Адміністрації школиПедагогічна радаФайли

Сучасний урок: застосування інтерактивних методів навчання

Автор: Дмитренко Віталій Григорович

Навчальний заклад: Золотухівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Сучасний період розвитку суспільства, оновлення всіх сфер його соціального і духовного життя потребує якісного нового рівня освіти, який відповідав би міжнародним стандартам.

Тому в ХХІ ст. особливо важливою є підготовка високопрофесійних педагогічних і науково-педагогічних працівників, які відповідатимуть інтеграційному критерію “педагогічна майстерність + мистецтво спілкування + нові технології”.

На сьогоднішній день загальновизнано, що педагогічна наука переживає перехідний етап, який пов’язаний як з оновленням змісту, так і формами освітнього процесу. Відомий психолог А.Г.Асмолов назвав цей етап “непройденим шляхом: від культури корисності до культури достоїнства”.

Значить, людина культурна – це особистість не тільки освічена, але й достойна поваги з боку оточуючих і самоповаги. Тому є проблема усвідомлення взаємозв’язку себе з іншими, вміння будувати взаємовідносини з навколишнім світом і людьми.

З цієї точки зору роль навчання спілкуванню, значення інтерактивного підходу в навчанні важко переоцінити.

Слово “інтерактив” прийшло до нас з англійської мови від слова “inter” – взаємний і “act” – діяти. А слово “інтерактивний” складається із “інтер” (префікс із значенням “між”) і прикметника “активний”, що означає діяльний, енергійний, який розвивається).

Отже, в освітньому процесі повинні реалізовуватися три сторони спілкування:

  • інформативна (передача і збереження інформації);
  • перцептивна (сприйняття і розуміння людини людиною);
  • інтерактивна (організація взаємодії в спільній діяльності) [14, с.46].

Значить інтерактивний – це здатний до взаємодії, діалогу.

Діалог – це форма спілкування, характерними рисами якого є обопільна ініціатива всіх учасників діалогу, передбачення намірів партнера і можливість співробітництва та взаємодії сторін.

Взаємодія – процес безпосереднього чи опосередкованого впливу об’єктів (суб’єктів) один на одного, що породжує взаємну обумовленість і зв’язок. Кожна з взаємодіючих сторін – наслідок одночасного зворотного впливу іншої сторони, що обумовлює розвиток об’єктів (суб’єктів) і їхніх структур.

Вплив – цілеспрямоване перенесення інформації і досвіду від однієї людини до іншої (педагог – суб’єкт; учні – об’єкт навчання).

Нині в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно зорієнтованим підходом до організації процесу навчання в центрі його знаходиться той, хто вчиться.

Формування особистості та її становлення відбувається у процесі навчання, коли дотримуються певних умов:

  • створення позитивного настрою для навчання;
  • відчуття рівного серед рівних;
  • забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;
  • усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;
  • можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша;
  • вчитель не є засобом “похвали і покарання”, він є другом, порадником, старшим товаришем.

Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології, які відносяться до інноваційних. Перш ніж перейти до їх ґрунтовного розгляду спробуємо з’ясувати суть інтерактивного навчання та зіставити його з традиційним навчанням.

Так історично склалося, що освіта у загальноосвітніх навчальних закладах (ЗНЗ) надається учням у колективах (класах), тобто існує класно-урочна форма навчання. Основна одиниця такого навчання – урок.

Кожний урок будується за певною структурою і передбачає організацію навчання за різними моделями. Скористаємося підходами, запропонованими Я.Голантом ще у 60-х роках XX ст. Він виділяв активну і пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.

Розглянемо пасивну, активну та інтерактивну моделі навчання і порівняємо їх.

  1. Пасивна модель навчання:

Пасивна модель навчання-Шкільне життя

За цією моделлю учень виступає у ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчитель: відеофільм, тексти із підручника тощо.

За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація).

Спробуємо визначити позитивні та негативні сторони такої моделі:

Позитивні Негативні
1.     Можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час.

2.     Одночасно сприймають матеріал усі учні.

3.     Витрачається мало часу на розповідь або пояснення.

1.    Учні пасивні, не спілкуються ні між собою, ні з учителем.

2.    Не виконують ніяких завдань.

3.    Вчителю важко зрозуміти якість засвоєння поданого матеріалу.

4.    Відсутній контроль за знаннями.

5.    Як правило, невисокий відсоток засвоєння знань.

Навчання за такою моделлю пасивне. Цю модель можна назвати “Монолог”.

2. Активна модель навчання:

Активна модель навчання-Шкільне життя

У цьому випадку вчитель і учень перебувають у постійному взаємозв’язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем зокрема.

За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо.

Визначимо позитивні і негативні сторони цієї моделі:

Позитивні Негативні
1.   Високий рівень інформації (проблемний метод).

2.   Велика кількість учнів, які одночасно можуть сприймати інформацію.

3. Відсоток засвоєння матеріалу досить високий.

4.   Майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання.

5.   Учитель може проконтролювати надані учням знання.

1.    Учні спілкуються тільки з учителем.

2.  Як правило, на уроці така модель використовується тільки для опитування.

3.    Учень перебуває у постійні напрузі –“спитає – не спитає”.

4. Учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку.

Навчання за такою моделлю – активне. Таку модель можна назвати “Діалог”.

  1. Інтерактивна модель навчання:

Інтерактивна модель навчання-Шкільне життя

Схема цієї моделі відображає постійне спілкування вчителя з учнями. Відбувається спілкування всіх членів колективу. Під час навчання за такою моделлю використовують ділові та рольові ігри, дискусії, мозкова атака, фронтальне опитування, круглий стіл, дебати [5; 8; 11].

Перерахуємо позитивні та негативні сторони моделі:

Позитивні Негативні
1. Розширюються пізнавальні можливості учня (здобування, аналіз, застосування інформації з різних джерел). 1. На вивчення певної інформації потрібен значний час.
2. Як правило, високий рівень засвоєння знань. 2. Необхідний інший підхід в  оцінюванні знань учнів.
3. Учитель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнів. 3. В учителя відсутній досвід такого виду організації навчання.
4. Учитель має змогу розкритись як організатор, консультант. 4. Відсутні методичні розробки уроків з різних предметів.
5. Партнерство між учителем і учнями та в учнівському колективі.

Подану модель можна назвати “Полігон”, вона є свідченням активного навчання.

Якщо порівняти ці моделі, то можна зробити висновки про те, що за наявності певних недоліків остання модель досить ефективна.

Важливим шляхом підвищення ефективності навчального процесу є перехід до інтерактивного навчання, яке передбачає не просте вдосконалення наявних форм і методів роботи, а становить концептуально новий вид праці. Процес навчання відбувається за умови постійної активної взаємодії, діалогу учня з чим-небудь (книгою, комп’ютером) або з ким-небудь (учнем, студентом, вчителем, викладачем). Педагог забезпечує діалогічність навчання, виступає лише у ролі організатора навчання (співнавчання, взаємонавчання в колективі групі, співпраця), лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем.

Інтерактивне навчання співвідноситься з ідеями колективного навчання (за В.С.Дьяченко, “усі навчають кожного і кожний навчає всіх”), тому що реалізація даної технології неминуче пов’язана з організацією групової роботи.

Питання інтерактивного навчання вивчали К.Баханов [2], А.Мартинець [16], Т.Поясок [22], О.Пометун, Л.Пироженко [19; 20; 21].

Інтерактивне навчання – не самоціль. Це лише засіб створення у навчальному закладі тієї атмосфери, що найбільше сприяє співпраці вчителя і учня, можливості дійсно реалізувати особистісно зорієнтоване навчання.

Інтерактивне навчання відкриває широкі можливості застосування мультимедіа – комплексу апаратних і програмних засобів, які надають можливість користувачеві працювати в діалоговому режимі з різнорідними даними (графікою, текстом, звуком, відео), організованими у вигляді єдиного інформаційного середовища. Педагогічні програмні засоби нового покоління пропонують користувачеві варіанти індивідуального налагодження. Учень, засвоюючи навчальний матеріал, сам встановлює швидкість вивчення, обсяг матеріалу й ступінь його труднощів [4].

Інтерактивне навчання – це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету – створити комфортні форми навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть його полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодій усіх учнів. Відбувається колективне, групове, індивідуальне навчання, навчання у співпраці, коли вчитель і учні – рівноправні суб’єкти навчання. У результаті організації навчальної діяльності за таких умов у класі створюється атмосфера взаємодії, співробітництва, що дає змогу вчителеві стати справжнім лідером учнівського колективу.

Організація інтерактивного навчання передбачає використання дидактичних і рольових ігор, моделювання життєвих ситуацій, створення проблемної ситуації. Вирішення певних проблем відбувається переважно в груповій формі. Але не слід плутати інтерактивне навчання з груповими формами роботи, які компенсують всі недоліки фронтальної та індивідуальної роботи. Групова форма роботи передбачає навчання однією людиною групи учнів; усі учні групи працюють над одним завданням разом із наступним контролем результатів.

У сучасному суспільстві навчання можна організувати таким чином, що джерелом знань виступатиме не тільки вчитель, а й комп’ютер, телевізор, відео. Учні, відповідно, повинні вміти осмислювати отриману інформацію, трактувати її, застосовувати в конкретних умовах; водночас думати, розуміти суть речей, вміти висловлювати особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології навчання.

Інтерактивні технології навчання розглядали С.Архипова [1], С.Крамаренко [13], С.А.Панченков, Л.Пироженко, О.Пометун, Т.Ремех [12; 17; 19; 20].

Інтерактивні технології навчання – це такий творчий процес взаємодії вчителя та учнів, у ході якого відбувається активне спілкування, вільний обмін думок, висування пропозицій та думок в атмосфері зацікавленості, доброзичливості та щирості, результатом якого є спільне розв’язання поставлених завдань.

Вони дають високий відсоток кількості учнів, які успішно навчаються, можливість самостійно приймати рішення під час навчальної діяльності. Джерелом мотивації при цьому є внутрішні потреби. Учні проходять усі етапи навчання: сприймання, розуміння, узагальнення, систематизацію, практичне застосування і закріплення знань на основі запам’ятовування.

Ці технології розвивають уміння спілкуватися, толерантно ставитися до протилежних позицій і думок, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї та концепцію, шукати потрібну інформацію і застосовувати її в конкретних умовах.

Для роботи за інтерактивними технологіями вчителеві необхідно змінити свої особисті підходи до навчання, а в учнів у такому разі повністю змінюється життя в класі. Тому для роботи за даними технологіями вчителеві необхідно певна підготовка (дидактична, моральна) та учням, як і вчителеві, треба звикнути до них.

Свою роботу вчителеві слід починати з простих інтерактивних технологій – робота в парах, малих групах – і переходити до більш складних. Коли у вчителя й учнів з’явиться досвід подібної роботи, то уроки проходитимуть набагато легше, цікавіше, а підготовка до них не забиратиме багато часу.

Інтерактивні технології навчання О.Пометун, Л.Пироженко поділили на чотири групи:

  • парне навчання (робота учня з учителем чи однолітком один на один);
  • фронтальне навчання;
  • навчання у грі;
  • навчання у дискусії.

Під час роботи в парах можна виконувати такі вправи: обговорити завдання, короткий текст; взяти інтерв’ю, визначити ставлення (думку) партнера до того чи іншого питання, твердження і т.д.; зробити критичний аналіз роботи один одного; сформулювати підсумок теми, що вивчається.

До фронтальних технологій інтерактивного навчання відносять такі, що передбачають одночасно спільну роботу всього класу. Це – обговорення проблеми у загальному колі (її застосовують з іншими технологіями).

До технологій навчання у грі відносяться імітації, рольові ігри, драматизація.

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, аніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежуються лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі – інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коригування і поради стосовно розподілу ролей), тренер (підказки учням з метою прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Як правило, ігрова модель навчання має 4 етапи:

  • орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);
  • підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення проблеми);
  • основна частина – проведення гри;
  • обговорення.

Технології навчання у дискусії – важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія – широке публічне обговорення спірного питання.

Дискусія – це метод публічної суперечки, метою якої є з’ясування та зіставлення різних поглядів, пошук істинної думки, відшукання правильного розв’язання спірного питання. Досвід використання дискусії у навчанні дає змогу сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

  • проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного дискусійного питання (тобто такого, що немає однозначної відповіді і передбачає різні варіанти розв’язання, зокрема протилежні);
  • не слід висувати питання на кшталт: хто правий, а хто помиляється в тому чи іншому питанні;
  • у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б можливим за того чи того збігу обставин? Що могло статися, якби … ? Чи були інші можливості, способи, дії?);
  • усі висловлювання учнів мають стосуватися теми, що обговорюється;
  • учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати їх робити те саме;
  • усі твердження учнів мають супроводжуватися аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: “Які факти свідчать на користь твоєї думки ?”, “Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?”;
  • дискусія може вирішуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між її учасниками.

Дискусія сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює знання з даної проблеми. Такі технології досить цікаві для сучасної школи. До них відносять: “метод ПРЕС”, “обери позицію”, “зміни позицію”, “неперервна шкала думок”, “дискусія в стилі телевізійного ток-шоу”, “дебати”.

Основними напрямами активізації навчального процесу є проблемне навчання, діалогічне навчання та активні методи навчання (навчальні ігри, дискусії у поєднанні з практичною діяльністю).

Інтерактивні технології включають методи, що зводяться до навчання у співпраці. Метод (від гр. – μέqoδоζ) – шлях дослідження чи пізнання) – спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями об’єкта, що розглядається [24, с.180].

Методи навчання – спосіб досягнення навчальної мети, система послідовних, взаємопов’язаних дій учителя й учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти [23, с.182]. Прийом – деталь методу [15, с.312].

Інтерактивні методи навчання – це методи спілкування на основі діалогу [9, с.73].

Саме інтерактивні методи навчання як поняття зародилися з теорії проблемного навчання, яка була розроблена в 70-80-х рр. ХХ ст. (Т.В.Кудрявцев, І.Я.Лернер, А.М.Матюшкін, М.І.Махмутов, В.Оконь т.ін.), сутність якої полягає не в передачі готової інформації з одного боку (вчителя чи викладача) та пасивного засвоєння з іншого боку (учня, студента чи слухача курсів), а на отриманні знань учнями нових знань і вмінь за допомогою розв’язання теоретичних і практичних проблем [3].

Суттєвою особливістю проблемного навчання є дослідницька діяльність учнів. Яка передбачає постановку питань-проблем, евристичне формулювання гіпотез і перевірку їх у ході розумових і практичних операцій із застосуванням діалогу. У процесі вирішення учнями проблем здійснюються оволодінням досвідом творчої діяльності, творче засвоєння знань, формування активної, творчої, свідомої особистості. Діалог тут виступає як метод вирішення протиріч. “Протиріччя породжують думку”, – підкреслював Є.В.Ільєнков [10].

Інтерактивні методи навчання розглядали Н.Вукіна [7], О.Єльникова [9], О.Пометун [11], О.Стрибна, А.Соценко [24].

Інтерактивні (діалогічні) методи вміщують координацію та синхронізацію обміну інформацією, використовуючи угоди, врешті-решт – систематизацію добутих знань. При інтерактивному навчанні взаємодія не обмежується парою “питання-відповідь”. Результатом інтерактивних дій тих, хто навчається, є або підтвердження сформульованої гіпотези, або спростування її.

У межах гуманістичної педагогіки, або педагогіки підтримки інтерактивні методи навчання стають не просто елементами методик, не просто засобами навчання, а основою методик і технологій.

Ще однією важливою особливістю є те, що інтерактивні методи навчання відносяться до активних методів навчання, тобто до:

  • методів, при яких діяльність того, кого навчають, носить продуктивний, творчий, пошуковий характер;
  • методів, що стимулюють пізнавальну діяльність учнів і будуються на діалогах, що припускають вільний обмін думки про шляхи рішення тієї чи іншої проблеми.

Незалежні дослідження, проведені різними вченими, показали, що оволодіння матеріалом і рівні його засвоєння зростають майже у чотири рази при застосуванні інтерактивних методів навчання. Економія часу, необхідного для вивчення необхідного матеріалу, в середньому становить 30%, а набуті знання зберігаються у пам’яті значно довше завдяки залученню всіх органів чуття й активних дій учнів у процесі навчання [1, с.103-108].

Навчання у співпраці – це колективна навчальна діяльність школярів у малих групах (2-5 осіб). Ефективність навчання із застосуванням цих методів співпраці значно зростає. Досвід показує, що середній рівень засвоєння матеріалу в залежності від використовуваних методів буває, переважно, таким:

  • лекція (те, що чуємо) – 5%;
  • самостійне читання – 10%;
  • аудіовізуальний метод – 20%;
  • демонстрування – 30%;
  • групові дискусії – 50%;
  • активне навчання – 70%;
  • застосування засвоєного шляхом навчання інших – 90%.

Навчання у співпраці розглядається у світовій педагогіці як найуспішніша альтернатива традиційним методам. Воно є особистісно зорієнтованим, дає високий ефект не тільки в опануванні знаннями, вміннями і навичками, а й у соціалізації, формуванні комунікативних умінь.

Основними варіантами навчання у співпраці є:

  • навчання у команді – (Student Feam Learning, STL) – це варіант навчання у співпраці, розроблений в Університеті Джона Хопкінса (США) – передбачає самостійну роботу кожного члена групи у роботі постійній взаємодії з іншими учасниками групи у роботі над темою (проблемою, запитанням), що вивчається; успіх команди залежить від успіху кожного;
  • кооперативне навчання – варіант, розроблений у 1978 році проф. Еліотом Аронсоном і названий Jigsaw (“пилка”) – передбачає групову роботу (4-6 чол.) над матеріалом, розбитим на фрагменти (логічні або смислові блоки); при цьому кожен учасник групи детально розробляє свою частину матеріалу, стає “експертом” у своєму питанні. Обговорення здобутого матеріалу відбувається під час “зустрічі експертів” (коли студенти, які готували одне і теж питання в різних групах, обмінюються своїми здобутками); далі “експерти” повертаються у свої групи і навчають тому новому, про що дізнались самі, інших членів своєї групи; ті, в свою чергу, доповідають про свою частину завдання (як зубці однієї пилки); на заключному етапі вчитель може попросити будь-якого учня дати відповідь на певне питання теми (цей варіант особливо ефективний при організації самостійної роботи учнів);

За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко і ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.

Отже, інтерактивні технології передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожен член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля, зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи.

  • “навчаємося разом” – варіант навчання у співпраці, розроблений в університеті штату Міннесота в 1987 р. (Девід Джонсон, Роджер Джонс), передбачає поділ студентів (учнів) на різнорідні групи за рівнем навчальних можливостей по 3-5 осіб; при цьому кожна група отримує завдання, яке є складовою частиною, працюють усі студенти академічної групи; всередині мікрогрупи завдання також диференціюються. Отже, загальний результат залежить від індивідуального вкладу кожного у спільну роботу;
  • дослідницька робота в групах – варіант, запропонований Шломо Шараном (Університет Телль-Авіва, 1976), що передбачає подібний до попередніх поділ студентів (учнів) під час виконання дослідницьких завдань.

Аналіз конкретних ситуацій   або кейс-метод – це обговорення реальної педагогічної, управлінської чи іншої проблеми або ситуації, що потребує оптимального розв’язання.

Конкретна ситуація – це подія, яка містить у собі суперечність (конфлікт) або вступає у протиріччя з довкіллям. Як правило, це небажане порушення або відхилення в соціальних, економічних, організаційних, виробничих і технологічних процесах. Така ситуація характеризується зміною режимів, кінцевих результатів, зниження ефективності, підвищенням затрат, збільшенням напруженості в соціальних або технічних системах. Найхарактерніша риса ситуації – невизначеність її появи.

Кейс-методом найдоцільніше аналізувати стандартні ситуації, шукаючи нестандартні шляхи їх розв’язання.

Існує три основних типи ситуацій, з якими людина зустрічається у процесі суспільної або виробничої діяльності:

  • стандартна ситуація – певною мірою типова, часто повторюється в одних і тих самих умовах, має одні й ті ж причини (запізнення, невчасне чи неякісне виконання завдань тощо);
  • критична ситуація – нетипова для даної людини чи колективу, як правило, не очікувана, застає зненацька, порушує плани, розрахунки, норми, може нанести моральну і матеріальну шкоду, вимагає негайного й радикального втручання, перегляду критеріїв, положень, нормативів (відома від виконання завдань, поломка обладнання, порушення угоди партнерами тощо);
  • екстремальна ситуація (надзвичайна подія) – унікальна, немає аналогів, приводить до негативних змін, руйнування об’єктів, процесів, поглядів, стосунків (аварія, пожежа, повінь, землетрус тощо).

Медіація. Це процедура вирішення конфлікту. Вона здійснюється нейтральною третьою стороною (медіатором), що допомагає двом сторонам урегулювати їх конфлікт.

Алгоритми застосування методу:

1.Розподілити групу за номерами 1, 2, 3.

  1. Утворюють коло, в якому 1, 3 – сторони, що сперечаються, 2 – посередник (медіатор).
  2. Кожна особа розповідає, що відбулося (переривати розповідь не дозволяється).
  3. Медіатор намагається зрозуміти кожну сторону, вислуховуючи їхню версію, узагальнюючи думку кожної особи, ставлячи запитання.

Медіатор може дозволити ставити запитання одне одному, а потім узагальнити їх точку зору.

  1. Медіатор може скласти список варіантів альтернативних рішень, а потім попросити кожну сторону, що сперечається, висловити свої думки щодо кожного з можливих рішень.
  2. Згода може бути оформлена письмово.

Мозкова атака – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.

У загальному вигляді процедура “мозкової атаки” має такі етапи:

  • підготовчий – формулюється проблема, яку потрібно розв’язати; визначаються умови колективної роботи, з’ясовуються правила пошуку рішення і поведінки в процесі “мозкової атаки”; формуються кілька груп “генераторів ідей” (по 3-5 осіб) і група експертів; даються інструкції групам “генераторів ідей” – висловлювати будь-які ідеї, не критикувати ін.; встановлюється чітко лімітований регламент “атаки” (час – 10 хвилин);
  • розминка – практикування у швидкому пошуку відповідей на запитання з метою допомоги студентам сформувати внутрішньо групову сумісність, максимально звільнитися від впливу психологічних бар’єрів: незручності, замкнутості, скутості тощо (час – 10-15 хвилин);
  • основний – “мозкова атака” – розв’язання проблеми розпочинається за сигналом ведучого; до кожної мікрогрупи прикріплюється “експерт”, завдання якого – записувати ідеї, висловлені “генераторами”, не критикуючи їх, не втручаючись у процес генерування (час – 10-15 хвилин);
  • оцінювальний – на основі вибраних ними критеріїв “експерти” відбирають найкращі ідеї (час – 10 хвилин) ;
  • заключний – обговорення роботи, обгрунтування і представлення найкращих ідей, рекомендації їх до практичного втілення.

Метод інциденту застосовується для вироблення спільного рішення в несприятливих умовах (дефіцит часу, аварійна обстановка). Інцидент – це переважно критична або екстремальна ситуація, коли рішення потрібно приймати швидко і виважено. Цей метод спрямований на подолання інертності мислення і вироблення вміння приймати відповідальне рішення в напруженому, стресовому стані, тренування реакції студентів у виняткових обставинах.

Так, наприклад, технологію “Метод ПРЕС” можна запропонувати до будь-якої проблеми за умови дотримання чотирьох етапів:

  • висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починаючи зі слів: я вважаю, що …);
  • поясніть причину виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (починаючи зі слів: оскільки…);
  • наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, а також факти, що демонструють ваші докази (… наприклад...);
  • узагальніть свою думку (зробіть висновки, починаючи зі слів: отже, таким чином…).

Коли учні засвоять етапи методу ПРЕС, його можна використовувати на всіх уроках, оскільки це привчає учня до логічного висловлювання своєї думки.

Інтерактивні технології відіграють важливу роль у сучасній освіті. Їх перевага в тому, що учні засвоюють всі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінка), в класах збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію в засвоєнні знань, зростає їхній інтерес в отриманні знань. Значно підвищується особистісна роль учителя – він виступає як лідер, організатор. Т.Вольфовська [6], Н.Лахник [14] зазначають, що проектування і проведення уроку за інтерактивними технологіями потребують, перш за все, компетентності в цих технологіях учителя, його вміння переглянути і перебудувати свою роботу з учнями.

Отже, інтерактивні технології допомагають:

  • краще пізнати самого себе;
  • знайти і зміцнити нові шляхи і засоби для взаємної підтримки учнів у груповій взаємодії (підтримка словом і невербальні форми спілкування, пропозиції, ситуації, в яких учні не бояться виявляти себе, мають можливість бути таким, як хочеться самому учневі;
  • розвивати такі здібності, які одночасно вчать ролі лідера і ролі рядового учасника в ситуації групового рішення;
  • розвивати здібність до відкритої взаємодії із світом, зберігаючи при цьому індивідуальність.

Література

  1. Архипова С.П. Діалогові технології навчання як засіб підготовки до неперервної освіти // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. / Ред. кол.: В.О.Зайчук т. ін. – К.: НМЦ ВО, 2002. – Вип. 38. – С. 103–108.
  2. Баханов К. Інтерактивне навчання // Історія в школах України. – 1998.
  3. Васьков Ю.В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний аспект). – Харків: Скорпіон, 2000. – 120 с.
  4. Використання інтерактивних методів та мультимедійних засобів у підготовці педагога: Збірник наукових праць. – Кам’янець-Подільський: Абетка –НОВА, 2003.– 208 с.
  5. Використання інтерактивних форм навчання: Рекомендації викладачам, керівникам методичних об’єднань // Завуч. – 2002. – № 35. – С.11-16 (наша вкладка).
  6. Вольфовська Т.О. Становлення інтерактивних умінь як психологічна проблема інтеграції особистості в громадське життя // Педагогіка і психологія. –2002. – №4. – С. 64–74.
  7. Вукіна Н. Алгоритми інтерактивних методів здійснення мотивації на уроках громадянської освіти // Імідж сучасного педагога. – 2001. –№ №7-8. –С.43-45.
  8. Дебати: Навчальний посібник. – Київ, 2000. – 80 с.
  9. Єльникова О. Інтерактивні методи навчання, їх місце у класифікації педагогічних інновацій // Імідж сучасного педагога. – 2001. – № 3-4. – С.73-75.
  10. Ильенков Э.В. Диалектическая логика. – М.: Политиздат, 1984.
  11. Інтерактивні методи навчання // Імідж сучасного педагога. – 2001. – № №7-8. – С.50-58.
  12. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод. посіб. Авт.-уклад.: О.Пометун, Л.Пироженко. –К.: А.П.Н., 2002. – 136 с.
  13. Крамаренко С.Г. Інтерактивні техніки навчання як засіб розвитку творчого потенціалу учнів // Відкритий урок. – 2002.– № 5-6.– С. 7-10.
  14. Лахник Н. Развитие интерактивных навыков общения детей старшего дошкольного возраста посредством обучения анлийскому языку // Імідж сучасного педагога. – 2003. – № 2. – 44-46.
  15. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. – 2-е вид., випр. і доп. – Харків: ОВС, 2002. – 400 с.
  16. Мартинець А.М. Нові педагогічні технології: інтерактивне навчання // Відкритий урок. – 2003.– №№7-8.– С. 28-31.
  17. Навчання в дії: Як організувати підготовку вчителів до застосування інтерактивних технологій навчання: Методичний посібник / А.Панченков, О.Пометун, Т.Ремех. – К.: А.П.Н. – 72 с.
  18. Педагогічна газета. – 2003. – №1. – С.2.
  19. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання // Відкритий урок. – 2003. – №3-4.– С. 19-31.
  20. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К.: А.С.К., 2004. – 192 с.
  21. Пометун О. Як оцінити діяльність учнів на інтерактивному уроці // Доба: науково-методичний часопис з громадянської освіти. – 2002.– №2.– С. 2-6.
  22. Поясок Т. Особливості навчальних завдань при інтерактивному навчанні // Імідж сучасного педагога. – 2005. – № №1-2. – С.63-65.
  23. Професійна освіта: Словник / Уклад. С.У.Гончаренко т. ін.; За ред. Н.Г. Ничкало. – К.: Вища шк., 2000. – 380 с.
  24. Стрибна О.В., Соценко А.О. Інтерактивні методи навчання в практиці роботи початкової школи. – Харків: Основа, 2005. – С.4-51.
Завантажити: Сучасний урок: застосування інтерактивних методів навчання + Сертифікат (Розмір: 376.6 KB, Завантажень: 323)
Back to top button