Відзначення 200-річчя з дня народження Михайла Вербицького, автора музики до українського національного Гімну «Ще не вмерла Україна»

4 березня 2015 року вся українська спільнота відзначатиме 200-річчя з дня народження Михайла Вербицького.

Пісенним символом народу може стати лише такий твір, де поетичний текст і музика являють собою органічну художню цілісність, бездоганно точно й чітко відтворюють національну ментальність, здатні піднімати на подвиги, на боротьбу за свободу і людські права. Твір, який мільйони людей по-справжньому сприймають як музичний символ своєї національної спільноти, не може бути створений штучно чи нав’язаний «згори» – лише від усього серця. Він мусить пройти перевірку часом, історичними подіями, стати невід’ємною часткою суспільного життя. Саме таким твором і став гімн «Ще не вмерла Україна». Органічне поєднання піднесеної музики Михайла Вербицького з високопатріотичним змістом поезії Павла Чубинського якнайкраще резонувало із волелюбними прагненнями українського народу. Твір «Ще не вмерла Україна», в якому злилися найсокровенніші помисли представників Сходу і Заходу України, невідворотно йшов шляхом всенародного визнання, з плином часу дедалі впевненіше розширюючи простір свого духовного впливу.
Вербицький - Шкільне життя
Для чотириголосого чоловічого хору без супроводу «Ще не вмерла Україна» була вперше опублікована у збірнику «Кобзар», що вийшов у Львові 1885 року під редакцією близьких до Вербицького композиторів та музичних діячів А.Вахнянина та П.Бажанського. Те, що твір сприймався сучасниками як своєрідний національний символ, доводить і той факт, що упорядники збірки «Кобзар» вмістили його чотириголосу розкладку для чоловічого хору у першому розділі, серед поширених в Галичині пісень-гімнів «Мир вам, браття», «Щасть нам Боже».

Вперше пісню «Ще не вмерла Україна» почули в Перемишлі. Окремі згадки про її виконання відносяться до 1863 року.

Більш широке оприлюднення і перший помітний громадський резонанс твору пов’язані з театральним середовищем. Потужно, вільно, як пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» прозвучала під керівництвом А.Вахнянина як заключний номер першого на західноукраїнських землях шевченківського концерту, влаштованого в Перемишлі 26 лютого (10 березня) 1865 року на роковини смерті Кобзаря.

Популярність твору Вербицького постійно зростала, він швидко завоював пріоритет у святкових патріотичних концертах, особливо шевченківських, набув офіційно-репрезентативного значення. Вельми резонансним було виконання гімну «Ще не вмерла Україна» під час поїздки хору «Боян» у 1891 році до Праги на відкриття чеської Краєвої виставки. Він прозвучав у концерті, влаштованому у «Міщанській Бесіді» на честь української делегації.

А найважливіше, пісню сприйняв український загал. Вона стала по-справжньому народною, широко відомою і розспіваною. У побуті, подібно як це має місце з фольклорними зразками, пісня шліфувалася, видозмінювалася, і хоча загальна поетично-музична основа лишалася незмінною, в ній часом, особливо на зламі ХІХ і ХХ століть, почали з’являтися деякі нові словесні й мелодичні нюанси. Мелодія, на яку співали пісню, дещо відрізнялася від зафіксованої у «гітарному зошиті» М.Вербицького. Проте, утверджена в народному побуті, вона впродовж десятиліть зберегла основні контури незмінними, друкувалася у призначених для широкого вжитку популярних масових виданнях.

Михайло Вербицький (1815-1870) – один із перших українських професійних композиторів Галичини, фундатор Перемишльської композиторської школи. Народився композитор в селі Явірник Руський (пол. Jawornik Ruski) (Польща) і був хрещений в селищі Улюч (пол.Ulucz), де його батько служив священиком у старовинній дерев’яній Вознесенській церкві. Коли хлопчикові виповнилося 10 років його батько помер. Над Михайлом та його молодшим братом Володиславом взяв опікунство далекий родич – перемишльський владика Іван Снігурський, один із видних діячів Української греко-католицької церкви. Спочатку вони разом з братом навчалися в гімназії, а після в ліцеї. У 1828 році при Перемишльський кафедрі Іван Снігурський заснував хор, а після і музичну школу, в якій і навчився співати Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор дебютував у святковому богослужінні, де Михайло виступив як соліст. Побачивши такий блискучий результат Іван Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора – Алоїза Нанко. Саме у Нанко Михайло отримав системну музичну освіту, зокрема із композиції. Важливе значення для формування майбутнього композитора мав репертуар хору, що складався як із творів класичних композиторів – Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, так і з музики українських композиторів – Дмитра Бортнянського, Максима Березовського.

Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії, але заняття музикою не перериваються – Вербицький керує хором семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжує його потім протягом всього життя. Численні твори, перекладені, або створені ним для гітари, стали популярними у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу збереглося створене ним «Поученіе Хітар» (укр. «Поученіє Хітарі»), яке стало одним із перших подібних посібників в Україні. У другій половині сорокових років дев’ятнадцятого століття Михайло Вербицький звертається до релігійної музики – в цей період він пише повну Літургію для мішаного хору (1847р.), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України.

З-поміж духовних творів М.Вербицького виокремлюються такі хори: урочистий «Іже херувими», ліричний «Єдин свят», величальний «Ангел вопіяше» та ін. Біблійні тексти осмислені композитором у камерному ключі. Основою його хорового письма була чітка акордова структура. У духовній музиці М.Вербицького майже відсутні фольклорні мотиви. На відміну від інших його творів, у них відчутний вплив західноєвропейських музичних традицій, а саме музики Д.Бортнянського.

М.Вербицький автор музично-сценічних композицій, що дістали назву співо-гри: «Верховинці», «Школяр на мандрівці», «Підгоряни» та ін. До цих театральних п’єс композитор писав увертюри, що стали першими зразками української симфонічної музики в Галичині. Його хорова та інструментальна музика була тісно пов’язана з галицькими народними піснями й танцями.

Одним із найвидатніших творів Вербицького стає масштабна епічна інтерпретація «Заповіту» Тараса Шевченка.

Сьогодні музика Вербицького в Україні – це рідкість. Її практично неможливо знайти в бібліотеках чи Інтернет-просторі, але найвідоміша «Ще не вмерла Україна», створена композитором, немов відшліфована і очищена від непотрібних нашарувань, прибрана в багаті оркестрові шати, понеслась на хвилях ефіру по всьому світу, виконуючи свої функції Державного Гімну.

Гімн «Ще не вмерла України і слава і воля» створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить сьогодні могутньо й гордо – як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*