Правда подробиць

«Сталинский питомец»

«Сталинский питомец»

«Вернем страну народу» — так написано на передвиборних плакатах нинішніх комуністів. Як відомо, живуть комуністичні вожді як справжні буржуа, але людям наполегливо промивають мізки байками про колишню пролетарську «стабільність» та про ковбасу «по два двадцять», нарікають на якісь «темні» сучасні правлячі сили (але охоче при нагоді укладають союз із цими самими силами). Комуністи «забули» про кровопролитну громадянську війну, яку колись розв’язали в Росії після падіння царської монархії, «забули» про те, як розігнали інші політичні партії та покінчили з паростками парламентської демократії; «забули» про те, що були ініціаторами винищення мільйонів людей відповідно до класової моралі. «Забули» про Голодомор (плюс іще два голоди), про те, як у 1939— 1941 роках романсували з Адольфом Гітлером, а потім змушені були покласти близько 30 мільйонів людей, захищаючи від нього себе і свою владу. «Забули» про дефіцити, черги, блат, про так ніколи й не розв’язане «квартирне питання». «Забули» про те, що розкололи суспільство, інспірували криваве протистояння, задушили національні революції (включно з українською), побудували «залізну завісу» на червоних кордонах, відрізавши зґвалтовану ними країну від усього світу. «Забули» про безглузду й жорстку систему цензури, про те, як «глушили» західні радіоголоси і душили дисидентів, про те, як улаштували Чорнобиль, а потім замовчували те, що сталося (чи безсоромно брехали, знімаючи з себе провину). «Забули» про те, що 70% економіки країни працювало на майбутню війну із «західним імперіалізмом», а людям пояснювали, що «сухой колбасы временно не хватает» (нинішні молоді люди, напевно, й не знають, що таке «сухая колбаса»?). І ще можна було б продовжувати…

Комуністи ніколи не покаялися щиро (єдину непослідовно-фарисейську спробу зробили на ХХ з’їзді КПРС). Вони ніколи не спокутують власних гріхів. Наприклад, щодо України. Навпаки, тепер вони, зокрема, вимагають перегляду української державної символіки під тим претекстом, що, мовляв, під синьо-жовтим прапором та тризубом націоналісти «зустрічали гітлерівців» у 1941 році. А що робили комуністи під червоною зіркою упродовж 74 років? А під якими прапорами з нацистами проводили спільні паради у 1939-му? Sapienti sat! А дурням (і серед комуністів, і серед тих, хто їм іще вірить) що пояснювати?..

Італійський письменник і антифашист Ігнaціо Сілоне ще до колапсу СРСР написав про необхідність «правди подробиць» про те, що відбувалося в Радянському Союзі. Як вважав Сілоне, «головна правда, правда про лад, більше не підлягає жодному сумніву для всіх, хто думає, пише або говорить — чесно».

Пошук «правди подробиць» про життя в СРСР — річ непроста. Крім іншого, він вимагає професіоналізму та знання джерел, не лише знання текстів, а й контекстів. Особливо, коли йдеться про складні й багатопланові проблеми.

А в нас добра нагода нагадати, яку саме «страну» комуністи збираються повернути народові. Адже 75 років тому та «страна» відчула на собі нову хвилю терору, хоча не було ні війни, ні колективізації, ні більш-менш реального спротиву режиму. Одне слово, ніяких очевидних пертурбацій — а терор був. Чому?

«Сталинский питомец»

Саме так називали Миколу Єжова (на світлині), який був секретарем ЦК ВКП(б) і головою Комісії партійного контролю. З 26 вересня 1936 року йому довелося суміщати ці посади з посадою наркома внутрішніх справ СРСР. Політбюро ЦК ВКП(б) зобов’язало Єжова (як сумісника), щоб він «дев’ять десятих свого часу віддавав НКВД».

Єжов отримав персональне право виносити смертні вироки в «національних операціях», а відповідальність за інші масові операції (про все це ще йтиметься) покладалася на нижню ланку, себто на керівників республіканських та обласних управлінь НКВД. У 1937—1938 роках Сталін приймав Єжова понад 300 разів і провів у розмовах з ним 900 годин! У цьому зв’язку дослідники Микита Петров і Марк Янсен зауважують: «З часів „Червоного терору” 1918—1921 років ніколи до або після цього в радянській історії не було таких прикладів. У 20—30-ті роки всі смертні вироки затверджувалися на найвищому рівні, тобто на рівні Політбюро. Навіть попередники Єжова — Менжинський і Ягода, які очолювали Колегію ОҐПУ, що виносила такі вироки, офіційно повинні були отримати попередній дозвіл Політбюро. Таким чином, з початку 1937-го і до листопада 1938 року Єжов став не лише глашатаєм, а й символом нової форми терору в Радянському Союзі».

Свою репресивну майстерність новий нарком продемонстрував, організувавши два знамениті московські показові процеси (в січні 1937-го і в березні 1938 року), на яких затаврували й засудили колишніх опозиціонерів. До речі, за три дні до закінчення першого процесу Єжову присвоїли звання генерального комісара держбезпеки, яке відповідало званню Маршала Радянського Союзу в армії.

3 грудня 1936 року Микола Єжов виступив із доповіддю на нараді народних комісарів внутрішніх справ тодішніх радянських республік, начальників крайових та обласних управлінь НКВД і керівних співробітників центрального апарату НКВД СРСР. Говорячи про перебудову НКВД, Єжов чітко й недвозначно окреслив завдання свого відомства: «Тов. Сталін сказав, що в міру зміцнення нашої радянської держави і в міру зростання наших успіхів залишки розгромлених нами, але недобитих ворожих нам класів будуть переходити до все гостріших форм боротьби. Для чекіста нерозуміння цієї істини тим більше непростиме… Ти поставлений… для того, щоб виловлювати ворогів… Ти повинен наперед передбачати, що такі вороги є і ще будуть».

Свій рішучий настрій Єжов яскраво продемонстрував у виступах на лютнево-березневому 1937 року пленумі ЦК ВКП(б). Його доповідь зайняла три дні — з вечірнього засідання 23 лютого до вранішнього 26-го. Єжов жорстко критикував «відомчий» підхід у діяльності багатьох господарських, громадських і державних керівників, що, на його думку, заважало виявленню «шкідників» і «шпигунів». Стало зрозуміло, що кривава хвиля «чисток» і викриттів не омине нікого.

Важлива деталь: Єжов у виступі на пленумі фактично визнав, що чекісти займалися фальсифікацією, фабрикацією справ: «Я повинен прямо сказати, що існувала така практика: перш ніж протокол давати на підпис обвинуваченому, його спочатку продивлявся слідчий, потім передавав начальству вище, а важливі протоколи доходили навіть до наркома. Нарком вносив вказівки, казав, що потрібно записувати так, а не так, а потім протокол давали підписувати обвинуваченому». Зрозуміло, Єжов засуджував цю практику, хоча, як свідчать факти, її було успішно продовжено за часів «єжовщини».

Вважається, що згаданий лютнево-березневий 1937 року пленум ЦК ВКП(б) дав імпульс насамперед репресіям проти партійно-господарського апарату. До речі, перші «ліміти», себто наперед визначену кількість майбутніх жертв, визначив сам Сталін. Виступаючи на цьому пленумі, він назвав кількість партійних керівників, які мали би втратити свої пости: 3—4 тис. з вищої ланки, 30—40 тис. середньої, 100—150 тис. низової.

Так, комуністи також стали жертвами «великого терору», але не головними. Головний удар було спрямовано насамперед проти селян. Чимало з них під час колективізації було засуджено до десяти років ув’язнення. Тепер вони мали повертатися додому і могли не лише розповісти про пережите, а й по можливості протидіяти режиму. Повертатися з місць ув’язнення мали не тільки селяни, а й інші колишні противники більшовиків. Вони також не вважали, що «жить стало лучше, жить стало веселее», і разом із селянами могли зруйнувати сталінську «стабільність», над досягненням якої диктатор працював чимало років. Наприклад, вони могли просто проголосувати проти партократів на майбутніх виборах в ради.

Сталін не міг віддати комусь на поталу те, що дбайливо плекав, а «сталинский питомец» Єжов дуже точно зрозумів, чого прагне «хазяїн»: треба нещадно нищити реальну й потенційну «п’яту колону». Причому «косити» слід якомога ширше — «перегини» вождь пробачить.
Специфіка України

Особливістю України на момент приходу Миколи Єжова на пост наркома внутрішніх справ було те, що вона вже пережила й широкомасштабні терористичні операції, і тотальну чистку еліт. Починаючи з 1935 року, в Україні було здійснено по суті масові операції за етнічною ознакою — переселення сімей поляків і німців із прикордонних районів. Зрештою, перетворивши голод на інструмент національної політики, сталінське керівництво з кінця 1932 року розпочало фронтальне полювання на «петлюрівців», «агентів Пілсудського» та латентних «українських націоналістів», під категорії яких уже в той час потрапляли й деякі представники прокомуністичної інтелігенції та партійно-державних структур.

У січні 1933-го Сталін скерував в Україну в ролі другого секретаря ЦК КП(б)У (й одночасно першого секретаря Київського обкому партії) Павла Постишева. Як шеф ГПУ в УСРР знову з’явився Всеволод Балицький, який ненадовго залишив цей пост, перебуваючи на керівних чекістських посадах в Україні ще з 1919 року. З 1928 року лідером ЦК КП(б)У залишався Станіслав Косіор, під керівництвом якого в Україні проводилися репресивні акції та був організований голод початку 1930-х років.

І ось уся ця команда, що до того впевнено демонструвала «стабільність» перебування при владі, серйозно почала хвилюватися, дізнавшись про призначення Миколи Єжова наркомом. 25 вересня 1936 року ввечері Постишев приїхав у наркомат до Балицького. Вони допізна просиділи, обговорюючи варіанти розвитку подій. У січні 1937-го стало ясно, що хвилювалися недаремно. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про незадовільне партійне керівництво Київського обкому КП(б)У та недоліки в роботі ЦК КП(б)У». Косіору «вказали», Постишеву оголосили партійну догану.

На лютнево-березневому пленумі ЦК ВКП(б) 1937 року Сталін присвятив фрагмент своєї промови історії з київською донощицею Поліною Ніколаєнко, яка сигналізувала про засилля троцькістів у Київській партійній організації, але до якої не прислухалися. Незабаром Постишева, Балицького (а в січні 1938 року і Косіора) і ще ряд діячів буде зміщено з посад.

Особливо важливою для Єжова, котрий публічно критикував Всеволода Балицького, була людина, якій можна було б довірити посаду наркома внутрішніх справ УРСР. 11 травня 1937 року Балицького було призначено начальником Управління НКВД по Далекосхідному краю. За свідченням одного з близьких до наркома співробітників, рішення було для Балицького «несподіваним і сприйняв він це дуже хворобливо». Тимчасово виконуюючим обов’язки наркома внутрішніх справ було призначено комісара держбезпеки 3-го рангу Василя Іванова, який з квітня 1937 року працював заступником наркома внутрішніх справ. 19 червня того самого року Балицького несподівано зняли з посади і відкликали до Москви. Там з 23 по 29 червня відбувся пленум ЦК ВКП(б), на якому «за зраду партії та Батьківщини і активну контрреволюційну діяльність» Балицького вивели зі складу ЦК і виключили з партії. У липні 1937-го його заарештували, а в листопаді розстріляли.

7 червня 1937 року наказом НКВД СРСР за №00321 «для виявлення та розгрому шпигунських, диверсійних, змовницьких та інших контрреволюційних груп» в УРСР, а також у частинах РККА Київського, Харківського військових округів і укріпрайонів в Україну відрядили першого заступника наркома внутрішніх справ СРСР, начальника Головного управління держбезпеки НКВД СРСР комкора Михайла Фриновського; комісара державної безпеки 1-го рангу Терентія Дерибаса; начальника 5-го (особливого) відділу Головного управління держбезпеки НКВД СРСР комісара держбезпеки 2-го рангу Ізраїля Леплевського.

Фриновський de facto керував усією оперативною роботою НКВД УРСР. Леплевський затримався на Луб’янці, оскільки готував відкритий процес у справі «військово-фашистської змови в РККА». Невдовзі він очолить НКВД УРСР (призначений наказом Єжова за №968 від 14 червня 1937 року). Ізраїль Леплевський був ревним реалізатором репресивної політики, слухняно проводячи всі інспіровані центральним керівництвом НКВД акції. Вони розпочалися якраз улітку 1937-го.
Масові операції

20 липня 1937 року, напередодні засідання Політбюро ЦК ВКП(б), Сталін особисто написав рішення: «Запропонувати т. Сокову дати терміново наказ органам НКВД щодо арешту всіх німців, які працюють на оборонних заводах (артилерійські, снарядні, гвинтівочно-кулеметні, патронні та ін.), та стосовно вислання частини заарештованих за кордон. Копію наказу надіслати до ЦК. Про хід арештів та кількість заарештованих повідомляти зведення (щоденні) в ЦК».

Німців тотально обвинуватили у шпигунстві на користь нацистської Німеччини, адже Сталін і Гітлер тоді політично ще не приятелювали. Єжов наказав заарештувати всіх німецьких громадян, які проживали в СРСР і працювали в оборонній промисловості та на залізницях. Причому це стосувалося й тих, хто працював там у минулому. На арешти відводилося п’ять діб, починаючи з 29 липня 1937 року. Після «особливо ретельного слідства» справи спрямовувалися на розгляд до військової колегії Верховного суду СРСР або Особливої наради при НКВД.

Водночас було наказано терміново провести облік німецьких підданих, які працювали в інших галузях народного господарства СРСР, а також колишніх громадян Німеччини, що стали радянськими громадянами, але раніше працювали в оборонній промисловості. На всіх них необхідно було подати до НКВД СРСР меморандуми з компрометуючими матеріалами «для вирішення питання щодо арешту». Всього за «німецькою операцією» було розглянуто справ на 31753 особи, розстріляно 24858 осіб.

Проте не «німецька операція» надала найбільш потужного імпульсу «великому терору» в СРСР. Такою стала «куркульська операція». 2 липня 1937-го Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову «Про антирадянські елементи», де вимагалося, щоб в областях було виявлено і знищено «куркулів і кримінальників», які відбули строки ув’язнення і повернулися до рідних місць.

4 липня 1937 року о 22.20 усім начальникам НКВД та управлінь НКВД було надіслано телеграму Єжова за №11926, в якій наказувалося «взяти на облік всіх куркулів та кримінальників, які осіли у вашій області, які повернулися з місць позбавлення волі, та тих, хто втік з таборів та заслання. Розподілити їх на дві категорії: 1) найбільш ворожі елементи, які підлягають арешту та розстрілу, після розгляду їхніх справ через трійки; 2) менш ворожі елементи, але які також підлягають арешту та засланню в регіони, визначені НКВД СРСР».

Територія республік, країв та областей розподілялася на оперативні сектори. По кожному сектору за п’ять днів до початку операції в колишніх окружних центрах та інших пунктах було створено міжрайонні оперативні групи. В УРСР таких було 45. На чолі цих груп ставили відповідальних представників обласних управлінь НКВД або начальників відповідних міськрайвідділків чи окрвідділів. Арешти санкціонувалися начальниками міжрайонних оперативних груп на підставі матеріалів справ та погоджувалися з районним прокурором. До участі в операції залучили «перевірений» партійний актив.

31 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило наказ Єжова №00447 від 30 липня «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та ін. антирадянських елементів». Цей документ вимагав засуджувати колишніх куркулів, кримінальних злочинців, представників релігійних об’єднань, колишніх членів політичних партій, противників більшовиків під час громадянської війни (білих) та колишніх діячів доби царату до позбавлення волі з відбуванням покарання в таборі чи в’язниці або до смертної кари.

«Ліміт» жертв, встановлений у Москві для України, становив 28800 осіб, у тому числі по 1-й категорії — 8 тис. осіб. При цьому в наказі було підкреслено, що «затверджені цифри — орієнтовні», і «якщо обстановка вимагатиме збільшення затверджених цифр», наркомати внутрішніх справ республік повинні будуть подавати «мотивовані клопотання». Кардинальне значення для динаміки проведення операції мало те, що намічені «репресивні» цифри були орієнтовними і дозволялося їх підвищувати. Завдяки цьому було вироблено механізм, який спонукав регіональних керівників НКВД до змагання за найвищі показники і водночас давав центральному керівництву в Москві інструмент дозування репресій.

Операція за наказом НКВД СРСР №00447 розпочалася в серпні 1937 року, а вже з початку вересня 1937 року Леплевський подав клопотання про збільшення «лімітів» для УРСР. Під його орудою обласні управління НКВД влаштували справжнє змагання за вилучення «куркулів» та «кримінальників». Не забували при цьому і про «українських націоналістів». Для них упродовж операції за наказом №00447 вироки виносили незмінно жорстокі: це була, як тоді жахливо висловлювалися, «вища міра соціального захисту», тобто розстріл.

У рамках «куркульської операції», що тривала в СРСР із серпня 1937-го до 17 листопада 1938 року, всього було засуджено близько 770 тис. осіб, з них понад 370 тис. до смерті і понад 380 тис. до різних строків ув’язнення.

11 серпня 1937 року Єжов підписав оперативний наказ №00485 та «Закритий лист про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, поразницьку й терористичну діяльність польської розвідки в СРСР». Цими документами вимагалося провести з 20 серпня до 20 листопада операцію із «цілковитої ліквідації місцевих організацій „Польської організації військової” і, насамперед, її диверсійно-шпигунських та повстанських кадрів у промисловості, на транспорті, радгоспах та колгоспах».

І хоча реальної «ПОВ» на території СРСР давно не існувало, встановили дві черги для арештів поляків. Перша — ті, хто працював в органах НКВД, служив у Червоній армії, на військових заводах, в оборонних цехах інших заводів, на залізничному, водному та повітряному транспорті, в електросиловому господарстві всіх промислових підприємств, на газових та нафтоперегонних заводах. Друга — всі інші, хто працював на промислових підприємствах необоронного значення, у радгоспах, колгоспах та установах.

Для організації слідства згідно з «польською операцією» створювалися особливі групи оперативних працівників. Згідно з наказом припинялося звільнення з в’язниць та таборів засуджених за ознаками польського шпигунства. Матеріали на кожного з них необхідно було надсилати на розгляд Особливою нарадою НКВД СРСР.

Наказ №00485 створив принципово новий у практиці ОҐПУ—НКВД процесуальний порядок засудження. Коли завершувалося слідство, на обвинуваченого складалася довідка з коротким викладом слідчих та агентурних матеріалів. Короткі довідки протягом десяти днів належало збирати й передруковувати у вигляді списку. Список подавали на розгляд начальнику НКВД або Управління НКВД і прокурору. Цю комісію почали називати «двійка». В її компетенції був вирок по першій (розстріл) або по другій категорії (ув’язнення від п’яти до десяти років). Після цього список надсилали на затвердження до Москви, де його остаточно розглядали й затверджували нарком внутрішніх справ (тобто Єжов) і генеральний прокурор (Андрій Вишинський). Після цього список повертався до відповідного регіону для виконання вироку. Цей порядок засудження у службовому листуванні НКВД почали називати «альбомним» (скоріш за все тому, що списки друкували на аркушах, вставлених у машинку горизонтально, і зшивали їх як альбом).

На практиці на місцях після того, як оперативний співробітник складав довідку, він же, разом з начальником відділку чи відділення, пропонував те чи інше покарання. Начальники управлінь і прокуратури, які ставили підписи під списками, робили це автоматично, зазвичай окремо один від одного, без аналізу, обговорень, без вивчення слідчих справ.

Усього в СРСР за «польським» наказом було розглянуто справи на 143810 осіб, засуджено 139835 осіб, розстріляно 111091 особу. Загалом у 1937—1938 роках під приводом боротьби з контрреволюцією в Україні було репресовано близько 50 тис. громадян польської національності.

Проте терористичні плани не обмежилися лише німцями і поляками. Наказ №00485 став «модельним» для директив НКВД СРСР щодо наступних, після серпня 1937 року, «національних операцій». Було розпочато репресії проти фінів, естонців, румунів, болгар, македонців, латишів, греків, іранців, харбінців (під харбінцями малися на увазі колишні службовці Китайсько-Східної залізниці та реемігранти з Манчжоу-Го), китайців — як іноземних підданих, так і громадян СРСР. Сталін і Єжов виходили з наявності розгалуженої шпигунсько-диверсійної та повстанської мережі відповідної держави, яка нібито тільки й думала про те, як завдати шкоди СРСР. У цих наказах фігурували схожі контингенти (політемігранти, перебіжчики тощо). Всього за «національними операціями» пройшло 227 986 осіб, з яких розстріляли понад 172 830.
Inglourious Basterds

Так назвав свій відомий фільм Квентін Тарантіно. А я називаю так виконавців репресивних партійних директив. За десять років до «великого терору», у травні 1927-го, згаданий мною Всеволод Балицький так пояснював підлеглим їхню роль: «Я повинен сказати ще про те, що таке апарат ҐПУ… Це той орган, який повинен беззастережно виконувати волю Центрального комітету, яка передається через його голову. Якщо є наказ стріляти у натовп незалежно від того, хто б там не був, — відмовитесь — розстріляю всіх. Треба беззаперечно виконувати мою волю, а якщо будете мітингувати, я цього не дозволю… Тому що Центральному комітету партії потрібен міцний, монолітний апарат, який виконує волю партії».

Погляньмо на НКВД УРСР. Чекістським кадрам був притаманний розмитий соціальний склад, низький освітній рівень, неукраїнське походження, різноманітні гріхи (кримінальні, політичні, моральні). З одного боку, це дозволяло комуністичним владним структурам легко маніпулювати чекістами та примушувати їх виконувати будь-які злочинні накази, з іншого — стало підставою для знищення багатьох з них.

Наприклад, незважаючи на всі «успіхи» Ізраїля Леплевського, його кар’єра закінчилася типово для епохи «великого терору»: 25 січня 1938-го його було зміщено з посади наркома, а 28 липня того ж року — розстріляно. Леплевського змінив Олександр Успенський. Як і його попередник, він також протримався не дуже довго. Вже 14 листопада 1938-го він інсценував самогубство: залишив у службовому кабінеті записку: «Труп шукайте в Дніпрі» і зник з Києва. Ховався в Москві, Архангельську, Калузі, Муромі. У квітні 1939 року його розшукали, а 27 січня 1940-го засудили до розстрілу. До речі, того самого 1940 року розстріляють і Миколу Єжова, якому належать слова: «У чекіста є лише два шляхи — або на підвищення, або у в’язницю». Єжов, як і багато чекістів, пройшов обома шляхами. І правильно! Чому?

Закінчуючи, коротко відповім на це запитання запитаннями: а що було робити з тими, хто в 1937—1938 роках, за офіційною статистикою, заарештував 1548366 осіб, з яких 681692 було позбавлено життя? Тільки з літа 1937-го до кінця 1938-го заарештувати і знищити стільки людей!

Замітаючи сліди, Сталін нищив тих, кому перед тим доручив інквізиторську місію. Втім, не перебільшуватиму каральної «ротації» чекістських кадрів. Винищили не всіх. У грудні 1938 року заарештували Лаврентія Якушева (Бабкіна), колишнього начальника Житомирського обласного управління НКВД (очолював це управління з жовтня 1937-го по лютий 1938 року). У червні 1939 року його засудили до 20 років виправно-трудових таборів, але в жовтні 1941 року з нього знімуть судимість. Хоча було добре відомо, що саме робилося під його керівництвом.

Наприклад, він особисто брав участь у побиттях ув’язнених, засуджених до смертної кари, у спаленні 11 ув’язнених. З його санкції засуджені самі копали собі могили, по 200— 250 в’язнів зв’язували, вишиковували в чергу й розстрілювали на очах в інших ув’язнених. З санкції Якушева в ув’язнених без квитанцій відбирали цінні речі, добротний одяг, складали фіктивні відомості про отримання засудженими грошей, зданих ними до каси в’язниці.

А ось що робили підлеглі Якушева. Начальник внутрішньої тюрми та комендант УГБ Управління НКВД по Житомирській області наприкінці грудня 1937 року, як засвідчено, «змушував засудженого старого-інваліда… мати статеві зносини з розстріляною жінкою, яка лежить серед трупів розстріляних, обіцяв за це його звільнити. У момент виконання старим вимоги… його застрелили на трупі цієї жінки». Крім того, як зазначено в документі, складеному в січні 1939 року, підлеглі Якушева з його відома «займалися витяганням кирками й кліщами золотих зубів із ротів трупів розстріляних…».

І подібних епізодів, які нагадують про те, що коїли представники режиму, котрі присягалися обстоювати соціальну справедливість і демократію, — безліч. …То яку ж «страну» хочуть нам повернути ті, хто 75 років тому розпалив «великий терор»? Лише «правда подробиць» (що про неї писав Ігнaціо Сілоне) про комуністичне правління може дати відповідь на це запитання.
Автор: Юрій Шаповал
Джерело:Джерело: «Дзеркало тижня. Україна»

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*