ГоловнеНова українська школа (НУШ)

Залишайся у професії: лайфхаки для вчителів на період воєнного стану

На початку повномасштабної війни професійний розвиток педагогів відійшов на другий план. Утім, напередодні початку нового навчального року вчителі повертаються до звичного режиму роботи та самоосвіти. Розповідаємо про те, якими будуть умови роботи українських педагогів в умовах війни, а також про те, які сфери професійного розвитку нині найбільш популярні серед працівників галузі освіти.

У перший місяць повномасштабної війни учителька української мови та літератури Черкаського гуманітарно-правового ліцею Черкаської міської ради, Заслужений учитель України Катерина Молодик приєдналась до черкаських журналістів, які тоді працювали 24/7. Разом із ними вона створювала стрічку новин, редагувала її й таким чином відволікалась від усіх переживань. А згодом, після відновлення освітнього процесу у школах, повернулася до викладання.

«Повертатися до дистанційного навчання загалом було нескладно, оскільки цей формат — добре напрацьований та знайомий. Ми говорили з дітьми про емоції, переживання, намагалися реагувати на події, які відбувалися довкола з точки зору надії, мотивації, підтримки, об’єднання зусиль для нашої спільної перемоги. Навчальний рік ми завершили традиційно — наскільки це було можливо. Вчителі супроводжували випускників аж до липня, надавали консультації», — згадує освітянка.

Після повернення до роботи у неї виникла ідея створення груп психологічної підтримки для педагогів.

«Спілкуючись зі своїми колегами, з освітянами з усієї України, я побачила, що є запит на психологічну підтримку для педагогів. Тому вирішила не відкладати й поспілкувалася з провідними черкаськими психотерапевтами, тренерами. Вони погодились провести низку груп підтримки на волонтерських засадах.

Я побачила, наскільки важливо допомогти педагогам зробити перший крок назустріч чомусь новому. На жаль, уявлення про роботу із психологами у нашому суспільстві досі стереотипне: у небагатьох із нас є досвід чи навички підтримки свого емоційного здоров’я. Деякі вчителі приходили на тренінги з острахом, але після двох годин роботи у групі надихались, починали світитись, розуміти свої емоції, відпускати страхи — спостерігати за цим було неймовірно приємно», — ділиться Катерина Молодик.

Нині освітянка працює над тим, аби з осені такі групи працювали на постійній основі, а черкаські вчителі мали середовище довіри, підтримки й розуміння себе.

Не відкладати мрії на потім вирішила й учителька молодших класів, учителька-методист Наталя Балан із Вінниці. Під час літніх канікул разом із донькою вона відкрила приватний освітній центр для дітей.

«Я хотіла створити місце, де діти могли б навчатися очно, надолужувати прогалини у шкільній програмі, підготуватися до школи. Тож я знайшла безпечне підвальне приміщення, облаштувала його, закупила нові меблі, проєктор, необхідні посібники — і у серпні мій центр відкрив свої двері. Я працюю викладачем, а моя старша донька викладає англійську. Планую поєднувати наш невеликий проєкт із викладанням у державній школі», — ділиться педагогиня.

Держава підтримує педагогів, які продовжують викладацьку діяльність під час війни. Праця педагогічних працівників нині керується листом МОН №1/3378-22 від 07.03.2022 «Про практику застосування трудового законодавства у галузі освіти і науки під час дії правового режиму воєнного стану».

В умовах війни педагоги можуть зберегти свою посаду та заробітну плату (її сума може змінюватися в разі простою чи виникнення небезпечної ситуації для життя чи здоров’я працівника) — вони так само залишаються чинними у зв’язку з вимушеним переїздом до іншого регіону країни чи за кордон.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», щорічна основна оплачувана відпустка всіх працівників галузі освіти становить 24 дні. При цьому педагоги можуть мати щорічні додаткові відпустки, соціальні та інші відпустки відповідно до Закону України «Про відпустки», а також відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку. Та якщо  вчителі залучені до роботи критичної інфраструктури, у період воєнного стану роботодавець може відмовити їм у відпустці.

Якщо педагог/-иня чи заклад освіти опинився у тимчасовій окупації, навчати учнів у такому випадку можна у дистанційному форматі за українською програмою. У випадку, коли таке рішення матиме наслідки для життя або здоровʼя вчителя, найкраще — припинити трудові відносини з закладом освіти. В обох випадках учитель/-ка може зберегти свою заробітну плату.

Якщо на початку повномасштабної війни професійний розвиток та самоосвіта педагогів відійшли на другий план, з часом українські вчителі стали повертатися до звичного режиму. Учителька української мови Катерина Молодик згадує: у лютому професійні курси стали для неї підтримкою, але сприймати та запам’ятовувати інформацію було складно.

«До свого професійного розвитку я повернулася у березні. Побачила, що потребую глибинного вивчення галузі освіти, зрозуміла, що можу бути корисною. Долучилася до розробки стратегії розвитку освіти нашого міста, співпрацюю з Департаментом освіти, громадськими діячами, почала брати консультації, проходжу онлайн-курси з питання адміністрування, фінансування шкіл, “прокачую” свої компетентності у цьому напрямі. Останні місяці активно працюю над розвитком психологічних навичок підтримки взаємодії з дітьми. Також доєдналася до проєкту “Освітній суп” (безоплатні заняття за шкільною програмою та академічний тьюторинг для учнів 5–10 класів — авт.), контактувала з дітьми з різних міст, з різними вчителями. Така взаємодія допомогла мені розвинути професійно навички, зокрема, вчителя-тьютора», — каже педагогиня.

 Досвід Катерини Молодик збігається зі спостереженнями координаторки освітніх проєктів і програм ГС «Освіторія» Ярослави Мозгової: у березні-квітні інтерес педагогів до самоосвіти та професійного розвитку зменшився. Та зараз ситуація вже виглядає по-іншому.

«За добу після анонсу курсу «НУШ: базова середня освіта» ми мали 4 тисячі реєстрацій — ця цифра вражає. Вона доводить інтерес та готовність українських педагогів працювати по-новому», — розповідає експертка.

На її думку, високий інтерес учителів до професійного навчання має кілька причин: це й офіційні вимоги до кількості годин підвищення кваліфікації, й велика кількість безоплатних якісних курсів, й цікавість до кращих освітніх практик.

«Попит на підвищення кваліфікації педагогічних працівників зростає. По-перше, готуючись до нового навчального року, освітяни розуміють, що з вересня зіткнуться з новими викликами. Тож відповіді на актуальні для себе запитання починають шукати заздалегідь. Наприклад, як правильно організувати час школярів у бомбосховищі, як повертати їхню увагу до навчання після сигналу повітряної тривоги тощо. По-друге, інтерес до процесу підвищення кваліфікації зумовлений необхідністю впроваджувати освітню реформу на місцях. НУШ рухається, освітній процес триває, і педагоги прагнуть отримати необхідні знання та навички», — помічає Ярослава Мозгова.

 Три актуальні напрями професійного розвитку для вчителів 

  1. Навчання та підтримка дітей під час війни.

На початку війни українським педагогам стали у пригоді поради ізраїльських фахівців. Нині ж зростає запит на аналогічне навчання від українських експертів — тих, хто в режимі реального часу опрацьовує підходи для ефективної та/або екологічної шкільної освіти під час війни.

  1. Турбота вчителя про себе.

Ця тема актуальна завжди, та саме під час війни вона набуває особливого значення. Педагог/-иня комунікує з дітьми щодня, має стати їхньою опорою, створювати безпечне емоційне середовище.

  1. Реформа Нової української школи.

Підготовка вчителів до роботи в новому навчальному році стартувала весною та влітку цього року. Також у фокусі опиняються традиційні теми: створення цікавинок до уроку, ефективне впровадження онлайн-навчання, зміни в документообігу.

Допомогти з розумінням того, яким має бути педагог, скільки корисного він чи вона має можливість втілити у своїй діяльності, може професійний стандарт. Він містить опис загальних та професійних компетентностей учителя за кваліфікаційними категоріями, синхронізується з державними освітніми стандартами та дозволяє українським учителям самостійно визначати цілі для саморозвитку та професійного вдосконалення, оцінювати програми підвищення кваліфікацій щодо їхніх запитів, уникати необ’єктивного оцінювання під час атестації та сертифікації.

Професійний стандарт учителя-Шкільне життя

За словами Ярослави Мозгової, обираючи курс для підвищення кваліфікації, педагогам потрібно звернути увагу на власні потреби та потреби закладу освіти. Їх можна визначати завчасно і так само завчасно розпочати навчання. Наприклад, якщо програма закладу освіти передбачає інтегровані курси, педагогічні працівники мають пройти курси з інтегрованого навчання до того, як обиратимуть програми й підручники для своїх учнів. Крім того, педагогам важливо рефлексувати професійну діяльність та шукати відповідні можливості для навчання.

Що ж до викладачів курсів підвищення кваліфікації, це мають бути фахові спеціалісти з практичним досвідом у сфері дослідження.

«Важливо, аби вони пропонували унікальний контент, а не переказували інформацію з відкритих джерел. У фокусі уваги педагогів має бути наповнення курсу, а не лише сертифікат про його закінчення. На жаль, часто з’ясувати це до початку навчання неможливо. Тому допоможуть відгуки колег і матеріали у відкритому доступі. Крім того, навчання можна проходити не лише у тренерів, але й в організацій, які викликають довіру», — розповідає координаторка освітніх проєктів Ярослава Мозгова.

Обмежень щодо вибору програм підвищення кваліфікації українські вчителі не мають.

«Тематика програм підвищення кваліфікації дуже різна й залежить від потреб учителя. Головне, аби обрані програми чи курси забезпечували розвиток компетентностей, яких він чи вона потребує. Те, що може бути актуальним для одного педагога, для іншого може не мати користі», — коментує кандидатка педагогічних наук, методистка сектору професійного розвитку педагогічних працівників державної установи «Український інститут розвитку освіти», старша викладачка кафедри початкової освіти Київського інституту імені Бориса Грінченка Наталія Кипиченко.

Проконсультуватися щодо подальшої кар’єрної траєкторії та отримати психологічну підтримку вчителі можуть і у Центрах професійного розвитку. В умовах війни це питання особливо актуальне, вважає  учителька української мови Катерина Молодик. Вона переконана: вчитель, який немає ресурсу та самоусвідомлення, не зможе навчити цього дітей.

«Про вміння адаптуватися до нових обставин ми з колегами говорили ще задовго до війни. Здатність не просто пристосуватися, а дійсно адаптуватися — це те, що очікує наших учнів у нових реаліях, у світі, який постійно змінюється. Війна прискорила всі процеси, поставила нас у жахливі умови. Спершу ми намагалися просто вижити — фізично і психологічно. Пізніше з’явилося усвідомлення, що ми маємо жити далі й не можемо відкладати все на потім», — резюмує вона.

Ярослава Кобинець

Цей матеріал було створено в рамках Проєкту “Навчаємось Разом” за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора і необов’язково відображає погляди Європейського Союзу, Міністерства закордонних справ Фінляндії.

Back to top button