БатькамГоловне

Батьківський дозор: непрозорі закупівлі шкіл

Як стверджує офіційна статистика, видатки на освіту в Україні постійно зростають. Загалом вони становлять 1/6–1/5 частину Зведеного бюджету країни, що є чималою сумою. Близько половини цих коштів (≈45%) іде на фінансування саме загальної середньої освіти.

Окрім того, внаслідок бюджетної децентралізації, починаючи з 2015 року, зросли місцеві бюджети. Незважаючи на недоліки згаданої реформи,10 органи місцевого самоврядування, які є засновниками більшості ЗЗСО в Україні, у результаті отримали більше можливостей розподіляти гроші на освітні потреби регіону.

Звісно, збільшення фінансування не є гарантією забезпечення належним чином усіх потреб шкіл. Але все одно може здатися, що стара традиція збирати з батьків учнів кошти на школу от-от сама зникне. Народжена в 1990-х роках практика, коли на такі потреби, як мило, крейда та лампочки, гроші просто не виділялися, поступово зникає. Але історії про батьків, яких змушують здавати внески на школи, досі трапляються і продовжують з’являтися на сторінках Facebook, у заявах органів державної влади та новинах.

Батьківський дозор-Шкільне життя

Щоб з’ясувати, що представляє з себе система внесків для шкіл, було проведено опитування серед батьків учнів ЗЗСО.

У результаті кожен другий респондент заявив, що сплачував кошти при вступі дитини до школи. Причому найбільш поширеними сумами виявилися 500 грн, 1 000 грн та 2 000 грн. Натомість щомісячні внески (фіксовані суми) батьків виявилися більш розповсюдженими – близько дев’яти з десяти батьків визнали, що регулярно їх сплачують. Майже чверть усіх опитаних заявила, що сплачує близько 50 грн щомісяця, а найбільш поширеними є щомісячні внески в діапазоні 30–200 грн (≈70% випадків).

Як показало опитування, батьківські внески все ще достатньо розповсюджені. А тому наступним завданням було з’ясувати, на що конкретно, зі слів батьків, ідуть ці кошти. Найбільш популярними відповідями стали: «на ремонт» (19,9%) та «невідомо» (19,6%). На третьому місці опинилися «господарські товари» (16,5%), під якими батьки мали на увазі закупівлю лампочок, рушників, серветок, миючих засобів тощо, далі – «канцтовари» (8%), «оплата послуг охорони» (7,3%) та «подарунки/премії вчителям» (6%).

Також батьки відповідали, що здають кошти на купівлю техніки та утримання території. Тобто маються на увазі видатки, які і так повинні оплачуватися з бюджету. Наприклад, у Києві в 2017 році на господарські потреби шкіл виділили додатково приблизно 110 млн грн з розрахунку по 110 тис. грн на кожен ЗЗСО.

Окрім цього, в одній із відповідей батьки зазначили, що здають кошти на «оплату штрафів пожежникам». Як виявилося, у деяких школах є проблеми з протипожежною сигналізацією (або вона взагалі відсутня). У таких випадках директори можуть ухвалити рішення, що сплатити штраф після відповідної перевірки фінансово та з огляду на затрати часу більш вигідно, ніж «вибити» з УО  (управління освіти) кошти на протипожежну безпеку.

Цікаво, що кошти сплачуються переважно готівкою (88,2% відповідей), і лише 16,1% батьків назвали свої внески добровільними. Інші ж 83,9% респондентів вважають їх певною мірою примусовими. І це попри те, що відповідно до законодавства будь-яка благодійна допомога повинна бути добровільною за визначенням. На цьому наголошували також і Державна інспекція навчальних закладів України, і Міністерство освіти і науки України. Проте стан справ не змінюється, навіть попри неодноразові накази різних органів влади про неприпустимість збору працівниками шкіл внесків. Таку позицію висловлювала місцева влада Києва, Запоріжжя, Івано-Франківська та низки інших міст. Варто зазначити, що ініціатива збору коштів для потреби школи чи класу може йти і від частини самих батьків, наприклад батьківських комітетів.

Водночас маємо й зворотній бік. Зокрема, директор одного із ЗЗСО зазначив у розмові, що школам часто потрібні власні кошти на форс-мажорні видатки на зразок вибитих шибок чи зламаного крану. Оскільки для закладів, які не мають фінансово-господарської автономії, усе необхідне закуповують уповноважені на це органи (здебільшого районні управління освіти), процес закупівлі забирає багато часу, якого в деяких випадках просто може не бути.

Схожі ситуації виникають і з підручниками, які забезпечуються за кошти держави. Наприклад, вони можуть не задовольнити частину викладачів або надійти із запізненням у декілька місяців (в одному прикладі мова йшла про підручники з англійської мови). Тоді і з’являються ініціативи купити нові, але цього разу за батьківський кошт.

Дійсно, трапляються абсолютно різні ситуації, у яких можуть збиратися внески. Проте чи отримують батьки учнів детальний звіт про витрачання цих коштів? Під час опитування вони зазначили, що в близько 60% випадках звіти є, проте лише в 10% вони підкріплені чеками. В інших випадках мова йде про усні звіти під час зборів, відповіді на письмові запити, загальну інформацію, надану в електронній формі.

Загалом внески для батьків – це своєрідне «подвійне оподаткування», оскільки виділені бюджетні кошти (хоч і необов’язково ефективно використані) формуються також за їхній кошт – через сплату податків. Найкраще рішення для батьків, як вийти з цієї ситуації і переконатися, що діти отримують усе необхідне, – контроль за діями органів влади, насамперед самих шкіл та їх органів управління. Актуальність цього підтверджена і самими батьками, які дали відповіді на фінальне запитання «Чи впевнені ви у належному використанні школою батьківських внесків?». Хоча близько 27% батьків учнів відповіли, що здебільшого впевнені в належному використанні своїх внесків, кількість тих, хто зазначив «Ні» або «Здебільшого ні», усе ж таки значно вища (64,3% разом).

Звіт підготовлено командою програми інноваційних проектів Transparency International Україна.

  
Теґи

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Close

Виявлено Adblock

Будь ласка, вимкніть Adblock, підтримайте нас