Тривожність свободи, або Знову про реформи в освіті

Невідступною тінню свободи є тривога. Минулого року країна зробила свій вибір і рушила шляхом нових викликів і випробувань. Повільно, але невпинно, змінюється все. Змінюються й очікування та вимоги до сфери освіти і науки.

Природно, в суспільстві є певні відчуття невизначеності.

Чи все робимо правильно? Чи витримаємо спротив минулого? Чи в нас вийде?

Лілія Гриневич - Шкільне життя

Джерелом тривожності насамперед є невизначеність. Надто важко визрівають стратегічні рішення. Ми ніяк не можемо вирватися зі стереотипів старого мислення.

Наприклад, боїмося закласти нові підходи в новому базовому законі “Про освіту”.

Чиновникам важко зрозуміти, як можна дати частину державних грошей – батькам, які хочуть і здатні самі займатися освітою своїх дітей. Керівникам закладів не подобається надання батькам і громадськості реальних важелів впливу на прийняття рішень в освіті. А батьки хвилюються, чи пропонована дванадцятирічка додасть їхнім дітям, окрім додаткового року, справді нові, потрібні в житті компетентності.

Невпевненості додають поточні фінансова криза, корупційний опір, безпрецедентна масштабність змін і складність викликів.

Рецепт один – не боятися визнавати проблеми і вирішувати їх “в міру надходження”; діяти, незважаючи ні на що, здобувати локальні перемоги; внести стратегічну ясність і визначитися, куди ми йдемо.
Маємо вирішити кілька назрілих проблеми, які перешкоджають руху вперед.
Зокрема, створилася реальна загроза втратити зовнішнє незалежне оцінювання, яке реально забезпечує справедливий доступ до вищої освіти.

До цього часу немає результатів розслідування проти посадових осіб Українського центру оцінювання якості освіти. Сервери з базами даних та банком тестових завдань вилучено. Цінні унікальні кадри втрачаємо. Матеріально-технічна база центру не оновлювалася з 2008 року і давно вичерпала свій ресурс. Підготовка до ЗНО 2016 року вже давно повинна розпочатися, а роботу Центру паралізовано.

Потрібно негайно шукати вихід з цієї ситуації, бо наступного року ЗНО на належному рівні може не відбутися.

Інше гостре питання – здійснення в повному обсязі всіх виплат для освітян, гарантованих законодавством. Сподіваюся, списання частини зовнішнього боргу позитивно вплине на бюджет освіти наступного року.

Наступне завдання – не втратити дітей, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Маємо дати їм можливість отримувати українську освіту. Виходом може бути створення національної платформи дистанційного навчання.

Діяти, незважаючи ні на що

Тривожність не має нам завадити рухатися до поставлених завдань – послідовно, інколи малими кроками.

Резонанс у суспільстві викликала ініціатива щодо збільшення кількості годин, відведених для вивчення іноземної мови. Переконана, це один з перших позитивних кроків. Він повинен супроводжуватися відповідною підготовкою і підвищенням кваліфікації вчителів іноземних мов, зростанням доплат для них, осучасненням підручників, залученням носіїв мови.

Занепокоєння в громадах викликає оптимізація мережі шкільних закладів. Нам потрібна оптимізація не стільки заради економії коштів, скільки в інтересах дитини. Малокомплектна школа чисельністю до 10-15 учнів не може запропонувати якісну освіту для учня основної та старшої школи. Натомість молодші школярі мають вчитися якнайближче до дому.

Початкові школи треба зберегти в усіх населених пунктах, де є діти відповідного віку. На недавньому засіданні кабміну, присвяченому підготовці до навчального року, цей підхід було прийнято. Доброю новиною є те, що незважаючи на війну, 1 вересня в Україні розпочнуть роботу 7 нових шкіл.

Оптимізація матиме позитивні наслідки для дитини, тільки якщо вона потрапить у кращі умови навчання, ніж в неї були попередньо, і буде мати гарантований безперешкодний доїзд до своєї нової школи. У державному бюджеті на цей рік передбачено 42 мільйони гривень на закупівлю шкільних автобусів. На жаль, цього не достатньо. Це лише початок. Потрібно, щоб доклалися місцеві бюджети.

Була загроза, що підручники можуть стати платними, та зараз питання вже зняте. Підручники залишаться безкоштовними для кожної родини. Половину коштів передбачено з держбюджету, зокрема за рахунок скорочення депутатських зарплат і пільг. А другу половину видатків на підручники мають надати місцеві бюджети. Зроблені перші кроки зі знищення корупції в сфері закупівлі підручників. Проте нам далі треба працювати над їх якістю та механізмами їх відбору.

В умовах децентралізації відповідальність за освіту повністю покладається на органи місцевого самоврядування. Внаслідок бюджетної реформи доходи місцевих громад вже зросли в середньому на 40%. Дуже важливо, щоб депутати місцевих рад правильно розпорядилися цими коштами.

Визначитися, куди йдемо

Розпочинається новий політичний сезон. Для освіти і науки він вирішальний. Верховна Рада розглядатиме закони, які визначать перспективи держави на десятиріччя вперед: “Про наукову і науково-технічну діяльність”, базовий закон “Про освіту”, “Про професійну освіту”.

Тривають дискусії щодо рамкового закону “Про освіту”. Яким має бути цей документ? Нагадаю кілька позицій, які, на мою думку, є принциповими.

Базовий закон про освіту має не описувати наявну ситуацію, пропонуючи косметичні зміни – а має відображати стратегічне бачення, яке допоможе Україні та українцям обійняти належне місце в світі. Так, як свого часу модернізована система освіти допомогла фінам перетворитися із бідної сировинної європейської провінції на світового лідера інновацій.

Головною метою освітньої реформи має стати підвищення якості освіти всього українського суспільства, а не лише окремих привілейованих груп. Система освіти має слугувати соціальним ліфтом для кожного громадянина – незалежно від місця проживання, соціального походження, матеріального достатку та стану здоров’я.

Повинна бути створена система наскрізного виховання через зміст освіти та діяльність дітей для формування їх як відповідальних патріотичних громадян, здатних критично мислити та ставитися з повагою до гідності кожної людини.

Головними провідниками освітньої реформи є, передусім, самі освітяни. Успішність реформи залежить від готовності вчителів та викладачів до такої ролі.

Тому питання соціального статусу педагога та його рівня кваліфікації – чи не ключове питання реформи. Новий закон “Про освіту” має передбачити зростання зарплати та кар’єрне просування для освітян за принципом: чим вищі рівень кваліфікації та результативність праці – тим вища оплата праці.

Закон “Про освіту” повинен забезпечити умови свободи вибору між різними формами отримання освіти дитиною. Це запит суспільства, який щоразу гучніше озвучують вголос батьки, вчителі, роботодавці.

Цей закон має гарантувати справжнє оновлення змісту освіти.

Школа зобов’язана не лише транслювати знання, а вчити вчитися – як шукати та критично аналізувати інформацію, здобувати знання, як ними скористатися для вирішення життєвих проблем.

Наші випускники повинні отримувати компетентності, які отримують їхні однолітки в провідних країнах Європи і світу і дозволять їм створювати в Україні інноваційну економіку та розвивати суспільство. Однією з таких компетентностей, наприклад, є знання іноземних мов, принаймні однієї європейської мови на рівні B1 або В2 (незалежного користувача). Такий сертифікат повинен видаватися випускникові разом із атестатом зрілості.

Закон “Про освіту” має створити умови для навчання впродовж життя. Кожна людина повинна мати можливість не здобути освіту як даність раз і назавжди, а постійно підвищувати кваліфікацію, змінювати кваліфікацію, зберігати конкурентоспроможність на динамічному ринку праці.

Докорінно слід змінити систему фінансування. Маємо передбачити можливість надавати кожній українській дитині певну суму коштів для здобуття освіти незалежно від того, де вона її буде здобувати – в комунальній, приватній школі чи в родині. Таким чином, ми створимо можливості реалізувати право батьків на сімейну освіту. Такий попит в суспільстві вже сформовано, батьки готові боротися за своє право самостійно давати освіту своїй дитині.

В Україні, як і у всьому світі, щорічно зростає кількість дітей з особливими потребами. Відповідно до Конвенції ООН “Про права людей з інвалідністю” обов’язком держави є реалізувати інклюзивну модель освіти за місцем проживання.

Необхідно суттєво розширити доступність навчальних закладів для таких особливих дітей і дати їм можливість брати участь у навчанні разом з усіма, таким чином інтегруючи їх у суспільство. До цього часу більшість таких дітей навчається ізольовано в спеціальних школах-інтернатах або вдома. Важливо, щоб сім’я з особливою дитиною мала змогу зробити вибір, де навчати дитину, і саме туди були спрямовані державою кошти.

Система управління освітою залишається архаїчною, і новий закон це має змінити. Європейській Україні потрібна європейська система державно-громадського управління. Маємо дати батькам та активній громадськості реальні важелі впливу на розвиток навчальних закладів, на можливість долучитися до оцінки праці навчального закладу, забезпечити прозорість у фінансах.

При децентралізації управління в сфері освіти контроль за результатами навчання має бути централізований. Новий закон повинен передбачити розвиток системи ЗНО і системи оцінки діяльності освітніх закладів та органів, які їх забезпечують, щоб держава могла гарантувати дотримання освітнього стандарту для кожної дитини.

Свобода як відповідальність

Влада і суспільство мають визнати освіту справжнім пріоритетом. У справжню реформу освіти треба інвестувати – кошти, інтелект, зусилля.

До реалізації освітньої реформи, яка стосується чи не кожної української родини, мають бути залучені всі. Реформа не є справою тільки освітян, влади, а проектом оновленого суспільства.

Тривожність і невпевненість зникнуть, якщо ми візьмемо всю повноту відповідальності за випрацювані спільно рішення.

Лілія Гриневич, спеціально для УП.Життя

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*