Конспекти уроків української літератури 9 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Григорій Сковорода. Життя та творчість. Філософські ідеї (9 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Григорій Сковорода. Життя та творчість. Філософські ідеї

Мета: ознайомити учнів із  життям та творчістю видатного українського філософа Григорія Сковороди; визначити роль окремих чинників, що впливали на формування особистості митця; допомогти учням зрозуміти морально-етичні ідеали та філософські ідеї Григорія Сковороди; розвивати вміння обґрунтовувати власні відповіді, думки, міркування і висновки; висловлювати власні судження; порівнювати; сприяти формуванню бажання самовдосконалення, життя за законами честі й моралі, прагнення до самопізнання та самовиховання відповідно до загальноприйнятих морально-етичних норм

Хід уроку

  1. Організаційний етап
  1. Актуалізація суб’єктивного досвіду

У торбині, з якою подорожував Григорій Савич Сковорода, було небагато речей: сопілка, Біблія, паляниця, кілька аркушів паперу.

  • Що «промовляють» ці предмети про їхнього власника?
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Двадцять п’ять років мандрував дорогами України незвичайний подорожній – Григорій Сковорода. За способом життя – чернець, самітник, за способом мислення – філософ, за способом діяння – учитель, письменник, «мандрівна академія». Сьогодні на уроці ви познайомитесь із життям та творчістю цього визначного українця, а також довідаєтесь, якою була філософія Сковороди та висловите думки чи є вона актуальною наразі, майже через 300 років від року його народження.

  1. Опрацювання навчального матеріалу

4.1. Біографія Григорія Сковороди

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині. Про батьків Сковороди Саву та Пелагею його учень і перший бібліограф Михайло Ковалинський ще 1794 року писав так: «Родителі його були з простолюди: батько – козак, мати – такого самого роду. Вони мали звичайний міщанський статус, але відзначались у своєму колі чесністю, правдивістю, гостинністю, набожністю, миролюбним сусідством». Певна річ, вони добре виховували свого сина, адже сам Григорій, говорячи в зрілому віці про виховання дітей, буде наполегливо підкреслювати, що вирішальну роль у цій справі відіграють батьки, бо ніхто крім них не може виконати двох найголовніших заповідей: «добре народити» й «добре навчити».

Якщо говорити про освіту Григорія Савича Сковороди, то, безперечно, неможливо не сказати про те, що в серпні 1734 року він розпочинає навчання в славетній Києво-Могилянській академії.

  • Пригадайте, що вам відомо про цей навчальний заклад?
  • Яка його роль у розвитку української культури?

Протягом навчання в Академії Григорій Сковорода вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку мови. Крім того, в класах поетики й риторики за бажанням проходили екстраординарні класи грецької, гебрайської та німецької мов, які він також відвідував. Навчався Григорій дуже добре, багато часу проводив в академічній бібліотеці, опанувавши твори античних авторів. У 1740-му юний Сковорода перейшов до класу філософії, який передбачав 2-річне навчання, але оскільки мав гарний голос і музичний слух, навчання довелося перервати, адже на початку грудня 1741 року юного Сковороду взяли до Глухівської школи співу, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели.

Наприкінці серпня 1744 разом з почтом імператриці Єлизавети повернувся до Києва. Тут з капели звільнився, можливо, через втрату голосу, отримавши чин «придворного уставника», тобто, отримавши дворянство з титулуванням «ваше благородіє». Не бажаючи прийняти постриг у монахи, Григорій Сковорода повернувся до Києво-Могилянської академії, аби закінчити курс філософії. Як зазначив у біографії Сковороди Михайло Ковалинський: «Коло наук, що їх викладали в Києві, здалося йому недостатнім. Він захотів побачити чужі краї. Невдовзі випала така нагода, і він скористався нею з великою охотою». Наприкінці 1745 року, закінчивши студії філософії, Григорій Сковорода завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Степановича Вишневського. У складі комісії за 5 років Сковорода побував у Токаї, Пресбурзі, Офені, Відні, де мав можливість відвідувати місцеві навчальні заклади. У січні 1749 у Токаї помер Вишневський, і вже наступного року Сковорода вирішує повертатися в Україну. З черговим транспортом вина 10 жовтня 1750 він прибув до Києва, а звідти — до Чорнухів, де нікого з родини не застав у живих.

У січні 1751 влаштувався учителем поетики у недавно заснованому колегіумі у Переяславі, куди його запросив переяславський єпископ Никодим Сребницький. Проте викладав поетику за власною програмою. Це не сподобалося Сребницькому, який наполягав, аби дотримуватися старих зразків. На це Сковорода відповів латинським афоризмом: «Одна справа жезл, інша — кіфара». Конфлікт стався десь у квітні-травні 1751 року, у результаті Сковороду звільнили.

Після скандалу Сковорода проживав у приятеля, бідував. У вересні 1751 він відновив навчання у Києво-Могилянській академії, вступивши на богослов’я. Богословський курс вів видатний поет, префект академії Георгій Кониський; він передбачав 4-річне навчання і прирівнювався до вищої університетської освіти. Однак Сковорода навчання не скінчив. Влітку 1753 київський митрополит Тимофій Щербацький, на прохання свого приятеля Степана Томари знайти домашнього вчителя для навчання старшого сина Василя, порекомендував йому Григорія Сковороду як найкращого студента. Восени 1753 року Сковорода прибув у в село Каврай Переяславського полку, де був маєток Томари.

На малого Василя, який ріс доволі розпещеним, Сковорода мав значний вплив. Попри те восени 1754-го стався невеликий конфлікт: малий дав кепську відповідь на поставлене запитання, за що запальний Сковорода назвав його «свинячою головою». Про це стало відомо матері Ганні з Кочубеїв, і вона наполягла на тім, аби вигнати вчителя.

Сковорода подався до свого приятеля, одного з переяславських сотників. За його протекцією у перших числах січня 1755 року вирушив до Москви, а звідти до Троїце-Сергієвої лаври. Тут на нього чекав намісник Кирило Ляшевецький, який викладав богослов’я в лаврській семінарії і, здається, пропонував викладати Сковороді. Проте Григорій відмовився, вочевидь, через те, що не бажав приймати монаший постриг, або ж тому, що його пекла, як писав Ковалинський, «постійна відраза до цього краю». На зворотному шляху Степан Томара умовив його повернутися до вчителювання у своєму домі.

Пізньої осені 1758 року він бачив віщий сон, в якому явилися різноманітні людські прошарки зі суспільними й моральними вадами. Розцінивши його як Боже Об’явлення, Сковорода почав розмірковувати над життям аскета.

Влітку 1759-го Сковорода покинув Каврай, оскільки молодий Василь Томара зібрався їхати вчитися закордон до Замостя і Відня. Відтепер Сковорода обрав новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті — чверть віку. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою чи флейтою, і своїми творами. Слава про нього розходилася широко, і багато хто бажав його бачити й чути як речника великої правди.

Помер Григорій Сковорода  9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка Харківської області в домі козельського радника Андрія Ковалівського, в якого проживав останній рік.

Про смерть Сковороди український науковець та поет Ізмаїл Срезневський записав таке:

«…Був прегарний день. До дідича з’їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез… Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — «Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?» — спитав господар, підійшовши до старого. «Пора, друже, закінчити мандрівку!» — відповів Сковорода — «і так усе волосся і злетіло з бідної голови від мордування, пора непокоїтися!» – «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!» — «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий.»

На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…»

  • Яке враження справив на вас життєпис Григорія Сковороди?

4.2. Григорій Сковорода. Творча спадщина

Творча спадщина Григорія Сковороди налічує збірку байок «Байки харківськи»,  збірку пісень «Сад божественних пісень», філософські трактати та діалоги, а також переклади з латинської та грецької мови.

Жодного свого твору Григорій Сковорода за життя не надрукував, оскільки тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для чернецтва». Окремі примірники рукописів збереглися в друзів.

Першими у 1837 році побачили світ «Байки харківські», у 1861 році вийшла збірка пісень «Сад божественних пісень». Більшість же творів були видані вже за часів незалежної України. Григорій Сковорода є справжнім символом доброї старої  України, останній великий письменник доби бароко, твори якого посідають поважне місце в ряду тих видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу нашої країни. Він виступив як виразник ідей гуманізму та селянського просвітительства, різко засуджуючи хижацькі інтереси панівних класів феодально-кріпосницького ладу. Водночас його вчення є виразом протесту проти ранніх буржуазних відносин, споживацьких приватних інтересів та влади матеріальних речей над людиною.

  • Пригадайте, у чому полягають ідеї гуманізму?
  • Які особливості стилю бароко?

4.3. Філософські ідеї Григорія Сковороди

В чому ж полягали філософські погляди Григорія Сковороди, які засуджувала цензура, проте визнані світом у наш час? Давайте розглянемо деякі з них, можливо, вони стануть близькими й нам.

Вчення про дві натури і три світи

Григорій Сковорода вважав, що існують два світи, чи дві «натури»: одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог. «Ця невидима натура… все живе прозирає і утримує, скрізь завжди є, був і буде».                                                                                                         

Продовженням учення про дві натури є теорія про три світи : макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ (Біблія), котрий поєднує макро- і мікро-світи. Кожен із цих світів має подвійну натуру – видиму, зовнішню (матеріальну) й невидиму, приховану (духовну). Справжня людина – це її внутрішній духовний світ із притаманними йому волею, розумом, почуттями, прагненнями, природними здібностями.        

Пізнання та самопізнання 

    Провідне місце у філософській системі Григорія Сковороди посідає теорія пізнання. Ідею «пізнай себе самого», висунуту давньогрецькими філософами Сократом та Платоном, Сковорода розвинув далі. Він вважав, що людина може пізнати обидві натури – зовнішню і внутрішню. «Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря, – повинен спочатку виміряти себе».

Самопізнання мислитель розглядає як засіб, що дає змогу людині відчути свою духовну сутність, а значить – бути щасливою. 

 Філософія серця      

«Втікай од слави, обіймай самотність, люби бідність, цінуй скромність, дружи з терплячістю, оселися зі смиренням укупі – оце тобі проміння божественного серця» . Саме серце для Сковороди є джерелом думок і бажань, тому його постійно треба тримати в чистоті.  

Вчення про щастя  

На думку Григорія Сковороди, людина тілесна – нещаслива, людина духовна – вільна і щаслива. Аби бути щасливою, людина має пізнати себе, вибрати «сродну працю», розвинути свої здібності шляхом освіти, дружити з людьми, близькими за інтересами і переконаннями.

Вчення про «сродну працю»

Григорій Сковорода прославляв працю як джерело достатку й радості, вважав, що будь-яка праця принесе задоволення, якщо вона «сродна», якщо людина любить її і вкладає в неї душу. «Неспорідненість важча від будь-якого неробства», – зазначав філософ.    

  • Яке враження справили на вас погляди Григорія Сковороди?
  • Яке б з учень ви хотіли б розглянути докладніше?
  • Як ви розумієте слова, які Григорій Сковорода заповів викарбувати на його могилі?  
  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання

прочитати уривок з твору Григорія Сковороди «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу»

Завантажити: Григорій Сковорода. Життя та творчість. Філософські ідеї (9 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 11.0 MB, Завантажень: 72)
  
Back to top button