Батькам

Синдром хронічної неуспішності

 Синдром хронічної неуспішності
Синдром хронічної неуспішності
Погане навчання в школі досить часто пояснюється не тільки простою лінню і нездатністю вчителя правильно подати предмет. Нерідко проблема криється в більш серйозному. Психологи відзначають досить широке поширення такого явища, як синдром хронічної неуспішності, який може скластися в дошкільному або в молодшому шкільному віці. Даний синдром характеризується розбіжністю очікувань дорослих і досягнень дитини. Ризик виникнення такого явища з’являється у випадку, коли з дитиною починають систематично займатися і результат категорично не влаштовує педагога або батьків.

Найчастіше в молодшому, середньому дошкільному віці батьки рідко виявляють підвищений інтерес до успішності дитини у вирішенні завдань і виконанні різних вправ. Ставлення до дитини, оцінка його в плані «хороший» чи «поганий» визначається іншими критеріями – його поведінкою вдома у побутових ситуаціях і з іншими дітьми, рівнем слухняності і т.д.

Під час підготовки малюка до шкільного навчання або трохи пізніше, в першому класі, ставлення батьків до невдач і успіхів дитини різко змінюється. Тепер мірилом його «розвитку» стають успіхи – те, наскільки добре він навчається, наскільки кмітливий і якими знаннями володіє, як легко вирішує задачі та виконує завдання. До невдач і труднощів, які неминучі в шкільному навчанні, батьки намагаються ставитися різко негативно, таким чином, мотивуючи дитину на гарне навчання. Але дитина сприймає це як своєрідний сигнал про те, що любити його будуть тільки в разі успішного навчання. Далеко не всі діти можуть самостійно впоратися з таким вантажем і виправдати батьківські очікування.

Аналогічний ефект з’являється, якщо очікування батьків, які сильно стурбовані досягненнями дитини з самого його дитинства, сильно завищені. Якщо малюка починають вчити писати і читати з трьох років, а він не проявляє успіхів, батьки стають незадоволені відсутністю ознак вундеркінда і тягар такої відповідальності лягає на дитину. А зрозуміти, що він і не повинен все вміти в три роки, малюк не здатний. Тому йому просто доводиться задовольнятися підсвідомим усвідомленням того, що його не люблять через відсутність успіхів у навчанні та що домогтися любові він може виключно хорошим навчанням. Це провокує зворотний ефект і дитина, через острах зробити щось не так, взагалі нічого не робить, стаючи хронічно неуспішною.

Для хронічної неуспішності характерні такі прояви реакції соціального оточення, як постійна негативна оцінка дій і вмінь, велика кількість зауважень, вічне невдоволення педагога і батьків. У результаті таких дій в дитині з’являється і постійно підтримується тривога. Пропадає впевненість у собі, істотно знижується самооцінка. Найчастіше позиція молодшого школяра з синдромом хронічної неуспішності щодо себе – представлення себе як безнадійно поганого учня.

Слідство високого рівня тривоги – непродуктивна витрата часу на абсолютно не суттєві деталі, постійна боязнь зробити щось не так, відсутність концентрації і т.д. У такому випадку батькам бажано звернутися до психолога для спільного з дитиною проходження терапії – вчитися ставитися до успіхів і невдач по-іншому доведеться всім членам родини.

Back to top button