Сорока Михайло Михайлович

Михайло Сорока, фото 1971 року

Михайло Сорока, фото 1971 року

Народився 27 березня 1911 року в с. Гнилиці Великі Збаразького району Тернопільської області. Навчання розпочинав у Тернопільській українській державній гімназії, а закінчив Українську реформовану реальну гімназію в Ржевцях біля Праги у Чехії. Після гімназії вступає на архітектурний факультет Празької політехніки, який закінчує 1936 р. Завзятий пластун, стає згодом членом ОУН. Після арешту 1934 року найактивніших членів ОУН провід на чолі з Євгеном Коновальцем посилає на рідні землі Михайла Сороку із завданням формувати нові когорти бійців. Уведений у склад Проводу він стає провідником Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях.

9 січня 1937 року його арештовують і ув’язнюють у Станіславській і Гродненській тюрмах, а згодом у концтаборі в Березі-Картузькій. 1939 року після падіння Польщі виходить на волю і в листопаді одружується з Катериною Зарицькою.

У грудні 1939 року став членом спортивного товариства «Спартак». У січні 1940 року вступив на перший курс математичного факультету Львівського політехнічного інституту, паралельно працював «бібліотекарем і рисівником при бібліотеці фізико-математичного факультету Львівського університету», а з березня того ж року почав навчатися на мистецьких курсах. 1940 року М.Сорока став членом Крайового Проводу ОУН.

22 березня 1940 року щасливих чотири місяці подружнього життя М.Сороки і К. Зарицької знову обриває арешт і тюрма, але цього разу здійснені новими окупантами Західної України — більшовиками. Більше в житті вони не зустрінуться.

Всіх, хто був поляками репресований чи тільки взятий під нагляд польською поліцією, більшовики вважали небезпечними і ненадійними для СРСР. Таких чекісти «викликали на розмову», а тоді заарештовували і підбирали статті радянського кримінального кодексу, за якими звинувачували і судили. З польських архівів довідались про судимість Катерини Зарицької і прийшли її заарештувати. Михайло Сорока заступився за дружину і його теж заарештували, а коли перевірили його за польськими архівами, то причиною арешту М.Сороки стало те, що «был одним из активных деятелей ОУН». Це ж звинувачення стосувалося і К.Зарицької. М.Сороку відправили у 2-гу Львівську тюрму, а К.Зарицьку — в тюрму «Бригідки». Згодом, так і не дізнавшись, що він був членом Крайової Екзекутиви ОУН, М.Сороку засудили на 8 років концтаборів і відправили етапом у Владивосток, а потім у Воркуту.

М. Сороку засуджують на 8 років як «соціально небезпечний елемент» і засилають у Воркуту. У пересильній Замарстинівській тюрмі довідується, що в іншій Львівській тюрмі — «Бригідках», де була ув’язнена Катерина Зарицька, народився син Богдан (нині — відомий художник-графік).

На Воркуті знання М.Сороки використовують для роботи в геологічних розвідках. Маючи змогу пересуватися, він утворює підпільну організацію «ОУН-Північ». Одним із головних завдань її було моральне та фізичне збереження українців у таборах та поселеннях.

Навесні 1949 року М.Сорока повертається до Львова, але вже в червні був схоплений органами НКВД просто на вулиці і засуджений «особым совещанием г. Москвы» на поселення в Красноярський край за зв’язок з ОУН. Там 1952 року його знову арештують і звинувачують у зраді Батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечуваного жорстокого слідства (деякі в’язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато обрехало себе, не витримав знущань), М.Сороку засуджують до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі.

1954 року — Сорока брав участь у Кенгірському повстанні політв’язнів, написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану». Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в’язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв’язнів радянських концтаборів. Помер Михайло Сорока у Мордовії на 34 році ув’язнення. 21 вересня 1992 року його прах було перепоховано з Мордовії в Україну на Личаківському цвинтарі у Львові, на полі № 67.

З 60-ти прожитих літ був ув’язнений — 34 роки.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*