У звіті Міністерства закордонних справ, який стосується візиту пана Черчилля до Москви у 1942 році, один з британських чиновників зазначив, що побачив чоловіків, які насолоджувались “їжею усіх видів… та незліченні пляшки”.
І навіть те, що близько першої ночі Черчилль скаржився на легкий головний біль, настрій політиків був “веселим, як весільний дзвін”.
“Два великі чоловіки налагодили контакт та знайшли спільну мову”, – йдеться у листі.
Сер Александр Кадован, який тоді був постійним заступником генерального секретаря Міністерства закордонних справ, написав:
“Встановлені такі умови, за яких думки, якими обмінюються ці двоє, важитимуть вдвічі, а може й ще більше, ніж раніше”.
Дивна техніка
Перша зустріч під час подорожі залишила британського прем’єра “задоволеним”, а під час другої російський лідер представив настільки “складно виконувану та марну” пропозицію, наскільки це було можливо.
“Така сама тактика поведінки, як і минулого грудня, коли під час першої зустрічі усе було солодким, а під час другої все стало погано, – описує свої враження сер Александр. – Дуже дивна тактика, я не розумію її сенс”.
“Це лише затьмарило вечірку, і банкет наступного вечора ситуацію не покращив. Не можна уявити нічого жахливішого, ніж банкет у Кремлі, хоча його і треба витерпіти. На жаль, Вінстон пережив його безрадісно”.
Прорив у стосунках лідерів стався наступного вечора під час їхніх переговорів сам-на-сам, провести які попросив сам Черчилль, намагаючись, як він пояснив, “випустити свою останню стрілу”.
Переговори з алкоголем
Зустрілись політики о 19:00, а о першій ночі сера Александра “викликали негайно прийти до кімнати Сталіна у Кремлі”.
“Там я побачив Вінстона та Сталіна, а також Молотова, який приєднався до них, вони сиділи за щільно заставленим столом: різноманітні наїдки, увінчані поросям, та незліченні пляшки”, – писав тоді заступник секретаря МЗС.
В’ячеслав Молотов тоді був російським міністром закордонних справ.
“Те, що Сталін дав мені випити, було доволі міцним: Вінстон, який на той час скаржився на легкий головний біль, мудро обмежився вживанням доволі невинного шипучого кавказького червоного вина”, – веде далі він.
Сталін був відомий тим, що частував своїх гостей великою кількістю алкоголю – він надавав перевагу переговорам з тими, хто пив багато.
“Очевидно, Вінстон був вражений, і, я думаю, це було взаємно, – пише також сер Александр. – Дуже важко знайти спільну мову через перекладачів, проте Сталін, наприклад, на одну репліку Вінстона відповів: “Я не погоджуюсь з цим, але мені подобається такий настрій”.
У листі також сказано: “Ми розійшлись майже одразу після третьої, тому я лише повернувся до готелю, спакував речі і вирушив до аеропорту о 4:15”.
Лист сера Александра Кадована є одним з 600 британських урядових документів, щойно опублікованих Національним архівом, які стосуються періоду від Другої світової війни до початку Холодної війни.
Джерело: ВВС Україна