Конспекти уроків української літератури 10 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Володимир Винниченко «Момент». Поєднання у новелі реалістичного змалювання дійсності та філософського підтексту (10 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Володимир Винниченко «Момент». Поєднання у новелі реалістичного змалювання дійсності та філософського підтексту. Образи героїв твору

Мета: продовжити знайомство учнів із життям та творчістю Володимира Винниченка; виконати ідейно-тематичний аналіз новели митця «Момент», дослідити сюжет, жанрові особливості, проблематику твору; розкрити філософські ідеї, що порушені в творі; розкрити образи головних героїв твору; розвивати вміння роботи з текстом, аргументовано передавати власні думки щодо поняття сенсу людського життя, щастя, миттєвого та вічного; сприяти вихованню людяності та відповідальності.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Повідомлення теми та мети уроку

 Прихід Володимира Винниченка в українську прозу був дійсно тріумфальним. Про це свідчать уже відомі нам відгуки Івана Франка та Михайла Коцюбинського про його перші оповідання. Довгий час на ім’я митця було накладено ідеологічне табу, а його літературний доробок залишався недоступним для українського читача аж до  80-х років ХХ століття, незважаючи на те, що літературна спадщина Винниченка охоплює більше сотні творів, а особливо цікавою є його мала проза. Яскравим зразком такого твору є новела «Момент», зі змістом якої ми познайомимось сьогодні, а також з’ясуємо як в ній поєднується реальна дійсність та філософський підтекст. 

  1. Опрацювання навчального матеріалу

Як відомо, літературознавці виділяють три періоди творчості Володимира Винниченка: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написані із 1902 до наступу реакції після революції 1905 року. До другого періоду відносяться оповідання, п’єси і романи, які з’явилися після революції 1905 року, його ще називають «пореволюційним». І третій період охоплює твори, написані в еміграції, починаючи з 1925 року.

Новела «Момент», яку ми будемо розглядати сьогодні, була написана 1907 року і вперше видана у 1910 році у газеті «Рада». Критики стверджують, що у цей час митець перебував на вершині літературної популярності й «розбудовував свою лабораторію психологічного аналізу», а сам твір є перлиною творчості автора.

Цікавим є те, що новела «Момент» має підзаголовок «Із оповідань тюремної Шехерезади».

  • Які асоціації виникають у вас із цим іменем?

Звісно, асоціація з Шехерезадою із «Тисяча і одної ночі» виникла майже у всіх. Якщо ми пригадаємо сюжет перської збірки, то зауважимо, що щоб врятувати собі життя, Шехерезада розказувала королеві цікаві казки, не закінчуючи їх, а переплітаючи між собою так, що один текст служив своєрідною рамкою для іншого. До речі, у перській імперії слово «шахр» означало «держава» або окреме

місто, а «азад» трактувалося як «вільний». Можливо тому у творі Винниченка Шехерезада – не жінка, а в’язень, який розважає співкамерників історіями. Можливо, через таке вміння він і отримав своє прізвизько. Сам же Володимир Винниченко, якщо пригадати біографію митця, неодноразово перебував у в’язниці за політичну діяльність, тому добре знав специфіку тюремного життя.

Розповідь у «Моменті» ведеться від першої особи, а оповідач – один із тих, хто слухав цікаву історію в’язня. Шехерезада згадує незвичний випадок із власного життя, про який ми й поговоримо.

  1. Робота над змістом твору Володимира Винниченка «Момент»

4.1. Бесіда за питаннями

  • Коли відбуваються події у творі?
  • Як описує весняну пору автор? Зачитайте

 Ви ще пам’ятаєте, що то таке весна? Пам’ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам’ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни? Е!.. Ну, словом, було це навесні. Круг мене кохалося поле, шепотіло, цілувалось… З ким?

А з небом, з вітром, з сонцем. Пахло ростом, народженням, щастям руху і життя, змістом сущого… Словом, кажу вам, було це навесні.

  • Що ми дізнаємося про головного героя твору?
  • Куди він прямує?
  • Хто його супроводжує?
  • Як описує Семена герой? Зачитайте

 А я, мої панове, їхав з моїм контрабандистом Семеном Пустуном до кордону. І той кордон я мусив неодмінно у той же день перейти, не ждучи навіть ночі…

А Семен цей, треба вам сказати, не дивлячись на своє пустотливе прізвище, був чоловік поважний і випускати з себе слів без потреби не любив. Сам був “парнишка” дебелий, “гвардійонець”, як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз. Ступав помалу, важко, серйозно і навіть, коли ловили його “харцизники”, не мінявся, тільки ще більш насуплювався, очі робились ще меншими, колючими і страшно якось біліли губи.

  • Про що застерігає нашого героя Семен?
  • Як він реагує на це? Зачитайте

 …мені раптом стало страшенно смішно: я — мертвий. Ці мушки, Семенова спина, конячинка, на якій підстрибувала комічно і глупо якось шлейка, Семенова шапка з прогризеним верхом і… я — будучий мертвяк. Лежу десь, в якому-небудь яру дикому, порожньому, надо мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружком сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть. І лице моє теж зеленкувате, тверде… А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони і ждуть чогось…

  • Про що свідчить така реакція?
  • Яким чином Семен привозить нашого героя до села?
  • Куди розпоряджається піти по приїзду?
  • Кого герой зустрічає у повітці? Зачитайте

 Одчинивши двері, я ступив до неї… і від несподіванки закам’янів: на розкиданій соломі, якраз проти дверей сиділа… — уявіть собі!.. — сиділа панна. Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, з солом’яним бриликом на колінях, з здивовано направленими на мене очима. А очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі. Я рішуче нічого ніколи не мав проти гарненьких панн, але в повітці, на соломі, в подвір’ї контрабандиста… Я мусив почувати себе ніяково.

  • Яке враження справила панна на нашого героя?
  • Що він дізнається про неї?
  • Чому вони були змушені піти з повітки? Зачитайте

— Треба зараз тікати! Стражники трусять уже товаришів. Зараз у мене будуть.

Ми приголомшено перезирнулись з панною.

— Чого ж вони шукають? — спитала вона глухо.

— Якусь панночку шукають. Мабуть, підглядів хтось, — додав він тихше. — Треба тікать.

— Куди ж тікати? — чогось і я тихо промовив.

— Тікати на той бік. Хай панна йдуть з вами. Поки вони прийдуть, ви доберетесь до лісу.

  • Про що спитала панночка у нашого героя перед початком їхнього шляху?
  • Як це описано у творі? Зачитайте

— О, тільки не стражникам в руки! — раптом зірвалась панна з місця й прудко, твердо заходила по повітці. — Тільки не це! Тільки не це!.. У вас револьвер є? — вмить зупинилась вона передо мною. Великі, чисті очі її змінилися, стали якісь злі, сталеві, темні. Дитяча нижня губа тісно стислася з другою, і, здавалось, вона держала голку в цих губах. Вся вона стала якась туга, тверда. Я вийняв револьвер і дав їй.

— А стріляти ви вмієте? — хмуро й тихо спитав я.

— Убити себе зумію, — муркнула вона злісно й, розстібнувши кофточку, засунула на груди револьвера.

  • Про які риси характеру дівчини це свідчить?
  • А як вона відреагувала, коли наш герой хотів із нею познайомитись? Зачитайте

— Як вас зовуть? — спитався я її раптом. Вона лукаво глянула на мене:

— А вам для чого?

— Як то для чого?.. Цікаво знати, з ким ідеш.

— Фу, казна-що! Хіба коли я вам скажу, що мене звуть Галею, Манею, то ви вже знатимете мене? Не скажу.

— Через що?

— Не хочеться. Так краще. І сама не хочу знати, як вас зовуть. Я знаю, що у вас карі очі, потім… Яке у вас волосся?.. Русяве, здається. Ну, да… Русяве волосся. Ну, і так далі. А ім’я — пошлість. Правда? — підняла вона якось мило брови й засміялась.

  • Як ви вважаєте, чому вона не назвала своє ім’я хлопцеві?
  • А за яких обставин він все-таки його дізнався? Зачитайте

— Слухайте! — раптом зупинилась панна. — Як мене вб’ють, а ви зостанетесь живі, напишіть по такій адресі… — Вона сказала адресу і кілька раз повторила її. — Напишіть так: “Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя”. Більше нічого… Чуєте?.. Зробите?

— Зроблю… — тихо сказав я, і… мені жагуче хотілось взяти її руку, тільки одну руку в цьому рудому, шершавому рукаві… Але…

— Ну, тепер ходім! — рішуче прошепотіла вона і, зустрівшись з моїми очима, ніби впилася в них поцілунком своїх очей, і ми рушили… Тихо, помалу, щохвилини зупиняючись і впиваючись очима в нерухомий тин дерев… — Чуєте ж: “Як вмирають ті, що дуже люблять життя!” — раптом повторила вона.

  • Який висновок можна зробити, проаналізувавши таке прохання?
  • Як наш герой почувався поряд з Мусею у лісі?
  • Що він про це думає? Зачитайте

 А я мовчки дививсь на неї, і чудно мені було якось. Ми — двоє людей, загнаних другими людьми, — сидимо і маємо зараз через щось іти ще до якихось інших людей, що десь стоять у цьому лісі серед його кохання і ждуть нас з смертю в руках. Ми — двоє загнаних людей, близькі, з очима, повними ласки й тепла одне до одного, з бажанням злити це тепло докупи, впитись цим теплом, цією ласкою, цим великим даром життя, ми, двоє людей, а не кузьок, — сидимо і не сміємо цього зробити, бо… бо ми ж всього кілька годин знайомі одне з одним. Ми можемо зараз умерти, не стане ні моралі, ні законів, не стане ні кузьок, ні ласки, ні тепла, але ми… не сміємо.

  • Про які почуття героя можемо говорити, виходячи з цих його слів?
  • Чи боявся він?
  • Що він зробив опісля?
  • Як Муся відреагувала на поцілунок? Зачитайте

 — Будете згадувати, як уб’ють мене? — прошепотіла вона.

— Вас не уб’ють!

— А я вас буду…

Я присунувсь ближче до неї і притуливсь лицем до плеча її.

Свитка колола лице, але була миліша оксамиту. Груди її почали здійматись вище, частіше.

— Не треба… — прошепотіла вона.

— Вам неприємно? — глухо спитав я.

— Ні… так…

— Так чого ж не треба?

Вона повернула до мене голову, посміхнулась і любовно-тихо погладила лівою рукою по лиці.

— Мусю!.. — пригорнувсь я.

Вона глянула в мої очі, в мої жадно розкриті губи.

— Ні. Не треба…

— Мусю!..

— Ходім уже… Пора… — злегка одвела вона мою голову. — Нате шапку, надіньте, і ходім… Пора…

  • Як ви вважаєте, чому вона так відреагувала?
  • Які почуття переважали, коли вони підходили до кордону?
  • А які, коли нарешті перейшли його? Зачитайте

 — Єсть! — гордо, дико вирвалось у неї, дивлячись назад. — Єсть! — повторяла вона, задихаючись…— Єсть! — раптом високо підняла вона руки і, обвивши ними мою шию, жагуче-скажено притулилась до мене.

“Єсть!!” — крикнула вся моя душа, вся істота моя назустріч їй.

Це було торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який зміта все сміття “не треба”, “не можна”, це було щастя крові, мозку, нервів, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі.

  • А що було далі?
  • Що Муся сказала нашому героєві? Зачитайте

 — А тепер ми попрощаємося. Чуєте? Я піду в один бік, а ви — в другий. І ніколи ви не повинні шукати мене. Чуєте! Як вас зовуть?

Я сказав і здивовано дивився на неї.

— Ніколи!.. Більше цього ні ви мені, ні я вам не дамо. Наше… наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати. Розумієте мене, хороший? Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання. Ви розумієте мене?

Я розумів, але мовчав. А вона, ніби дивлячись собі в душу, одривисто-напружено говорила:

— Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде. Так мені здається, так я зараз чую отут… — Вона показала на серце.

  • Як ви розумієте трактування Мусею «щастя»?
  • Чи згодні ви з нею?
  • А чи погодився з нею наш герой?
  • Чим закінчується твір? Зачитайте

 Вона тихо пішла, а я сидів, і в мені з мукою щеміло осиротіле щастя. Наді мною синіло небо, і сонце палило мою похилену непокриту голову, а в душу вростав і вбирався в журні, прекрасні, чисті квіти минулого образ панни.

Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі.

5.2. Проблематика твору

  • Як ви вважаєте, які проблеми порушує цей твір?
  • Життя і смерть;
  • Пізнання моменту;
  • Філософія людського життя;
  • Кохання
  • Людина і моральні канони.
  • Щастя
  • Яка з них, на вашу думку, є основною?
  • З чиїх вуст звучить цей висновок?
  • Чи можна назвати ці проблеми філософськими?
  1. Слово вчителя

 Наприкінці ХІХ – у першій чверті ХХ століття у Європі набули популярності філософські ідеї  Ніцше, Фрейда, Бергсона. У своїх працях вчені заперечували постулати класичної філософії з її увагою до об’єктивного світу й наукової істини, натомість висунувши гасло: «Людина -понад усе!». Працями Ніцше захопився і Володимир Винниченко. Відомо, що перебуваючи у в’язниці, письменник читає й перекладає праці філософа. Погляди німецького мислителя приваблювали українського політика й митця слова новизною думок в оцінці світу і його законів, зокрема фраза «Формула нашого щастя: тверде «так» або «ні», пряма лінія і мета…» яскраво відображена у новелі «Момент».

  • Як ви вважаєте, хто з персонажів твору уособлює цю ідею?
  • Чому?
  1. Характеристика героїв твору

6.1. Характеристика Шахрезади

  • Які враження у вас викликав головний герой новели, Шехерезада?
  • Що ви можете сказати про нього?

Коментар вчителя:

 Головний герой твору – революціонер з підпільним прізвиськом Шехерезада – виписаний Винниченком саме в дусі філософії Ніцше. Шехерезада – сильна, вольова, віддана своїм ідеям людина, яка прагне змінити світ, установити нові політичні порядки у країні, а, отже, здобути щастя. Хоча автор нічого не сповіщає про революційну діяльність свого персонажа, проте нам зрозуміло, що його дії становлять серйозну небезпеку для влади, бо за ним полюють жандарми. Щоб уникнути покарання, чоловік хоче перейти кордон. Герой розуміє небезпеку, яка чекає його на шляху до іншої країни, але думка про ймовірну смерть не лякає, а навіть смішить відчайдушного втікача.

Винниченків революціонер малює у власних думках таку смерть, якої би він сам прагнув. Філософія його міркувань нагадує висновки Фрідріха Ніцше, який закликає не боятися переходу в інший світ і сприймати його як власну волю. Змальовуючи образ головного персонажа твору, автор робить акцент не лише на епізоди, у яких читач пізнає героя як революціонера – людину сильного характеру, вільнолюбну, вірну своїм переконанням, а й показує інший бік його натури – стосунки з жінкою. З перших хвилин знайомства з Мусею Шехерезада відчуває тяжіння усталених у суспільстві норм поведінки між чоловіком і жінкою. Але згодом фліртування панни спровокувало персонажа на несподівані вчинки. Замість серйозної розмови про майбутній перехід через кордон, герой обсипав Мусю соломою. Діями чоловіка рухав не розум, а інстинкт. А він, на думку Фрейда, є однією з головних сил, що провокують дії людини.

Почуття свого персонажа Винниченко посилює кольорами, звуками й запахами, що супроводжують зустріч молодих людей у повітці контрабандиста. Автор робить акцент на жовтому як кольорі життя: жовта солома і бриль у руках дівчини, а ще – сонце: «в якомусь кутку повітки тягнулась до землі жовта смуга проміння і здавалась золотою палицею». Розмова героїв логічно вплітається в гармонію звуку соломинки, що дрижала над вухом панни, зі щебетом ластівки, досадним гудінням оси. Та й запахи в повітці створюють відчуття спокою:  «… пахло вогкістю, щурами, зіпрілою соломою».

Шехерезада й Муся змушені серед білого дня йти до кордону, бо в селі стражі шукали «якусь панночку». На шляху до «границі» герої виявили себе справді як ніцшеанська надлюдина, котра має свої чесноти, свій імператив як у справі політичної ідеї, так і в особистих почуттях.

6.2. Характеристика Мусі

  • А яке враження справила на вас Муся?
  • Які риси її характеру вам імпонують?
  • Чи можна сказати, що цей образ несе у собі також філософський підтекст?

 Коментар вчителя:

Мусю, як і її супутника, найбільше лякає перспектива потрапити до рук жандармів, вона готова навіть себе вбити. Більше того, панна бере на себе відповідальність і керує поведінкою досвідченого Шехерезади дорогою до кордону. Дівчина демонструє і фізичну вправність, і жіночу прихильність до свого товариша. Водночас вона віддана ідеям революції і прагне, щоб про її смерть говорили як про смерть відважної людини, тому заповідає передати товаришам, якщо її не стане, таке: «Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя». Поведінка героїні цілком підтверджує ідеал ніцшеанської надлюдини, бо «відвагу в серці має той, хто знає страх, але долає його, хто бачить безодню, але дивиться в неї гордо».

Муся здолала й осмислила смерть, отже. вона здобула духовну волю.

  1. Символізм твору

Крім звукових, зорових образів у творі також наявні й образи-символи.

  • Для якого літературного напряму це притаманне?
  • Як ви вважаєте, що це за символи?
  • поле – свобода, життя
  • ліс – символ ворожої стихії (у момент небезпеки) або свободи й кохання (у момент щастя)
  • комашки – відсутність обмежень і правил
  • зелені мушки, ворон – смерть
  • кордон – межа між життям і смертю.
  • Чим є більшість із цих образів?
  • Яка роль пейзажів та описів природи у творі?
  • До якого напрямку можна віднести твір?
  • А яким він є за жанром?
  1. Літературний аналіз твору

Тема: розповідь про перехід людей через кордон; життєві перипетії на шляху до щастя.

Ідея: утвердження думки про щастя як момент у житті людини, про людину як істоту, опосередковану умовностями й нормами, які стають нікчемними в кризових ситуаціях.

Рід: епос

Жанр: експресіоністична новела

  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання
  • Онлайн-тест
  • Підготуватись до контрольної роботи
Завантажити: Володимир Винниченко «Момент». Поєднання у новелі реалістичного змалювання дійсності та філософського підтексту (10 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 25.2 MB, Завантажень: 18)
Back to top button