Конспекти уроків української літератури 7 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних у повісті Григора Тютюнника «Климко» (7 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних у повісті Григора Тютюнника «Климко»

Мета: продовжити опрацьовувати ідейний зміст повісті Григора Тютюнника «Климко», зосереджуючи увагу на третьому та четвертому розділах твору; дослідити, як особисте життя автора пов’язане із сюжетом його повісті; дослідити морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних на прикладі взаємостосунків героїв твору; розвивати культуру зв’язного мовлення; вміння висловлювати свої думки, почуття; формувати вміння оцінювати поведінку і вчинки героїв твору; прищеплювати риси співчутливості, чуйності, доброти та щирості.

Епіграф:

Добрі справи та самопожертва – ось що свідчить про існування внутрішнього світу людини. (Дуглас Коупленд)

 ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  2. Перевірка домашнього завдання
  3. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні на уроці ми продовжимо роботу над ідейно-художнім змістом повісті Григора Тютюнника «Климко», зосередивши увагу на третьому та четвертому розділах. Крім того ми дослідимо як особисте життя автора пов’язане із сюжетом його повісті  та які моральні-етичні уроки можна винести з цього твору.

  1. Актуалізація опорних знань

Перш, ніж почати роботу над наступними розділами повісті, давайте пригадаємо, що ми знаємо з попередніх. Я зачитуватиму вам твердження, а ви маєте підтвердити або спростувати їх. Під час відповіді намагайтеся посилатися на текст твору для підтвердження власної думки.

  1. Пора року, описана в повісті «Климко» – осінь.
  2. Климко йшов до Слов’янська, бо чув, що там можна дістати солі.
  3. Климко жив удвох з матір’ю.
  4. Дядько Кирило працював машиністом паровоза.
  5. Найбільшою радістю Климка було пограти з дядьком у шахи.
  6. Климко боявся залишатися сам уночі в бараці.
  7. Після смерті дядька Кирила Климка хотіла забрати до себе тітка Мотя.
  8. Сухарів на дорогу Климкові дала тітка Мотя.
  9. Сухарів у Климка швидко не стало, бо вони були червиві.
  10. Дід Бочонок, споряджаючи Климка у дорогу, порадив йому сторонитися людей.
  11. Найбільшою проблемою Климка у дорозі була нестача харчів.
  12. Щоб зарадити обмороженню ніг Климко вирішив йти швидше.
  1. Робота над змістом повісті Григора Тютюнника «Климко»

 

На минулих уроках ми з’ясували, що головний герой повісті Григора Тютюнника «Климко» відправився до Слов’янська за сіллю, адже цей мінерал в роки війни був надзвичайно важливим. За допомогою солі можна були продовжити життя продуктів, адже голод – один із супутників війни. Сьогодні ми з’ясуємо, що ж спонукнуло Климка на цю подорож, як склалося його життя після смерті дядька Кирила та того, як згоріла станція, а також дослідимо, як життєпис автора вплинув на сюжет твору.

  • Де почав мешкати Климко після того, як згоріла станція?
  • З чого складалося «хазяйство» Климка? Зачитайте

Того задушливого від полум’я і диму серпневого дня, коли згоріла станція, Климко знайшов собі притулок у невеличкій кімнатці на шахтній сортувальні, де була колись вагова. Товсті кам’яні стіни вагової і зовні, й зсередини були густо вкриті чорною кіптявою: зовні від вугільної куряви й штибу, що лежав тут-таки, одразу за ваговою, високими кучугурами; зсередини — від диму з круглої чавунної грубки-“буржуйки”, що виходила іржавою трубою надвір через бляшану шибку у вікні. Ще у ваговій стояв старий конторський стіл. за яким сидів колись вагар і важив вагони з вугіллям; стіл ряхтів од великих і малих чорнильних плям.

Климко переніс із гуртового барачного погреба ті запаси, що вони мали з дядьком про осінь: шестеро відер дрібної картоплі-“розовки”, два кусники сала, старого, жовтого зверху, та з десяток цибулин — і зажив у ваговій сам-один.

  • Що можна сказати про умови життя хлопця?
  • Чи було Климкові сумно? Чому?
  • Чим допоміг Климкові Зульфат?
  • Як в творі описується Зустріч Зульфата з Климком? Зачитайте

…Зульфат Гарєєв, давній Климків товариш. Він знайшов Климка по димкові з труби, що виходила крізь шибку надвір. Прибіг захеканий, з гарячими рум’янцями на гострих смуглих вилицях, і так зрадів зустрічі, що схопив Климка в оберемок і носив його поперед себе, до хрускоту стискаючи ребра. Зульфат був дужий хлопчик, хоча й нижчий від Климка, вважай, на голову.

— А я бігав-бігав по висілку, — видко, зліплюючи слова, заговорив Зульфат. — Сюди-туди… фух!.. Питаюся: де Климка? Хто бачив Климку? Немає Климки, ніхто не бачив… А ти осьде! Хорошо! У-у-у, хорошо!

Климко на те лише всміхався. Він дуже зрадів Зульфатові і мовчав тільки тому, що завжди був небалакучий у товаристві. Він любив слухати і тихо всміхався, або сумнів, або напружувався весь, уявляючи те, про що розповідав товариш.

 

  • Про які риси вдачі Климка ми дізнаємося з цього уривку?
  • А що ми знаємо про Зульфата?
  • Як автор описує його зовнішність? Зачитайте

Вузькі й такі чорні, що аж різучі, Зульфатові очі на мить заплющилися (так він робив завжди, коли йому треба було поміркувати) і враз гаряче зблиснули…

  •  На що це вказує?

Не лише зовнішність, але й ім’я та прізвище хлопчика вказує на його татарське походження. Прізвище «Гарєєв» походить від татарського імені «Гарей», що означає «вельмишановний», а ім’я Зульфат – «кучерявий». До речі, якщо дослідити поширеність цього прізвища на території України, то можна помітити, що воно характерне для сходу України і Донецької області, яка й описується у творі. Можна зробити припущення, що цей персонаж був реальним, адже нам відомо, що твір Григора Тютюнника має автобіографічну основу.

  • Що передувало голоду у селі? Зачитайте

 А через півмісяця — сталося те зранку — після короткого бою на станцію зі степу прийшли італійці. Вони цілий день ганялися по висілку за курми, стріляли по них із карабінів та автоматів і лементували, як цигани… Поївши курей, італійці гуртами, найменше по двоє-троє, пхалися від двору до двору і шукали собі їжу за гроші.

— Марка, марка!.. — вигукували вони.

Ніхто у висілку не розумів, що те означає, і ті, у кого завалялися марки для конвертів, виносили їх італійцям…Тоді італійці кинулися грабувати і брали не тільки їжу, а й одяг, де кращий.

Через тиждень вони пішли далі, а у висілку почався голод.

  • Як люди намагалися врятуватися від голоду?
  • Що найчастіше люди хотіли віднайти на базарі? Зачитайте

На маленькому базарному майдані щоденно, з ранку до вечора, стояли мовчазні люди, тримаючи в руках усе,. що було в них найновіше: костюми і пальта, сукні й сувійчики матерії, черевики й “кіровські” годинники на вузеньких ремінцях… І все те не продавалося, а мінялося хоч на який-небудь харч. Та найчастіше в натовпі було чути: “Солі… Солі ні в кого немає? Віддаю за склянку солі…”

  • Кого одного разу Климко зустрів на базарі? Зачитайте

І тут Климко побачив Наталю Миколаївну, вчительку свою і Зульфатову. Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню. Климко бачив Наталю Миколаївну в цій сукні лише двічі на рік: першого вересня і в останній день занять. Наталя Миколаївна щоразу так хвилювалася, зустрічаючи їх, своїх учнів, а чи проводжаючи на канікули, що троянди з трояндової сукні зацвітали в неї й на щоках.

  • Чому, на вашу думку, Наталя Миколаївна не захотіла міняти свою сукню?
  • Як відреагували на реакцію бороданя хлопця?
  • Чому, на вашу думку, Климко запропонував Наталі Миколаївні піти жити до нього?
  • Як він це зробив? Зачитайте

— Наталю Миколаївно… — Климко зупинився і подав учительці її трояндову сукню, яку досі ніс під полою дядькової діжурки. — Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми вас із Зульфатом удвох просимо, — переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…

— Все помагать будем! — вигукнув Зульфат, зблиснувши на Наталю Миколаївну гарячими відданими очима. — А Олі я колиску принесу. У нас є. Залізна! Батько сам у депо зробив, як я оттакенький був. У кузні гнув, електрозваркою варив!

  • Як відреагувала на пропозицію хлопців вчителька?
  • Хто, на вашу думку є прототипом Наталі Миколаївни та її доньки Олі?

Тітку Григора Тютюнника звали Наталя Іванівна Рябовецька, і вона працювала вчителькою української мови та літератури у школі, до якої до початку війни почав ходити майбутній письменник. З його автобіографії нам відомо таке: «На початку війни тьотя народила мені сестрицю. А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому році почався голод… Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству, — голод як-не-як. Я так і зробив…Ішов рівно два тижні…А слідом за мною, коли трохи полагодилося із залізницею, приїхала і бідна моя тьотя з грудною сестричкою.»

  • Як жилося хлопцям з Наталією Миколаївною?
  • Хто про них турбувався?
  • У зв’язку з чим у Климка виникла ідея піти по сіль?
  • Кому він про це сказав?
  1. Інсценізація діалогу між Климком та Зульфатом

Климко: Знаєш, що я придумав, Зульф, я піду по сіль..

Зульфат: Куди?

Климко: У Слов’янськ. Чув, як отой мурло бородатий на базарі казав: “Сіль слов’янська, біла?” А це ж недалеко. Дядя Кирило туди часто ешелони водив. Уранці поїхав — увечері вже дома… Що, що в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, коли тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…

Зульфат: Сам не підеш. Я теж з тобою.

Климко: А по молоко в Лобовку? А дома, з малими хто буде, з дідусем? А з Наталею Миколаївною? Обіцяли помагати, а самі втекли. Та тебе й не пустять. А мене держати нікому…

Зульфат: Не пустять…Завтра підеш?

Климко: Вдосвіта, поки ще спатимуть. А ти потім розповіси Наталі Миколаївні, куди я подався.

  1. Робота над змістом повісті Григора Тютюнника «Климко»
  • Чому, на вашу думку, Климко вирішив так вчинити?
  • Які риси характеру Климка нам відкриває цей вчинок?
  • Яким був шлях Климка до Слов’янська?
  • Яка біда спіткала його на підході до міста? Зачитайте

 Він устав разом із сонцем. Довго кашляв, сидячи в солом’яній постелі і туго обіпнувшись рябою плащ-палаткою. Тіло йому охопила гаряча млость, в очах плавали жовті плями, і від того здавалося, що й надворі теж жовто.

“Ще захворію”, — подумав Климко. І злякався…

 А що було з його ногами? Як він вирішив врятувати їх? Зачитайте

 Климко підвівся — ноги одразу загули і налилися гарячим, — похитнувся, але не впав і не сів знову, а, тримаючись обома руками за куренів дашок, виступив на двір. Земля була холодна… Ні, по такій холоднющій землі далеко не зайдеш, хоча й близько вже: оно воно, місто, і за ним гори з рожевими вершечками — рукою наче дістав би.

Климко повернувся до куреня, узяв плащ-палатку і, зціпивши од напруги зуби, одірвав од неї чималий клапоть. Потім розірвав його ще навпіл — і вийшло дві онучі.

  •  Куди попрямував Климко, дібравшись до міста?
  • Чому на базарі гроші не цінувались?
  • Хто вразив Климка на базарі? Зачитайте

 Біля крайньої тачки на дерев’яних колесах стояла дівчина, з напуском на очі зап’ята старенькою чорною хустиною. Вона тримала в руках чепурно, квітка до квітки складений букет чорнобривців. На плечах у неї була ще одна хустка — велика, у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі. Щоки у дівчини були перепнуті по-старечому, навкіс, як у хворої на зуби, а маленькі тонкі пальці, що тримали квіти, тремтливо перебирали зелені стебельця…

Климко пом’явся, переступаючи з ноги на ногу, і сказав:

— Чудна ви. Кому ж вони зараз нужні, чорнобривці оті?

Дівчина сполохано глянула на нього темними затіненими очима і швидко вп’ялася пальцями в квітчасту хустку.

— Та ви мене не бійтесь, — усміхнувся Климко і згадав, що він сьогодні не вмивався. — Я не вурка, я по сіль сюди прийшов…

  •  Хто втрутився у розмову Климка та дівчини?
  • Що продавав чоловік?
  • Чому, на вашу думку, він дав Климкові взуття просто так?
  • Як це відбулося? Зачитайте

— А чого ж босий?

— Щоб легше на ноги… — Климко ледь скривив губи, пробуючи усміхнутись. — Картопля в мене ще є. То, мо же б, ви проміняли взувачку на неї? Дрібнувата, правда…

— Візьми приміряй.

Климко привзув тапочки. Ногам одраау стало затишно.

— Більші бери, щоб онуча влізла, — порадив швець. Климко послухав його, взув більші й заходився розв’язувати торбу.

— Не треба, — сказав швець. — Носи собі, раз уже ти землячок…

  •  Що від шевця дізнається Климко з приводу солі?
  • Свідком чого став Климко?
  • Чому поліцаї шукали молодих?
  • Як Климкові та дядькові вдалося врятувати дівчину? Зачитайте

 …Климко впізнав голос поліцая в кубанці, їх було троє.

— Де ж це та пташка з квіточками? Казав, давай зразу брати, так ні.

Дівчина тоненько заплакала і зашепотіла до шевця:

— Спасіть мене, дядю, спасіть…

— Тихо-тихо-тихо, — швидко сказав їй швець. — Не бійся…

А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що спало йому на думку:

— Якби не надірвана, то була б довша… Так надірвана… — а в голові стукотіло: “Хоч би пройшли, хоч би пройшли!”

— Хах! Ось де вона сховалась!

Климко побачив над плащ-палаткою простягнену руку в чорному суконному рукаві. Та рука взяла дівчину трьома пальцями за підборіддя і підштовхнула його вгору. Дівчина підняла голову і дивилася на поліцая повнісінькими сліз карими очима.

— Не руш дитини, — тихо, але владно сказав швець.

— Ш-шо? — перепитав поліцай, скосивши на нього нахраписто-веселі сірі очі. — Ш-шо ти промекав?!

— Не руш дитини, кажу, — хрипко вимовив швець.

— Ану встань! — випростався поліцай. Два інші теж похмуро дивилися на шевця. — Вста-ать, кому сказано!!!

— Немає на що стать, — осміхнувся швець.

Поліцай коротко, прямо вдарив його п’ятірнею в обличчя.

Швець похитнувся назад, але не впав — устиг обіпертись на руки.

Він притулив долоню до розсіченої губи, а поліцай одкинув чоботом ковдру і відступився на крок, скрививши рота. Під шевцем був маленький дерев’яний візок на підшипникових коліщатах. Поруч лежали дві дерев’яні підпихачки — дві дощечки з обшитими шкірою ручками.

— Шмаркач, — незлостиво промовив з-під долоні швець, дивлячись, як і раніше, мимо поліцая. — Я, щоб тобі тепленько жилося, ноги в шахті зоставив, а ти мене за це — по зубах…

Поліцай покашляв у стулені докупи пальці, потер ними губи, ніби поправляючи скривлений рот, і знову обернувся до дівчини:

— То тебе що — просить? — сказав крізь зуби, вхопив її за руку і смикнув на себе.

Дівчина зойкнула (хустка випала з-під поли, розіслалася по землі) і звелася навколішки. Климко випустив плащ-палатку, вчепився дівчині в другу руку і закричав:

— Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!

— Та облиш ти цих старців, Стьопа… — сказав третій поліцай, позиркуючи на людей, які покидали свої тачки і підійшли ближче. — Ходімо. Без одної Химки ярмарок буде.

  •  Про які риси характеру Климка свідчить ця ситуація?
  • А що можна сказати про шевця?
  • Що він ще зробив для Климка? Зачитайте

 Повз них тягла тачку якась жінка у довгому синьому плащі і в калошах на босоніж.

Швець озвався до неї:

— Ти, молодице, хотіла балетки за сіль. То бери.

— Та хотіла, — сказала жінка і зупинилася з тачкою. — Ви ж бо просили борошенця хоч склянок п’ять. Нема, чоловіче, борошенця, не взяла.

— Нічого, якось обійдуся вже. Давайте за сіль. Тут ось хлопчик, — швець кивнув на Климка, — земляк мій, забився аж із Донбасу. Двісті кілометрів пройшов, щоб солі достати. А де ж її тут зараз найдеш?

Жінка швидко зиркнула на Климка.

— Роздала ж бо я, хазяїне, сіль. Те просить, те: “Дай те, тітонько, хоч у носовичок, хоч зо жменю”. Жалко дивитися. Склянок, мо’, з десяток осталося… Дома в мене то ще є, та й багатенько. З Солі при везла два мішечки, як війна почалася. А тут — осьо, тільки на денці…

— Давайте, скільки є, — сказав швець, — та вибирайте собі взувачку, яка на вас дивиться. — Тоді подумав і додав: — А може, хлопчик поміг би вам тачку додому правити, а ви йому дома вже солі досипали б іще, га?

— Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима.

Жінка зажурено подивилася на нього:

— Не треба мені грошей, хлопчику. Я тобі й так на сиплю з півпуда, а то й більше, скільки донесеш…

За ворітьми швець сказав жінці:

— Ви ж підмогніть там хлопчині. Як тебе хоч звати, земляче? Климко? Бувай, Климку, кріпися в дорозі, бо вона ж тобі неблизька. Бувай.

 Що можна сказати про персонажів твору в цій ситуації?

  • Якими рисами вони наділені?
  • Які морально-етичні уроки можна винести зі змісту розділів, які ми опрацювали?

 Підсумок уроку у вигляді творчої рефлексії

Епіграфом до нашого сьогоднішнього уроку є слова сучасного канадського письменника Дугласа Коупленда: « Добрі справи та самопожертва – ось що свідчить про існування внутрішнього світу людини.» Чи згодні ви з цим твердженням? Чи можна віднести цю фразу до твору Григора Тютюнника «Климко»? Свої думки викладіть у формі міні-есе. Час для виконання роботи – 5 хвилин.

 Зачитування учнівських есе

 Домашнє завдання

  1.  № 8 ст. 170 (п)
  2. Читати с. 171-179
Завантажити: Морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних у повісті Григора Тютюнника «Климко» (7 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 4.1 MB, Завантажень: 48)
  
Теґи
Back to top button
Close