Перерва

Стамбульська конвенція: факти та міфи

20 червня Верховна Рада ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, відому як Стамбульська конвенція. Україна брала участь у розробці конвенції, проте її ратифікацію парламентом із 2011 року гальмували через стереотипні уявлення про поняття «гендер», а також категоричну позицію Всеукраїнської ради церков.

Ратифікація Стамбульської конвенції викликала бурхливі обговорення в соцмережах, а також багато дезінформації та маніпуляцій стосовно змісту документу та наслідків його ратифікації.

У цьому матеріалі ми зібрали основні міфи про Стамбульську конвенцію та обґрунтування, чому вони не відповідають реальності:

 Стамбульська конвенція інтегрує «гендерну ідеологію», що є нехарактерною для України, в правове поле.  

Основна мета Стамбульської конвенції – захист жінок від усіх форм насильства та ліквідація домашнього насильства. Конвенція визначає «гендер» як соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків. Як пояснює депутат ВРУ та правознавець Олександр Мережко, у тексті конвенції слово «гендер» не є замінником таких визначень як «жінка» і «чоловік». Стамбульська конвенція розглядає стать як біологічну характеристику, а гендер – як наявні соціальні норми та очікування стосовно жінок та чоловіків.

Поняття гендеру не є чимось новим для українського законодавства. Зокрема прийнятий у 2005 році закон  «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» дає визначення гендерної рівності, а слова «гендер» та «гендерна рівність» містяться в розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Ще до ратифікації Конвенції в Україні існував інститут Урядової уповноваженої з питань гендерної політики.

Стамбульська конвенція веде до руйнування традиційної української родини. 

Конвенція не містить визначення поняття «сім’я» і не встановлює якогось конкретного типу сімейних відносин. Також Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію з рядом застережень, зокрема:

– Україна не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов’язує її до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України, інших законів щодо інститутів шлюбу, сім’ї та усиновлення, а також таке, що втручається в право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань.

Стамбульська конвенція суперечить релігійним традиціям та релігії в Україні.  

Конвенція не регулює релігійні норми чи вірування. Однак стаття 42 конвенції підкреслює, що культуру, звичаї, релігію, традиції або «честь» не повинні розглядатися як виправдання будь-якого акту насильства.

Стамбульська конвенція вводить в українське законодавство одностатеві шлюби, поняття «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність». 

Стамбульська конвенція не містить вимог щодо сексуальної орієнтації та одностатевих шлюбів. Відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Отже, легалізація одностатевих шлюбів потребуватиме змін до Конституції України. Натомість терміни «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність»  уже є частиною українського законодавства, зокрема вони містяться в статті 2-1 «Рівність трудових прав громадян України» Кодексу законів про працю України, що забороняє дискримінацію при працевлаштуванні за ознаками «сексуальної орієнтації» та «гендерної ідентичності».

Стамбульська конвенція захищає лише жінок і надає їм привілеї. 

Жінки перебувають у центрі уваги Стамбульської конвенції, оскільки вона охоплює ті форми насильства, від яких страждають лише жінки (примусовий аборт, каліцтво жіночих геніталій), або ті, з якими жінки стикаються набагато частіше, ніж чоловіки (сексуальне насильство та зґвалтування, переслідування, сексуальні домагання, домашнє насильство, примусовий шлюб, примусова стерилізація). Утім, конвенція також містить положення щодо захисту дітей-свідків домашнього насильства. Також стаття 2 конвенції заохочує застосовувати норми конвенції до всіх жертв домашнього насильства.

Україна має достатню законодавчу базу для захисту прав жінок, тож ратифікація Стамбульської конвенції не потрібна.  

Україна дійсно має законодавство з протидії домашньому насильству, проте конвенція забезпечить покращення в багатьох сферах, охоплених вже чинними законами.
Серед цих покращень є такі:

  • Обов’язкова криміналізація переслідувань в інтернеті (сталкінгу).
  • Удосконалення процедури надання притулку потерпілим. Спеціальні притулки для жінок, постраждалих від домашнього насильства, мають фінансуватися за державний кошт.
  • Заборона процедури медіації (примирення) між кривдником та потерпілою.
  • Держава зобов’язана розслідувати справи про домашнє насильство навіть за відсутності заяви від постраждалої.
  • Країни, які ратифікували Конвенцію, співпрацюють під час збору доказів, обмінюються досвідом та можуть спільно розслідувати справи.
  • Можливість звітувати та отримувати рекомендації від групи експертів із питань дій у сфері насильства стосовно жінок і домашнього насильства. Правозахисні організації будуть мати можливість моніторити та подавати альтернативні звіти про виконання Україною вимог Конвенції.

Більш детально про нововведення, які пропонує Стамбульська конвенція, ви можете почитати в матеріалі аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем».

Матеріал розроблено IREX в рамках проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність»

Back to top button