Конспекти уроків української літератури 9 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Іван Котляревський – засновник нової української літератури. Історія появи «Енеїди» (9 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Іван Котляревський – засновник нової української літератури. Історія появи «Енеїди». Національний колорит, алюзії на українську історію в поемі.

Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю засновника нової української літератури Івана Котляревського; розкрити історію написання поеми Івана Котляревського «Енеїда», її жанрову приналежність; дати поняття про травестію, бурлеск, пародію, алюзію; розвивати навички сприйняття інформації на слух, креативність, логічне мислення, виділяти головне, суттєве, вміння висловлювати власні думки, почуття, спостереження; виховувати високі патріотичні почуття, інтерес до історичного минулого України, любов до мистецтва, прищеплювати любов до рідної мови.

Епіграф:                                                                      Будеш, батьку, панувати,

                                                                                      Поки живуть люди, 

                                                                                      Поки  сонце з неба сяє,

                                                                                     Тебе не забудуть! 

                                                                                                       Тарас Шевченко

Хід уроку

  1. Організаційний етап
  1. Мотивація навчальної діяльності

Полтава! Красуня Полтава над срібною Ворсклою. Місто, яке не може не закохати у себе. У 1845 році  Тарас Шевченко, подорожуючи, творив свій художній цикл – «Мальовнича Україна».  Його цікавили особливі, наповнені духовної сутності місця. У Полтаві він знайшов їх, зображуючи Воздвиженський монастир та будинок Котляревського на Івановій горі.       Чому проста хатина письменника для  Тараса Шевченка була такою ж важливою  як і монастир? Відповідь можна знайти у рядках митця із поезії «На вічну пам’ять Котляревському» , які є епіграфом  нашого уроку.

Якою особистістю був Іван Котляревський? Що зробив він для своєї Батьківщини, що Тарас Шевченко назвав його своїм батьком, і чи, дійсно, його «не забудуть»? Протягом уроку у вас є змога подумати і довести, що слова Тараса Григоровича справдилися, і що Іван Котляревський – гордість України.

  1. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні на уроці ми з вами познайомимось із життям та творчістю Івана Котляревського, дізнаємось історію створення його знакового твору «Енеїда», опрацюємо поняття про травестію, бурлеск, пародію, алюзію та дослідимо як ці поняття пов’язані з поемою.

  1. Опрацювання навчального матеріалу.

4.1. Біографія Івана Котляревського

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року у Полтаві у сім’ї канцеляриста. Початкову освіту здобув у місцевого дяка, після – в Полтавській духовній семінарії. Саме в семінарії Котляревський вивчав твори, римського поета Вергілія, знав про бурлескно-травестійні пародіювання «Енеїди», що були популярними на той час,  тому й  поставив перед собою завдання – переосмислити проблематику римського оригіналу, наблизити твір до української дійсності, надати йому народно – національного колориту. Саме тому за основу і взяв реальне життя, побут і звичаї українців.

Семінарію Іван Котляревський так і не закінчив, адже після смерті батька на нього лягла відповідальність за сім’ю. Кілька років працював, як батько, канцеляристом, а коли набридло – подався в домашні вчителі, три роки навчав дітей золотоніського поміщика. Там Котляревського й спіткало перше нещасливе кохання. У двадцятирічному віці Іван палко закохався у племінницю пана, Марію, проте дівчина була вже обіцяна іншому. Дізнавшись про це, Котляревський кидає маєток пана, вчителювання й цивільне життя й йде на військову службу, потрапляє до Сіверського карабінерського полку.

Будучи прапорщиком на службі в Російській імперії, Іван Котляревський полюбляв проводити час у веселій компанії друзів, рясно приправляючи їхні вечірки народним українським гумором та жартами. Друзі згадували, що Іван був дуже вправний до римування і часто жартома декламував власні вірші про походеньки козака Енея. Вони стільки разів їх чули, що знали напам’ять, записували, поширювали в колах тодішньої інтелегенції. Напевне, один із таких списків потрапив до багатого конотопського поміщика Максима Парпури, який видав їх за свій кошт. А його приятель Йосип Каменецький, що був на той час редактором, уклав невеличкий російсько – український словничок до твору. Так у 1798 році у Петербурзі побачили світ перші три частини «Енеїди». Яка набула неабиякої популярності.

1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років. Один епізод із його життя того періоду був дуже показовим: у 1806 році на берег Дунаю вийшов із човна капітан у кавалерійській формі. Він підійшов до багаття, де сиділи задунайські козаки. Коли капітан назвався, один із козаків запитав:

–        Чи не той ви Котляревський, що «Енеїду» скомпонував?

–        Той самий.

–        Так це ти, батьку наш! – скрикнув козак і став читати напам’ять: “Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…»  А закінчивши уривок, вигукнув:  «Отакого б нам, браття, за кошового отамана!»

–        Кого? Енея чи мене? – пожартував прибулий.

Так, це справді був український письменник Іван Петрович Котляревський, що прибув на переговори до українських козаків, які після зруйнування Січі оселялись за Дунаєм і таки всерйоз запропонували йому стати кошовим.

А через три дні, коли з допомогою задунайських козаків російські війська успішно переправились через Дунай, у штабі полку Іван Котляревський зустрівся з сербом Досифеєм Обрадовичем, теж офіцером і поетом, зачинателем нової літератури в Сербії. Розговорились, і через годину здавалось, що знайомі вже давно. У відповідь на подарований Обрадовичем збірник сербських народних пісень Котляревський вручив йому примірник своєї «Енеїди». І був дуже здивований, коли почув, що той «Енеїду» вже читав і високо цінує.

У 1808 році, будучи нагородженим орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур’єрську діяльність на передовій під час штурму Ізмаїльської фортеці, Котляревський  вийшов у відставку. Доля повернула його до рідної Полтави, де прийняв посаду наглядача будинку виховання дітей бідних дворян.  Обов’язки свої виконував сумлінно, бо дітей любив, йшов до них з відкритим серцем.

У цей час Котляревський захопився театром: ставив п’єси і грав у них комічні ролі, додаючи свої пісні і переробляючи окремі сцени. У 1816 році обіймає посаду  директора Полтавського театру і бере активну участь у репетиціях професійної трупи з Харкова, стає ініціатором викупу з кріпацтва талановитого актора Михайла Щепкіна. Бідність тодішнього репертуару наводить його на думку самому спробувати сили в драматургії. І результати перевершили сподівання: п’єса «Наталка Полтавка» одразу припала всім до вподоби. До того ж драматург сам був режисером.

Паралельно        Котляревський завершує «Енеїду», робота над якою загалом тривала 26 років.  Критика називає поему незрівнянною. Окрилений успіхом, письменник укладає словник до «Енеїди», підтримує зв’язки з письменниками, вченими, журналістами Петербурга, Харкова та інших культурних центрів. Це був період розквіту творчих сил письменника, про що засвідчує обрання його почесним членом Харківського, а згодом і Петербурзького «Вільного товариства словесності». Це була не лише шана Котляревському, а й визнання української мови і літератури.

За плідну діяльність на ниві освіти й театру у 1827 році Котляревського було призначено на почесну посаду попечителя так званих богоугодних, тобто лікувальних і благодійних, закладів Полтави. Котляревський і цій справі віддався увесь, безкорисливо заступаючись за всіх знедолених, скривджених поміщиками або чиновниками. Гуманність письменника, його чуйність до страждань простих людей, щирість і простота були загальновідомі: до нього додому за порадою йшли козаки, селяни, ремісники. Розібравшись у суті справи, Котляревський давав пораду, в разі потреби писав, а то й особисто йшов до суду, в поліцію, магістрат і викривав зловживання панства, часто допомагав потерпілим матеріально.

10 листопада 1838 року Котляревського не стало. За труною улюбленого письменника-громадянина йшла вся Полтава. Почуття невимовної скорботи огорнуло всіх. За власним бажанням Івана Петровича поховано під кроною розлогої тополі край шляху, що веде з Полтави до Кобеляків.

«Заплакалася вся Полтава, ховаючи Котляревського, – писав Борис Грінченко, – заплакали ті прості люди, що він їм пособляв та за їх оступався; заплакали й ті розумні освічені люди, що любили Котляревського та шанували його за гарні писання. Дощ ішов, хмарно та сумно було, як несли Котляревського в труні до холодної ями. Та не розігнав дощ тих, хто любив його».

Смерть основоположника нової української літератури була великою втратою для всієї України. «Все сумує», – сказав молодий Тарас Шевченко у вірші «На вічну пам’ять Котляревському», в якому пророкував авторові «Енеїди» безсмертя.

А сама «Енеїда» у повному обсязі була видана у Харкові у 1842 році вже після смерті її автора.

4.2.  Бесіда за питаннями

«…Поема Котляревського – самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «халтурного роду»,..де широко пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців», – писав М. Рильський.

Ця поема настільки колоритна, що її люблять читати і в наші дні.  В чому секрет популярності твору?

Над «Енеїдою» Іван Котляревський працював майже упродовж усього свідомого життя: з перервами близько 26 років.

«Енеїда» Вергілія, з якою ви знайомилися на уроках світової літератури,  розповідає у піднесеному та урочистому тоні про доблесть і мужність Енея, прославляє завойовницьку політику Риму.

  • Що спільного й відмінного з цим твором має «Енеїда» Котляревського»?

Дійсно, спільним є основа сюжету – канва, імена героїв. А ось відмінним є показ мандрів головного героя. Адже Еней та троянці Котляревського – запорозькі козаки, які втратили свою «Трою» –  Запорізьку Січ, яку, як вам відомо з історії, ліквідували у 1775 році. Отже, автор змальовує життя українського суспільства кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття і висміює тогочасне панство, їх спосіб життя. Такий літературний прийом називають алюзією.

  1. Теорія літератури

Алюзія (лат. alludere — жартувати, натякати) — художньо-стильовий прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події

Отже, «Енеїда» Котляревського не по­в’язана з першоджерелом. Автор пос­тавив перед собою інше завдання: у відомому для всіх сюжеті дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу. І крім алюзії на історичні події, автор використовує для цього бурлеск та травестію. Що це таке, пропоную вам і з’ясувати.

Бурлеск (італ. burlesque від burla — жарт) — вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов’язаний з народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою.

Травестія (від італійського ігаиезііге пере­вдягати) — різновид жартівливої бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір ко­мічного характеру з використанням панібратських,  виразно розмовних зворотів.

  • Доведіть, посилаючись на текст, що поема бурлескно–травестійна?

Котляревський переодяг­нув героїв римської  «Енеїди»  Вергілія в український національний одяг і взагалі переселив їх в українсь­ке середовище, де троянці уживають     українські національні страви, п’ють українські  напої, тут звучать українські народні інструменти,  співають українських пісень, грають в народні ігри:

Пили на радощах сивуху

І їли сім’яну макуху,

Покіль кликнули їх за стіл.

 Тут їли розниї потрави,

І все з полив’яних мисок,

І самі гарниї приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підлевою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

І кубками пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку,

Куривсь для духу яловець.

Бандура горлиці бриньчала,

Сопілка зуба затинала,

А дудка грала по балках;

Санжарівки на скрипці грали,

Кругом дівчата танцьовали

В дробушках, в чоботах, в свитках

 

Сестру Дидона мала Ганну,

Навсправжки дівку хоть куди,

Проворну, чепурну і гарну;

Приходила і ся сюди

В червоній юпочці баєвій,

В запасці гарній фаналевій,

В стьонжках, в намисті і ковтках;

Тут танцьовала викрутасом,

І пред Енеєм вихилясом

Під дудку била третяка

 

Еней же, з хмелю як проспався,

Із’їв солоний огірок;

Потім умився і убрався,

Я к парубійка до дівок.

Йому Дидона підослала,

Що од покійника украла,

Штани і пару чобіток;

Сорочку і каптан з китайки,

І шапку, пояс з каламайки,

І чорний шовковий платок.

  1. Підсумки уроку

Отже, «Енеїда» – це твір про Україну, українців, українську історію. Досить національний колорит у змалюванні Енея і троянців влучно підкреслює Олександр Білецький: «…Це ті самі люди, сильні, відважні, невтомні в походах, яким не потрібне багатство, а потрібна перш за все воля, свобода, без якої і життя для них немає… Вони умруть, але не стануть рабами».

Що він мав на увазі, ми з вами дізнаємось вже на наступних уроках, опрацювавши зміст та образи твору.

  1. Домашнє завдання

Прочитати «Енеїду» Котляревського

Завантажити: Іван Котляревський – засновник нової української літератури. Історія появи «Енеїди» (9 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 10.7 MB, Завантажень: 39)
  
Back to top button