Іван Котляревський – засновник нової української літератури. Історія появи «Енеїди» (9 клас. Українська література) + Презентація
Автор: Дележа Альбіна Ярославівна
Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва
Тема: Іван Котляревський – засновник нової української літератури. Історія появи «Енеїди». Національний колорит, алюзії на українську історію в поемі.
Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю засновника нової української літератури Івана Котляревського; розкрити історію написання поеми Івана Котляревського «Енеїда», її жанрову приналежність; дати поняття про травестію, бурлеск, пародію, алюзію; розвивати навички сприйняття інформації на слух, креативність, логічне мислення, виділяти головне, суттєве, вміння висловлювати власні думки, почуття, спостереження; виховувати високі патріотичні почуття, інтерес до історичного минулого України, любов до мистецтва, прищеплювати любов до рідної мови.
Епіграф: Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
Тарас Шевченко
Хід уроку
- Організаційний етап
- Мотивація навчальної діяльності
Полтава! Красуня Полтава над срібною Ворсклою. Місто, яке не може не закохати у себе. У 1845 році Тарас Шевченко, подорожуючи, творив свій художній цикл – «Мальовнича Україна». Його цікавили особливі, наповнені духовної сутності місця. У Полтаві він знайшов їх, зображуючи Воздвиженський монастир та будинок Котляревського на Івановій горі. Чому проста хатина письменника для Тараса Шевченка була такою ж важливою як і монастир? Відповідь можна знайти у рядках митця із поезії «На вічну пам’ять Котляревському» , які є епіграфом нашого уроку.
Якою особистістю був Іван Котляревський? Що зробив він для своєї Батьківщини, що Тарас Шевченко назвав його своїм батьком, і чи, дійсно, його «не забудуть»? Протягом уроку у вас є змога подумати і довести, що слова Тараса Григоровича справдилися, і що Іван Котляревський – гордість України.
- Повідомлення теми та мети уроку
Сьогодні на уроці ми з вами познайомимось із життям та творчістю Івана Котляревського, дізнаємось історію створення його знакового твору «Енеїда», опрацюємо поняття про травестію, бурлеск, пародію, алюзію та дослідимо як ці поняття пов’язані з поемою.
- Опрацювання навчального матеріалу.
4.1. Біографія Івана Котляревського
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року у Полтаві у сім’ї канцеляриста. Початкову освіту здобув у місцевого дяка, після – в Полтавській духовній семінарії. Саме в семінарії Котляревський вивчав твори, римського поета Вергілія, знав про бурлескно-травестійні пародіювання «Енеїди», що були популярними на той час, тому й поставив перед собою завдання – переосмислити проблематику римського оригіналу, наблизити твір до української дійсності, надати йому народно – національного колориту. Саме тому за основу і взяв реальне життя, побут і звичаї українців.
Семінарію Іван Котляревський так і не закінчив, адже після смерті батька на нього лягла відповідальність за сім’ю. Кілька років працював, як батько, канцеляристом, а коли набридло – подався в домашні вчителі, три роки навчав дітей золотоніського поміщика. Там Котляревського й спіткало перше нещасливе кохання. У двадцятирічному віці Іван палко закохався у племінницю пана, Марію, проте дівчина була вже обіцяна іншому. Дізнавшись про це, Котляревський кидає маєток пана, вчителювання й цивільне життя й йде на військову службу, потрапляє до Сіверського карабінерського полку.
Будучи прапорщиком на службі в Російській імперії, Іван Котляревський полюбляв проводити час у веселій компанії друзів, рясно приправляючи їхні вечірки народним українським гумором та жартами. Друзі згадували, що Іван був дуже вправний до римування і часто жартома декламував власні вірші про походеньки козака Енея. Вони стільки разів їх чули, що знали напам’ять, записували, поширювали в колах тодішньої інтелегенції. Напевне, один із таких списків потрапив до багатого конотопського поміщика Максима Парпури, який видав їх за свій кошт. А його приятель Йосип Каменецький, що був на той час редактором, уклав невеличкий російсько – український словничок до твору. Так у 1798 році у Петербурзі побачили світ перші три частини «Енеїди». Яка набула неабиякої популярності.
1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років. Один епізод із його життя того періоду був дуже показовим: у 1806 році на берег Дунаю вийшов із човна капітан у кавалерійській формі. Він підійшов до багаття, де сиділи задунайські козаки. Коли капітан назвався, один із козаків запитав:
– Чи не той ви Котляревський, що «Енеїду» скомпонував?
– Той самий.
– Так це ти, батьку наш! – скрикнув козак і став читати напам’ять: “Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…» А закінчивши уривок, вигукнув: «Отакого б нам, браття, за кошового отамана!»
– Кого? Енея чи мене? – пожартував прибулий.
Так, це справді був український письменник Іван Петрович Котляревський, що прибув на переговори до українських козаків, які після зруйнування Січі оселялись за Дунаєм і таки всерйоз запропонували йому стати кошовим.
А через три дні, коли з допомогою задунайських козаків російські війська успішно переправились через Дунай, у штабі полку Іван Котляревський зустрівся з сербом Досифеєм Обрадовичем, теж офіцером і поетом, зачинателем нової літератури в Сербії. Розговорились, і через годину здавалось, що знайомі вже давно. У відповідь на подарований Обрадовичем збірник сербських народних пісень Котляревський вручив йому примірник своєї «Енеїди». І був дуже здивований, коли почув, що той «Енеїду» вже читав і високо цінує.
У 1808 році, будучи нагородженим орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур’єрську діяльність на передовій під час штурму Ізмаїльської фортеці, Котляревський вийшов у відставку. Доля повернула його до рідної Полтави, де прийняв посаду наглядача будинку виховання дітей бідних дворян. Обов’язки свої виконував сумлінно, бо дітей любив, йшов до них з відкритим серцем.
У цей час Котляревський захопився театром: ставив п’єси і грав у них комічні ролі, додаючи свої пісні і переробляючи окремі сцени. У 1816 році обіймає посаду директора Полтавського театру і бере активну участь у репетиціях професійної трупи з Харкова, стає ініціатором викупу з кріпацтва талановитого актора Михайла Щепкіна. Бідність тодішнього репертуару наводить його на думку самому спробувати сили в драматургії. І результати перевершили сподівання: п’єса «Наталка Полтавка» одразу припала всім до вподоби. До того ж драматург сам був режисером.
Паралельно Котляревський завершує «Енеїду», робота над якою загалом тривала 26 років. Критика називає поему незрівнянною. Окрилений успіхом, письменник укладає словник до «Енеїди», підтримує зв’язки з письменниками, вченими, журналістами Петербурга, Харкова та інших культурних центрів. Це був період розквіту творчих сил письменника, про що засвідчує обрання його почесним членом Харківського, а згодом і Петербурзького «Вільного товариства словесності». Це була не лише шана Котляревському, а й визнання української мови і літератури.
За плідну діяльність на ниві освіти й театру у 1827 році Котляревського було призначено на почесну посаду попечителя так званих богоугодних, тобто лікувальних і благодійних, закладів Полтави. Котляревський і цій справі віддався увесь, безкорисливо заступаючись за всіх знедолених, скривджених поміщиками або чиновниками. Гуманність письменника, його чуйність до страждань простих людей, щирість і простота були загальновідомі: до нього додому за порадою йшли козаки, селяни, ремісники. Розібравшись у суті справи, Котляревський давав пораду, в разі потреби писав, а то й особисто йшов до суду, в поліцію, магістрат і викривав зловживання панства, часто допомагав потерпілим матеріально.
10 листопада 1838 року Котляревського не стало. За труною улюбленого письменника-громадянина йшла вся Полтава. Почуття невимовної скорботи огорнуло всіх. За власним бажанням Івана Петровича поховано під кроною розлогої тополі край шляху, що веде з Полтави до Кобеляків.
«Заплакалася вся Полтава, ховаючи Котляревського, – писав Борис Грінченко, – заплакали ті прості люди, що він їм пособляв та за їх оступався; заплакали й ті розумні освічені люди, що любили Котляревського та шанували його за гарні писання. Дощ ішов, хмарно та сумно було, як несли Котляревського в труні до холодної ями. Та не розігнав дощ тих, хто любив його».
Смерть основоположника нової української літератури була великою втратою для всієї України. «Все сумує», – сказав молодий Тарас Шевченко у вірші «На вічну пам’ять Котляревському», в якому пророкував авторові «Енеїди» безсмертя.
А сама «Енеїда» у повному обсязі була видана у Харкові у 1842 році вже після смерті її автора.
4.2. Бесіда за питаннями
«…Поема Котляревського – самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «халтурного роду»,..де широко пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців», – писав М. Рильський.
Ця поема настільки колоритна, що її люблять читати і в наші дні. В чому секрет популярності твору?
Над «Енеїдою» Іван Котляревський працював майже упродовж усього свідомого життя: з перервами близько 26 років.
«Енеїда» Вергілія, з якою ви знайомилися на уроках світової літератури, розповідає у піднесеному та урочистому тоні про доблесть і мужність Енея, прославляє завойовницьку політику Риму.
- Що спільного й відмінного з цим твором має «Енеїда» Котляревського»?
Дійсно, спільним є основа сюжету – канва, імена героїв. А ось відмінним є показ мандрів головного героя. Адже Еней та троянці Котляревського – запорозькі козаки, які втратили свою «Трою» – Запорізьку Січ, яку, як вам відомо з історії, ліквідували у 1775 році. Отже, автор змальовує життя українського суспільства кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття і висміює тогочасне панство, їх спосіб життя. Такий літературний прийом називають алюзією.
- Теорія літератури
Алюзія (лат. alludere — жартувати, натякати) — художньо-стильовий прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події
Отже, «Енеїда» Котляревського не пов’язана з першоджерелом. Автор поставив перед собою інше завдання: у відомому для всіх сюжеті дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу. І крім алюзії на історичні події, автор використовує для цього бурлеск та травестію. Що це таке, пропоную вам і з’ясувати.
Бурлеск (італ. burlesque від burla — жарт) — вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов’язаний з народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою.
Травестія (від італійського ігаиезііге — перевдягати) — різновид жартівливої бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, виразно розмовних зворотів.
- Доведіть, посилаючись на текст, що поема бурлескно–травестійна?
Котляревський переодягнув героїв римської «Енеїди» Вергілія в український національний одяг і взагалі переселив їх в українське середовище, де троянці уживають українські національні страви, п’ють українські напої, тут звучать українські народні інструменти, співають українських пісень, грають в народні ігри:
Пили на радощах сивуху
І їли сім’яну макуху,
Покіль кликнули їх за стіл.
Тут їли розниї потрави,
І все з полив’яних мисок,
І самі гарниї приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підлевою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
І з маком медовий шулик.
І кубками пили слив’янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцьовали
В дробушках, в чоботах, в свитках
Сестру Дидона мала Ганну,
Навсправжки дівку хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну;
Приходила і ся сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фаналевій,
В стьонжках, в намисті і ковтках;
Тут танцьовала викрутасом,
І пред Енеєм вихилясом
Під дудку била третяка
Еней же, з хмелю як проспався,
Із’їв солоний огірок;
Потім умився і убрався,
Я к парубійка до дівок.
Йому Дидона підослала,
Що од покійника украла,
Штани і пару чобіток;
Сорочку і каптан з китайки,
І шапку, пояс з каламайки,
І чорний шовковий платок.
- Підсумки уроку
Отже, «Енеїда» – це твір про Україну, українців, українську історію. Досить національний колорит у змалюванні Енея і троянців влучно підкреслює Олександр Білецький: «…Це ті самі люди, сильні, відважні, невтомні в походах, яким не потрібне багатство, а потрібна перш за все воля, свобода, без якої і життя для них немає… Вони умруть, але не стануть рабами».
Що він мав на увазі, ми з вами дізнаємось вже на наступних уроках, опрацювавши зміст та образи твору.
- Домашнє завдання
Прочитати «Енеїду» Котляревського
Завантажити: Іван Котляревський – засновник нової української літератури. Історія появи «Енеїди» (9 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 10.7 MB, Завантажень: 1468)