Конспекти уроків української літератури 10 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Володимир Винниченко. Життя і творчість. Громадська та політична діяльність (10 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Володимир Винниченко. Життя і творчість. Громадська та політична діяльність

Мета: познайомити учнів із життям та творчістю Володимира Винниченка; розглянути його малярську спадщину; дослідити періоди творчості; дати визначення понять «фантастика», «утопія»; ознайомити із сюжетом та історією написання першого українського фантастико-утопічного роману «Сонячна машина» Володимира Винниченка; розвивати навички сприйняття на слух, узагальнення; виховувати почуття патріотизму, поваги до особистості письменника.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Володимир Винниченко — визначна особа в історії України. Він відомий прозаїк, драматург, філософ, публіцист, художник, політик, громадський і державний діяч. Із його ім’ям пов’язані яскраві сторінки української історії та літературного процесу. Тож сьогодні на уроці ви познайомитесь із життям цього відомого українця, що було сповненим карколомними поворотами, перемогами і поразками, ідейно-художніми пошуками, спробами урівноважити контрастні філософсько-світоглядні та естетичні домінанти доби.

  1. Опрацювання навчального матеріалу

3.1. Біографія Володимира Винниченка

Народився Володимир Кирилович Винниченко 28 липня 1880 року в місті Єлисаветграді (нині Кропивницький). Батько його, Кирило Васильович, замолоду селянин-наймит, переїхав із села до Єлисаветграда й одружився зі вдовою Євдокією Онуфріївною Павленко. Від першого шлюбу мати Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.

Майбутній письменник зростав на півдні України, серед широких степів і саме з них, мабуть, черпав велич духу й силу. Із семи років Володимир вчиться в народній школі. Розумний, допитливий, цікавий від природи хлопець легко оволодіває азами науки. Володимир вступає до Єлисавєтградської гімназії, де вчиться на кошти брата з 16 серпня 1890 року по червень 1899 року.

Та закінчити навчання хлопцеві не пощастило. Одні дослідники творчості Винниченка стверджують, що через матеріальні нестатки, інші — що його виключили з гімназії. Непокірний, але чесний і відвертий «мужицький син» давав відсіч «благородним» дітям, міг постояти за себе й слабших товаришів, принципово говорив українською мовою.

Протести проти соціальної та національної нерівності заклали основи його революційності на все життя. У старших класах гімназії він узяв участь у революційній організації, написав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», а згодом його відрахували з гімназії.

Але Володимир не кинув навчання. Він продовжував готуватися до іспиту на атестат зрілості й склав його у 1900 році як стороння особа у Златопільській чоловічій гімназії. Незважаючи на виразне небажання вчителів видати учневі «атестат зрілості», під натиском директора гімназії Володимир одержує диплом.

У 1901 році Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету святого Володимира, де став членом Української студентської громади. Вступив до Революційної української партії (РУП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений із університету й ув’язнений до одиночної камери Лук’янівської в’язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.

Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправленні революційної літератури в Росію. Після чергового арешту й ув’язнення із загрозою довічної каторги Винниченку, за допомогою товаришів, вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував. За кордоном разом із Михайлом Грушевським почав видавати часопис «Промінь». Та на початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії й жив до 1917 року під чужим прізвищем переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

Одразу після Лютневої революції Винниченко повернувся до України й взявся до активної політичної роботи. Став членом Центральної Ради. Згодом, 15 червня, очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ.

Винниченко є автором майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме він 10 червня 1917 року на 2-му Всеукраїнському військовому з’їзді проголосив I Універсал Центральної Ради та 26 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради — Декларацію Генерального секретаріату, якою було проголошено курс Української Центральної Ради на «здійснення суцільної автономії» України.

22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР. Згодом через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше, ніж через місяць він знову його очолив.

Наприкінці жовтня делегація УЦР відбула до Петрограду, де стала свідком повалення Тимчасового уряду та захоплення влади більшовиками. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів Центральна Рада 9 (22) січня 1918 року ухвалила IV Універсал, за яким «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Під натиском більшовицьких військ 26 січня (8 лютого) 1918 року уряд УНР на чолі з новим прем’єром змушений був покинути Київ та евакуюватися до Житомира. Винниченко разом із дружиною, Розалією Лівшиц, поїхав на південь, до Бердянська. Під час гетьманату жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю, написав п’єсу «Між двох сил». Тут був заарештований гетьманською вартою через надуману підозру підготовки до державної змови. Але завдяки його авторитету він був швидко звільнений з-під варти, після чого знову перейшов до активної політичної діяльності. У серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу — Директорії, головою якої став 13-14 листопада 1918 року. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон.

В еміграції політична кар’єра Винниченка тривала. У Відні він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації (Історія української революції: марець 1917 р.— грудень 1919 р.)». Це широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів на території України періоду збройної боротьби за владу.

Винниченко мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б «національніша», тісніше пов’язана з історичним минулим України.

На початку 1920 року він почав активно шукати шляхи до повернення на батьківщину. Радянське керівництво з прихильністю поставилося до прохання Винниченка, і наприкінці травня Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ.

Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем країни, державними відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 року виїхав з Харкова до Москви, а звідти знову за кордон.

Політичну діяльність він продовжував у Чехословаччині, Парижі, Франції… У вересні 1921 року Винниченко очолив новостворений комітет допомоги українському студентству в Берліні. Повернувшись до Відня, Винниченко виступає з критикою національної і соціальної політики РКП(б) та Радянського уряду. Він продовжує уважно стежити за подіями в СРСР, займається літературною творчістю, живописом.

У 1934 році Винниченко із дружиною Розалією Яківною оселився на півдні Франції, у містечку Мужен, біля Канн, придбавши стару садибу з ділянкою землі. До цього кроку письменника спонукали майже повна відсутність гонорарів та масові арешти і терор проти українських діячів культури. Тут упродовж останніх 25 років свого життя він у власному невеликому будинку займався літературною творчістю.

Під час німецької окупації Франції за відмову співробітництва з нацистами Володимира Кириловича було кинуто до концтабору. Після закінчення війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.

Помер 6 березня 1951 року, похований у французькому Мужені.

3.2. Винниченко-художник

Цікавим фактом є те, що Володимир Винниченко крім політичної та літературної діяльності ще й відомий як художник. Цікавитися живописом він почав ще з гімназійних років. Володимир Кирилович був одним із засновників «Артистичної секції», яка була створена у квітні 1929 року при Українській громаді в Парижі. У Франції брав уроки малювання, організовував художні виставки. Малював натюрморти й пейзажі, передаючи фактуру предметів, краєвидів, овочів, фруктів, дерев густими енергійними мазками, властивими для колористичного експресивного Глущенка.

За життя автора його твори експонували на виставках у Львові, де одержали високу оцінку відомих мистецтвознавців і художників.  Поштовхом до малярства було багато причин, в тому числі і туга за Вітчизною, про що свідчать його українські пейзажі, написані по пам’яті.

І хоч Винниченко не був професійним художником, його малярський талант знаходить визнання навіть у професіоналів.

За заповітом вдови Володимира Кириловича, Розалії Яківни Винниченко, вся спадщина — щоденники, літературний і малярський доробок могли повернутися лише у незалежну, демократичну Україну. Це повернення розпочалось тільки у 2000 році. 89 одиниць зберігання, серед них — оригінальні олійні роботи, акварелі, альбоми з рисунками — були передані архівом Колумбійського університету Національній Академії наук України.

3.3. Літературна діяльність Володимира Винниченка

 Літературна спадщина Володимира Винниченка налічує понад 100 оповідань, п’єс, памфлетів, 14 романів та 40 записних книжок. Багато його творів залишилось недопрацьованим.  Появу перших творів Винниченка вітали Іван Франко і Леся Українка, адже 1902 року, в журналі «Кіевская старина» з’явилося перше оповідання митця «Сила і краса».

Загалом, літературознавці виділяють три періоди творчості Володимира Винниченка: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написані із 1902 до наступу реакції після революції 1905 року. До другого періоду відносяться оповідання, п’єси і романи, які з’явилися після революції 1905 року. І третій період охоплює твори, написані в еміграції, починаючи з 1925 року.

3.4. Теорія літератури

Літературна спадщина Володимира Винниченка вважається приналежною до золотого фонду України. Він — автор одного з перших утопічних романів, «Сонячна машина» (написаний у 1922—1924 роках), який започаткував новий напрям в українській літературі.

«Сонячна машина» Володимира Винниченка стала першим в українській літературі утопічним і фантастичним романом.

Фантастика — сукупність літературних напрямків, що на противагу літературному реалізму описують явища, котрі вважаються наразі неможливими, вважаються нездійсненними відповідно до загальноприйнятих даних сучасної науки, описують страхи людства та майбутні катастрофи чи їх наслідки у реальному або чарівному світі чи зображують альтернативний погляд на історичні події або на географію світу чи навіть просто показують загублені світи, найближче майбутнє, віддалене майбутнє або ж минуле за тогочасних соціальних, політичних чи інших обставин та стану розвитку науки і техніки, загублені світи тощо.

Утопія – літературний жанр, у якому описана абстрактна модель ідеальної соціальної системи, що відповідала уявленням письменника про гармонію людини і суспільства.

  1. Особливості твору Володимира Винниченка «Сонячна машина»

Роман Володимира Винниченка «Сонячна машина» писався у період із 1921 до 1925 року з деякими перервами, в основному у Берліні. Твір мав нечуваний успіх серед читачів і витримав в Україні з 1928 по 1930 роках три перевидання. «Сонячну машину» також загалом прихильно зустріла тогочасна українська критика, відзначивши такі позитивні сторони твору, як гостроту сюжету, динамізм розповіді, широту охоплення суспільних тенденцій життя, елементи кінематографічності тощо

Хочеться зазначити, що задум твору народжувався у відчутному зв’язку з традиціями європейської художньо-наукової фантастики тих років, хоча  Винниченко створив цілком оригінальну соціально-утопічну концепцію майбутнього суспільства та його художню модель.

«Сонячна машина»— роман особливий не тільки для української літератури, а і для творчості самого його автора. Причому мова йде не про його повсякчас афішовану утопічність, небачену в українському письменстві, а про те, що він став свідченням початку нового етапу в творчому житті автора, у якого відбувається поступова переоцінка пережитого досвіду, підбиття підсумків революційної боротьби, творення нової ідеології.

Винниченко висував, як він говорив, «утопічну ідею» створення ще й повносилої

Економічної Ліги націй, яка б регулювала економічні відносини між державами, не допускаючи кривавих конфліктів. Оскільки європейська буржуазія в цьому не зацікавлена, ініціативу повинні взяти на себе «працюючі класи», які найбільше страждають від соціальних вад  капіталізму. Форми подібної ініціативи самому письменникові не зовсім зрозумілі, а тому він вдається до традиційних для соціальних утопій засобів, пов’язаних з досягненнями технічного прогресу. Так народжується ідея Сонячної Машини – технічного винаходу, покликаного радикально змінити характер суспільного виробництва, принципи одержання й

розподілу наслідків праці.

Ліга націй, на яку покладали стільки надій, на переконання Винниченка, залишається безсилою, оскільки не має реальних засобів політичного врегулювання світу, та, зрештою, її провідні учасники й не зацікавлені в цьому, оскільки під акомпанемент промов про права й свободу народів самі воюють, здійснюють військові агресії й анексії. Характерно – і в цьому одна з найсуттєвіших особливостей Винниченкової соціальної концепції, — що дію найдосконалішого технічного винаходу він пов’язує з активними та цілеспрямованими діями людей. Сонячна машина може діяти і давати бажану чарівну їжу лише з допомогою силової енергії (людського поту) кожного працівника.

Дія роману відбувається десь через 40-50 років після закінчення першої світової війни. Некоронований король Німеччини Мертенс володіє необмеженою владою, бо за свої гроші купив усе: парламент і уряд, банки й підприємства, поліцію і пресу, а для остаточного задовольнення своїх безмежних честолюбних амбіцій прагне купити ще й древній аристократичний герб разом з його власницею – родовитою принцесою красунею Елізою.

Цій могутній реальній політичній і економічній силі в романі й протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора – сонячну машину, що символізує визволення од усіх економічних, соціальних, політичних форм утиску, та соціально невиразну анархо-змовницьку секту під назвою ІНАРАК (Інтернаціональний авангард революційної акції), що об’єднала групу фанатично самовідданих, невловимих та непереможних прихильників індивідуального терору. У поєднанні можливостей Сонячної машини та акцій ІНАРАКу і має народитися нове суспільство вільних людей з радісною творчою працею, без експлуатації й примусу, без класів і партій, релігій і моралей, їхніми спільними зусиллями земля буде «вбрана як лялечка, як прекрасний твір мистецтва», і над цим вічним земним раєм будуть панувати Сонце, Правда і Наука…

  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання

Прочитати твір Володимира Винниченка «Момент»

Завантажити: Володимир Винниченко. Життя і творчість. Громадська та політична діяльність (10 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 16.8 MB, Завантажень: 5)
Back to top button