Лист Міністерства освіти і науки України від 03. 07. 2018 р. № 1/9-415 “Щодо вивчення у закладах загальної середньої освіти навчальних предметів у 2018/2019 навчальному році”

В терорі та геноциді винна не тільки влада, але й суспільство – історик

В терорі та геноциді винна не тільки влада, але й суспільство - історик

В терорі та геноциді винна не тільки влада, але й суспільство – історик

Швейцарський історик Крістіан Герлах, який вивчає екстремально жорстокі суспільства 20 століття, розмірковує про джерела і природу геноциду та масового насильства в різних країнах протягом 20 століття. Державу він розглядає не як злочинця, а як одну з дійових осіб.

Історик Крістіан Герлах вивчав особливо жорстокі суспільства. Його висновок: цивільне населення також може бути причиною масового насильства.

“З одного боку, державний апарат, його чиновники і державні службовці, відіграють важливу роль. Але істотним, хоча досі недооціненим в дослідженнях чинником є також саме населення. Різні групи цивільного населення, інтереси яких цілком можуть не збігатися з інтересами держави, на мій погляд, нерідко слугують основою для виникнення масового насильства”, – говорить він.

Герлах стверджує, що це можуть бути незалежні інтереси, що не відповідають інтересам держави.

“Але зазвичай вони частково перетинаються, – вважає він. – Це я розповідаю своїй книзі на прикладі масового вбивства в Індонезії в 1960-і рр. Тоді виникло щось, що я називаю короткочасною, але дуже потужною і брутальної коаліцією насильства. Коаліцією з представників різних партій і громадських організацій, в особливості, об’єднаних з армією Індонезії, і частинами державного апарату. Ця коаліція охоплювала національну армію, ісламістів, помірковано націоналістично налаштованих мусульман, соціал-демократів і троцькістів”.

Крістіан Герлах вивчає історичні події в різних країнах і суспільствах – від Індонезії, Вірменії, фашистської Німеччини, до Бангладешу. Він розмірковував над спільними рисами насильства в різних суспільствах.

“Масове насильство є наслідком, окрім іншого, колоніалізму. Адже в загальноприйнятому дослідженні геноциду є теза, що джерела геноциду треба шукати в колоніалізмі 19 століття. Але існують також сильні автохтонні тенденції розвитку, які не можна пояснити тільки колоніалізмом. Тож тут не йде мова про пізні наслідки колоніалізму”, – підкреслює історик.

Герлах ввів поняття партиципаторного насильства для об’єднання явищ державних і громадських інтересів в масовому насильстві. Він розмірковував над тим яка роль держави в цьому процесі і чи бувають випадки, коли масове насильство виходить з-під державного контролю.

“В Індонезії мова йде про переслідування та вбивства як мінімум півмільйона людей в 1965-66 році після спроби путчу лівих офіцерів, в якому звинуватили на той момент дуже численну комуністичну партію Індонезії, – каже історик. – З одного боку, велику роль там відіграла армія, яка через пропаганду і прямі накази організовувала і приводила у виконання масові, а також поодинокі вбивства. Але тут не можна говорити про всю армію як таку, оскільки в ній існували також люди, які це не підтримували і в окремих випадках навіть вступали в конфлікт з тими, хто проводив різанину. Деяких офіцерів відсторонили. Це стосувалося і решти державного апарату. Президент Індонезії, Сукарно, намагався зупинити масові вбивства, так само як і міністр зовнішніх справ та деякі губернатори провінцій. Також були позадержавні дійові особи, які намагалися зупинити масові вбивства, наприклад, релігійні високопоставлені особи. В той же час в багатьох місцях релігійні, партійні та молодіжні групи, жорстоко розправлялися з людьми. Держава, як видно на цьому прикладі, була тільки дійовою особою при виникненні насильства. А держава – не моноліт. Не було єдиних державних дій. В державі і військах існували жорстокі суперечки про те, чи треба проводити такі заходи. І, зважаючи на це, не можна говорити, що держава була винна у всьому”.

Окрім іншого, Герлах закликає відмовитися від понять “вина” і “злочинець”, а подивитися на проблему ширше.

“Я намагаюся віддалитися від понять “злочинець” і “вина” й наблизитися до відповідальності і можливості дій. Цим мені хотілося б уникнути звалювання відповідальності тільки на деяких явних злочинців. Мова йде про широку, індивідуальну мотивацію суспільних груп. Чудовиська нічого не вирішують, вони просто вбивають. Як Йехуда Бауер одного разу сказав в німецькому Федеральному Парламенті з нагоди Дня пам’яті Голокосту: Злочинці – це люди. Якщо ми їх будемо розглядати як бестій, тоді ми не зможемо пояснити їх вчинки. Після фільму про Гітлера з Бруно Ганцом в головній ролі багато глядачів скаржилися на те, що Гітлера зобразили занадто людяним. Але разом з колегою Мариною Каттаруцца я відповім на це так: Гітлер був людиною з людськими потребами, людськими рішеннями і навіть якогось роду мораллю, навіть якщо ми відкидаємо її і розглядаємо як злочинну”.

Єдиним шляхом запобігання масового насильства історик вважає внутрішню робота суспільства. Ефективність зовнішніх факторів він відкидає.

“Були вже і Нюрнберзький процес та Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу. І вони нікого не відлякали після 1945 року. Мені здається, немає емпіричного дослідження того, чи існує дійсно якийсь ефект відлякування. Так, є історики, які аргументують тим, що втручання або загрози покарання ззовні, навпаки, підсилили і прискорили певні масові вбивства. Такі дискусії велися, наприклад, у випадку Руанди або у зв’язку з переслідуваннями вірмен в Османській імперії. Внаслідок міжнародного втручання переслідувані групи в їхній власній країні були звинувачені в зв’язках з закордоном. Що стосується Міжнародного суду, то переслідування, які він проводить, мені здаються досить вибірковими. Я зміню свою думку, коли Джордж У. Буш постане перед судом”.

Джерело: Gazeta.ua

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*