Конспекти уроків української літератури 10 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Микола Вороний – ідеолог модернізації української літератури. Символізм поетичних творів автора (10 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Микола Вороний – ідеолог модернізації української літератури. Символізм поетичних творів автора

Мета: познайомити учнів із життям та творчістю Миколи Вороного; дати визначення «символізм», ознаки символізму; прочитати та проаналізувати поезії Миколи Вороного «Блакитна панна», «Інфанта», визначити ознаки символізму в них, проаналізувати художні особливості поезій; розкрити новаторство автора; спонукати учнів до усного, асоціативного та образного мислення; розвивати вміння роботи з ліричними творами; прищеплювати естетичні  та мистецькі смаки

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Повідомлення теми та мети уроку

 Історія української літератури поповнюється іменами письменників, творчість яких протягом тривалого часу була недоступною широкому колу читачів. Одним з таких письменників є Микола Вороний, чиє життя перервала більшовицька тоталітарна система. Багато років радянська влада замовчувала або перекручувала правдиві факти про творчість митця. Нам випала чудова нагода ознайомитися з життям і творчістю цього поета, якого називають  «співцем краси», а чи дійсно це так, ми з вами з’ясуємо, прочитавши та проаналізувавши поетичні твори Миколи Вороного.

  1. Опрацювання навчального матеріалу. Біографія Миколи Вороного

Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада 1871 року на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область). Через півроку батьки переїхали на Харківщину і там минули його дитячі роки. Рід батька, який був ремісником та дрібним торгівцем походив від учасника гайдамацького руху, матері — від шляхетсько-духовного роду Колачинських, з якого походив і відомий Прокіп Колачинський — ректор Києво-Могилянської академії.

Освіту Вороний здобував спочатку в Харківському, а потім у Ростовському реальних училищах, згодом у гімназії в Ростові-на-Дону. Хлопець зачитувався Майн Рідом, Жюлем Верном, Вальтером Скоттом, а також громадянською поезією Некрасова, Нікітіна і Надсона, згодом і забороненими творами Тараса Шевченка, з якими вже не розлучався ніколи.

Наприкінці 80-х років він познайомився з кількома народовольцями, які після замаху на царя вели пропаганду серед ремісників та гімназистів, і сам включився в нелегальну діяльність. З 7-го класу розпочинаються арешти, обшуки на квартирі, виключення зі школи, які закінчуються забороною вступу до університету і перебування в столиці імперії та університетських містах. У письменника виникає думка виїхати до Болгарії, вступити до Софійського університету і зустрітися з Михайлом Драгомановим. Пізніше Вороний у спогадах про Франка писав: «Мене манила й Європа, а головне таємнича постать «властителя дум» радикальної, соціалістичної молоді — проф. Михайла Драгоманова. Від нього хотілося набути наукового знання і з його ближчою допомогою виробити й скласти свій політичний світогляд… була думка, погостювавши у Галичині, махнути до Софійського університету і, ставши перед очі Михайла Петровича, чемненько попрохати: «Будь ласка, батьку, зробіть з мене людину». Але не судилось. У день мого приїзду до Львова увечері наспіла телеграма, що Драгоманов помер».

Вороний подався спочатку до Віденського університету, а потім до Львова. Саме на цей час припадає зближення з Франком, яке незабаром переросло у справжню дружбу. В листі-біографії Вороний зауважував: «Вплив його [Франкової] могутньої особи був на мене колосальний. І тепер скажу: «це був велетень, таких людей в житті я більше не стрічав».  Вороний стає членом редколегії найпередовішого в ті роки українського журналу «Житє і слово», допомагає Франкові у виданні часописів «Громадський голос» і «Радикал», 1893 року виходить друком його перший вірш “Не журись, дівчино”. На певний час стає режисером театру «Руська бесіда», працюючи в якому, часто листовно радився з Кропивницьким, згодом був запрошений актором у його трупу; з 1897 по 1901 рік мандрував по різних містах.

Навесні 1903 року Микола Вороний прибуває до Києва на з’їзд громадівців як делегат Одеської «Старої громади» і тут знайомиться з Вірою Миколаївною Вербицькою. Після цієї зустрічі душа поета співала «гімн щасливого кохання».

Незабаром закохані побралися й поселилися в Чернігові. Однак тихого сімейного життя, якого Микола Вороний так прагнув під час акторських мандрів, не вийшло. Уже через рік сім′я розпалася. Душевна рана від розриву з дружиною не гоїлася ще й через те, що з нею лишився улюблений син Марко.

«Тоді ж, доведений до розпачу, – читаємо в листі до О.І.Білецького, – я хотів позбавити себе життя: розпалив грубу і затулив комин, а сам положився спати; коли чад наповнив хату і став душити мене, я в кошмарі почув крик дитини, мого малого синка, що лишився при жінці. Якась сила підхопила мене, штовхнула в двері, що не були щільно зачинені, і я впав на сніг, де пролежав довго, доки не стямився, після чого освіжив хату. Це коштувало мені гарячки і перестуди».

Пізніше трагедія поетового нещасливого кохання вилилась у віршовані цикли «За брамою раю», «Разок намиста» та в окремі поетичні шедеври, сповнені невимовного болю, відчаю, глибокого страждання і водночас віри в силу світлого людського почуття.

З 1910 року поет оселяється в Києві, видає перші збірки своїх віршів «Ліричні поезії», «В сяйві мрій», працює в театрі Миколи Садовського, пише рецензії на театральні вистави, статті про театр і драматургію. Тут застає його звістка про Лютневу революцію 1917 року в Петрограді, яку поет гаряче привітав. Саме в цей час він створив глибоко- патріотичний вірш  «За Україну!», який став справжнім народним гімном борців за волю Батьківщини.

Вороний поділяв буржуазно-демократичні гасла Лютневої революції 1917 р., яка захопила його своїм масовим ентузіазмом, свободою слова, в тому числі найдорожчого йому українського. «У революції 1917 року, — написав М. Вороний в автобіографії, — я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), влаштовував мітинги». Після поразки Української Народної Республіки письменник емігрував до Варшави, але довго жити на чужині не зміг.

У 1926 році уряд дозволив Вороному повернутися на Батьківщину. Спочатку Вороний живе у Харкові, працює завідуючим літчастиною в оперному театрі, а потім переїздить до Києва.

Здавалося, що після тривалих мандрів, матеріальних злигоднів, поневіряння на еміграції, настали роки відносно спокійного життя і творчості. Та ба! Незабаром, з початком 30-х років, поет постійно натикається на замасковані й відкриті капкани, виставлені запопадливими.

У 1934 році письменник був репресований, йому не дозволялось жити в Києві. 7 червня 1938р. − розстріляний (хоча в деяких джерелах можна знайти інші дати і причини смерті М. Вороного, наприклад, “Помер М. Вороний у 1942 році в окупованій гітлерівськими загарбниками Воронезькій області” або “Помер М. К. Вороний 1940 року, місце і причина смерті невідомі”.

Вивчення архівів КДБ дозволило документально точно визначити, що Вороний проходив по груповій справі з традиційним для того часу формулюванням «за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації» і 29 квітня 1938 року особлива трійка при НКВС Одеської області розглянула “справу тринадцятьох” і всім винесла вирок − “розстріляти”.

Миколу Вороного вважають ідеологом модернізації української літератури, і завдяки його творчості, з’являється такий напрям як символізм.

  1. Теорія літератури

Символізм — одна з течій модернізму, напрям у поезії, де використовується художній символ замість образу, що відтворює певне явище. Символ у творі постає як знак мінливого «життя душі» і «пошуку істини».

Символізм виник у Франції в 60—70-х роках XIX ст., згодом поширився в інших європейських країнах. Термін запровадив французький поет Жан Мореас у «Маніфесті символізму» (1886). На його думку, митець-символіст має змальовувати не предмет, а ефект, який той створює; поет — зображати не об’єкт, а свої враження і почуття, викликані ним. Він наголошував, що символічна поезія — ворог «об’єктивного опису», тому що для неї конкретні явища — лише видимість. Символізм будувався на сформульованому Шарлем Бодлером законі «відповідностей». Слово у символізмі — натяк, образ-загадка. Символісти вважали поета божеством, оскільки той інтуїтивно відчуває шлях до істини. Інтуїція в них прирівнювалася до містичного прозріння, оскільки з її допомогою поет пізнає правду «таємничнішу і глибшу, ніж правда матеріальна».

Ознаки символізму:

  • Інтерес до проблем особистості
  • Іносказання, орієнтація на ірраціональний бік слова – його звучання, ритм мали замінити точне значення
  • Намагання внести в поезію «дух музики»
  • Використання складного метафоризму, алегорій, символіки, багатозначності слів
  • Абстграгованість образів
  1. Робота над змістом твору «Блакитна панна»

Новаторство Миколи Вороного виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. «Я писав не так од образу, як од звуку», – зазначав він. Джерелом його поезії є мелос, мелодія. Звук для символістів – понад усе. Однією із таких «музичних» поезій митця є «Блакитна панна». Твір був написаний 1912 року і відкриває цикл поезій «Гротески» (Збірка «В сяйві мрій»)

5.1. Виразне читання поезії учнями 

5.2. Словникова робота

Серпанок – легка прозора тканина;

Блавати – волошки, тканина синього кольору;

Попелясті – кольору попелу, сірі;

Пелехаті – розкуйовджені;

Осанна – вигук уславлення;

Арабески – вид орнаменту з геометричних фігур;

Камеї – вироби із каменю або черепашки, що має художню рельєфну різьбу; уживаються як прикраси;

Фрески – картини, написані фарбами;

Гротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому карикатурному спотворенні, порушенні форм і розмірів предметів, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного чи смішного з комічним. Гротеск – вищий ступінь комічного. Термін цей походить від знайдених у ХУІ ст. Італійським художником Рафаелем химерних настінних малюнків у римських підземних гротах.

5.3. Бесіда за питаннями 

  • Які враження викликала у вас ця поезія?
  • Що ви можете сказати про її ритміку?
  • Ким, на вашу думку, є Блакитна панна?
  • А ким є ліричний герой твору?
  • Чому Микола Вороний написав слово «Весна» з великої літери?
  • На що це вказує?
  • До якого різновиду лірики належить твір?
  • Які художні засоби використовує автор?
  • Які образи твору є символічними?

 Блакитна панна – символ життя, весни, краси та гармонії

Блакить – символ джерела духу

5.4. Літературний аналіз твору

Тема: зображення гармонії людини, природи та мистецтва

Ідея: возвеличення краси й природи, життя як джерела творчої енергії та наснаги

Рід: лірика

Жанр: інтимно-пейзажна лірика

Стиль: модернізм, символізм

Художні засоби:

Епітети: весна запашна; прозорих шатах; вродою святою; неземною чистотою; променистою росою.

Порівняння: а вона, як мрія сна чарівна.

Метафора: має крилами; лине; сяє усміхом; сміючись на пелюстках, на квітках; в’ються хмелем арабески; гомонять-бринять пісні…і сплітаються в гротески.

Алітератція: має крилами Весна запашна; сяє усміхом примар з-поза хмар, попелястих, пелехатих.

  1. Робота над змістом твору «Інфанта»

Є у творчому доробку Миколи Вороного ще один прекрасний вірш – «Інфанта».

Інфанта – титул неповнолітньої королівни, дочки короля Іспанії і Португалії.

В образотворчому мистецтві найвідомішими є кілька зображень інфанти Маргарити-Терези з вінценосного роду Габсбургів, що належать пензлю іспанського художника Дієго Веласкеса. Цю саму історичну особу на своїх художніх полотнах увіковічив французький художник Герард Дю Шато. Її образ представив у стилі кубізму іспансько-французький художник Пабло Пікассо.

Свій твір Микола Вороний написав під враженням від старовинної картини у 1907 році, хоча сам твір був виданий аж через 15 років – 1922 року. Проте чи є цей твір присвятою конкретній особі чи картині? Давайте з’ясуємо, ознайомившись із текстом поезії.

6.1. Виразне читання поезії учнями

6.2. Бесіда за питаннями

  • Які враження справив на вас цей вірш?
  • Що цікавого ви помітили в ньому?
  • Яким постає ліричний герой твору?
  • А якою постає героїня твору?
  • Якими рисами її наділяє автор?
  • Як ви вважаєте, цей образ конкретний чи узагальнений? Чому?
  • Як ви розумієте останню строфу твору?
  • Які художні засоби використовує автор?

6.3. Літературний аналіз твору

Тема: захоплення красою жінки

Ідея: возвеличення вічної краси

Рід: лірика

Жанр: інтимна лірика

Стиль: модернізм, символізм

Художні засоби:

Епітети: танками прозорими; акордами проміннострунними; килимами вогнелунними; у завивалі мрійнотканному; синя далечінь; дзвінкою чорною сильветою; попелястий жаль; міф укоханий; рум’яне сяйво; холодним полиском очей;

Метафора: різьблю свій сон;  день хвилював; Венера кинула алмаз; дрімала далечінь; замиготіла тінь; стелився попелястий жаль;

Порівняння: ви йшли, як сон, як міф укоханий.

Синекдоха: ви усміхнулись яснозоряно холодним полиском очей.

Метонімія: а наді мною Революція в червоній заграві пливла.

Антитеза: синя далечінь – червона заграва.

  1. Підсумок уроку
  1. Домашнє завдання
  • Виконати онлайн-тест;
  • Вивчити напам’ять поезію Миколи Вороного «Блакитна панна»
Завантажити: Микола Вороний – ідеолог модернізації української літератури. Символізм поетичних творів автора (10 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 10.3 MB, Завантажень: 15)
Back to top button