Лист Міністерства освіти і науки України від 03. 07. 2018 р. № 1/9-415 “Щодо вивчення у закладах загальної середньої освіти навчальних предметів у 2018/2019 навчальному році”

Привчаємо дитину до самодисципліни

Як привчити дитину до самодисципліни , щоб вона сприймала це як радість, а не як каторгу?

Іноді відповідь на це може бути простою: якщо є успішні батьки, які вміють це робити, ми можемо просто підглянути, як вони це роблять. Виявляється, вони це роблять по-різному: колись вимогливістю, колись чіткістю прохань, колись – умінням надихати або власним прикладом. Хтось уміє розповідати про самодисципліну так, що після нього це сприймається як високий зразок життя, хтось дає прості і корисні підказки, так що будь-яка справа виявляється нескладною. Дисципліна і самодисципліна – це ж не якась особлива справа, це зовсім звичайні справи: вмитися, вчасно зібратися на вулицю, прибрати іграшки, допомогти мамі накрити на стіл, погуляти з собакою. Цього можна навчитися. Цьому вчать дітей хороші батьки. І ми можемо вчитися у них. Це можуть бути не обов’язково батьки: іноді такими вчителями виявляються шкільні вчителі, іноді – керівники, які виховують собі якісних співробітників. Такі люди є – вчіться у них, помічайте і беріть у своє життя їх знахідки. Життя багате, якщо ви будете уважні, ви обов’язково знайдете варіанти, які вам підійдуть.

Сам шлях навчання дитини – очевидний, простий і доступний. Спочатку батько вчить дитину виконувати потрібні справи. Поступово, коли видно, що дитина вже починає справлятися сама, батько допомагає тільки в моменти труднощів і втоми, – і радіє досягненням дитини, нехай навіть невеликим. І, нарешті, настає момент, коли дитина починає робити справи сама, так, як його вчили.

Здавалося б, все просто, але це роблять не всі, і не у всіх все це виходить. Що тут виявляється важливим?

Перше – методичність. Сталість. Разові виховні акції ефекту не дадуть, дитина по-справжньому виховується тільки тоді, коли вона живе у відповідній атмосфері, коли сказане вранці до вечора не забувається, не скасовується, коли слова батьків не імпульсивні, не випадкові, коли добре обдумані слова перетворюються на закон і спосіб життя.

По-друге, загальний позитив, хороші стосунки між дітьми і батьками. Якщо контакту немає, якщо старші та молодші ворогують, тим більше якщо старші давно програли цю війну – ніякого навчання дисципліні і самодисципліни неможливо. Як зберігати контакт з дітьми і підтримувати свій авторитет – окрема розмова і інша тема.

А третє – це вміння бути вимогливим і, коли необхідно, застосовувати силу. Зараз це не модно – говорити про необхідність колись застосовувати силу, але без цього ніяка дисципліна неможлива. Не важливо, подобається чи не подобається вам необхідність колись застосовувати силу, просто дисципліна – це така річ, яка грунтується в тому числі на силі. Не тільки на ній, але на ній в тому числі. Силу поважають, сила ефективна. І якщо тато вміє говорити спокійно і сильно так, що всі розуміють: «Це зробити треба», все відбувається спокійно. Тому що тато сказав. А через якийсь час так само спокійно і сильно почне говорити дитина, яка має такого тата як зразок. І коли у нього самого з’являться такі слова і такі інтонації, люди будуть слухатися його, і, що ще важливіше – він сам буде слухатися себе. Сам собі сказав – і сам зробив те, що намітив. А це і є – самодисципліна.

При цьому самодисципліна буває різної якості. Буває самодисципліна сувора, іноді навіть важка і палочна, буває самодисципліна розумна, буває самодисципліна природна, легка. Напевно, найкраща самодисципліна сувора, розумна і легка одночасно. Таке теж можливо, але тоді батьки, які вчать самодисципліни, повинні бути не тільки вимогливими, але ще розумними, які вміють дохідливо і цікаво пояснювати, навіщо потрібно те чи інше. А ще – веселими, радісними, які вміють надихати і народжувати бажання.

Дійсно, мова про дисципліну заходить, коли людина вибирає між справою і неробством, і тоді в самодисципліні два моменти: перше – робити те, що потрібно, і не робити те, що зараз робити не слід. Щоб не робити те, що не слід – достатньо сили і вимогливості. Не можна – і все. Тут якось все простіше. А ось робити те, що потрібно, коли робити не хочеться – однієї вимогливості буває замало. Тут завжди хочеться і розуміти, заради чого це потрібно, і бути натхненним тим далеким результатом, заради якого потрібно відкладати те, що так хочеться і цікаво.

Отже, шановні друзі, дорогі батьки: нам хочеться, щоб наші діти стежили за собою самі і робили все без наших нагадувань і підганянь. Все правильно, все реально. Ми це обов’язково зробимо, залишилося небагато: самим почати жити вимогливо і розумно, привчити себе до методичності і загального фону радостіі. Хороша задача. Впораємося, колеги?

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*