Конспекти уроків української літератури 10 класУсі уроки української мови та літературиФайли

Іван Франко. Життя та творчість. Особливості збірки «З вершин і низин» (10 клас. Українська література) + Презентація

Автор: Дележа Альбіна Ярославівна

Навчальний заклад: гімназія № 290 м.Києва

Тема: Іван Франко. Життя та творчість. Особливості збірки «З вершин і низин»

Мета: ознайомити учнів із біографією та поетичною творчістю  Івана Франка, зокрема зі структурою та особливостями збірки митця «З вершин та низин»; дати визначення «пролог», «гімн», «сонет»; проаналізувати поетичні твори Івана Франка «Гімн», «Сікстинська Мадонна»; допомогти усвідомити ідейно-художній зміст творів, образи, жанрову приналежність; розвивати навички виразного читання, аналізу  поезій, виділення актуальних проблем та зіставлення їх із нашим часом; виховувати активну громадянську позицію, оптимістичний світогляд, прагнення до розвитку духовності, естетичний смак.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний етап
  1. Повідомлення теми та мети уроку

 Вітаю, шановні десятикласники! Сьогодні ми розпочинаємо вивчення творчості надзвичайної людини, генія української культури – Івана Яковича Франка. З-під пера митця вийшло більше 6000 творів, він був Нобелівським лауреатом і Людиною з великої букви, яка зробила для українського народу надзвичайно багато. У кожній сфері знань Іван Франко виявив свій неперевершений талант, продемонстрував повною мірою високий професійний рівень майстерності. Про все це детальніше ми поговоримо протягом вивчення теми «Титан духу і думки», розглянувши творчу спадщину письменника. А сьогоднішній урок присвячений одній із найперших збірок Івана Яковича «З вершин та низин».

  1. Опрацювання навчального матеріалу

3.1. Біографія письменника

 Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині. Іван Франко був незвичайною, непосидючою й допитливою дитиною. Постійно бігав луками й лісами. Казав про себе, що він – лісова душа, розмовляв із деревами, грибами, тваринами. У лісі бубонів щось собі під ніс – і цим лякав людей. Окрім того, він був сільською дитиною: навчився допомагати по господарству, рибалити, збирати гриби. Колись був звичай називати дитину «домашнім» іменем, аби вберегти її від злих духів. Так, Франка кликали «малим Мироном» приблизно до 5 років. Згодом це був улюблений псевдонім Франка: Myron***, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин, Мирон***, Myron, Miron. А загалом митець мав близько сотні псевдонімів та криптонімів.

Матір Івана Франка Марія була надзвичайно ліричною натурою. Вона любила співати. Пізніше Франко записував народні пісні, що, мабуть, було пов’язано саме зі спогадами про матір.

Батько мав життєве кредо: «З людьми і для людей». Він був ковалем, і кузня слугувала не тільки ремісничим цехом, а й сільським клубом, де люди спілкувалися. Франко слухав там як реальні історії, так і казки.  Яків Франко робив великі ставки на освіту сина, інвестував у нього. Тому віддав його навчатися до сусіднього села, де була краща школа, а потім – до гімназії в Дрогобичі. Він тішився його успіхам. Митець згадує, як батька запросили на іспит, на якому нагороджували найуспішніших учнів. Він голосно заплакав, коли почув першим ім’я свого сина.

Вчився хлопчик легко, оскільки від природи був здібним, мав надзвичайну пам’ять. За допомогою дядька по матері, як писав Іван Франко в автобіографічному листі, за десять днів він навчився читати українською мовою: «…Шевченка… я вивчив майже всього напам’ять (а пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!)».

Франко рано залишився сиротою. Коли йому було дев’ять років – помер батько. У сім’ю прийшов вітчим, Гринь Гаврилик, який уважно ставився до дітей, та фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя. Працьовитий, добрий чоловік доклав усіх зусиль, щоб хлопець здобув освіту. У шістнадцять років Іван Франко втратив матір, вітчим одружився вдруге.

14 жовтня 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Юнак тут виявив свої здібності і вже з січня 1876 року почав отримувати стипендію, а також, як найталановитіший студент, був звільнений від оплати за навчання. До того ж Франко брав активну участь у діяльності студентського громадсько-культурного товариства москвофільської орієнтації «Академический кружок», був його бібліотекарем, друкував свої перші твори у виданні «кружка» — журналі «Друг», до складу редакційного комітету якого увійшов 1876 року.

Під впливом трьох листів Михайла Драгоманова до редакції «Друга» перейшов на радикально зорієнтовані світоглядні позиції. За громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду, 12 червня 1877 року Іван Якович був заарештований. Він провів у камері з кримінальними злочинцями 11 місяців. А після другого арешту, в 1880 році, ледь не помер з голоду. Загалом він був ув’язнений австрійською владою 4 рази (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Через арешти митець був змушений переривати навчання у Львівському університеті, проте потім відновив його. Задля захисту докторату Франко один семестр провчився у Чернівецькому університеті, а потім поїхав до Віденського університету, де у 1893 під керівництвом відомого славіста Ватрослава Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Іван Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем. Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».

3.2. Поетична спадщина Івана Франка

У поетичному доробку Івана Франка близько пів тисячі окремих ліричних і ліро-епічних творів, частина з яких виходили за життя поета в 11 збірках.

Умовно всю поетичну творчість франкознавці розглядають у межах таких світоглядно-естетичних періодів:

1) 1873—1876 – лірика «молодечого романтизму»

2) 1876—1889 – поезія «пророцтва і бунту»

3) 1890—1901 – лірика «болю існування» та «щиролюдської моральности»

4) 1901—1906 – лірика «трансцендентного художнього слова», або «влади творчого духа»

5) 1907—1916 – поезія років недуги, або «катастрофи і катарсису».

Перший вірш Франка «На Великдень 1871 року» не зберігся. Він був присвячений батькові. Перші друковані вірші («Моя пісня» і «Пісні народнії») з’явилися 1874 року у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом «Джеджалик».

Дебютною поетичною збіркою Франка стала «Баляди і розкази», видана 1876 року і була присвячена коханій Франка Ользі Рошкевич, з якою він мав намір одружитися, проте арешт 1877 року за підозру в поришенні соціалістичних ідей на Галичині, поставив крапку на їхніх стосунках, адже батьки Ольги, які до цього часу були прихильними до Франка, заборонили Ользі не тільки виходити заміж, а й мати з ним будь-які стосунки. Попри те, що вона пручалася, її видали заміж за іншого – Івана Озаркевича. Історіяне мала продовження. Це – вічна любовна драма Франкового життя.

1886 року Франко одружився з Ольгою Хоружинською, саме їй він присвятив наступну збірку – «З вершин і низин», збірку, що стала для тогочасної галицької молоді другим «Кобзарем».

3.3. Особливості збірки «З вершин і низин»

Загалом збірка поезій «З вершин і низин» мала два видання, які відрізняються між собою. Перше видання, про яке ми вже згадували раніше, вийшло друком 1887 року і містило 23 вірші із майбутніх розділів «De Profundis» та «Профілі і маски», 12 сонетів, 2 віршовані оповідання із циклу «Жидівські мелодії» та поему «Панські жарти», яка посідала більшу частину збірки. Це була незначна частина творів, написаних протягом десяти років (1877–1887).

Друге видання збірки, яке ми й розглянемо, вийшло друком 1893 року, автор структурував його за розділами, доповнив ранніми неопублікованими творами, та творами, що були написані в період 1887-1893 років. Як писав сам автор у передмові до другого видання: «Укладаючи матеріял для сеї книжки я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в книжці так ріжномастного змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку-таку артистичну суцільність».

Збірка складається із 7 розділів:

1 – «З глибини»

2 – «Профілі і маски»

3 – «Сонети»

4 – «Галицькі образки»

5 – «Жидівськи мелодії»

6 – Поема «Панські жарти»

7 – «Легенди»

У перших трьох розділах зібрано ліричні твори, у чотирьох останніх – епічні.

Загалом ідеєю всієї збірки було показати «вершини» і «низини» людського духу у його вічному незламному пориві до справедливості, вселюдського щастя та свободи.

  1. Теорія літератури

Вступним віршем книги із підзаголовком «Замість пролога» є «Гімн», який я пропоную вам прочитати та проаналізувати, але для початку давайте пригадаємо деякі літературознавчі поняття:

  • Що називається прологом?
  • Що таке «гімн» як жанр літератури?

 Пролог – вступна частина літературного або музичного твору, відкриття до історії, яка встановлює контекст і дає детальну інформацію, часто якусь попередню історію, яка пов’язана з основною, та іншу іншу інформацію.

Гімн — урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь.

  1. Робота над змістом поезії «Гімн»

Поезія, що розпочинає збірку Івана Франка «З вершин і низин» була написана 1880 року під час другого арешту митця, у коломийській тюрмі. Уперше твір був надрукований у газеті «Ргаса»  3 червня1882, під назвою «Hymn. Wicznyj revolucjoner» (латинською абеткою), за підписом Myron***.

Пропоную вам прочитати цей твір.

5.1. Виразне читання поезії «Гімн» учнями

5.2. Бесіда за питаннями

  • Якою є будова поезії?
  • Чи можна сказати, що кожна строфа твору несе певну ідею?
  • Що, на вашу думку, Франко вкладає в поняття «революціонер» і чому він «вічний»?
  • Чому Франко називає «революціонера» «духом»?
  • Як ви собі уявляєте «вічного революціонера» за часів Івана Франка і нині?
  • Чому образ ворожих реакційних сил у вірші конкретний, реалістичний, а образ «вічного революціонера» – алегоричний?
  • Як у поезії зображено зростання свідомості народу, його активності в боротьбі за власні права?
  • Чому, на вашу думку, поет ставить в один ряд із духом і волею науку та думку?
  • Чому вірш називається саме гімном?
  • Якою, за Франком, є концепція людини у вірші?
  • До якого різновиду лірики можна віднести цей твір?

 Матеріал для вчителя:

 «Вічним революціонером Іван Франко назвав людський дух, який пориває до бою за прогрес і волю. Образ духа – вічного революціонера – не був новим у світовій літературі. Ще 1845 року його вжито в поезії «Anheli» польського поета Юліуша  Словацького. Франко, безперечно, знав цей твір і, можливо, цілком свідомо використав відомий йому образ, надавши йому нового, сучасного революційного змісту. «Дух» у розумінні атеїста-Франка – це ідеї, думки, почуття, воля».

У назву вступного вірша збірки «З вершин і низин» Франко виніс слово, яке слугує жанровим позначальником певного різновиду урочисто-декламаційної поезії високого стилю. Гімн як похвальна пісня у новітніх часах слугує обов’язковим атрибутом держави, . Франко звертається до давнішої традиції застосування цього жанру, пов’язаної з прославленням у гімнах тих чи інших богів, щобільше – поет зіштовхує у протиставленні ці дві традиції – давнішу сакральну і новішу державницьку. Прославлення Франком «Вічного революціонера» полягає в чіткому окресленні його сутності, його духової нематеріальної природи. Уже в перших трьох словах вірша подано містке визначення, що він «дух», а отже – не підпорядкований матеріальним, ілюзорно усталеним речам. Трактування слова «дух» у значенні «ідея, що опановує розумом людини», звужує закладене у тексті поняття революційності і не узгоджується з означенням «вічний». Дух у цьому вірші – це те може впливати на людину і поза її волею, діючи на неї з-за її меж, опановуючи нею, її тілом і розумом.

У першім строфі стверджується марність зусиль церковних і державних репресивних структур умертвити цей дух. Підтекст строфи натякає, що репресіями можна звести у гріб тіло, та «Вічний революціонер» як дух вислизає

з пасток репресивного соціуму.

Друга строфа «Гімну» – власне про те, як стрімко збільшуєть дія духа Вічного

революціонера у світі. У цій строфі дещо сказано і про час народження цього духа: «Хоч від тисяч літ родився… », і про час його очевидної з’яви у світі –

«Та аж вчора розповився…». Тобто від народження до розповивання у людському суспільстві духа Вічного революціонера минули тисячі років. Тепер він «о власній силі йде», не потребує нічиєї допомоги, оскільки розвинувся, став самодостатнім, «дорослим».

Третя строфа – про переливання сили духа Вічного революціонера у життя безсилих і знедолених, про чудодійне перетворення їх у борців.

Четверта строфа дає якнайчіткіше визначення Вічному революціонерові, яке

вияснює всі затемнені місця у попередніх строфах: «Вічний революціонер –Дух,

наука, думка, воля». Ключовим словом у цьому визначенні є наука. Наука, яка зійшла з університетських кафедр і стала відчутно впливати на суспільні процеси, – і справді одне з найпереконливіших у час написання цього вірша втілень Вічного революціонера.  Дух пізнання розвиває науку, розкріпачує думку, стимулює волевиявлення людини. Цей дух не ховається в пітьмі – в закритому, затемненому, репресивному пласкому просторі. Він – антитеза насиллю, омані, затемненню, ув’язненню, «спутаності». Останні рядки вірша стверджують остаточність, незворотність і стрімкість змін, які пронизують усю світобудову.

5.3. Літературний аналіз твору

 

Тема:  «Вічний революціонер» – втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи.

Ідея: незламність бажання й пошуків волі і правди,невпинне зростання визвольного руху; заклик до активної життєвої позиції та оптимістичного світобачення

Рід: громадянська лірика

Жанр: гімн

Художні засоби:

Епітети: вічний революціонер; сильним словом; зла руїна;

Метафори: революціонер – дух, наука, думка, воля; розвалилась зла руїна; сила згасила;

Порівняння: словом сильним, мов трубою; згасила, мов огень;

Анафори: «ні», «і», «по», «щоб» – для підкреслення ідеї незламності та всеохоплення.

  1. Теорія літератури

Івана Франка не можна називати лише «революціонером», адже його  завжди хвилювала  тема  мистецтва, його джерел, служіння митця народові.  І  втілював він цю тему здебільшого в поетичній формі сонетів.

Сонет — поетичний твір, що складається з 14 рядків зі схемою рим абба — абба — ввг — дгд (можливі відхилення). Перший чотиривірш — це теза, другий — антитеза, заключні тривірші — синтез, узагальнення думки.  Цикл сонетів, що складається з 15 творів, називається вінком сонетів.

Сонет виник у ХІІІ столітті в Італії  і  став однією з поширених форм світової  поезії. В українській  поезії  сонет з’явився в 30-х роках ХІХ столітті у творчості поетів-романтиків, пізніше до нього зверталися майже всі визначні поети. До збірки «З вершин і низин» входить розділ «Сонети», до якого входять цикли «Вольні сонети»  і  «Тюремні сонети».

Справжнім шедевром є сонет  Івана Франка  «Сікстинська  Мадонна», написаний 1881 року, з циклу «Вольні сонети», з яким я й пропоную вам познайомитись.

  1. Робота над змістом сонета «Сікстинська Мадонна»

7.1. Виразне читання сонета учнями

7.2. Бесіда за питаннями

  • Чому на вашу думку, сонет має назву «Сікстинська Мадонна»?
  • Подивіться на зображення картини Рафаеля Санті «Сікстинська Мадонна», що, на ваш погляд, спільне  і  що відмінне в зображенні мадонни, її трактовці у Рафаеля  і   Франка?
  • Із чим у поета асоціюється образ Мадонни?
  • Чи можна сказати, що твір є дійсно сонетом?
  • Який художній прийом використав автор в останньому тривірші? З якою метою?
  • Що, на вашу думку, втілює образ Мадонни у сонеті?

Матеріал для вчителя:

В основі композиції сонета Івана Франка «Сікстинська Мадонна»  лежить мотив,

який використав художник епохи Відродження та Бароко Рафаель у своєму живописному шедеврі «Сікстинська Мадонна» (1513– 1514, Дрезденська картинна галерея). «Мадонна» Рафаеля була написана для вівтаря монастиря Святого Сикста в П’яченце.

Франко у своєму однойменному сонеті розгортає «мистецький» сюжет, що відіграє визначальну роль для становлення культурної свідомості людства. Поезія виходить за жанрові межі коментаря до картини, що втілений у формі авторських запитань – відповідей. Це віршований діалог поета з Рафаелівською «Мадонною», у якому автор ніби ігнорує всі інші постаті, зображені на полотні. Комунікативна структура вірша Франка «Сікстинська Мадонна» містить два запитання (питання-захоплення – «Хто смів сказать, що не Богиня ти?» – та питання-звинувачення – «Де той безбожник, що без серця дрожі / В твоє лице небесне глянуть може, / Неткнутий блиском твої красоти?»), які становлять перший катрен, та кількох варіантів відповідей, що містяться у другому катрені та двох терцинах. Ці відповіді у комунікативній структурі вірша не диференційовані і подані як єдина стратегія авторської свідомості. Однак для уважного читача відкривається комунікативно різноспрямована природа цих відповідей, які автор намагається представити як моделі різних типів свідомості: «романтичної» («Так, ти Богиня! Мати, райська роже, / О глянь на мене з свої висоти!»), «скептичної» («Бач, я, що в небесах не міг найти / Богів, перед тобою клонюсь тоже») та «атеїстичної» («О Бозі, духах мож ся сумнівати / І небо й пекло казкою вважати, / Та ти й краса твоя – не казка, ні!»), зрештою, «реалістичної» («І час прийде, коли весь світ покине / Богів і духів, лиш тебе, Богине, / Чтить буде вічно – тут, на полотні»).

Отже, у вірші Франка через авторську «медитацію» над живописним образом відтворено всю історію людства як еволюцію культурної свідомості.

7.3. Літературний аналіз тексту

Тема: захоплений опис Сікстинської Мадонни з однойменної картини Рафаеля.

Ідея: утвердження вічної цінності великих творів мистецтва, їх загальнолюдське значення  – пробуджувати захоплення, подив , давати естетичну насолоду, впливати на людство.

Рід: інтимна лірика

Жанр: сонет

Художні засоби:

Епітети: лице небесне; райська роже;

Метафори: серця дрожі; неткнутий блиском красоти; час прийде, світ покине богів і духів;

Антитеза: не богиня – богиня

Гіпербола: тебе, богине, чтить буде вічно

  1. Слово вчителя

Сонет Івана Франка «Сікстинська Мадонна», що був мистецькою рецепцією художнього полотна Рафаеля, у ХХ ст. став джерелом натхнення для поета-неокласика Максима Рильського, який створив власний сонетний варіант «Сікстинської Мадонни». А ще твір був покладений на музику композиторами Олегом Польовим та Віталієм Кирейко.

  1. Підсумки уроку
  1. Домашнє завдання
  • Підручник с. 80-92
  • Вивчити напам’ять «Гімн» ;
  • Онлайн-тестування
Завантажити: Іван Франко. Життя та творчість. Особливості збірки «З вершин і низин» (10 клас. Українська література) + Презентація + Сертифікат (Розмір: 8.7 MB, Завантажень: 104)
Back to top button