інші Дробот бригадири обходили село та доповідали голові колгоспу, кому насамперед потрібна їжа. Цікавий випадок явної непокори владі: голова колгоспу Дробот не допустив обшуків у односельців — міцний фізично й духом козарлюга вигнав із села заїжджу так звану «буксирну бригаду».

Окрім того, Яків Дробот організував дитячі ясла для сиріт та тих, хто потребував допомоги. Дітей у ясла підбирали не лише із довколишніх сіл, але й на залізничних станціях: Пальмири, Золотоноші, Кононівки. Очевидці розповідають, що до Великого Хутора у пошуках порятунку приходили люди з сусідніх сіл. Вони також отримували допомогу.

У 1937 році Дробота заарештували енкаведисти, але односельці виступили на його захист. Він повернувся у село і знову очолив колгосп. У 1943 році був розстріляний німецькими нацистами…

Олекса Кальченко з Шестеринців Лисянського району працював звичайним колгоспним сторожем, але робив велику справу. На відміну від інших об’їждчиків, дозволяв голодним односельцям та їхнім дітям збирати колоски на колгоспних полях. Пам’ять про нього збереглася завдяки свідченням Олени Матвіївни Півленко, яка пережила Голодомор.

Як і двоє інших героїв, про яких ми писали вище, Андрій Квітка був головою колгоспу – у чорнобаївській Богодухівці. Влітку 1933 року для порятунку односельців вирішив скосити декілька десятин пшениці. Рішення підтримали на зборах. Людям видали по 3 кілограми зерна. За доносом невідомого Андрія Івановича Квітку засудили до 15 років таборів за «врєдітєльство». Покарання відбував в Омську. З початком війни потрапив до числа тих, кому дали можливість «іскупіть віну кров’ю» – став солдатом і загинув у 1941 році, хоробро захищаючи Харків. 21 листопада 2008 року за порятунок односельців від голодної смерті указом Президента Віктора Ющенка Андрій Квітка посмертно нагороджений орденом «За мужність III ступеня».

Цікаво, чим послуговуються ті політики, які маючи ситі, відгодовані пики, нині стверджують, що «нікакова Галадамора-гєноцида нє било»? Безіменні могили на цвинтарах всієї України – свідки німі. Та слава Богові, ще є живі свідки того нищення українського народу. Є свідчення і документи, які не заперечиш. Якби їх тільки пам’ятали ті, хто і в ХХІ столітті продовжують голосувати за Комуністичну партію, під чиїми криваво-червоними знаменами в 1932-33 роках відбувалися події Голодомору – однієї з найжахливіших трагедій української нації!..

Автор: Петро ДОБРО
Джерело: cossackland.org.ua

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*