день вчителя сценарій смішний, жартівливий сценарій до дня вчителя, сценарій до дня вчителя для старшокласників, оригінальний сценарій до дня вчителя, сценарій до дня вчителя 2018

Сертифікація вчителів складатиметься з двох етапів,-Гриневич

Лілія Гриневич обіймає посаду міністра освіти і науки вже понад два роки й, очевидно, запам’ятається українцям саме як людина, що впровадила зміни в початковій школі. За весь цей період вона майже не давала публічних обіцянок щодо науки, дошкільної та позашкільної освіти – абсолютна більшість обіцянок Гриневич стосуються школи. На сьогодні, згідно з моніторингом виконання обіцянок, вона є однією з трьох міністрів уряду, чиї наміри втілюються в життя найчастіше, безвідносно до того, чи всім вони подобаються. Напередодні нового навчального року ми вирішили поговорити з міністром переважно про школу: нові правила вступу, оцінювання вчителів і шкіл, друк підручників і відмову від бюрократії в навчальних закладах.

«МИ ВИМАГАЄМО ЧЕСНОСТІ ВІД ОСВІТЯН, ВІД ЧИНОВНИКІВ, ВІД УСІХ. БУДЬ ЛАСКА. АЛЕ БАТЬКИ ТАКОЖ МАЮТЬ БУТИ ЧЕСНИМИ»

Напередодні першого вересня почнімо зі вступу до першого класу. Цього року в МОН пишалися новою процедурою жеребкування для вступу до початкової школи. Однак, наскільки я розумію, через деякі нарікання вирішили наступного року впровадити електронні черги замість жеребкування.

Ми пишалися не жеребкуванням. Перш за все ми пишалися тим, що ми дали можливість кожній дитині мати гарантоване місце навчання якнайближче до місця проживання.

Проблема, яка до сьогодні була, полягала в тому, що батьки, які мешкають поряд зі школою, бачать цю школу в себе мало не на подвір’ї, не можуть влаштувати туди дитину. В них немає коштів на хабар, вони не мають права дзвінка до директора. Для того, щоб бути впевненими в результаті конкурсу, щоб їм розповіли, які завдання будуть на конкурсі, посприяли, щоб їхня дитина вступила. От у цьому була дуже серйозна несправедливість.

І, до речі, в нас був зроблений великий звіт під головуванням директора Департаменту освіти і навичок ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку – ред.) Андреаса Шляйхера щодо корупційних ризиків в українській освіті. Цей пункт – вступ до першого класу на основі конкурсу – був вказаний як дуже серйозний корупційний чинник у системі освіти України.

Звичайно, це складна зміна, тому що є незадоволені: особливо високопосадовці й ті, хто мали право дзвінка або гроші для того, щоб влаштувати дитину до бажаної школи. Але потрібно розуміти, що є частина інших людей, які цим задоволені.

Проблема жеребкування на вільні місця актуальна не для всієї України. Вона є у великих містах і в тих мікрорайонах, як правило великої забудови, де немає місць. І це проблема соціальної інфраструктури, коли будують житлові будинки, але не будують школи й садочки.

Що для нас важливо? Ми зараз націлюємо всі органи місцевої влади, там де є така проблема, щоб вони, поряд з електронною чергою у дитячі садочки, яку впровадили вже майже всі великі міста, зробили також електронну чергу до першого класу на вільні місця зі вбудованою системою автоматизованого відбору.

Це не може бути уніфікована електронна черга в країні: немає взагалі ніякого сенсу змушувати реєструвати абсолютно всіх дітей з міст і сіл. Це не національна черга. Але кожен орган місцевого самоврядування, там де така проблема є, має запропонувати такий сервіс.

Але ж немає жодних квот на пільгову категорію, і дитина може не потрапити до школи, навіть, якщо вона мешкає поруч. У садочках зараз є така сама проблема, коли чималий перелік дітей з’являється у списку перед дитиною, яка раніше зафіксована в цій черзі. Крім того, батьки вже зараз припускають, що людина, яка хоче влаштувати дитину до бажаної школи, може домовитися з людьми, які живуть поруч, і надати документ про те, що дитина саме там і мешкає.

Цей ризик є, звичайно, але він точно не пов’язаний з отриманням хабара в школі – директором і педагогічними працівниками. Цей ризик залежить повністю від доброчесності самих громадян.

Якщо ми хочемо, щоб суспільство було чесним, якщо ми говоримо взагалі про корупцію у владі, серед посадовців, якщо розповідають про корупцію в освіті – будь ласка, ми забираємо ризики такої корупції в освіті. Але далі вже питання полягає в доброчесності самих громадян. Розумієте? Ми вимагаємо чесності від освітян, від чиновників, від усіх. Будь ласка. Але батьки також мають бути чесними.

Я думаю, що в процесі, рік за роком, воно відрегулюється. Без сумніву, в класі обов’язково стане відомо, чи ця дитина живе тут, чи не живе. І в принципі люди вже настільки активні, що вони будуть обурюватися, якщо хтось прийшов до їхнього класу, хто тут не живе.

Зрозуміло, що в один день ця зміна не відбудеться, але корупційні ризики при цьому значно зменшуються. Ми їх усуваємо реально з освіти.

До першого класу проводити конкурси взагалі неможна. В шість років дитина не готова до конкурсів, у неї не було окремої обов’язкової програми, за якою всіх дітей можна перевіряти. З педагогічної точки зору, це нонсенс. Це не конкурс дітей – це конкурс батьків.

Зарахування дитини до школи за місцем проживання – найбільш поширена практика в Європі. Серед 38 проаналізованих європейських країн у 25 (тобто в 66%) зарахування за територіальним принципом є основним, а на вільні місця здійснюється жеребкування в різний спосіб. Серед цих країн не лише такі, як Німеччина, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Нідерланди, а й пострадянські, постсоціалістичні – Польща, Румунія, Словаччина, Чехія…

А є такі 7 європейських країн, де немає навіть конкурсу на вільні місця. Ти можеш іти навчатися виключно за місцем проживання. Наприклад, у Франції, Швейцарії – лише територіальний принцип.

Тому нам потрібно переходити до цивілізованої методики: не займатися такими антипедагогічними методами, як конкурси до першого класу. Конкурс у школи з поглибленим вивченням іноземних мов та інших предметів можна пройти в п’ятому класі. Тоді вже є, що перевіряти.

Ось, власне, про те, що перевіряти. Ви говорите, що будь-яка початкова школа повинна мати належний рівень викладання…

І бути однакова для всіх.

…Так, однакова для всіх. Але якщо дитина після початкової школи прагне вступити до школи, наприклад, із поглибленим вивченням англійської мови, вона мала високий бал у попередній школі, але знань, які там дали, бракує, щоб пройти тестування на належному рівні – потрібно займатися з репетитором. Тобто все одно можливість навчатися у спеціалізованих школах – заслуга батьків, які мають змогу це профінансувати. Правильно?

Ні, це неправильно. Тому що цей конкурс передбачає вже опитування дітей за якоюсь конкретною програмою, яка була в них у початковій школі. Цих дітей вже можна якось порівнювати.

Всі навчалися в початковій школі за певною освітньою програмою, за певним освітнім стандартом. І відповідно до цього освітнього стандарту можна ставити питання.

На такому конкурсі вже неможна запитувати: що спільного між їжачком і молочком, з відповіддю, що вони згортаються. Бо тут відповідь така, щоб її знав лише той, кого попередять про таку відповідь. Навчальний заклад змушений готувати програму цього конкурсу відповідно до стандарту. І це означає, що коли приходять діти з різних початкових шкіл, їх можна порівнювати між собою.

Інша річ, що потрібно правильно прописати процедури конкурсів, щоб вони могли здійснюватися під громадським контролем, щоб вони були прозорими. Але принаймні з педагогічної точки зору в цій ситуації конкурс уже є виправданим.

«МИ ХОЧЕМО ВИЯВИТИ ВЧИТЕЛІВ, ЯКІ ВОЛОДІЮТЬ НОВИМИ МЕТОДИКАМИ НАВЧАННЯ, ТИМИ, ЯКІ ПОТРІБНІ НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ»

Підвищення кваліфікації вчителів початкової школи пройшли 22 тисячі вчителів. Загалом на перше вересня буде 22 тисячі початкових класів?

Ні. В початковій школі працює не лише класовод, який веде клас: у початковій школі працюють ще вчителі образотворчого мистецтва, вчителі музики, вчителі іноземних мов, заступники директора з початкової школи.

До переліку 22 тисяч учителів входять усі перераховані, крім учителів іноземних мов. Педагогів, що викладають іноземні мови, ми навчали окремо за допомогою наших міжнародних партнерів: Гете інституту, Британської ради та посольства Франції. Йдеться додатково про 18 500 вчителів іноземних мов, що навчатимуть першокласників. Тобто разом ідеться про 40 500 освітян, що пройшли навчання.

Всі перші класи, які є в Україні, – і сільські, і міські – входять до цієї програми?

Звичайно, абсолютно всі. Класоводи – само собою, але також підвищення пройшли інші фахівці, які братимуть участь у навчальному процесі.

Підвищення кваліфікації – це дистанційний курс на EdEra?

Не лише. EdEra – це лише маленький компонент такого навчання.

У нас було три сесії семінарів на базі обласних інститутів післядипломної освіти в кожній області. Тобто кожний вчитель пройшов дистанційний курс на EdEra, а після того він пройшов три семінари (не одноденних, а цілі семінарські сесії по кілька днів), де навчався безпосередньо на практиці застосовувати ці методики.

А сертифікація вчителів, так зване ЗНО для педагогів, відбуватиметься яким чином? Чи передбачені там завдання на читання й письмо? Чи будуть перевіряти граматичні помилки?

Це ви про сертифікацію вчителів? Граматичні помилки?

Так.

Що таке сертифікація вчителів? Вона має визначити кваліфікаційний рівень учителя. Вона добровільна. Ми хочемо виявити вчителів, які володіють новими методиками навчання, тими, які потрібні Новій українській школі.

Сертифікація вчителів складатиметься з двох етапів.

Перший етап – це тест, проходження зовнішнього незалежного тестування, який складатиметься з двох частин. Перша частина – предметні знання, залежно від того, який предмет викладає ця людина. І друга частина – це знання методики. Цей тест проводитиме Український центр оцінювання якості освіти.

А Державна служба якості освіти виконуватиме другий етап, а саме: моніторинг роботи вчителя на місці. Тобто перевірятиме, як відбувається сам процес викладання.

У США є практика, коли вчителі, які провалили завдання в тестах на загальну грамотність, не допускаються до процесу викладання. Питаю, тому що особисто бачила граматичні помилки в щоденниках від класовода початкової школи. Деякі вчителі досі більш орієнтовані на російську мову, в них банальний брак знань з української. Чи буде це якимось чином перевірятися?

Під час сертифікації вони писатимуть певні тексти, ми можемо враховувати граматичні помилки, але це точно не тест на знання української мови.

Поки що тест на знання української передбачений для державних службовців. Усі вчителі отримали дипломи про вищу освіту в українських університетах і мають знати українську мову.

Є, звичайно, проблема російськомовного середовища в українських школах, коли на перервах говорять російською, коли вчителі не зовсім володіють українською мовою.

Ви знаєте, що в нас нова політика з приводу шкіл національних меншин. Ми збільшуємо кількість годин викладання українською мовою в школах з мовами національних меншин. І ми будемо переучувати, зокрема, вчителів цих шкіл, давати їм можливість підвищити знання з української мови, це вже заплановано.

Ви говорили, що 46 мільйонів гривень виділено на те, щоб обладнати кабінети української мови у школах для нацменшин. Про що саме йдеться? Про яке обладнання?

Це те обладнання, яке їм потрібне для більш ефективного викладання. Починаючи від технічного обладнання, завершуючи різноманітними методичними матеріалами. У нас є спеціальний наказ із цього приводу, публічно це все можна побачити.

«ЦЬОГО РОКУ МИ ДРУКУЄМО В 2,5 РАЗИ БІЛЬШЕ ПІДРУЧНИКІВ, НІЖ ЗАЗВИЧАЙ»

Чи готові для п’ятого класу підручники на перше вересня? Ви не були впевнені, що саме ці підручники встигнуть надрукувати в повному обсязі до початку навчального року.

Для п’ятого класу якраз проблем немає, в нас майже всі підручники надруковані для п’ятого класу. 70% уже ввезено на обласні бази.

І на перший клас тим більше все готово?

А от з першим класом (підручниками для першого класу – ред.) ми зараз працюємо дуже серйозно. Ми їх друкуємо, тому що якраз для першого класу запроваджувався новий стандарт.

Це означає, що якщо для п’ятого класу автори разом з видавцями могли заздалегідь писати підручники, бо була відома програма, то для першого – ми запроваджували новий стандарт і нову програму. Відповідно, вони починали пізніше писати підручники: після того, як був затверджений стандарт початкової освіти.

І у зв’язку з цим у нас іще одне утруднення: цього року ми, як ніколи, друкуємо багато підручників. Три лінійки: для першого, п’ятого і десятого класів.

Десятий клас теж починає навчатися за новими програмами. Тими, які були ще раніше затверджені. А підручники для п’ятого класу ми друкуємо, тому що в них уже добіг час експлуатації: підручник дійсний тільки п’ять років – після завершення цього терміну ми мусимо друкувати їх знов. Отже, цього року ми друкуємо в 2,5 рази більше підручників, ніж зазвичай. І у нас є проблема на фабриках друку, коли їм треба водночас друкувати таку кількість підручників. Циклограма створення підручників така, що весь друк припадає на літо.

Підручники для першого класу, я думаю, будуть надруковані до нового навчального року, але не весь наклад буде розвезений. І нема потреби у цьому, тому що, ми й не передбачали, що діти впродовж першого місяця активно навчатимуться за підручниками. Коли до школи приходять шестирічки, ми не повинні їх відразу саджати і займатися тільки з підручником.

Заняття для них розписані таким чином, щоб вони ознайомлювалися зі школою, щоб вони багато рухалися. Там будуть і ігрові методики, але частина підручників – та, яка їм буде потрібна – починаючи з третього вересня, має бути у них в школах.

Є частина підручників, які використовуються, наприклад, раз на тиждень. Або, наприклад, підручники для шкіл з мовами національних меншин: їхня циклограма ще довша. Тому що ти повинен зробити цей підручник українською мовою, потім перекласти, наприклад, угорською, і лише після того друкувати.

От, наприклад, минулого року ви написали мені в невиконану обіцянку, що ми надрукуємо всі підручники до нового навчального року.

Ми доставили – не просто надрукували, а доставили! – 91% підручників до першого вересня на місця. За останні десять років це був перший прецедент, щоб майже всі підручники були на місцях. Оці 9% – це якраз такі підручники, які не використовуються постійно або ті підручники для шкіл нацменшин, де потрібен був переклад.

Тим не менше, ви написали: обіцянка не виконана. Тобто ніхто не вдавався у те, що 91% завезено. Дуже формалізований у вас підхід.

Формалізований, на жаль.

Це не на жаль, це ж можна якось змінити, показати якийсь прогрес. Одна справа, коли взагалі жоден підручник не доставлений до школи… Це є процес, це величезна кількість підручників, це десятки мільйонів. Крім того, є етап, за який ми відповідаємо, як міністерство, ми його реалізуємо. І є те, за що відповідають органи місцевого самоврядування.

Важливо що? Щоб можна було починати навчальний процес.

І я хочу ще одну річ сказати. Підручники в школі повинні бути, але не треба думати, що це єдиний посібник для навчального процесу.

Електронна версія в PDF…

Сьогодні значно більше є можливостей для вчителя. Діти сьогодні отримують інформацію не тільки з підручника. І навіть якщо є підручник – цього замало. І вчитель може отримувати інформацію з інших відкритих джерел. Якщо він цього не робить і займається тільки читанням і переказуванням підручника, дітям стає нецікаве таке навчання.

Вся ідея Нової української школи й компетентісного навчання, яке має вчити дітей застосовувати знання для життя, для вирішення професійних і особистих проблем, спрямована не тільки на відтворення інформації, а на критичне мислення, на вирішення проблем навчання, на спільні проекти. І от цим методикам ми, власне, вчимо вчителів. Тому що репродуктивний спосіб навчання «прийшов – прочитав підручник – запам’ятав – вивчив – переказав» – це вже минуле століття, це на сьогодні не є ефективним.

Я бачила документ про методику роботи з LEGO. Спочатку було чимало запитань до цих шести цеглинок, але в методичних матеріалах прописані цікаві завдання: учні мають ці цеглинки колективу продати, прорекламувати… Там чимало подібних незвичних речей.

Продати цеглинки – це є найменше, що там може бути.

Там є інша величезна перевага. За допомогою цих шести цеглинок дуже розвивається оперативна пам’ять. А великий обсяг оперативної пам’яті для дітей – це запас потім на все життя, який вам допомагає в усьому.

Приклад такий. Спробуйте з кількома цеглинками LEGO: нехай вам хтось покаже якусь комбінацію, забере її на деякий час, а потім попросить відтворити її по кольорах, по кількості частинок: як яка заходить, як сконструйована. Ви побачите, що це дуже нелегко.

У експериментальних школах, які виконували цю методику LEGO, до кінця початкової школи діти показують просто надзвичайні показники розширення оперативної пам’яті, які потім дуже їм допомагають у навчальному процесі.

Це є простий доволі інструмент, який цікавий для дітей – бо для них це як гра, це не насильство, – але який потужно розвиває пам’ять дитини, якщо це робити кожен день. У дорослому віці цього дуже важко досягнути.

Повернімося до підручників. Два роки тому Ви сказали: «Цей процес (друку підручників – ред.) більше не буде кулуарним і втаємниченим. Ми створимо публічну платформу, де підручники обговорюватимуться відкрито, ще на етапі створення». Репозитарій створено, але він має обмежений доступ, увійти до нього неможливо з будь-якого комп’ютера. То чи не є таке обговорення все ж дещо кулуарним?

Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі під «обговоренням не кулуарним». Підручники має обговорювати педагогічна спільнота, в першу чергу. Це є абсолютно нормальне, професійне, обговорення підручників.

Про що йшла мова? Вчителям завжди насаджувались підручники. Хтось їх вибирав, вирішував, скільки їх буде надруковано, залежно від стосунків з видавництвами, а потім надсилав учителям.

Ми зробили репозитарій. У ньому виставляються підручники в електронному вигляді. І вчителі замовляють ці підручники. Вони кажуть нам, який підручник друкувати – не ми це вирішуємо. Наша комісія тільки дає гриф, що цей підручник відповідає навчальній програмі і його можна застосовувати в навчальному процесі.

Таких підручників з одного предмету може бути шість, п’ять, три, десять. З різних предметів – різна пропозиція. Ми виставляємо їх на репозитарій і вчителі голосують за ці підручники. На підставі рішення педради директор нас інформує, який підручник вони обрали.

Після того, як ми зрозуміли, які з підручників мають найбільші наклади і будуть друкуватися за бюджетні кошти, ми даємо можливість обрати з тих, які отримали найбільше схвальних відгуків. Учителі дивляться вдруге на ці підручники і кожна конкретна школа замовляє той підручник, який вони хочуть.

Тому репозитарій справді зробив великий крок, коли не МОН і чиновники вирішують, якими тиражами будуть друкуватися підручники – це вирішує педагогічна спільнота.

«ЯКЩО ВИ РОБИТЕ ЗАКОНОПРОЕКТ, ЯКИЙ НЕ ПІДТРИМАНИЙ СУСПІЛЬСТВОМ, ВІН НЕ БУДЕ УСПІШНИМ»

Законопроект «Про загальну середню освіту» мав бути за Вашими прогнозами зареєстрований навесні. Проблема, я так розумію, виключно з мовами нацменшин, з претензіями з-за кордону? Чи були ще якісь доопрацювання, зміни, якісь претензії до цього документа?

Ну, перш за все, це дуже складний документ. Серйозний законопроект, який потім визначить дуже багато речей в загальній середній освіті. Ми фактично завершили громадське обговорення. Він у нас, можна сказати, готовий до внесення в Кабмін.

Але, як ви знаєте, ми погодилися з тим, що ми ведемо перемовини з національними меншинами з приводу змісту цього законопроекту. І в нас це зафіксовано в міжнародних домовленостях.

Зараз ми ведемо переговори з угорцями. Хочу вам сказати, що наша позиція їх не влаштовує, але ми від своєї позиції теж не можемо відступитися. Тому що ми вважаємо, що в українських школах, навіть якщо це школи з мовами національних меншин, ми повинні дати таку освіту, щоб діти вільно на належному рівні володіли українською мовою. Неможливо це зробити тільки вивчаючи українську мову, як предмет. І тому ми в законопроекті про середню освіту запланували, що в нас буде та ж конструкція, яка виписана в Законі «Про освіту» і яку ми деталізували за принципом 60/40, я про це неодноразово розповідала публічно.

Я займаюся законотворчою діяльністю не перший рік. Іноді потрібно трошки більше часу на підготовку, особливо в системі освіти. Але законопроект має бути якісний і він повинен бути узгоджений з педагогічною спільнотою. Якщо ви робите законопроект, який не підтриманий суспільством, він не буде успішним. Тобто, ви його зможете ухвалити, але ви не зможете його впровадити.

Законопроект «Про загальну середню освіту» ми вже засилаємо на центральні органи влади. Оскільки він дуже великий, він потребує дуже великої роботи. Тобто, зараз Міністерство фінансів, Міністерство економічного розвитку, інші міністерства будуть сидіти і працювати з цим законопроектом. Лише після цього він буде винесений на Кабінет міністрів.

Прогнозувати строки вже не варто?

Все залежить від того, як ми зараз в Кабміні впораємося. Законопроект дуже великий.

У ньому прописана громадська акредитація шкіл. Як вона відрізнятиметься від атестації шкіл, від старої процедури?

Громадська акредитація стосується якраз розвиненості професійних спільнот і громадянського суспільства. У нас є асоціації шкіл, асоціації професійні. В принципі, це не залежить від держави. Ми просто даємо простір.

Ідея була такою: і закон «Про освіту», і закон «Про загальну середню освіту» мають бути законами нових можливостей. Коли професійні спільноти, професійні асоціації можуть включатися для того, щоб підвищити якість процесу.

Громадська акредитація передбачає, що будь-яка професійна асоціація навчальних закладів, керівників навчальних закладів чи вчителів може встановити свою процедуру акредитації, якій довіряє професійна спільнота.

І от, якщо школа за тією процедурою, яку вони собі визначили, акредитувалася, це означає, що в цій школі найкраща якість освіти.

Тобто, це не є щось зарегульоване державою. Це – простір для більшої інституційної спроможності громадянського суспільства і професійних спільнот.

План заходів з реформування освіти передбачав експеримент з дебюрократизації освіти. Він мав відбутися цього року у двох пілотних областях і в Києві. Якісь результати вже відомі? Чи задоволені Ви експериментом? Які відгуки в областях, у школах?

Я не знаю про київський експеримент – мабуть, краще про це поговорити з Київською міською державною адміністрацією.

Ми робили велике опитування і зараз за результатами цього опитування робляться пропозиції до нормативно-правової бази. Зокрема, ми зараз затверджуємо нову інструкцію з діловодства у навчальних закладах, яка багато що спрощує.

Так само у межах дебюрократизації ми привели СанПіНи (санітарно-епідеміологічні норми – ред.) для державних навчальних закладів до європейських вимог. Виявилося, що європейські вимоги більш ліберальні, ніж наші.

Зараз ми працюємо зі школами. Відверто вам скажу, що не все, що ми хотіли зробити, нам вдається. Наприклад, у нас є така структура як державний архів, яка має цілу низку норм, пов’язаних зі зберіганням документів, котрі можна скасовувати тільки на рівні Верховної ради.

Скажімо, класний журнал має зберігатися 70 років у архівах. Це передбачено для тих випадків, якщо, наприклад, у вас зникне документ про загальну середню освіту чи ще якісь відомості: де ви навчалися, коли.

Наша ідея була така: якщо ми зможемо зробити систему електронних журналів, то варто не вести подвійну бухгалтерію, як це зроблено зараз у деяких школах, коли є і електронний журнал, і класний журнал у звичному вигляді.

Поки що це не вдається, бо для цього треба зробити електронний журнал, який буде захищений. Всі електронні журнали, які зараз використовуються, не мають захисту персональних даних, не мають сертифікату КСЗІ (комплексна система захисту інформації, сертифікат видається за результатами державної експертизи – ред.).

Наприклад, наша система зовнішнього незалежного оцінювання, а також єдина державна електронна база з питань освіти – всі мають сертифікати КСЗІ, вони всі захищені.

Тому по дебюрократизації ми багато чого зробили, але можна зробити більше. На це потрібні часові та грошові ресурси.

«СТАН, ЯКИЙ МОЖНА ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ ЯК PISA-ШОК, НАС НЕ ОМИНЕ»

Цього року українські школярі взяли участь у міжнародному дослідженні PISA-2018. Знаю, що результати будуть у грудні. Але, можливо, маєте якийсь інсайд щодо того, наскільки добре впоралися діти? Зазвичай лідирують у цьому конкурсі азійські країни, Фінляндія та Канада. Як вважаєте, українці можуть розраховувати на місце у десятці?

По-перше, інсайдів я не маю і не буду мати до грудня 2019 року, як і всі.

По-друге, я б дуже хотіла, щоб ми мали можливість посісти таке високе місце серед країн в межах цього порівняльного дослідження, але, на жаль, впевнена, що цього не відбудеться.

Знаєте, як правило, стан країн-учасників після отримання перших результатів дослідження можна охарактеризувати як PISA-шок. І нас цей стан не омине.

Досі панує міф про велич радянської освіти, і велич нашої, як уламку радянської, але світ уже пішов значно далі. Ми сьогодні маємо драматичні відмінності у якості освіти, яку надають різні школи в Україні. Більшість шкіл – а саме вона важлива, коли ми говоримо про масову освіту – сконцентровані на запихання в дитину знань і абсолютно не стимулюють до творчості та пізнання, креативного мислення, що допомагає вирішувати складні проблеми, а саме це перевіряє PISA.

Без сумніву, ми маємо надзвичайних вчителів і чудові школи, однак цього не достатньо. Здобутки та переваги сучасної освіти мають бути надбанням кожної школи – лише тоді освітня система може вважатися хорошою.

Однак, я вірю в те, що PISA дасть нам низку дуже важливих переваг.

Перше, це усвідомлення реального стану речей в українській освіті. Краще знати правду, ніж як дурень із заплющеними очима потикатися у пітьмі. Отримані результати стануть ще одним каменем у фундаменті змін.

Друге – PISA сьогодні, дозволить нам порівняти себе із нами завтрашніми. Ми розпочинаємо реформу – усі першокласники йдуть до нової української школи. Ми матимемо результати PISA станом на початок змін, а також отримаємо результати внаслідок реформи. Це дозволить оцінити ефективність трансформацій.

Щодо конкурсів TIMSS і PIRLS, які також передбачені в законопроекті «Про загальну середню освіту»… Коли Україна братиме в них участь?

Ми дуже сподіваємося та зацікавлені в участі у цих дослідженнях, однак все впирається у фінансову сторону питання. Без сумніву, якщо знайдуться кошти, ми братимемо участь і в цих дослідженнях, адже вони роблять інші акценти в плані перевірки якості системи, тому це також буде надзвичайно корисно.

Абсолютна більшість Ваших обіцянок стосується загальної освіти. Зрозуміло, що це пов’язано з тим, що Ви впроваджуєте Нову українську школу. Але майже немає обіцянок стосовно дошкільної освіти і науки. Та якщо з дошкільною – усе гаразд, окрім браку дитячих садочків, які має побудувати місцева влада, то в науці проблеми залишаються ті самі, що й 5, 10 років тому.

Науковці кажуть про погану якість докторських та кандидатських дисертацій. Чи не плануєте Ви на законодавчому рівні зробити вимоги до дисертацій більш жорсткими?

Проблема якості докторських та кандидатських дисертацій значно глибша за питання міністерських вимог до них. Насправді, якщо ми говоримо про вплив на якість робіт, то тут у першу чергу роль відіграє якість експертиз, які мусить пройти робота перед захистом.

Попередню експертизу дисертації робить заклад вищої освіти або наукова установа, де виконувалася дисертація. Основну експертизу робить спеціалізована вчена рада, яка виносить рішення про присудження наукового ступеня. МОН може проводити повторну експертизу із залученням експертних рад з питань проведення експертизи дисертацій та додаткову експертизу із залученням іншої спеціалізованої вченої ради чи закладу вищої освіти, якщо ми отримаємо застереження щодо якості цієї роботи.

Тому, як бачите, основна роль у визначенні наукового рівня дисертації належить ученим, компетентним у спеціальності, за якою подано роботу.

Наразі апарат Міністерства може вплинути не на якісні, а лише на кількісні показники щодо вимог до дисертацій. І я зовсім не переконана, що це призведе до реального покращення якості, але ми працюємо над цим.

Більшість українських наукових публікацій не входять до міжнародних науково-комп’ютерних баз даних Scopus та Web of Science. Можливо, потрібно ввести категоризацію наукових журналів? Щоб було зрозуміло, в яких з них друкують пристойні наукові роботи, а в яких – будь-що, що надсилають до редакції?

Науково-метричними базами Scopus i Web of Science індексується трохи більше сотні українських наукових періодичних видань.

Нещодавно ухвалений закон «Про освіту» акцентує особливу увагу на питаннях сприяння академічної доброчесності та підвищенню якості освіти загалом. І в межах його впровадження ми якраз і плануємо сформувати Перелік українських наукових періодичних видань за категоріями.

До категорії А увійдуть наукові видання, що індексуються базами Scopus i Web of Science. Для включення журналів чи збірників наукових праць до категорії Б поставлені вимоги, майже настільки ж жорсткі, як і вимоги згаданих науково-метричних баз.

Ну а основна маса наукових видань зараз включена до категорії В. Вона втратить своє існування вже через півтора року.

Чи правда, що МОН розглядало можливість обмежити перелік видань, в яких можна публікувати наукові статті, але довелося піти на поступки Академії наук?

Як бачите, ні.

Чи комфортно Вам працювати у сьогоднішньому коаліційному уряді? Чи плануєте Ви залишитися в політиці або в державному секторі після того, як уряд складе свої повноваження?

Працювати на такому «лобному місці» як міністерська посада незручно в принципі, але я сприймаю це місце як величезну можливість втілити в життя зміни, про які мріяла як учитель, як завуч, як директор і начальник управління освіти. Я дуже ціную цю можливість.

Щодо майбутнього, щоб не смішити долю, я не будую глобальних планів. Але я точно впевнена, що ким би не була – чи депутатом, чи вчителем, чи директором – я продовжу працювати над реформою Нової школи. В ній стільки завдань, що з будь-якої позиції роботи знайдеться багато. Це реформа на десятиліття.

Катерина Пітєніна, «Слово і Діло»

  

Один коментар

  1. Наталія

    До першого класу проводити конкурси взагалі неможна.

    Я б у даному реченні “неможна” написала окремо.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*