Конспекти уроків української літератури 9 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Українська середньовічна література. Розвиток писемності після хрещення Русі-України. Найдавніші рукописні книги (9 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Українська середньовічна література. Розвиток писемності після хрещення Русі-України. Найдавніші рукописні книги.

Мета: ознайомити учнів із найдавнішими рукописними книгами Київської Русі, їх особливостями та різновидами; розповісти про передумови хрещення Русі; розкрити роль християнства в духовному житті українського народу; виховувати шанобливе ставлення до історичного минулого, почуття гордості за минуле України.

Епіграф:

Ми не повинні забувати, що…у нас було письменство і були писателі, було духовне життя, були люди, що сяк чи так вибігали думкою поза тісний круг буденних матеріальних цінностей, сяк чи так шукали якихось ідеалів і доріг для їх осягнення

Іван Франко

Хід уроку

  1. Організаційний етап
  1. Повідомлення теми та мети уроку

Якщо ми почнемо шукати в X-XVIII століттях літературу, яка називала себе «українською», на нас чекає невдача. Поняття «український народ», «Україна», «українська література» фактично поширюються лише в ХІХ столітті, хоча вже в епоху Середньовіччя слово «Україна» вживалося для позначення пограниччя, окраїни, прикордонної країни. У той час, як вам відомо, існувала велика держава – Київська Русь, а її мешканці називали себе русинами. І саме про літературу того періоду ми з вами сьогодні поговоримо, дослідимо, як Хрещення Русі вплинуло на появу літературних творів та познайомимось із пам’ятками того часу, що збереглися й донині.

  1. Бесіда за питаннями

Коли ми намагаємося уявити собі початок слов’янської книжності, наша думка обов’язково звертається до письма. Значення писемності в історії розвитку цивілізації важко переоцінити. Адже його можливості не обмежені ні часом, ні відстанню. Історія  ж словʼянської культури починається із хрещення Русі.

  • Що вам відомо про релігію Київської Русі?
  • Яке відношення до прийняття християнства мали княгиня Ольга, князь Святослав, князь Володимир?
  • Коли та за яких умов відбулося хрещення Русі-України?
  1. Лекція вчителя

Хрещення України-Русі

Запровадження християнства серед східних слов’ян як учення, ідеології та релігії було закономірним етапом суспільно-державного розвитку Руси-України. Русь із її величезною територією, матеріальними і людськими ресурсами не могла отримати належний розвиток і досягти успіху без нової віри.

Архаїчна віра штовхала державу на узбіччя цивілізаційного розвитку. З іншого боку, держава підтримувала тісні контакти з усім християнським світом. Християнські держави часто з погордою та зверхньо ставилися до нехристиянської Русі як до держави варварів.

Київський князь Володимир, усвідомлюючи необхідність зміцнення держави та посилення її міжнародного престижу, змушений був розпочати глибокі соціальні реформи. Першою на цьому шляху була спроба релігійної реформи 978–980 рр., спрямованої на пристосування існуючої релігії до нових завдань класового суспільства. Створений на Старокиївській горі князем пантеон язичницьких богів на чолі з богом Перуном мав символізувати єдність племен великої держави, волю і силу влади київського князя, обов’язковість виконання його рішень. Одначе ця реформа не дала бажаних результатів зміцнення руського суспільства та виходу держави як рівноправного партнера на міжнародну арену.

Міцніючий новий клас феодалів вимагав запровадження нової ідеологічної основи. Найповніше інтересам панівної верхівки відповідало християнство східного зразка.

Візантія протягом віків була наймогутнішою, найбагатшою і найбільш культурно розвиненою державою, найближчою за територією до Руси. Першими відомими християнами серед київських князів були Аскольд і Дір. Значно посилились позиції та впливи християнства на Русі за князя Ігоря та його дружини Ольги.

Прийняттю християнства Руссю сприяв певний збіг обставин, пов’язаних із внутрішньополітичним розвитком Русі та зовнішнім фактором – нестабільністю держави і влади у самій Візантії. Загроза втрати влади імператором Василем ІІ під час заколоту опозиції змусила монарха звернутися по військову допомогу до Русі.

Князь Володимир, скориставшись політичною кризою у Візантії, висунув низку зустрічних вимог: визнання Русі як рівноправного партнера, її хрещення, укладення союзного договору і одруження з візантійською порфірородною принцесою Анною.

Скрутне становище імперії та загроза втрати трону змусили Василя ІІ погодитися на вимоги князя Володимира, хоча родичання з князем-варваром було для василевса принизливим і ганебним. Крім того, на руку порфірородної принцеси претендував син імператора Священної Римської імперії Оттона. Зволікання уряду Візантії з виконанням попередніх домовленостей після придушення заколотів в імперії змусило князя Володимира вдатися до військової сили та збройного захоплення одного з головних економічних центрів імперії – Корсуня (Херсонеса). Зі свого боку, виконуючи умови договору, в 987 р. київський князь прийняв хрещення під новим іменем «Василевс», що було суголосним із титулом імператора та іменем царствуючого монарха.

До зазначених вище причин та обставин хрещення Руси слід додати такий важливий незаперечний фактор, як непересічна особистість самого князя Володимира. Прийняття християнства слід шукати в його постаті й характері. Будучи стратегом

великого історичного розмаху і мудрим володарем, князь чітко усвідомлював великі переваги християнізації держави. Він керувався не тільки власним морально-етичним сумлінням, а й зовнішньополітичними інтересами держави та її влади.

Незважаючи на те, що християнство чи не найпізніше серед інших європейських

держав як державна релігія прийшло на Русь, воно спричинило докорінні зміни в усіх сферах соціального життя нашого народу понад тисячу років тому. Впродовж усього цього часу Україна формувалась як країна християнської цивілізації.

За літописним переказом, акт хрещення Руси – офіційне проголошення нової державної релігії – відбувся 14 серпня 988 р. у Києві, хоча процес масового хрещення киян був започаткований ще весною. Але, як стверджують історики церкви, багато людей хрестилося без достатнього внутрішнього переконання, а інколи з суто людських спонукань. Тому ця обставина змусила князя Володимира здійснити акт офіційного хрещення народу і держави, який залишив би глибокий слід у свідомості й пам’яті співвітчизників урочистістю і мав би вплив на всю державу, ставши яскравою віхою в її історії.

Розвиток писемності після хрещення Русі-України

Після прийняття християнства з Болгарії до Києва почали приїжджати перші проповідники. Вони привозили із собою перекладені з грецької на старослов’янську мову книги Святого Письма, інші твори релігійного змісту. Але рукописів було занадто мало, тому в суспільстві виникла потреба в освічених людях, які б переписували релігійні книги й цим сприяли поширенню нової віри серед народу. Першими, хто засвоїв церковнослов’янську мову й почав нею користуватися, були

ченці при монастирях. Із часом за наказом князя Володимира вона стала обов’язковим предметом у школі. Про це в «Повісті минулих літ» розповідається так: «…став він [кн. Володимир] у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне»

Із плином часу старослов’янською мовою все більше послуговувалися освічені міські прошарки суспільства і знать. Ця мова стала мовою церковних відправ та релігійної літератури. Але найбільше її значення полягало в тому, що вона об’єднувала різні племена в одній державі й виховувала почуття духовної спільноти.

Однак старослов’янська мова не могла забезпечити всі сфери суспільної діяльності наших предків.

Якщо для обслуговування церковних обрядів у ній було вироблено необхідну лексику, то в юридично-господарській діяльності — при написанні законів та ділових листів, укладанні договорів, купчих, підписанні грамот — мовцям бракувало відповідної термінології. Джерелом такої лексики стала жива розмовна мова. Так при взаємодії народнорозмовної мови зі старослов’янською сформувалася ще одна літературна мова — давньокиївська (її ще називають староукраїнською, давньоруською). Вона функціонувала в офіційно-діловому стилі, нею послуговувалися в літературі, написанні промов тощо.  Отже, старослов’янська й давньокиївська (староукраїнська, давньоруська) літературні мови виконували різні функції й доповнювали одна одну.

Особливості книг Русі-України

Книги за часів Київської Русі коштували дуже дорого. Писалися вони на пергаменті — спеціально вичиненій шкурі ягнят, телят, козенят. За п’ятдесят аркушів пергаменту було заплатити стільки, як за двох коней (папір з’явився лише в другій половині  ХІV ст.). Процес написання був дуже складним і повільним.  Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні тільки їй, особливості. Уже майстрів перших відомих нам книг характеризували високий рівень художньої культури та  довершений смак. У таких книгах провідне значення мав шрифт — устав та напівустав, що давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. Як правило, текст писали у два кольори: чорним і червоним. Червоним — перші рядки, звідки вираз «червоний рядок», а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу.

Перед писанням сторінки розлініювали писалом з рогу, без барвника, при цьому визначали також поля. Лівий бік завжди ідеально рівний, а рядки праворуч під це правило не підпадали. Порожнє місце заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо; часто їх виконували кіновар’ю. Допоміжний апарат — колонтитули, колонцифри — також писали червоним кольором: це робило книгу святковою.

В оформленні староруської книги широко використовували декоративний елемент — в’язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в престижних виданнях і золотом.

Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділяються на вихідні й ті, що, власне, відкривають текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації «розсипані» по всьому тексту: чверть- та півсторінкові, на полях. Характерна особливість цього періоду — велика кількість ілюстрацій, що становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції оздоблення мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст. Рукописи з великою кількістю ілюстрацій прийнято називати лицевими.

Усі рукописні книги «одягалися» в оправи для захисту та надання охайного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплялися з блоком, їх покривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами, які були багато орнаментовані. Обов’язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи. За окремим замовленням обріз рукописної книги оброблявся спеціальним інструментом по кольоровому або золотому тлу. Ця техніка називалася басменням. Відтак, книга була схожа на коштовну річ або ювелірний виріб.

Більшість майстрів рукописної книги невідома, лише зрідка ми знаходимо згадки про імена, але вони недостовірні.

Загалом  література періоду Київської Русі  поділялася на перекладну та оригінальну – твори, написані давньоруською літературною мовою, зокрема, житія святих, повчання, проповіді, послання тощо.

І перекладну , і оригінальну літературу можна поділити на:

Твори без художнього вимислу:

  • Літописи, історичні хроніки («Повість минулих літ», Київський літопис, Галицько-Волинський літопис);
  • Історіографічні твори
  • Синопсиси
  • Житія
  • Повчання, проповіді, послання («Повчання дітям» Володимира Мономаха, проповіді Кирила Туровського)
  • Біблія
  • Переклади з грецької, глаголичні твори

Твори з елементами художнього вимислу:

  • Патерики (Києво-Печерський патерик);
  • Повідання (аноніми) (Повідання про святих Бориса та Гліба);
  • Апокрифи
  • Слово («Слово про Ігорів похід»).

Найдавніші рукописні книги Русі-України

Найдавнішими пам’ятками давньої літератури, безумовно, є книги релігійні.

Вважається, що найдревнішою книгою, що збереглася до наших часів є Новгородський кодекс – книга, яка була знайдена у 2000 році під час Новгородської археологічної експедиції, що розпочалася ще 1973 року.

Складається «Новгородський кодекс» із липових дощечок із чотирма вощаними сторінками. Пам’ятка є палімпсестом, найгорішнім, а отже й найрозбірливішим шаром якого є власне Псалтир. За даними істориків, вощаним кодексом послуговувалися у першій чверті XI століття і, можливо, починаючи з останніх років X століття. Таким чином, він на кілька десятеліть старший од Остромирова Євангелія, яке вважалося найстарадавнішою книгою Руси, із точно встановленою датою написання.

Остромирове Євангеліє — одна з найвидатніших пам’яток старослов’янського письменства в давньоруській редакції, яка була створена на Русі. Пам’ятка містить євангельські читання для неділі та свят. Переписане у 1056–1057 рр. із староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий родичем князя Ізяслава Ярославича.

Євангеліє написане великим гарним уставним письмом, причому розмір літер поступово зростає до кінця книги (від 5 до 7 мм). Текст написаний двома стовпчиками по 18 рядків на сторінці площею близько 20×24 см. Рукопис складається із 294 аркушів доброго пергаменту, проте не найвищої якості: є аркуші із зашитими розрізами та з дірками, які були в аркуші ще до написання тексту.

Рукопис особливо цікавий тим, що в його кінці переписувач детально розповів про обставини виготовлення і про час роботи, Диякон Григорій розпочав роботу над Євангелієм 21 жовтня 1056-го, а завершив 12 травня 1057-го.

Спочатку зберігався рукопис у Софійському соборі в Новгороді. Вважається, що його вперше було виявлено 1701 року,  1720 року відіслано, поряд з іншими старими книгами, за наказом Петра I в Санкт-Петербург. Потім сліди його губляться до 1805 року, коли воно було виявлено серед речей у гардеробі померлої Катерини II. Олександр I розпорядився передати книгу до Імператорської публічної бібліотеки (Російська національна бібліотека ім. Михайла Салтикова-Щедріна), де вона зберігається й донині.

До найдавніших пам’яток також належать й Ізборники Святослава.

Ізборники –  пам’ятки писемності києво ― руської доби, рукописні хрестоматії , що містили цікаві вислови , уривки з богословських творів тощо.

Ізборники 1073 та 1076 pp. — це пам’ятки давньоукраїнського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Вважається, що Ізборник 1073 року був переписаний з болгарського оригіналу — збірника царя Симеона. Його називають найдавнішою датованою давньоукраїнською збіркою енциклопедичного характеру, що призначалася для читання освіченими людьми з вищих верств суспільства. Ця своєрідна давня енциклопедія містить близько 380 статей щонайменше 40 авторів, містить відомості з богослов’я, філософії, історії, медицини, біології, географії та багатьох інших галузей знання.

Ізборник 1076 року містить статті релігійно-морального характеру, твори церковно-релігійного характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджує користь знань і читання книжок.

Порівнюючи Ізборники 1073 та 1076 років, учені дійшли висновку, що Ізборник 1073 року може бути майже повністю зведений до візантійсько-грецького архетипу. Натомість Ізборник 1076 року, очевидно, був складений уже на слов’янському грунті.

  1. Перевірка засвоєння учнями навчального матеріалу у вигляді бесіди за питаннями
  • У якому році відбулося Хрещення Київської Русі?
  • Під яким іменем князь Володимир прийняв хрещення?
  • Хто займався написанням книг за часів Київської Русі?
  • Яким кольором писалися перші рядки та рядки, на які потрібно звернути увагу, у рукописних книгах?
  • На які дві групи поділяють давню українську літературу?
  • У якому році було знайдено Новгородський кодекс?
  • На дощечках якого дерева створено Новгородський кодекс?
  • Хто працював над створенням «Остромирова Євангелія»?
  • Зі скількох аркушів складається «Остромирове Євангеліє»?
  • Що називають ізоборниками?
  • Скільки статей міститься в Ізоборнику 1073 року?
  • Ізоборник якого року був складений на словʼянському грунті?
  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання

Читати с. 20-22

Завантажити: Українська середньовічна література. Розвиток писемності після хрещення Русі-України. Найдавніші рукописні книги (9 клас. Українська література) + Презентація (Розмір: 10.9 MB, Завантажень: 308)
  
Back to top button