Як Гітлер прийшов до влади

За задумом нацистів, “третій рейх” мав стати тисячолітнім. На щастя, він протримався всього 12 років. А першим днем правління гітлерівського режиму стало 30 січня 1933 року.

80 років тому Гітлер прийшов до влади в Німеччині. Як могли німці допустити це? Яким чином біснуватий “фюрер” захопив владу? Або ніякого захоплення не було? Як би там не було, Веймарська республіка – “демократія без демократів”, як влучно висловився один з істориків, – крок за кроком наближалася до диктатури, яка привела Німеччину і всю Європу до небувалої трагедії.

Канцлер волею президента

Веймарська республіка почала було потихеньку вибиратися з післявоєнної розрухи, але в 1929 році почалась світова економічна криза, зростання безробіття і, як і раніше давить на німців вантаж репарацій, які вони виплачували згідно Версальського договору, поставили країну перед важкими проблемами. У березні 1930 року, не зумівши домовитися з парламентом про єдину фінансову політику, старий президент Пауль фон Гінденбург (Paul von Hindenburg) призначив нового рейхсканцлера, який більше не спирався на підтримку парламентської більшості і залежав лише від самого президента. Рейхстаг більше не впливав на призначення канцлера і формування уряду, але міг змістити їх.

Адольф Гітлер та Пауль фон Гінденбург, 21 березня 1933 року

Комуністи ще могли зупинити нацистів, якби діяли разом з соціал-демократами, але з Москви категорично заборонили мати з ними справу: Сталін вважав соціал-демократів мало не головними ворогами. А ось нацисти навіть ставали союзниками: в 1932 році комуністи провели з ними спільний страйк транспортників, який паралізував Берлін.

Найсильніша фракція в рейхстазі

На нових виборах 1932 року націонал-соціалісти отримали 37 відсотків голосів і стали найсильнішою фракцією в рейхстазі, хоча абсолютної більшості у них не було. Гітлер міг отримати владу тільки з рук правлячої еліти і став шукати її підтримки. Він отримав її з боку впливових представників ділових кіл. Спираючись на великий капітал, на власні успіхи на виборах і на безчинства штурмовиків, яких нацисти випустили на вулиці, в серпні 1932 року Гітлер звернувся до Гінденбургу з вимогою призначити його рейхсканцлером. Гінденбург відмовився: він зневажав “дивного єфрейтора”, який, за словами президента, “міг би стати міністром пошти, але вже ніяк не канцлером”.

Але 30 січня 1933 Гінденбург поступився натиску. Однак у першому гітлерівському кабінеті, крім самого “фюрера”, нацисти займали всього дві міністерські посади з 11. Гінденбург і його радники сподівалися використовувати коричневий рух у своїх цілях. Однак ці надії виявилися ілюзорними. Гітлер швидко домігся зміцнення своєї влади. Всього через кілька тижнів після його призначення на посаду рейхсканцлера в Німеччині фактично було введено надзвичайний стан.

Зазвичай говорять про “захоплення влади” нацистами. Самі вони, до речі, теж воліли це формулювання: мовляв, на вершину влади Гітлера піднесла в січні 1933 року хвиля всенародної любові. Після краху “третього рейху” це формулювання вже знайшла в Німеччині новий, вибачливо-виправдувальний відтінок. Щось на кшталт: Гітлер захопив владу в результаті путчу, а німці були його безпорадними жертвами.

Всенародна любов?

І те, і інше – брехня. 30 січня 1933 Адольф Гітлер був проголошений рейхсканцлером в повній відповідності з тогочасною конституцією Німеччини. Мова йшла не про “захоплення”, а, швидше, про “передачу” влади. Гітлер був головою найсильнішою партії в рейхстазі – парламенті країни. Але, зауважимо, ні на одних виборах в 1932 році його партія не отримала більше 40 відсотків голосів. У листопаді її рейтинг навіть впав до 33 відсотків. Так що хвиля “всенародної любові” до “фюрера” не наростала, а спадала.

І все ж він став на чолі країни, яку привів, зрештою, до катастрофи – як і весь континент. Цілі бібліотеки вже написані в пошуках відповіді на питання: як могла така людина легально отримати вищий урядовий пост в країні? Адже він відкрито виклав всі свої злочинні цілі в книзі “Mein Kampf”: і знищення європейських євреїв, і військовий похід на схід. Як могла така людина опинитися на чолі народу, який вважав себе народом поетів і мислителів? Яку роль тут зіграв результат Першої світової війни, почуття національного приниження? А яку – світова депресія, яка залишила кожного третього німця без роботи? Чи вся справа в страху, який ще до 1933 року встигли навести на німців стотисячні загони гітлерівських штурмовиків із СА?

Еліти прорахувалися

Ясно одне: консервативні еліти країни, які допомогли прийти Гітлеру до влади в упевненості, що він сам доведе свою повну неспроможність, жорстоко прорахувалися. Не виправдалися і надії тих 60 відсотків німців, які ніколи не голосували за партію Гітлера, на те, що він прийде і піде так само, як його попередники, які протрималися на посаді канцлера всього кілька тижнів.

Але дорвавшись до влади, Гітлер до самого кінця не випускав її з рук. Усього за кілька місяців він зумів встановити диктатуру, засновану на терорі. Вже у лютому 1933 року новий рейхсканцлер скасував свободу друку і свободу зібрань, в березні фактично позбавив влади парламент, у квітні скасував уряди федеральних земель, в травні розігнав вільні профспілки, в липні – заборонив усі партії, крім націонал-соціалістичної. Почалися бойкоти магазинів,які належали євреям, їм було заборонено працювати лікарями, адвокатами, журналістами, вчителями в школах та викладачами у вузах. І, щоб довершити картину: навесні 1933 року були створені перші концентраційні табори для політичних в’язнів.

2 серпня 1934 помер президент Веймарської республіки Пауль фон Гінденбург. Нацистський уряд приймає рішення, що відтепер пост президента об’єднується з посадою рейхсканцлера. Всі колишні повноваження президента переходять до рейхсканцлера – “фюреру”. Перехід до тоталітарній державі завершений.

Уроки 1933

Все завершилось за кілька місяців. Причому ніякого організованої відсічі “фюрер” не зустрів. Навпаки, підтримка режиму росла в тій мірі, в якій падало безробіття. Ось це, напевно, і є основна вина німців у тому далекому 1933 році: вони проміняли громадянські права і свободи на уявну політичну та економічну стабільність. Заради цього вони покірливо погодились на систематичні утиски, а потім і знищення цілих груп населення. Своїми силами позбутися від Гітлера німці так і не змогли. Тому і крах “третього рейху” 8 травня 1945 року було запрограмовано ще 30 січня 1933 року.

Які уроки можна винести з того, що відбулося в Німеччині 80 років тому? Більшість істориків схиляються до того, що головних – два. По-перше, не буває демократії без демократів. Ввести демократію указом неможливо. Їй треба вчитися – знову і знову. По-друге, демократія повинна вміти захищати себе. Толерантність – одне з головних її переваг. Але межа толерантності проходить там, де під питання поставлено саме існування демократії. Це питання не підлягає обговоренню.

Джерело: dw.de