ГоловнеФайлиШкільному психологу

Як бути з відчуттям непотрібності у час війни

Сьогодні ми намагаємось докладати багато зусиль, аби захистити нашу країну. Ви, мабуть, уже чули вислів: у кожного – свій фронт. І це насправді так. Хтось професійно боронить Україну у війську, хтось волонтерить, багато людей жертвують кошти на підтримку вимушеним переселенцям, військовим, лікарям, дітям, тваринам. А хтось продовжує працювати у складних умовах, платить податки й таким чином теж підтримує стабільність в Україні.

Втім, у такі часи нам часто здається, що ми робимо замало або робимо не те, що потрібно. Чи існує якийсь спосіб перевірити, чи дійсно ми викладаємось на повну, і перестати картати себе? Про це у статті для видання Platfor.ma розповідає психологиня Юлія Козачок. Тут ми зібрали основні тези з цього матеріалу, а також кілька думок щодо освітнього фронту.

Про наші ресурси

Авторка зазначає, що сьогодні ми перейшли у стадію хронічного стресу, який виснажує організм, сил стає менше, апатія накриває все частіше. Перше, що важливо собі сказати — цей стрес не закінчиться швидко.

Виснажуються всі системи, можуть страждати когнітивна та емоційна сфери, знижуватися імунітет. І вимагати від себе тієї ж ефективності, яка була до війни, чи в перші тижні – нечесно щодо організму.

Не треба питати себе «чи дійсно я викладаюся на повну?» — бо якщо працювати ось так, до останнього, — це буде прямий шлях до вигорання і знесилення. І кому тоді ви зможете допомогти чи бути корисними?

Питайте себе: «Що я можу зробити?». Але слово «можу» включає розуміння свого ресурсу (сил, часу, знань, вмінь тощо), і розуміння своїх обмежень… Ми біжимо марафон, а не спринт. А для марафону слід розподіляти навантаження, берегти сили й не видихнутися до фінішу.

Чи робимо ми достатньо?

Абсолютна більшість людей вважає, що зараз робить недостатньо, бо ми всі живемо у стані війни, і єдиний результат, яким ми можемо бути задоволені – це перемога. Тому маючи таку високу планку, дуже складно оцінювати свої поточні зусилля.

Порівнювати себе з іншими найневдячніша справа, бо від цього лише опускаються руки. І, знову ж таки, контрольне питання: ви хочете витрачати свої сили на самодзьобання чи на допомогу? Якщо друге, то тверезо оцініть, що саме ви можете робити — і робіть це! Мантра дня: «Я роблю те, що можу і не гноблю себе за те, що не можу робити». Бо якби ви могли більше — повірте, ви б це робили.

Окрему увагу варто звернути на фразу «робити суперважливе, визначне». Щоб не потрапити у пастку нікчемності, важливо розуміти, які у вас критерії «суперважливого». Наприклад, рятувати життя. Ок, як ви зі своїми знаннями та вміннями можете це робити? Якщо можете — супер, беріть і робіть. Якщо навичок не вистачає, наступним кроком буде запитати себе, як можна їх отримати й де потім застосовувати — і рухатися у цьому напрямку.

Але паралельно можна запитати себе: «А, може, те, що я вже вмію, теж корисне? Може, зараз краще не витрачати час та ресурс на опановування чогось нового, а ефективно використовувати те, що маю, і так приносити користь?» Правильної відповіді немає, і кожен сам вирішує, що зараз у пріоритеті.

Провина вцілілого

Це відчуття сьогодні можуть мати і люди, які виїхали за кордон, і ті, хто залишилися в Україні, але перебувають у відносній безпеці… Протиотрута від цього почуття — зв’язок із реальністю. Повертайте себе до притомного стану, уточнюючи: «Так у чому саме я винен/а? Кому погано від того, що я поїхав/ла?».

Якщо ви вважаєте, що винні у тому, що ви у безпеці, а інші ні — згадайте, що біль та війну на нашу землю принесли не ви.

Освітній фронт

Важливість якісної освіти неможливо переоцінити в мирний час, а у в період війни – тим більше. Сьогодні кожен, хто навчає, робить вагомий внесок у майбутнє нашої країни.

Можливо, ці слова здалися вам пафосними, але саме від знань, умінь і навичок наших співгромадян залежить, як ми будемо боротися сьогодні і розвиватися завтра. Тому ми говоримо не лише про шкільну освіту, а про навчання як процес вдосконалення і сталого розвитку. Традиційний освітній процес сьогодні неможливий. Однак ми маємо продовжувати його у всіх доступних форматах.

Ми ще раз переконалися, як важливо реагувати на сучасні виклики, в тому числі у споживанні, створенні та поширенні інформації. Ми побачили, до чого може призвести агресивна ворожа пропаганда. Саме тому, разом із вами, ми прагнемо працювати на освітньому фронті та допомагати українцям посилювати їх навички медіаграмотності.

Матеріал розроблено IREX в рамках проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність»

Back to top button