Лист Міністерства освіти і науки України від 03. 07. 2018 р. № 1/9-415 “Щодо вивчення у закладах загальної середньої освіти навчальних предметів у 2018/2019 навчальному році”

Сварка Ахілла з Агамемноном (Викладено за поемою Гомера «Іліада»)

Гнів Ахілла Джованні Баттіста, Tьєполо, 1757 Віченца (Італія).

Гнів Ахілла
Джованні Баттіста, Tьєполо, 1757
Віченца (Італія).

Уже дев’ять років тримали в облозі греки Трою. Настав десятий рік великої боротьби. На початку цього року прибув до табору греків жрець стріловержця Аполлона Хріс. Він благав усіх греків, і насамперед їх вождів, повернути йому за багатий викуп дочку Хрісеїду. Вислухавши Хріса, всі погодилися взяти за Хрісеїду багатий викуп і віддати її батькові. Але розгнівався могутній цар Агамемнон і сказав Хрісові:
– Старий, іди геть і ніколи не смій на очі показуватись тут біля наших кораблів, бо не врятує тебе й те, що ти жрець бога Аполлона. Не поверну я тобі Хрісеїду. Ні, весь вік вона томитиметься в неволі. Остерігайся прогнівити мене, якщо хочеш неушкодженим вернутися додому.

Злякавшись, покинув Хріс грецький табір і пішов засмучений на берег моря. Там, простерши до неба руки, так почав благати він великого сина Латони, бога Аполлона:

– О, срібнолукий боже! Вислухай мене, твого вірного служителя! Помстись твоїми стрілами грекам за мою скорботу і образу!

Почув Аполлон скаргу свого жерця Хріса. Швидко полинув він зі світлого Олімпу з луком і сагайдаком за плечима. Грізно гриміли в сагайдаку золоті стріли. Мчав Аполлон до грецького табору, палаючи гнівом; темніше від ночі було обличчя його. Примчавши до табору ахейців, він вийняв із сагайдака стрілу і послав її в табір. Грізно задзвеніла тятива Аполлонового лука. За першою стрілою послав Аполлон другу, третю, – градом посипалися стріли в табір греків, несучи з собою смерть. Страшний мор уразив греків. Безліч греків гинуло. Всюди палали похоронні вогнища. Здавалося, настав для греків час загибелі.

Дев’ять днів лютував уже мор. На десятий день, за порадою, що її дала Гера, скликав великий герой Ахілл на народні збори всіх греків, щоб вирішити, що їм діяти, як їм умилостивити богів. Коли зібралися всі воїни, першим звернувся з промовою до Агамемнона Ахілл.

– Доведеться плисти нам назад на батьківщину, Атреїв сину, – сказав Ахілл, – ти бачиш, що гинуть воїни і в боях, і від мору. Але, може, ми перш запитаємо провісників: вони скажуть нам, чим прогнівили ми срібнолукого Аполлона, за що послав він згубний мор на наше військо.

Тільки це сказав Ахілл, як підвівся провісник Калхас, який уже не раз відкривав грекам волю богів. Він сказав, що готовий відкрити, чим прогнівано далекоразящого бога, але відкриє він це лише в тому разі, якщо Ахілл захистить його від гніву царя Агамемнона. Ахілл обіцяв свій захист Калхасові і заприсягся в цьому Аполлоном. Тоді тільки сказав Калхас:

– Гнівається великий син Латони за те, що збезчестив цар Агамемнон жерця його Хріса, прогнавши його з табору, не прийнявши від нього багатого викупу за дочку. Умилостивити можемо ми бога тільки тим, що повернемо батькові чорнооку Хрісеїду і принесемо в жертву богу сто телят.

Почувши, що сказав Калхас, запалав страшенним гнівом на нього й Ахілла Агамемнон, проте, бачачи, що йому доведеться вернути Хрісеїду батькові, він, нарешті, погодився, але зажадав собі нагороди за її повернення. Докорив за користолюбство Агамемнону Ахілл. Це ще дужче розсердило Агамемнона. Він почав погрожувати, що своєю владою візьме собі нагороду за Хрісеїду з того, що припало на долю Ахіллові, або Аяксу, або Одіссеєві.

– Безсоромний, підступний користолюбцю! – скрикнув Ахілл, – ти погрожуєш нам, що віднімеш у нас наші нагороди, хоч ніхто з нас ніколи не мав рівної з тобою частки в нагородах. Але ми ж прийшли битись не за свою справу; ми прийшли сюди ради допомоги Менелаєві й тобі. Ти хочеш відняти в мене частину тієї здобичі, яка припала мені за великі подвиги, мною здійснені. Так краще ж повернутися мені назад у рідну Фтію, не хочу я збільшувати твою здобич і скарби.

– Що ж, тікай у Фтію! – крикнув у відповідь Ахіллові Агамемнон, – більш від усіх царів ненавиджу я тебе! Ти один затіваєш чвари. Не страшний мені твій гнів. Ось що скажу я тобі! Хрісеїду я поверну батькові, коли таке бажання бога Аполлона, але за це відніму я в тебе полонянку Брісеїду. Ти дізнаєшся, наскільки більше в мене влади! Нехай кожний побоюється вважати себе рівним владою мені!

Страшний гнів опанував Ахілла, коли він почув цю погрозу Агамемнона. Схопився за свій меч син Фетіди; він уже витяг його наполовину з піхов і ладен був кинутися на Агамемнона. Раптом відчув Ахілл легкий дотик до волосся. Оглянувся він і з жахом відсахнувся. Перед ним, незрима для інших, стояла велика дочка громовержця Афіна-Паллада. Гера послала Афіну. Зевсова дружина не хотіла загибелі ні того, ні другого з героїв, обидва вони – і Ахілл, і Агамемнон – були їй однаково дорогі. З трепетом запитав Ахілл богиню Афіну:

– О, дочко громовержця Зевса, навіщо спустилася ти з високого Олімпу? Невже прийшла сюди, щоб бачити, як шаленіє Агамемнон? О, скоро згубить він себе своєю гордістю!

– Ні, могутній Ахілле, – відповіла ясноока Паллада, – не для того прийшла я. Прийшла приборкати твій гнів, якщо тільки ти коришся волі богів-олімпійців. Не оголяй меча, вдовольнися самими словами, ними бичуй Агамемнона. Вір мені: скоро тут, на цьому ж місці, заплатять тобі за кривду дарами, які будуть у багато разів багатші. Змирись і скорися волі безсмертних богів.

Скорився волі богів Ахілл; він вклав свій меч у піхви, і Афіна знову полинула на світлий Олімп у сонм богів.

Багато гнівних слів сказав ще Ахілл Агамемнонові, називаючи його пожирачем народу, п’яницею, боягузом, собакою. Кинув свій скіпетр на землю Ахілл і поклявся ним, що настане час, коли потрібна буде його допомога проти троянців, але марно благатиме про неї Агамемнон, коли так тяжко образив він його. Даремно мудрий цар Пілосу, старець Нестор, намагався примирити ворогуючих. Не послухався Агамемнон Нестора, не примирився і Ахілл. Гнівний пішов великий син Пелея зі своїм другом Патроклом і хоробрими мирмидонянами до своїх шатер. Лютувала шалено в його грудях злоба проти Агамемнона, що образив його.
Тим часом цар Агамемнон звелів спустити швидкохідний корабель на море, віднести на нього жертви богу Аполлонові і відвести прекрасну дочку жерця Хріса. Корабель цей мав плисти під проводом хитромудрого Одіссея у Фіви, місто Естіона, а греки в таборі, з веління Агамемнона, мали принести багаті жертви Аполлонові, щоб умилостивити його.

Швидко нісся посланий Агамемноном корабель по хвилях безмежного моря. Нарешті увійшов корабель у гавань Фів. Спустили паруси греки і причалили до пристані. Зійшов з корабля на чолі загону Одіссей на берег, відвів прекрасну Хрісеїду до батька і звернувся до нього з таким привітанням:

– О, служителю Аполлона! Я прибув сюди з волі Агамемнона, щоб повернути тобі дочку. Привезли ми і сто биків, щоб умилостивити цими жертвами великого бога Аполлона, який послав тяжке лихо на греків.
Зрадів старий Хріс поверненню дочки і ніжно обняв її. Негайно почали приносити жертви Аполлонові. Благав Хріс бога-стріловержця:

– О, срібнолукий боже, вислухай мене! Зважав ти і раніш на мої благання. Зглянься на мене й тепер! Відверни велику біду від греків, припини згубний мор!

Почув благання Хріса бог Аполлон і припинив мор у грецькому таборі. Коли ж були принесені Хрісом жертви Аполлонові, влаштований був розкішний бенкет. Весело бенкетували греки у Фівах. Юнаки розносили вино, наливаючи ним по вінця чари бенкетуючих. Голосно лунали величні звуки гімна на честь Аполлона, що його співали грецькі юнаки. До заходу сонця тривав бенкет, а вранці, освіжені сном, Одіссей і його загін вирушили назад до просторого табору. Аполлон послав їм попутний вітер. Немов чайка, мчав корабель по морських хвилях. Швидко доплив корабель до табору. Витягнули його на берег плавці і розійшлись по своїх шатрах.

Поки плавав Одіссей у Фіви, Агамемнон здійснив і те, чим погрожував Ахіллові. Прикликав він оповісників Тальфібія і Еврібата і послав їх по Брісеїду. Неохоче йшли посланці Агамемнона до шатра Ахілла. Коли вони прийшли до нього, він сидів у глибокому роздумі біля шатра. Підійшли посли до могутнього героя, але, зніяковівши, не могли вимовити й слова. Тоді сказав їм син Пелея:

– Привіт вам, оповісники! Я знаю, що ви ні в чім не винні, винен тільки сам Агамемнон. Ви прийшли по Брісеїду. Друже мій, Патрокле, видай їм Брісеїду. Але хай будуть вони самі свідками, що настане час, коли буду я потрібен, щоб врятувати від загибелі греків. Не зможе тоді Агамемнон, що втратив уже розум, врятувати греків!

Проливаючи гіркі сльози, покинув Ахілл друзів своїх, пішов на відлюдний берег, простер до моря руки й голосно прикликав матір свою, богиню Фетіду:

– Мамо, якщо вже народила ти мене приреченим на короткий вік, навіщо ж тоді позбавляє мене слави громовержець Зевс! Ні, не дав він мені слави! Цар Агамемнон мене збезчестив, віднявши в мене нагороду за мої подвиги. О, моя мамо, почуй же мене!

Почула богиня Фетіда поклик Ахілла. Покинула вона морську глибінь і чудовий палац бога Нерея. Швидко, немов та легка хмарка, виплила вона з морських, пінистих хвиль. Вийшла Фетіда на берег і, сівши коло ніжно любимого сина, обняла його.

– Чого ти ридаєш так гірко, сину мій? – спитала вона. – Повідай мені твоє горе.

Розповів матері Ахілл, як тяжко образив його Агамемнон. Почав він благати матір полинути на світлий Олімп і там благати Зевса, щоб покарав він Агамемнона. Нехай допоможе Зевс троянцям, хай проженуть вони греків аж до кораблів. Нехай усвідомить Агамемнон, як нерозумно вчинив він, образивши найхоробрішого з греків. Ахілл запевняв матір, що не відмовить їй у просьбі Зевс. Адже їй треба тільки нагадати Зевсові, як допомогла вона йому одного разу, коли боги Олімпу замислили скинути Зевса, скувавши його. Тоді покликала Фетіда на допомогу Зевсові сторукого велетня Бріарея; побачивши його, збентежились усі боги і не насмілилися підняти руки на Зевса. Хай нагадає про це Фетіда великому Зевсові-громовержцю, і він не відмовить їй в її просьбі. Так благав Ахілл матір свою Фетіду.

– О, мій улюблений сину! – вигукнула, гірко плачучи, Фетіда, – навіщо тільки народила я тебе на такі нещастя! Так, недовгий буде твій вік, близький уже кінець твій. І ось тепер ти і недовговічний, і нещасніший від усіх! О ні, не тужи так! Я злину на світлий Олімп, там благатиму я громовержця Зевса допомогти мені. А ти залишайся в своєму шатрі і не бери більше участі в битвах. Зараз покинув Зевс Олімп, він з усіма безсмертними рушив на бенкет до ефіопів. Та коли через дванадцять днів повернеться Зевс, тоді я припаду до його ніг і, сподіваюсь, ублагаю його!

Покинула Фетіда сумного сина, і він пішов до шатер своїх хоробрих мирмидонян. З цього дня не брав участі Ахілл ні в зборах вождів, ні в боях. Смутний сидів він у своєму шатрі, хоч і прагнув військової слави.

Минуло одинадцять днів. Дванадцятого дня рано-вранці разом із сивим туманом полинула богиня Фетіда з глибини моря на світлий Олімп. Там упала вона до ніг Зевса, обняла його коліна і з благанням простерла до нього руки, торкнувшись його бороди.

– О, батьку наш! – благала Фетіда, – молю тебе, допоможи ти мені помститись за сина! Вваж мою просьбу, якщо коли-небудь зробила я тобі послугу. Посилай доти перемогу троянцям, поки не стануть греки благати мого сина допомогти їм, поки вони не віддадуть йому великої пошани.

Довго не відповідав хмарогонець Зевс Фетіді. Але невідступно благала його Фетіда. Нарешті, глибоко зітхнувши, сказав громовержець:

– Знай, Фетідо! Проханням своїм викликаєш ти гнів Гери, гніватись буде вона на мене. Уже й так завжди докоряє вона мені за те, що допомагаю я троянцям у боях. Але ти залиши тепер високий Олімп так, щоб тебе не побачила Гера. Я обіцяю задовольнити твоє прохання. Ось тобі знак, що я виконаю обіцянку.
Сказавши це, Зевс грізно насупив брови, волосся на голові його піднялось, і весь Олімп здригнувся. Заспокоїлась Фетіда. Швидко помчала вона з високого Олімпу і впірнула у безодню моря.

А Зевс пішов на бенкет, на який зібралися боги. Усі вони повставали назустріч Зевсові, жоден не насмілився вітати його сидячи. Коли цар богів і людей сів на своєму золотому троні, звернулась до нього Гера. Вона бачила, що Фетіда приходила до Зевса.

– Скажи мені, підступний, – сказала Зевсові Гера, – з ким із безсмертних мав ти таємну раду? Завжди ховаєш ти від мене твої помисли й думи.

– Геро, – відповів їй Зевс, – ти й гадки не май, що знатимеш колись усе, про що я думаю. Що можна знати, те ти знатимеш раніш від усіх богів, але всіх таємниць моїх не пробуй пізнати і не питай про них.

– О, хмарогонцю, – відповіла Гера, – ти знаєш, що ніколи не намагалася я дізнатись про твої таємниці. Ти завжди вирішуєш усе без мене. Але я боюсь, що сьогодні умовила тебе Фетіда помститись за сина її Ахілла й погубити безліч греків. Я знаю, що ти обіцяв виконати її просьбу.

Грізно поглянув Зевс на Геру, розгнівався він на жінку свою за те, що вічно стежить вона за всім, що він робить. Гнівно звелів Зевс їй сидіти мовчки і коритись йому, якщо не хоче вона, щоб він покарав її. Злякалась Гера Зевсового гніву. Мовчки сиділа вона на своєму золотому троні. Налякані були і боги сваркою Зевса з Герою. Встав тоді кривоногий бог Гефест; він докоряв богам за те, що вони починають сварки через смертних.

– Адже якщо ми сваритимемось через смертних, то ніколи не буде веселощів на бенкетах богів, – так говорив бог Гефест і благав матір свою Геру скоритись силі Зевса, бо грізний він у гніві і може повалити з тронів усіх богів-олімпійців.

Гефест нагадав Гері, як скинув на землю його самого Зевс за те, що поспішив він на допомогу матері, коли розгнівався на неї громовержець Зевс. Узяв келих Гефест і, наповнивши його нектаром, підніс Гері. Усміхнулась Гера. А Гефест, кульгаючи, почав черпати келихом нектар із чаші і розносити його богам. Засміялись усі боги, дивлячись, як кривий Гефест шкутильгає по бенкетному чертогу. Знову веселощі запанували на бенкеті богів, і безтурботно бенкетували вони до заходу сонця під звуки золотої кіфари Аполлона і під співи муз. Коли ж скінчився бенкет, розійшлись по своїх покоях боги, і весь Олімп поринув у спокійний сон.

Уже дев’ять років тримали в облозі греки Трою. Настав десятий рік великої боротьби. На початку цього року прибув до табору греків жрець стріловержця Аполлона Хріс. Він благав усіх греків, і насамперед їх вождів, повернути йому за багатий викуп дочку Хрісеїду. Вислухавши Хріса, всі погодилися взяти за Хрісеїду багатий викуп і віддати її батькові. Але розгнівався могутній цар Агамемнон і сказав Хрісові: – Старий, іди геть і ніколи не смій на очі показуватись тут біля наших кораблів, бо не врятує тебе й те, що ти жрець бога Аполлона. Не поверну я…

Оцінити

0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*