Нова українська школа (НУШ)

Реформа початкової освіти: що за рік змінила (а що не змогла) «Нова українська школа»

«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»

Рік тому в Україні стартувала реформа початкової школи. Учні молодших класів вже пішли на канікули, а уряд почав підбивати підсумки першого року «Нової української школи». Хоча в Міністерстві освіти і науки звітують про зміну підходів у початковій школі, не всі батьки першокласників відчули зміни, а окремі норми (наприклад, прийом до школи за місцем реєстрації) критикували ще до впровадження. За словами експертів, у впровадженні реформи велике значення має активність батьків та дії місцевої влади.

«Нова українська школа» – це програма реформування середньої освіти, починаючи з молодших класів. Вона передбачає, що діти вчаться через практичні дії, а не теорію, і розвивають навички замість того, щоб заучувати інформацію. Також реформа передбачає зміни в порядку зарахування дітей, співпраці між вчителями і батьками, оновлення матеріально-технічної бази шкіл.

Пілотний проект стартував у 2017 році і охопив приблизно сотню шкіл. У 2018 році понад 400 тисяч першокласників почали вчитися за новими стандартами. У вересні 2018-го міністр освіти і науки Лілія Гриневич у студії Радіо Свобода розповіла, що реформа передбачає «оновлений зміст освіти, який спрямований не лише на напихання дітей знаннями».

Навчання через дію

Сама Гриневич неодноразово заявляла, що мета реформи – створити систему освіти, в якій дитина отримує набір навичок, а не багаж знань, які важко застосувати в реальному житті.

Вчителі, які долучилися до пілотного проекту і запуску НУШ, мали завдання зробити навчання більш інтегрованим – тобто таким, що створює цілісну картину світу, а не обмежує процес однією дисципліною.

Концепція НУШ передбачає 10 ключових компетентностей, яких внаслідок навчання повинна набути дитина. Окрім більш традиційних (спілкування державною та іноземними мовами, знання математики, культурний розвиток), до них входять, наприклад, вміння вчитися впродовж життя, підприємливість і інформаційно-цифрова компетентність.

Вчителька молодших класів Ольга Мірошнікова розповідає, що приєдналася до пілотного проекту, тому що зрозуміла, що традиційні підходи у викладанні вже не діють.

Натомість тепер у класі використовують конструктор Lego, учні разом із вчителькою відправляються у поїздку трамваєм, щоб вивчити правила поведінки пасажирів, або у супермаркет, щоб зрозуміти, навіщо потрібні навички усних підрахунків. За словами Мірошнікової, тепер вона більше часу витрачає на підготовку до уроків, тоді як діти більше працюють під час них.

«До навчання на запит мене теж підштовхнули мої учні. Ми читали вірш Сашка Дерманського «Кого беруть у космонавти», і один хлопчик поставив мені запитання, чи не знаю я, скільки коштує скафандр космонавта… Ми маємо розкіш підключення до інтернету в класі, і ми одразу ж дуже швидко знайшли відповідь на це запитання, але супутньо знайшли ще дуже багато чого. Про Сашка Дерманського вже всі забули, але таким чином ми отримали космічний тиждень», – розповіла вона на конференції «Нова українська школа»: успіхи та виклики першого року впровадження».

Втім, Мірошнікова згадує: коли обговорювала з батьками майбутніх першокласників приєднання до пілотного проекту НУШ, сім’я однієї дівчинки не погодилася віддати її до «реформованого» класу через позицію бабусі-освітянки.

Також, хоча стандарти НУШ не передбачають домашнього завдання для учнів молодших класів, за деякими відгуками, діти все ж його отримують.

Директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний, коментуючи підсумки першого року реформи початкової школи, визнає: хоча на центральному рівні зміни запроваджені, на місцях багато залежить саме від готовності вчителів і батьків впроваджувати нові підходи.

«Активних батьків меншість все ж таки. І якщо цій активній меншості вдається отримати принаймні відсутність якогось супротиву від решти батьків, тоді вдається домовитися зі школою про те, як проводяться заняття, ігрова практика, ігровий спосіб подачі, оцінки є чи немає, домашнє завдання є чи немає – власне, тоді це, мені здається, має сенс. Більшість батьків найчастіше просто пасивна – погоджуються з пропозиціями активної меншості. А якщо більшість не хоче нічого робити, їм просто щось не хочеться – тоді це вже проблема», – каже аналітик.​

Зміна правил вступу

З 2018 року, щоб вступити до першого класу, діти більше не повинні проходити співбесіду. За стандартом НУШ, дитина зараховується до школи за місцем реєстрації, а конкурси для вступу до першого класу скасовані.

Батько хлопчика, який торік пішов до першого класу, Костянтин Трушковський, розповів, що подавав документи сина до двох шкіл – за місцем реєстрації, а також до ще однієї школи з розрахунку на розподіл вільних місць жеребкуванням.

«Обираючи школу, ми спілкувалися з директорами, вчителями, дивилися на стан шкіл, якість ремонту і так далі. Врешті-решт обрали найкращу школу, в якій була перевага для нас, мабуть, найвища – ця школа була найближча до дому, де ми живемо… Таким чином реформа створила паритетні умови для вступу і отримання освіти абсолютно для всіх», – сказав він, виступаючи на конференції.

Єгор Стадний вважає, що зміна правил зарахування дітей до шкіл усунула дискримінацію за майновим станом сім’ї та поклала край практиці, коли дитині могли відмовити у вступі, тому що її батьки не в змозі оплачувати «благодійні внески» на користь школи.

Він визнає, однак, що зі вступом можуть виникати проблеми у тих, хто не має прописки за фактичним місцем проживання та не орендує житло офіційно, з підписанням договору.

Ще минулого року принцип зарахування за місцем реєстрації критикували і називали дискримінаційним через те, що одні школи мали набагато більші території обслуговування, ніж інші. Стадний пояснює, що районні державні адміністрації визначають, яка територія закріплена за школою і наводить приклад одного з районів Києва.

«Подільський район, Контрактова площа, Поштова і так далі – там є заклад, його територія обслуговування – це оці от триповерхові будиночки, в яких на першому поверсі – стовідсотково якийсь бізнес, на другому поверсі теж може бути бізнес або офіси якісь, і, можливо, хтось живе на третьому-четвертому поверсі, і ще дуже велике питання – чи там є діти шкільного віку. І вони ось так собі зробили: ой, от наша територія обслуговування, ну приходять там, можливо, 20 діточок, і от у нас вакантні місця. І вони на ці вакантні місця продовжують робити конкурси, які мали до реформи, з усіма негативними явищами. Так що це відверта корупція між директорами шкіл і керівництвом районної державної адміністрації», – каже експерт.

Натомість сам принцип закріплення дитини за певною школою за місцем реєстрації дозволяє, на думку Стадного, уникнути ситуацій, коли право дитини на освіту обмежується через «неблагополучність» її родини.

Місце на одного

Реформа передбачає оновлення матеріально-технічної бази шкіл, починаючи з парт. За наказом МОН, парти і стільці мають бути розраховані на одного, але при цьому бути придатні для того, щоб їх можна було поставити разом для групових занять.

Також, як розповіли учасники підсумкової конференції, в деяких школах створили шафи для школярів, де вони можуть зберігати свої речі. Міністерство виділяє субвенцію, яка разом із коштами з місцевих бюджетів повинна покрити, зокрема, купівлю меблів, дидактичних матеріалів, комп’ютерного обладнання, мультимедійного контенту.

Водночас на самому сайті НУШ оприлюднюють розповіді матерів першокласників, і деякі з них досить критичні. За словами жінки на ім’я Олеся, батькам у школі її сина досі доводиться купувати видаткові матеріали в клас.

«Шафу батьки замовляли за власні кошти. Мультимедійної дошки немає, у вчителя є ноутбук і принтер. На картриджі до нього, папір і канцелярію теж здають гроші батьки», – пише Олеся.

Стадний, коментуючи хиби реформи на місцях, зазначає, що її втілення багато в чому залежить від місцевої влади, яка не звітує напряму уряду.

«Моя гіпотеза, що люди на місцях шукають своїх «рідних» постачальників, яким вони за «відкати» зможуть на тендерах віддавати ці замовлення, та й все. І це затягується – пошук своїх таких кишенькових постачальників цього всього діла. Тому що ті, хто швиденько все зробив, зробили собі абсолютно прозорий тендер і поставили вчасно все необхідне до класів початкової школи», – каже він.

Освіта для всіх

Концепція «Нової української школи» передбачає, що освітня субвенція забезпечує доплату вчителям, які працюють у інклюзивних класах, інклюзивна субвенція на 65% покриває видатки на корекційно-розвиткові заняття дітей, на 35% – закупівлю корекційного обладнання та кабінетів інклюзивно-ресурсних центрів. Водночас забезпечення харчування дітей з особливими освітніми потребами, матеріально-технічної бази для них, підвищення кваліфікації викладачів – відповідальність місцевих органів самоврядування.

Валентина Маланчій – заступниця директора спеціалізованої школи №8 у Хмельницькому, де із 32 класів 17 – інклюзивні. За її словами, її заклад отримав з бюджету близько 23 тисяч гривень підтримки за кожного школяра з особливими освітніми потребами для підтримки інклюзивного навчання.

«Ці кошти ми розподіляємо у відсотковому відношенні 30 на 70: 30% маємо змогу використати на закупівлю обладнання, 70% – на те, щоб оплатити послуги вчителів, які працюють із такими дітьми. І, дякуючи цьому фінансуванню, ми дуже гарно поповнюємо матеріально-технічну базу нашого закладу», – каже Маланчій.

Серед інших завдань, які досі не вирішені повністю – наявність туалетів у приміщеннях шкіл. За даними Міністерства освіти і науки, станом на весну 2019 року 680 шкіл мали вбиральні на вулиці. Спільний проект МОН та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ «Новий освітній простір» передбачає в тому числі дооблаштування шкіл вбиральнями за рахунок залишків від освітньої субвенції. Програма має назву «Гідність дитини».

Фінансування

За даними Держстату, у 2015 році середня заробітна плата працівника галузі освіти становила близько 3 132 гривні. На початку 2017 року (рік, коли стартував пілотний проект реформи) середня зарплатня освітянина сягнула трохи більше ніж 5 тисяч гривень, у січні 2019-го – 7100 гривень.

За словами прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, за два роки з початку реформи держава виділила на програму «Нова українська школа» близько 7 мільярдів гривень бюджетного фінансування.

Сертифікована меншість

У грудні 2018 року Кабінет міністрів затвердив постанову, за якою сертифікацію в 2019-му мають пройти не більше від тисячі вчителів молодших класів.

На початок 2018-го навчального року в Україні налічувалося близько 441 тисячі вчителів загальноосвітніх шкіл. За даними Стадного, вчителів саме молодших класів – понад 20 тисяч, і обсяги сертифікації для них треба збільшити.

«Зараз у нас всі кричать, що їх (школярів – ред.) стає більше, а в нас будуть спади. Відповідно, така кількість вчителів початкової школи буде завеликою для тих наборів. І поставатиме питання, кого ми залишаємо. І я б хотів, щоб у нас залишалися сертифіковані вчителі початкової школи», – каже експерт.

Він застерігає, що якість реформи може постраждати, якщо керівництво шкіл під час оптимізації звільнятиме викладачів, які пройшли сертифікацію.

Згідно з календарем «Нової української школи», у вересні 2019 року очікується впровадження нових стандартів вже для програми другого класу молодшої школи.

  
Теґи
Back to top button
Close