Морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних у повісті Григора Тютюнника «Климко» (7 клас. Українська література) + Презентація
Автор: Дележа Альбіна Ярославівна
Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва
Тема: Морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних у повісті Григора Тютюнника «Климко»
Мета: продовжити опрацьовувати ідейний зміст повісті Григора Тютюнника «Климко», зосереджуючи увагу на третьому та четвертому розділах твору; дослідити, як особисте життя автора пов’язане із сюжетом його повісті; дослідити морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних на прикладі взаємостосунків героїв твору; розвивати культуру зв’язного мовлення; вміння висловлювати свої думки, почуття; формувати вміння оцінювати поведінку і вчинки героїв твору; прищеплювати риси співчутливості, чуйності, доброти та щирості.
Епіграф:
Добрі справи та самопожертва – ось що свідчить про існування внутрішнього світу людини. (Дуглас Коупленд)
ХІД УРОКУ
- Організаційний етап
- Перевірка домашнього завдання
- Повідомлення теми та мети уроку
Сьогодні на уроці ми продовжимо роботу над ідейно-художнім змістом повісті Григора Тютюнника «Климко», зосередивши увагу на третьому та четвертому розділах. Крім того ми дослідимо як особисте життя автора пов’язане із сюжетом його повісті та які моральні-етичні уроки можна винести з цього твору.
- Актуалізація опорних знань
Перш, ніж почати роботу над наступними розділами повісті, давайте пригадаємо, що ми знаємо з попередніх. Я зачитуватиму вам твердження, а ви маєте підтвердити або спростувати їх. Під час відповіді намагайтеся посилатися на текст твору для підтвердження власної думки.
- Пора року, описана в повісті «Климко» – осінь.
- Климко йшов до Слов’янська, бо чув, що там можна дістати солі.
- Климко жив удвох з матір’ю.
- Дядько Кирило працював машиністом паровоза.
- Найбільшою радістю Климка було пограти з дядьком у шахи.
- Климко боявся залишатися сам уночі в бараці.
- Після смерті дядька Кирила Климка хотіла забрати до себе тітка Мотя.
- Сухарів на дорогу Климкові дала тітка Мотя.
- Сухарів у Климка швидко не стало, бо вони були червиві.
- Дід Бочонок, споряджаючи Климка у дорогу, порадив йому сторонитися людей.
- Найбільшою проблемою Климка у дорозі була нестача харчів.
- Щоб зарадити обмороженню ніг Климко вирішив йти швидше.
- Робота над змістом повісті Григора Тютюнника «Климко»
На минулих уроках ми з’ясували, що головний герой повісті Григора Тютюнника «Климко» відправився до Слов’янська за сіллю, адже цей мінерал в роки війни був надзвичайно важливим. За допомогою солі можна були продовжити життя продуктів, адже голод – один із супутників війни. Сьогодні ми з’ясуємо, що ж спонукнуло Климка на цю подорож, як склалося його життя після смерті дядька Кирила та того, як згоріла станція, а також дослідимо, як життєпис автора вплинув на сюжет твору.
- Де почав мешкати Климко після того, як згоріла станція?
- З чого складалося «хазяйство» Климка? Зачитайте
Того задушливого від полум’я і диму серпневого дня, коли згоріла станція, Климко знайшов собі притулок у невеличкій кімнатці на шахтній сортувальні, де була колись вагова. Товсті кам’яні стіни вагової і зовні, й зсередини були густо вкриті чорною кіптявою: зовні від вугільної куряви й штибу, що лежав тут-таки, одразу за ваговою, високими кучугурами; зсередини — від диму з круглої чавунної грубки-“буржуйки”, що виходила іржавою трубою надвір через бляшану шибку у вікні. Ще у ваговій стояв старий конторський стіл. за яким сидів колись вагар і важив вагони з вугіллям; стіл ряхтів од великих і малих чорнильних плям.
Климко переніс із гуртового барачного погреба ті запаси, що вони мали з дядьком про осінь: шестеро відер дрібної картоплі-“розовки”, два кусники сала, старого, жовтого зверху, та з десяток цибулин — і зажив у ваговій сам-один.
- Що можна сказати про умови життя хлопця?
- Чи було Климкові сумно? Чому?
- Чим допоміг Климкові Зульфат?
- Як в творі описується Зустріч Зульфата з Климком? Зачитайте
…Зульфат Гарєєв, давній Климків товариш. Він знайшов Климка по димкові з труби, що виходила крізь шибку надвір. Прибіг захеканий, з гарячими рум’янцями на гострих смуглих вилицях, і так зрадів зустрічі, що схопив Климка в оберемок і носив його поперед себе, до хрускоту стискаючи ребра. Зульфат був дужий хлопчик, хоча й нижчий від Климка, вважай, на голову.
— А я бігав-бігав по висілку, — видко, зліплюючи слова, заговорив Зульфат. — Сюди-туди… фух!.. Питаюся: де Климка? Хто бачив Климку? Немає Климки, ніхто не бачив… А ти осьде! Хорошо! У-у-у, хорошо!
Климко на те лише всміхався. Він дуже зрадів Зульфатові і мовчав тільки тому, що завжди був небалакучий у товаристві. Він любив слухати і тихо всміхався, або сумнів, або напружувався весь, уявляючи те, про що розповідав товариш.
- Про які риси вдачі Климка ми дізнаємося з цього уривку?
- А що ми знаємо про Зульфата?
- Як автор описує його зовнішність? Зачитайте
Вузькі й такі чорні, що аж різучі, Зульфатові очі на мить заплющилися (так він робив завжди, коли йому треба було поміркувати) і враз гаряче зблиснули…
- На що це вказує?
Не лише зовнішність, але й ім’я та прізвище хлопчика вказує на його татарське походження. Прізвище «Гарєєв» походить від татарського імені «Гарей», що означає «вельмишановний», а ім’я Зульфат – «кучерявий». До речі, якщо дослідити поширеність цього прізвища на території України, то можна помітити, що воно характерне для сходу України і Донецької області, яка й описується у творі. Можна зробити припущення, що цей персонаж був реальним, адже нам відомо, що твір Григора Тютюнника має автобіографічну основу.
- Що передувало голоду у селі? Зачитайте
А через півмісяця — сталося те зранку — після короткого бою на станцію зі степу прийшли італійці. Вони цілий день ганялися по висілку за курми, стріляли по них із карабінів та автоматів і лементували, як цигани… Поївши курей, італійці гуртами, найменше по двоє-троє, пхалися від двору до двору і шукали собі їжу за гроші.
— Марка, марка!.. — вигукували вони.
Ніхто у висілку не розумів, що те означає, і ті, у кого завалялися марки для конвертів, виносили їх італійцям…Тоді італійці кинулися грабувати і брали не тільки їжу, а й одяг, де кращий.
Через тиждень вони пішли далі, а у висілку почався голод.
- Як люди намагалися врятуватися від голоду?
- Що найчастіше люди хотіли віднайти на базарі? Зачитайте
На маленькому базарному майдані щоденно, з ранку до вечора, стояли мовчазні люди, тримаючи в руках усе,. що було в них найновіше: костюми і пальта, сукні й сувійчики матерії, черевики й “кіровські” годинники на вузеньких ремінцях… І все те не продавалося, а мінялося хоч на який-небудь харч. Та найчастіше в натовпі було чути: “Солі… Солі ні в кого немає? Віддаю за склянку солі…”
- Кого одного разу Климко зустрів на базарі? Зачитайте
І тут Климко побачив Наталю Миколаївну, вчительку свою і Зульфатову. Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню. Климко бачив Наталю Миколаївну в цій сукні лише двічі на рік: першого вересня і в останній день занять. Наталя Миколаївна щоразу так хвилювалася, зустрічаючи їх, своїх учнів, а чи проводжаючи на канікули, що троянди з трояндової сукні зацвітали в неї й на щоках.
- Чому, на вашу думку, Наталя Миколаївна не захотіла міняти свою сукню?
- Як відреагували на реакцію бороданя хлопця?
- Чому, на вашу думку, Климко запропонував Наталі Миколаївні піти жити до нього?
- Як він це зробив? Зачитайте
— Наталю Миколаївно… — Климко зупинився і подав учительці її трояндову сукню, яку досі ніс під полою дядькової діжурки. — Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми вас із Зульфатом удвох просимо, — переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…
— Все помагать будем! — вигукнув Зульфат, зблиснувши на Наталю Миколаївну гарячими відданими очима. — А Олі я колиску принесу. У нас є. Залізна! Батько сам у депо зробив, як я оттакенький був. У кузні гнув, електрозваркою варив!
- Як відреагувала на пропозицію хлопців вчителька?
- Хто, на вашу думку є прототипом Наталі Миколаївни та її доньки Олі?
Тітку Григора Тютюнника звали Наталя Іванівна Рябовецька, і вона працювала вчителькою української мови та літератури у школі, до якої до початку війни почав ходити майбутній письменник. З його автобіографії нам відомо таке: «На початку війни тьотя народила мені сестрицю. А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому році почався голод… Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству, — голод як-не-як. Я так і зробив…Ішов рівно два тижні…А слідом за мною, коли трохи полагодилося із залізницею, приїхала і бідна моя тьотя з грудною сестричкою.»
- Як жилося хлопцям з Наталією Миколаївною?
- Хто про них турбувався?
- У зв’язку з чим у Климка виникла ідея піти по сіль?
- Кому він про це сказав?
- Інсценізація діалогу між Климком та Зульфатом
Климко: Знаєш, що я придумав, Зульф, я піду по сіль..
Зульфат: Куди?
Климко: У Слов’янськ. Чув, як отой мурло бородатий на базарі казав: “Сіль слов’янська, біла?” А це ж недалеко. Дядя Кирило туди часто ешелони водив. Уранці поїхав — увечері вже дома… Що, що в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, коли тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…
Зульфат: Сам не підеш. Я теж з тобою.
Климко: А по молоко в Лобовку? А дома, з малими хто буде, з дідусем? А з Наталею Миколаївною? Обіцяли помагати, а самі втекли. Та тебе й не пустять. А мене держати нікому…
Зульфат: Не пустять…Завтра підеш?
Климко: Вдосвіта, поки ще спатимуть. А ти потім розповіси Наталі Миколаївні, куди я подався.
- Робота над змістом повісті Григора Тютюнника «Климко»
- Чому, на вашу думку, Климко вирішив так вчинити?
- Які риси характеру Климка нам відкриває цей вчинок?
- Яким був шлях Климка до Слов’янська?
- Яка біда спіткала його на підході до міста? Зачитайте
Він устав разом із сонцем. Довго кашляв, сидячи в солом’яній постелі і туго обіпнувшись рябою плащ-палаткою. Тіло йому охопила гаряча млость, в очах плавали жовті плями, і від того здавалося, що й надворі теж жовто.
“Ще захворію”, — подумав Климко. І злякався…
А що було з його ногами? Як він вирішив врятувати їх? Зачитайте
Климко підвівся — ноги одразу загули і налилися гарячим, — похитнувся, але не впав і не сів знову, а, тримаючись обома руками за куренів дашок, виступив на двір. Земля була холодна… Ні, по такій холоднющій землі далеко не зайдеш, хоча й близько вже: оно воно, місто, і за ним гори з рожевими вершечками — рукою наче дістав би.
Климко повернувся до куреня, узяв плащ-палатку і, зціпивши од напруги зуби, одірвав од неї чималий клапоть. Потім розірвав його ще навпіл — і вийшло дві онучі.
- Куди попрямував Климко, дібравшись до міста?
- Чому на базарі гроші не цінувались?
- Хто вразив Климка на базарі? Зачитайте
Біля крайньої тачки на дерев’яних колесах стояла дівчина, з напуском на очі зап’ята старенькою чорною хустиною. Вона тримала в руках чепурно, квітка до квітки складений букет чорнобривців. На плечах у неї була ще одна хустка — велика, у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі. Щоки у дівчини були перепнуті по-старечому, навкіс, як у хворої на зуби, а маленькі тонкі пальці, що тримали квіти, тремтливо перебирали зелені стебельця…
Климко пом’явся, переступаючи з ноги на ногу, і сказав:
— Чудна ви. Кому ж вони зараз нужні, чорнобривці оті?
Дівчина сполохано глянула на нього темними затіненими очима і швидко вп’ялася пальцями в квітчасту хустку.
— Та ви мене не бійтесь, — усміхнувся Климко і згадав, що він сьогодні не вмивався. — Я не вурка, я по сіль сюди прийшов…
- Хто втрутився у розмову Климка та дівчини?
- Що продавав чоловік?
- Чому, на вашу думку, він дав Климкові взуття просто так?
- Як це відбулося? Зачитайте
— А чого ж босий?
— Щоб легше на ноги… — Климко ледь скривив губи, пробуючи усміхнутись. — Картопля в мене ще є. То, мо же б, ви проміняли взувачку на неї? Дрібнувата, правда…
— Візьми приміряй.
Климко привзув тапочки. Ногам одраау стало затишно.
— Більші бери, щоб онуча влізла, — порадив швець. Климко послухав його, взув більші й заходився розв’язувати торбу.
— Не треба, — сказав швець. — Носи собі, раз уже ти землячок…
- Що від шевця дізнається Климко з приводу солі?
- Свідком чого став Климко?
- Чому поліцаї шукали молодих?
- Як Климкові та дядькові вдалося врятувати дівчину? Зачитайте
…Климко впізнав голос поліцая в кубанці, їх було троє.
— Де ж це та пташка з квіточками? Казав, давай зразу брати, так ні.
Дівчина тоненько заплакала і зашепотіла до шевця:
— Спасіть мене, дядю, спасіть…
— Тихо-тихо-тихо, — швидко сказав їй швець. — Не бійся…
А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що спало йому на думку:
— Якби не надірвана, то була б довша… Так надірвана… — а в голові стукотіло: “Хоч би пройшли, хоч би пройшли!”
— Хах! Ось де вона сховалась!
Климко побачив над плащ-палаткою простягнену руку в чорному суконному рукаві. Та рука взяла дівчину трьома пальцями за підборіддя і підштовхнула його вгору. Дівчина підняла голову і дивилася на поліцая повнісінькими сліз карими очима.
— Не руш дитини, — тихо, але владно сказав швець.
— Ш-шо? — перепитав поліцай, скосивши на нього нахраписто-веселі сірі очі. — Ш-шо ти промекав?!
— Не руш дитини, кажу, — хрипко вимовив швець.
— Ану встань! — випростався поліцай. Два інші теж похмуро дивилися на шевця. — Вста-ать, кому сказано!!!
— Немає на що стать, — осміхнувся швець.
Поліцай коротко, прямо вдарив його п’ятірнею в обличчя.
Швець похитнувся назад, але не впав — устиг обіпертись на руки.
Він притулив долоню до розсіченої губи, а поліцай одкинув чоботом ковдру і відступився на крок, скрививши рота. Під шевцем був маленький дерев’яний візок на підшипникових коліщатах. Поруч лежали дві дерев’яні підпихачки — дві дощечки з обшитими шкірою ручками.
— Шмаркач, — незлостиво промовив з-під долоні швець, дивлячись, як і раніше, мимо поліцая. — Я, щоб тобі тепленько жилося, ноги в шахті зоставив, а ти мене за це — по зубах…
Поліцай покашляв у стулені докупи пальці, потер ними губи, ніби поправляючи скривлений рот, і знову обернувся до дівчини:
— То тебе що — просить? — сказав крізь зуби, вхопив її за руку і смикнув на себе.
Дівчина зойкнула (хустка випала з-під поли, розіслалася по землі) і звелася навколішки. Климко випустив плащ-палатку, вчепився дівчині в другу руку і закричав:
— Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!
— Та облиш ти цих старців, Стьопа… — сказав третій поліцай, позиркуючи на людей, які покидали свої тачки і підійшли ближче. — Ходімо. Без одної Химки ярмарок буде.
- Про які риси характеру Климка свідчить ця ситуація?
- А що можна сказати про шевця?
- Що він ще зробив для Климка? Зачитайте
Повз них тягла тачку якась жінка у довгому синьому плащі і в калошах на босоніж.
Швець озвався до неї:
— Ти, молодице, хотіла балетки за сіль. То бери.
— Та хотіла, — сказала жінка і зупинилася з тачкою. — Ви ж бо просили борошенця хоч склянок п’ять. Нема, чоловіче, борошенця, не взяла.
— Нічого, якось обійдуся вже. Давайте за сіль. Тут ось хлопчик, — швець кивнув на Климка, — земляк мій, забився аж із Донбасу. Двісті кілометрів пройшов, щоб солі достати. А де ж її тут зараз найдеш?
Жінка швидко зиркнула на Климка.
— Роздала ж бо я, хазяїне, сіль. Те просить, те: “Дай те, тітонько, хоч у носовичок, хоч зо жменю”. Жалко дивитися. Склянок, мо’, з десяток осталося… Дома в мене то ще є, та й багатенько. З Солі при везла два мішечки, як війна почалася. А тут — осьо, тільки на денці…
— Давайте, скільки є, — сказав швець, — та вибирайте собі взувачку, яка на вас дивиться. — Тоді подумав і додав: — А може, хлопчик поміг би вам тачку додому правити, а ви йому дома вже солі досипали б іще, га?
— Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима.
Жінка зажурено подивилася на нього:
— Не треба мені грошей, хлопчику. Я тобі й так на сиплю з півпуда, а то й більше, скільки донесеш…
За ворітьми швець сказав жінці:
— Ви ж підмогніть там хлопчині. Як тебе хоч звати, земляче? Климко? Бувай, Климку, кріпися в дорозі, бо вона ж тобі неблизька. Бувай.
Що можна сказати про персонажів твору в цій ситуації?
- Якими рисами вони наділені?
- Які морально-етичні уроки можна винести зі змісту розділів, які ми опрацювали?
Підсумок уроку у вигляді творчої рефлексії
Епіграфом до нашого сьогоднішнього уроку є слова сучасного канадського письменника Дугласа Коупленда: « Добрі справи та самопожертва – ось що свідчить про існування внутрішнього світу людини.» Чи згодні ви з цим твердженням? Чи можна віднести цю фразу до твору Григора Тютюнника «Климко»? Свої думки викладіть у формі міні-есе. Час для виконання роботи – 5 хвилин.
Зачитування учнівських есе
Домашнє завдання
- № 8 ст. 170 (п)
- Читати с. 171-179