Валер’ян Поліщук. Убитий у Сандармосі за… комуністичні переконання

Валер’ян Поліщук. Убитий у Сандармосі за… комуністичні переконання

Валер’ян Поліщук. Убитий у Сандармосі за… комуністичні переконання

Серед розстріляних у Сандармосі був, як не дивно, чималий відсоток людей, яких аж ніяк не можна вважати противниками радянської влади. Навпаки, ці люди були переконані в справедливості комуністичних ідеалів. Навіть іноді виникає питання, чому вони стали жертвами більшовицького режиму?!

До таких жертв належав письменник Валер’ян Поліщук. Народився він у селі Більче (зараз Демидівський район Рівненської області). То – південна, «правдива» Волинь з її багатими чорноземами, м’яким кліматом. Цей землеробський край здавна приваблював людей. Інша річ, що плодами праці волинського селянина користувався не стільки він, скільки його пан, який часто був чужинцем.

Поліщук походив із селянської родини. Хлопець у дитинстві виявляв інтерес до навчання й наполегливо здобував освіту. Спочатку вчився у школах навколишніх сіл Малево і Мирогоща, потім – у гімназіях Луцька й Катеринослава. Вищу освіту здобував у Петроградському інституті цивільних інженерів, а також в українському Кам’янець-Подільському університеті.

Борець з гетьманатом та письменник

Валер’ян Поліщук боровся проти гетьманського режиму Павла Скоропадського, а у 1918 році очолив у рідних краях Боремельський волосний земельний комітет. Згодом він прилучився до радикального крила партії українських соціалістів-революціонерів, які через певний час об’єдналися з більшовиками. У 1920 році Поліщук з’являється в Києві, де співпрацював з газетою «Більшовик», а наступного року вже переїжджає до тогочасної столиці радянської України – Харкова.

Розпочався період активної письменницької діяльністі. Протягом 15 років Валер’ян Поліщук видав 40 книг (серед них 15 збірок), а також десяток книжечок для дітей. Він активно співпрацював з різними журналами та видавництвами, займався й організаційною діяльністю. Так Поліщук став засновником низки літературно-мистецьких груп – «Гроно», «Федерація пролетарських письменників». Долучився він й до спілки пролетарських письменників «Гарт».

У 1925 році Валер’ян Поліщук заснував групу «Авангард», яка мала на меті оспівувати модерну цивілізацію й світ технічної революції.

Дружив з Хвильовим і Тичиною

Спадщина Поліщука не є рівноцінною. Серед книг письменника зустрічається чимало таких, які написані на «злобу дня», прославляють радянську дійсність та засуджують «гнилий Захід» – наприклад, «Ленін» (1922), «Европа на вулкані» (1925), «Повість металу й вугілля. Книжка про Донбас» та інші.

Однак було б неправильно представляти Поліщука як бездумного більшовицького апологета. На початку 20-х років він підтримував добрі стосунки з Павлом Тичиною, який справив чималий вплив на творчість письменника. Вони навіть планували видавати разом альманах або збірник. Також у нього склалися дружні стосунки з Миколою Хвильовим. Вони навіть видали спільну збірку «2» (1922).

Поліщук декларував «неореалізм пролетарського змісту, що виростав із революційного романтизму». Відстоював ідею мистецтва універсального –поза часом і простором. Великі надії поет покладав на верлібр як єдину віршовану систему, здатну передати стрімку ритміку нової доби. Як і Хвильовий, письменник прагнув творити модерну українську культуру, зорієнтовану на Європу. Про це він говорив і в своїх публіцистичних статтях, і в літературних творах. Так, наприклад, у поезії «Сполука» читаємо:

Ти, Україно гострореальна,
Чуттям і бурлінням мільйонів жива,
Ти, що мої нерви сучеш, як праля,
Щоб ізвиватись нитками живими
З народами світу в мережу одну;
Одне одного ми закликаєм спішити
На поле дозрілих культур…

Уніфікувати неможливо – знищити!

Незважаючи на прихильність до більшовизму таких письменників, як Поліщук, радянській владі вони не були потрібні. Більше того – шкідливі. Ці письменники погано піддавалися уніфікації, що вже розпочалася під керівництвом «мудрого Сталіна». У 1932 р. були розпущені письменницькі організації, натомість створена Всесоюзна спілка письменників, яку очолив Максим Горький.

Наприкінці 1934 року Валер’яна Поліщука разом з Миколою Кулішем, Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником та іншими було звинувачено в приналежності до Центру антирадянської боротьбистської організації. 27-28 березня 1935 року на закритому засіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР йому дали 10 років таборів.

Покарання відбував на Соловках. 9 жовтня 1937 року Поліщуку, а також низці українських інтелектуалів, що перебували в Соловецькому таборі, був винесений смертний вирок. Їх звинуватили в тому, що вони створили контрреволюційну організацію «Всеукраїнський центральний блок». Вирок виконали у Сандармосі.

І все ж ім’я Поліщука не кануло в небуття. Його іменем названі вулиці в Рівному, Млинові, Дубні; меморіальні дошки письменнику встановлено в Млинові, Малеві, Мирогощі; створено літературні кімнати Валер’яна Поліщука в Малевській та Мирогощанській школах, у Млинівському краєзнавчому музеї. Твори його перевидавалися в Києві, Львові, Рівному. Також у Рівненській області присуджується літературна премія його імені.

Отакий парадокс: письменник, який служив радянській владі, отримав від неї кулю в голову; натомість, за часів незалежної України він удостоївся пошанування.

Джерело: radiosvoboda.org

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*