Конспекти уроків української літератури 9 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Українська література Ренесансу і Бароко. Розвиток книгодрукування. Козацькі літописи (9 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Українська література Ренесансу і Бароко. Розвиток книгодрукування. Козацькі літописи

Мета: ознайомити учнів з  особливостями розвитку української культури та  літератури доби Ренесансу і  Бароко, представниками, першими друкованими книгами; дати поняття «козацький літопис», ознайомити з найдавнішими памʼятками історико-мемуарної прози; розвивати уважність, спостережливість, вміння робити аналітичні узагальнення; виховувати любов до історичного минулого та до краси слова.

Хід уроку

  1. Організаційний етап
  1. Актуалізація опорних знань

На минулих уроках ми з вами познайомились з давніми памʼятками української літератури, давайте пригадаємо, що нам про це відомо:

  • Якими були передумови книгописання на Русі-Україні?
  • На які різновиди поділялася література того періоду?
  • Які давні памʼятки перекладної літературі вам відомі?
  • Що називають оригінальною літературою?
  • Які жанри оригінальної літератури вам відомі?
  • Що таке літопис?
  • Що вам відомо про «Повість минулих літ»?
  • Що називають повчанням?
  • Що таке патерики?
  • Хто їх створював?
  • Чому «Слово про Ігорів похід» вважають найвизначнішою памʼяткою давньої літератури?
  • В чому полягає її особливість?
  • Яка головна ідея твору?
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Із часів України-Руси до нас, дійсно,  дійшли зразки чудових літературних пам’яток, провідними ідеями яких є любов до рідної землі, турбота про її добробут, заклики до об’єднання в інтересах народу і всієї держави, збудованої предками «великим трудом і хоробрістю». Проте нерозважливість князів призвела до того, що більш як два століття суспільне життя і розвиток культури на землях українських гальмувалися монголо-татарською навалою, унаслідок чого ослаблену країну поділили сусіди: Галичину захопили поляки, Закарпаття – угорці.  Лише з кінця ХV століття суспільне життя пожвавилось, почали розвиватися самобутні культура, освіта, література. Цю добу в історії називають Ренесансом, на зміну якому приходить Бароко. Саме про літературу цих діб ми поговоримо на сьогоднішньому уроці.

  1. Опрацювання навчального матеріалу

4.1. Епоха Відродження

Відродження або Ренесанс— одна з найбільш знаменитих епох в історії людської цивілізації. Вона народила безліч митців, мистецькі  твори яких  і до сьогодні зберігають значення неперевершеного взірця.

Саме поняття «ренесанс» означає відмову від середньовічної культури й повернення, відродження культури й мистецтва античності, зокрема вироблених античністю уявлень про людину.

У сфері культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від авторитету церкви, з’являються нові знання й течії, які не вкладалися в середньовічну богословську систему. Усі ці явища підводили до прогресивного перевороту, яким і стало Відродження. Відродження — могутній культурний рух, у ході якого відбулося подолання духовної диктатури церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнень людей, нова філософія й наука, небувалого розквіту досягло мистецтво.

У добу Відродження виник новий світогляд, який дістав назву «гуманізм».

Гуманізм — це система ідей, поглядів на людину як найвищу цінність, утвердження права на земне щастя. Гуманісти настирливо підкреслювали ідею про гармонію світу й гідність людини, не родову і станову, а виключно особисту, проводили ідею важливості життя кожного індивідуума. Саме в ренесансній культурі була вироблена ідея про безмежну могутність людини, про її необмежені можливості. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті чесноти та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу.

Українська культура також переживала етап свого Відродження. Характерна її риса — поширення ідей гуманізму, що утверджувало велич і винятковість земної людини, пробуджувало інтерес до людських цінностей. Найбільш яскраво це проявилося в українській літературі, яка творилася латинською мовою.

Основоположниками гуманістичної культури в Україні у XV–XVI ст. слід вважати таких діячів і вчених, як Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський та ін. Майже всі вони після здобуття вищої освіти в західноєвропейських навчальних закладах діяли на українській території у так званому Руському воєводстві. Вони усвідомлювали себе українцями («русинами») і постійно на цьому наголошували. Конфесійні чи мовні ознаки при цьому не бралися до уваги.

Українські гуманісти епохи Відродження відіграли важливу роль у розвитку національної культури, суспільної свідомості, філософії. Вони були носіями високої освіченості, ідейними натхненниками ренесансного мистецтва, справили позитивний вплив на освіту, письменство та літературу.

І все ж українське Відродження мало свої особливості, а саме: воно набуло більшого поширення в суспільно-культурному житті, ніж у мистецтві та літературі і не здобуло повної перемоги над традиціями середньовіччя.

4.2. Діяльність православних братств

Важливу роль у поширенні ідей гуманізму й розвитку української культури відігравали братства, створені для захисту православної церкви. Їх виникнення зумовлювалося прагненням міського населення, передусім середніх його верств, об’єднатися для захисту своїх соціально-економічних інтересів і боротьби проти насильного покатоличення й полонізації. Найважливішими серед них були Львівське (1585) та Київське (1615) братства.

За сприяння братств засновано школи не лише в Києві, Львові, а й у Перемишлі, Луцьку, Немирові, Крем’янці, Кам’янці-Подільському, Вінниці. У цих школах учні вивчали історію, географію, філософію (богослов’я), риторику, музику, поезію (піїтику), математику, астрономію й мови: тогочасну книжну українську, грецьку, польську, німецьку, французьку, а згодом — природознавство й медицину. У складний період для українського народу XVI–XVII століття братства стали на захист та відродження культури й духовності українського народу. Саме завдяки їм підвищився рівень освіти, видавалися книги та створювалися школи. А найголовніше — їхня діяльність допомагала народові зберегти національну самобутність.

4.3. Освіта

Освіта доби Ренесансу також була значно кращою за середньовічну. 1576 року в місті Острозі князь Костянтин Острозький заснував греко-слов’яно-латинську колегію – першу українську школу, що  давала середню і вищу освіту. У ній викладалися  предмети так званих семи вільних мистецтв:  граматика, риторика, діалектика, арифметика,  геометрія, астрономія, музика. Навчання велося  староукраїнською мовою. При школі діяла друкарня,  у якій видано славнозвісну «Острозьку Біблію»,  книги релігійного та політичного характеру, а також  підручники й художні твори. Училися тут як діти шляхти, так і селян. Вихованцями школи були Мелетій Смотрицький – талановитий педагог і просвітитель, письменник-полеміст, автор славнозвісної «Граматики слов’янської»; Петро Конашевич-Сагайдачний — відомий гетьман реєстрового козацтва; Іван Борецький — видатний представник української педагогічної думки й громадський діяч, перший ректор Київської братської школи та багато інших видатних людей того часу.

Протягом існування Острозької академії (1576–1636), за найскромнішими підрахунками, її закінчило близько 500 осіб. Вихованці академії ставали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками. Національно-визвольний рух в Україні отримав значний загін культурно-пропагандистських діячів.

Серед усіх братських шкіл найбільше значення мала Київська, заснована 1632 року в статусі колегії. Виникла вона в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл.  Братську школу було відкрито 1615 року на Подолі, Лаврська виникла 1631 року, її засновником став архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила. Ця школа створювалась за зразком польських латинських шкіл вищого типу — колегій. Рівень навчання в ній був високим, оскільки тут працювали добре підготовлені викладачі з різних країн.

Братство звернуло увагу Петра Могили на недоцільність існування в одному місті двох вищих шкіл при обмежених навчальних засобах і недостачі високоосвічених викладачів. Розпочались переговори з Петром Могилою, який дав згоду на возз’єднання шкіл. Об’єднаний навчальний заклад почав роботу 1632 року на території братської школи під назвою Києво-братська колегія. Петро Могила став її опікуном. На його честь заклад згодом став називатися Києво-Могилянською колегією.

Колегія розвивалась як вищий навчальний заклад і невдовзі стала відомим у всій Європі центром освіти, науки й культури, у якому вчилися діти місцевої знаті, козаків, духівництва, міщан та селян. Тут навчався український філософ, поет і педагог Григорій Сковорода, російський учений Михайло Ломоносов, радник Петра I з питань освіти Феофан Прокопович та інші видатні діячі. 1701 року Петро I своїм указом надав колегії офіційного статусу академії, тому її визнано вищим навчальним закладом України.

1817 року за наказом царського уряду Києво-Могилянську академію було закрито, а через два роки в її приміщенні відкрито Духовну академію, яка проіснувала до початку 1920 року. Зі здобуттям Україною державної незалежності Києво-Могилянську академію відновлено і надано їй прав міжнародного університету.

  1. Евристична бесіда

Якою, на вашу думку, є роль братств та академій для розвитку української культури та літератури доби Ренесансу?

  1. Опрацювання навчального матеріалу

6.1. Книгодрукування

У XV столітті в Україні починається розквіт книгодрукування. Засновником українського друкарства став Святополк Фіоль, який 1491 року видав дві книжки слов’янською мовою для потреб українців. Ці книжки — Октоїх і Часослов — були опубліковані в Кракові. Працю Фіоля продовжив Франциск Скорина, який на початку XVI століття у Празі видрукував двадцять три книжки в перекладі тодішньою українською мовою. У другій половині XVI століття друкарні виникають по всіх українських землях — у Львові, Острозі, Перемишлі, Луцьку, Житомирі, Чернігові, Почаєві та інших містах. Найбільшою українською книговидавничою установою в той час була друкарня Києво-Печерської лаври, яка за перші п’ятнадцять років свого існування надрукувала сорок книжок, з-поміж яких значну частину становили монументальні видання на п’ятсот-тисячу п’ятсот сторінок. Розвиткові нашого книговидавництва сприяв славетний Іван Федоров, який 1574 року надрукував у Львові «Буквар» та «Апостол», а ще через сім років в Острозі — Біблію.

«Буквар» 1574 року Івана Федорова — перша досі відома друкована книга в Україні. На першій сторінці «Букваря» подано тодішню азбуку. Очевидно, послідовність розташування літер у ній відбивала більш-менш усталену традицію, особливо щодо місця суто кириличних букв. Але завдяки Іванові Федорову вона міцно закріпилась і через наступні букварі й граматики дійшла до нашого часу.

Суто букварним матеріалом Іван Федоров не обмежився. Як подальший етап в опануванні письма тут подано три спеціально виділені невеликі розділи, складені так, щоб готувати дітей до вивчення систематичної граматики.

Крім того ж року Іван Федоров видає й  «Апостол» або «Діяння та послання апостольські». Книга друкувалася на кошти самого Івана Федорова та на кошти, зібрані ним серед львівських міщан. Робота над виданням тривала впродовж цілого року — з 25 лютого 1573-го до 15 лютого 1574-го.

Видрукований львівський «Апостол» великим форматом, складається з 278 аркушів. Книга відзначається широкою різноманітністю та продуманістю художнього оформлення. Серед прикрас — гравюри, заставки, кінцівки та ініціальні літери. Видання львівського «Апостола» відзначалося достатньо великим тиражем — у межах 1000–1200 примірників. На сьогоднішній день відомо більше 100 з них.

Острозька Біблія (1581) — визначна пам’ятка книгодрукування в Україні, перше повне видання канонічного біблійного тексту церковнослов’янською мовою. Друкувалася вона впродовж 1580–1581 років в Острозі у власному маєтку князя Костянтина Острозького в спеціально організованій для випуску Біблії друкарні. Для друкування Біблії був запрошений український та російський першодрукар Іван Федоров. Це останнє відоме видання славетного друкаря, помер він 1583 року.

За обсягом це надзвичайно велике видання, складається воно з 1256 сторінок. Проте завдяки майстерності набору та застосуванню дрібного шрифту книга не видається такою масивною чи незграбною. На аркуші вміщено 50 рядків тексту. При друкуванні Острозької Біблії використано 6 різних за розмірами та графікою шрифтів, спеціально розроблених для цієї книги.

Видання Біблії 1581 року належить до визначних зразків не тільки української, а й світової поліграфії ХVІ ст. За підрахунками книгознавців, Острозька Біблія містить 3 млн 240 тисяч друкованих знаків. Ілюстративне оформлення видання вирізняється стриманістю, продуманістю композиції, художнім смаком. Видання розпочинається з титульного аркуша в гравірованій рамці, на звороті титулу вміщено герб Острозького, у кінці книги — друкарську марку Івана Федорова.

Тираж видання на книжці не зазначений, однак фахівці вважають, що Острозька Біблія була надрукована в кількості 1500–2000 примірників. На сьогодні відомо більше 250 примірників. У Національній бібліотеці України імені Вернадського зберігається 18 примірників.

6.2. Бароко

Література, як і людське життя, розвивається за певними законами. Подібно до того, як на зміну одній історичній епосі приходить інша, в літературному процесі на зміну одному мистецькому напряму приходить новий. XVII–XVIII століття стали періодом розвитку українського бароко.

Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) — стиль в європейському мистецтві (XVI століття), що прийшов на зміну Ренесансу. Бароко притаманні урочистість, пишність, складність, динамічність композиції, мінливість. Літературі бароко властиве поєднання релігійних і світських мотивів, образів, тяжіння до різноманітних контрастів, метафоричності й алегоричності, прагнення вразити читача. Цей стиль особливо проявився в літературі й архітектурі України  і набув назви «українське бароко» (а ще «козацьке бароко» — у красному письменстві). Найяскравішими представниками цього напряму є Іван Величковський і Лазар Баранович — у поезії, Самійло Величко — у літописанні, Феофан Прокопович — у драматургії. Помітні елементи бароко в полемічній творчості Івана Вишенського.

Бароко взагалі притаманна певна романтичність. Можна навіть сказати, що хоч в XVII–XVIII ст. романтизму ще не було, проте самі романтики вже існували й досить плідно працювали в мистецтві.

Одним із основних джерел українського бароко був фольклор, що особливо яскраво проявлялося у вертепних драмах, бурлескно-травестійних віршах різдвяної та великодньої тематики.

У літературному бароко дивним чином поєднувалися суперечності: земне й небесне, духовне і світське, античність і християнство. Літературне бароко приділяє велику увагу природі і людині, але виховує її для служби Богові. Для літературного бароко властивим є потреба руху, сильні відчуття, а в природі бароко знаходить напруження, боротьбу, рух.

6.3. Козацькі літописи

Говорячи, про «українське бароко» як «козацьке», не можна оминути увагу козацькі літописи.

  • Пригадайте, що таке літопис як жанр літератури?

Дійсно, літописання було характерне для літератури Київської Русі, і цей вид творчості розвивався і пізніше, зокрема у добу Хмельниччини – героїчного часу в житті українського народу.

Козацькі літописи – це твори, у яких подано характеристики видатних діячів, описи важливих подій у хронологічній послідовності, описи важливих подій окремих періодів політичного життя.

Автори літописів – мужні й суворі очевидці жорстоких подій, діти свого часу. Їхній світогляд був сформований під впливом політичних і збройних конфліктів, єдиного народного прагнення жити як вільний з вільним і рівний з рівним із іншими народами і державами, під впливом національного прагнення до свободи і незалежності.

Головними темами літописів були:

  • причини й умови військових конфліктів між козаками і польською шляхтою;
  • кривди, що їх зазнали козаки та посполитий люд від поляків;
  • зміст релігійних суперечок і сутичок, які масово виникали між українцями-православними і поляками-католиками через насильницьке запровадження на українських землях католицизму;
  • постаті українських гетьманів з висвітленням їхньої державницької та військової діяльності, політичних симпатій, національних переконань і людських якостей;
  • життя і героїчні подвиги запорозького козацтва та його кошового Івана Сірка;
  • політичні стосунки України з територіальними сусідами – Польщею, Московією, Туреччиною, Кримом тощо.

Найвідомішими пам’ятками козацького літописання є:

«Хроніка Сафоновича» (автор – колишній викладач і ректор Київської колегії, ігумен Київського Золотоверхого монастиря Феодосій Сафонович. Повна назва твору: «Хроніка із літописців стародавніх, із святого Нестора Печерського та інших, також із хронік польських про Русію, звідки Русь почалася і про перших князів руських, і про подальших князів, що по них наступали, і про їхні справи». Час написання – 1672 рік).

«Літопис Самовидця» (автор – невідомий, припускають, що ним міг бути суспільний діяч часу Руїни Роман Ракушка-Романовський. Повна назва твору: «Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусобиці, що були в Малій Росії після його смерті». Літопис Самовидця вважається науковцями одним із найавторитетніших джерел XVII століття, в якому зафіксовані головні події національно-визвольної війни в Україні за період від її початку і до 1702 року, тобто більше, ніж за півстоліття.

Як і інші українські літописи, ця пам’ятка без назви та імені автора (встановити яке так і не вдалося) довгий час зберігалася в списках. У 1840 році один із списків літопису потрапив до рук молодого науковця і письменника Пантелеймона Куліша, який зацікавився текстом і захопився поглядами та художнім стилем його автора. На підставі розповідної манери літописця, викладу ним матеріалу від першої особи, сприймаючи його як очевидця подій, Пантелеймон Куліш дав літопису відому назву (літопис Самовидця) і опублікував його в одному із московських наукових журналів у 1846 році. Багато важливих фактів із цього джерела використав письменник також у відомому романі «Чорна рада».

«Літопис Самійла Величка» (автор – представник козацької старшини Самійло Величко). Сам літопис Самійла Величка не дійшов до нас у належному вигляді — дуже пошкоджений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року, яким і датують час написання

Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Літопис написаний досить складною українською книжною мовою 18 століття з елементами народної мови, старослов’янізмами, словами польськими і латинськими.

Літопис Самійла Величка відомий у двох редакціях, у тому числі в авторському оригіналі. Оригінал було куплено 1840 році у Москві комісіонером Большаковим на аукціоні у відомого колекціонера Лаптева для академіка М. Погодіна. Погодін повідомив про свою покупку О. Бодянського й М. Максимовича, які відразу зрозуміли велике значення рукопису. Погодін віддав придбаний ним рукопис у Київську археографічну комісію, де він вийшов упродовж ряду років під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.» (І том — 1848, II том — 1851, III том — 1855, IV том — 1864). Нині це раритетне видання, але воно є в Україні, доступне для читачів.

Українська академія наук у 1926 взялась за перевидання праці Самійла Величка. Вийшла друком перша частина літопису, якій повернули оригінальну назву – «Сказаніє о войнѣ козацкой з поляками». 14 жовтня 2020 р. в Батурині відбулась презентація повного видання «Літопису». Його вперше за 300 років було видано саме в такому вигляді, в якому автор створював його спочатку.

Завершує традицію козацьких літописів «Історія русів» — історичний твір, пам’ятка української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року. Автор невідомий.

«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Руси до недавньої тоді Козацької держави. Перша згадка про «Історію Русів» зустрічається в 1828 році, після знахідки рукопису в бібліотеці Грінева. Цей твір добре знали М. Гоголь, О. С. Пушкін, кирило-мефодіївці, серед яких і Тарас Шевченко, який уперше ілюстрував текст в 1844 році.

  1. Узагальнення та систематизація знань у вигляді тестового опитування
  1. Новий світогляд, що виник за доби Ренесанс має назву:

а) атеїзм

б) гедонізм

в) гуманізм

г) монументалізм

  1. За сприяння братств:

а) поширювалося декоративно-прикладне мистецтво;

б) інтенсивно розвивалася архітектура;

в) засновувалися і функціонували школи;

г) будувалися бібліотеки і лікарні.

  1. Розвиткові книговидавництва в Україні сприяв:

А) Іван Федоров  б) Франциск Скорина   в) Петро Могила  г) Григорій Сковорода

  1. В Острозькій друкарні було видано:

а) Псалтир; б) Біблію; в) «Апостол»; г) «Буквар».

  1. Київська академія утворилася завдяки злиттям шкіл:

а) Львівської та Острозької

б) Київської братської та Лаврської

в) Київської та Львівської

г) Лаврської та Острозької

  1. Письменник, який навчався у Києво-Могилянській академії:

а) І. Вишенський; б) Ф. Прокопович; в) Г. Кониський; г) Г. Сковорода.

  1. «Бароко» з італійської перекладається як:

а) простий, доступний;                   б) цікавий, захоплюючий;

в) інтригуючий, жвавий;                г) вибагливий, химерний.

  1. Ознака бароко:

а) нахил до ускладненої форми;

б) егоцентричний індивідуалізм;

в) пишнота, мальовничість;

г) підвищений інтерес до історичних подій.

  1. Козацький літопис, який використав для своєї творчості Пантелеймон Куліш:

а) «Літопис Самовидця»

б) «Літопис Величка»

в) «Історія русів»

г) «Хроніка Сафоновича»

  1. Козацький літопис, проілюстрований Тарасом Шевченком:

а) «Літопис Самовидця»

б) «Літопис Величка»

в) «Історія русів»

г) «Хроніка Сафоновича»

  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання
  1. Вивчити таблицю с. 58
  2. Підготувати повідомлення про український вертеп
Завантажити: Українська література Ренесансу і Бароко. Розвиток книгодрукування. Козацькі літописи (9 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 11.3 MB, Завантажень: 1713)
Back to top button