Викладено за поемою Гомера «Іліада».
Повернулися греки до своїх кораблів. Ахілл не велів розходитись по шатрах своїм мирмидонянам. Він наказав їм тричі об’їхати навколо тіла Патрокла на колісницях.
З голосним плачем їхали хоробрі мирмидоняни. Голосно плакав і Ахілл. Поклав він руки на груди вбитого друга, вигукуючи:
– Радій, мужній Патрокле! Я зробив те, що обіцяв тобі! Привіз я сюди до твого смертного ложа труп Гектора і віддав його на розтерзання псам. Дванадцять троянських юнаків уб’ю я біля похоронного багаття, помщаючись за твою смерть!
Кинув Ахілл біля ложа, на якому лежав убитий Патрокл, труп Гектора, нічим не прикривши його. Багатий бенкет справив син Пелея для своїх мирмидонян. А самого його умовили грецькі вожді піти до Агамемнона. Там довго прохали його, обмившись, взяти участь у бенкеті. Відмовився Ахілл. Він просив тільки Агамемнона звеліти грекам запалити похоронне вогнище.
Влаштували бенкет грецькі герої, а після бенкету всі порозходились по своїх шатрах і полягали спати; один тільки Ахілл не спав. Тяжко стогнучи, лежав він на березі вічно шумливого моря. Нарешті і він заснув глибоким сном. А уві сні з’явилась йому тінь Патрокла і благала швидше справити над тілом похоронні обряди, щоб могла заспокоїтись душа його в царстві Аїда. Заповідав Патрокл поховати його кості в тій могилі, де буде похований і Ахілл. В одній урні, даній богинею Фетідою, має бути покладений прах Ахілла і Патрокла. Уві сні простер руки до тіні Патрокла Ахілл, але з сумним стогоном зникла тінь. Прокинувся Ахілл і знову голосно почав оплакувати друга. Плакали з ним і всі мирмидоняни. Плачучими застала їх богиня Еос-Зоря, передвісниця сходу бога Геліоса-Сонця.
Рано-вранці Агамемнон послав на узгір’я високої Іди греків по дрова для похоронного вогнища. Виконали наказ царя греки й запалили на березі моря високе вогнище. В урочистому поході винесли труп Патрокла мирмидоняни, покривши його своїм зрізаним волоссям, і поклали на багаття. Зрізав Ахілл і своє волосся, що присвячене було річковому богові Сперхею, коли б судилося повернутися героєві у рідний край; а тепер вложив він його в руки Патроклові. Потім на прохання Ахілла відпустив Агамемнон усіх воїнів до кораблів, а біля вогнища залишилися самі вожді греків. Багато овець і волів заколено було на честь Патрокла, а їх жиром обмащено все його тіло; розставлено також навколо ложа з тілом посуд з медом і маслом. Убито чотирьох коней і двох псів. На вогнище покладено й трупи дванадцятьох троянських юнаків, яких своїми руками вбив Ахілл. А труп Гектора лежав біля вогнища. Його охороняла богиня Афродіта, умастивши його запашним маслом, а бог Аполлон розпростер над ним хмару, щоб палюче проміння сонця не висушило труп Гектора.
Коли все для похорону було готове, Ахілл підпалив вогнище, але воно не займалося. Помолився Ахілл богам вітру Бореєві і Зефірові: він благав їх роздмухати полум’я. Хутко помчала вісниця богів Іріда в чертоги Зефіра, де бенкетували всі боги вітру, і покликала їх на допомогу синові Пелея. З грізним шумом пронеслись, звиваючи хмари, Борей і Зефір понад морем. Заходили під їх подихом по морю високі хвилі. Швидко прилинули вони до Трої і роздмухали вогонь. Цілу ніч високо здіймалося вгору полум’я багаття. А Ахілл, черпаючи дводонним келихом вино, робив возливання, прикликаючи душу Патрокла.
На ранок догоріло величезне вогнище і стало згасати. Зморений Ахілл ліг на землю біля згасаючого вогнища і забувся у непереборнім сні. Його розбудили голоси вождів греків. Загасили на просьбу Ахілла вожді тліюче вугілля вогнища вином, зібрали кістки Патрокла і поклали їх у золоту урну. Потім споруджений був зруб, у нього поставлена урна, а над зрубом насипано високу могилу.
Після похорону Ахілл влаштував на честь померлого пишні похоронні ігрища. Вони почалися з перегонів на колісницях, в яких брали участь герой Евмел, син Адмета, герой Діомед, цар Менелай, син Нестора Антілох і герой Меріон. Першим пригнав коней своїх до цілі Діомед; йому допомогла богиня Афіна. Трохи відстав від нього син Нестора Антілох. А за ним був Менелай, хитрощами вирвав у нього другу нагороду син Нестора. Останнім був Меріон. А героя Евмела, найзнаменитішого візничого, спіткало нещастя. Богиня Афіна, не бажаючи його перемоги, розбила дишло в його колісниці. Упав Евмел на землю і дуже розбився. Всім учасникам перегонів роздав Ахілл багаті подарунки. Підніс він дарунок і старцеві Нестору; він не міг уже брати участі в змаганнях героїв: старість зробила немічними його члени, а колись і він здобував на ігрищах перемоги над могутніми героями. Потім змагалися в кулачному бою могутній герой Епей і герой Евріал. Переміг Епей, поваливши на землю ударом кулака Евріала. Аякс Теламонід і цар Одіссей змагались у боротьбі. Довго боролися вони. Ні той, ні другий не могли перемогти. Рівноцінна дісталася їм нагорода. У швидкім бігу змагалися Аякс, син Оїлея, Одіссей і син Нестора Антілох. Попереду, як легкий вітер, біг Аякс, за ним – Одіссей. Став благати Афіну Одіссей і просив її дати йому перемогу. Почула героя Афіна. Посковзнувся Аякс і впав. Першим досяг цілі Одіссей і здобув першу нагороду. У збройному бою змагалися Діомед і Аякс Теламонід. Зітнулись герої, але греки боялись, щоб не вразили вони один одного на смерть. Припинили бій герої, і обидва дістали рівні нагороди. У киданні важкого диска всіх переміг герой Поліпет. Для змагання у стрільбі з лука до високої жердини прив’язали голубку, стрілець мав пронизати її стрілою. Вийшов герой Тевкр. Напнувши лук, пустив стрілу Тевкр, але вона пересікла тільки тонку мотузку, якою прив’язана була голубка. Злинула в небо голубка, але герой Меріон пробив її своєю стрілою. Йому дісталася нагорода за стрільбу з лука. Нагороду за метання списа віддано цареві Агамемнону; ніхто не міг перевершити його в умінні метати спис.
Скінчились ігрища. Розійшлись герої, і незабаром увесь табір поринув у глибокий сон. Не спав тільки Ахілл. Він, безутішний, оплакував свого друга. Вставши з ложа, довго блукав він по березі моря. Нарешті, коли зоря розгорілася на небі, запріг він коней у колісницю і, прив’язавши труп Гектора, тричі об’їхав навколо високої могили, волочачи по землі труп нещасного сина Пріама. Потім знову кинув він труп, а сам пішов до шатра.