Особливості виховання в Японії

Особливості виховання в Японії

Особливості виховання в Японії

1. Роль батька у вихованні дитини. Традиційна японська сім’я – це мати, батько та двоє дітей. Раніше сімейні ролі були чітко визначені – батько забезпечує сім’ю всім необхідним, мати дбає про сімейний затишок. Батько вважався головою сім’ї і всі члени родини мали йому коритися і у всьому слухатися. Проте такий розподіл ролей зазнав деяких змін – жінки дедалі більше прагнуть поєднувати виховання дітей та роботу. Хоча про повноцінне рівноправ’я ще не йдеться. До чоловіка прийнято звертатися «сюдзин», що в перекладі означає «головна людина», «хазяїн». Японське прислів’я звучить так: «Чоловік не повинен заходити на кухню».

Одне з найбільших національних свят в Японії – це День хлопчиків, коли в небо запускають зображення різнокольорових коропів. Ця риба здатна довго плисти проти течії, а тому, на думку японців, символізує шлях майбутнього чоловіка, здатного подолати всі життєві негаразди.

Життя чоловіка в Японії поглинає фірма, в якій він працює.

Батько може брати участь у вихованні дитини, проте це відбувається рідко. Наприклад, на прогулянці батько з’являється лише у вихідні, коли вся сім’я гуляє у парку чи їде відпочивати на природу. Якщо погода дощова, то місцями сімейного відпочинку стають торгові центри, де є ігрові кімнати.

Традиційно в сім’ях батькові відводиться авторитарна роль. Він є охоронцем порядку, рідко бере участь в щоденних турботах про дітей.

Влада чоловіка-батька в сім’ї була закріплена законодавчо аж до середини 20 ст. Проте влада означала не лише привілеї, а й відповідальність. Голова домашнього господарства відповідав за його економічний добробут, а також за поведінку інших членів сім’ї. Він здійснював суворий повсякденний контроль за сімейною власністю, проведенням сільськогосподарських та інших робіт, до його обов’язків також належало вшановування померлих, проведення різноманітних ритуалів на їхню честь.

2. Роль матері у вихованні дитини. В Японії мами беруть із собою своїх маленьких дітей, куди б вони не йшли. Вони носять їх у спеціальних сумках – кенгуру або у спеціальних «вставках-кишенях». Для цього навіть верхній одяг змінено – наприклад, пальто, куртки та плащі мають два капюшони. Це не якась сучасна забаганка, а вияв однієї з найдавніших культурних традицій Японії.

Вихованням дитини займається мати. «Амае»- саме так називають матерів в Японії. Цьому слову дуже складно підібрати аналогічне в українській мові. Воно означає залежність дитини від матері, яку дитина сприймає як щось дуже бажане. При народженні акушерка відрізає шматочок пуповини, засушує його та кладе в дерев’яну коробочку, на якій позолоченими літерами викарбуване ім’я матері та дата народження дитини. Це символ зв’язку матері та дитини. В Японії надзвичайно рідко можна побачити дитину, яка плаче. Мати намагається зробити так, щоб у дитини просто не було приводу плакати. Перший рік дитина залишається ніби частиною тіла матері, яка цілими днями носить її на собі, вночі кладе спати разом із собою і годує груддю, лишень дитина виявить таке бажання.

Через те, що немовлята постійно «на матері», вони починають говорити значно швидше, ніж ходити. Адже мати постійно розмовляє з дитиною, пояснює їй, що вона робить, жартує з нею, співає пісеньок, багаторазово повторює слова, які малюкові необхідно запам’ятати у першу чергу, і рано чи пізно він починає їх повторювати. Також через те, що дитина із самого малечку привчається спати у вертикальному і часто незручному положенні, в дорослому віці японці можуть спокійно дрімати під час тривалих переїздів у метро чи в автобусах, засипають на нудних заходах, концертах. Вигляд сплячої людини з широко відкритим ротом нікого не шокує і не вважається непристойним. Це є однією з національних особливостей.

Дитині нічого не забороняють, вона чує лише попередження «небезпечно», «погано», «брудний». Але якщо дитина все-таки постраждала (попеклася чи боляче вдарилася), мати вважає себе винною у цьому і просить у дитини вибачення за те, що не вберегла.

Коли дитина починає ходити, її також не залишають без нагляду. Матері організовують дитячі ігри, в яких самі приймають активну участь.

Японка не намагається стверджувати свою владу над дитиною, оскільки, на їхню думку, це призводить до відчуження. Мати не сперечається з бажаннями та волею дитини, своє незадоволення не прямо, а опосередковано: дає зрозуміти, наскільки сильно її засмучує неприпустима поведінка дитини. У разі виникнення конфлікту японські мами не відгороджуються від дітей, а, навпаки, прагнуть поглибити емоційний контакт. Діти настільки обожнюють своїх мам, що відчувають почуття провини, коли їх засмучують.

Зазвичай японська мати сидить вдома з дитиною, доки тій не виповнюється 3 роки і її віддають до дитсадка. Звичайно, в Японії є яслі, проте жінку, яка працює і віддала дитину у яслі вважають егоїстичною, це не схвалюється.

3. Особистість дитини. Японці вважають, що дитину необхідно обіймати та брати на руки якомога частіше. Батьки завжди готові надати дитині «амаеру» – оточити піклуванням, любити.

Особливість японської мовної культури – не виявляти все словами. Тому японці дуже сприйнятливі до настрою та відчувають справжню думку співрозмовника інтуїтивно. Виховують передусім особистим прикладом. Незадоволення батьків діти просто відчувають. Карають виразними поглядами, несхвальним мовчанням.

Специфічно японським є такий прийом виховання як «майго» (загублена дитина). Коли дитині набридає бути весь час біля матері і вона починає виявляти цікавість та самостійність, її ніхто не зупиняє, а надають можливість загубитися. Всі оточуючі добре знають про цей трюк і допомагають майго знайтися. Допомагають спокійно, без поліції та нервового зриву, мати десь поряд і оточуючі її бачать. Вони допомагають дитині зорієнтуватися, але при цьому відчути, як це погано стати майго, загубити своє амае і яке це щастя все ж «знайтися». Повторних спроб піти від матері дитина, як правило не робить.

Дітей вчать дотримуватися суспільних норм поведінки – вдячність, вибачення, повага до старших, неприпустимість комусь заважати, поводити себе як всі. Бути не як всі, приваблювати до себе увагу – непристойно. Використовують позитивні приклади, а не негативні.

В Японії дітей не порівнюють одне з одним. Наприклад, вихователь ніколи не скаже батькам, що їхня дитина погано малює чи краще за інших бігає. Виокремлювати когось не прийнято. Конкуренція відсутня навіть у спортивних змаганнях. «Не виокремлюйся» – один з принципів японського життя.

Основною метою діяльності японського дитячого садка є не навчання, а виховання вміння поводити себе в колективі. У подальшому житті дитині доведеться постійно перебувати в якійсь групі і це вміння буде необхідним. Дітей вчать аналізувати конфлікти, що виникли під час ігор. При цьому необхідно намагатися уникнути суперництва, оскільки перемога одного може означати «втрату обличчя» іншого. В сварки дітей не прийнято втручатися.

Японці є прихильниками раннього розвитку дитини. У різному віці виховання фокусується на різних проблемах:
1 рік – пробудження впевненості у собі;
2 роки – прикладна творчість, ручна праця;
3 роки – виховання обов’язків;
4 роки – добро і зло;
5 років – виховання лідерських якостей (самостійність, вміння складати плани та виконувати їх).

До 5-ти років до дитини ставляться як до «короля», з 5-ти до 15-ти років – як з «рабом», а після 15-ти – «як з рівним». Вважається, що п’ятнадцятирічний підліток-це вже доросла людина, яка чітко знає свої обов’язки та сумлінно підкоряється правилам.

Хлопчики і дівчата виховуються по-різному. У синові бачать майбутню опору сім’ї. Його навчають долати труднощі. Дівчат готують до домашньої праці.

Японці ніколи не підвищують голосу на дітей, не читають нотації, не вдаються до тілесних покарань. Найбільш тяжким моральним покаранням є відсторонення від дому чи протиставлення дитини якійсь групі.

Акцент у вихованні робиться на повазі до людей та тварин, симпатії та шляхетності у ставленні до інших, пошукові істини, здатності відчувати прекрасне та високе, володіти самоконтролем, зберігати природу, вносити свій внесок у розвиток суспільства.

В Японії проводиться цілий ряд свят для дітей, які дозволяють формувати у них відчуття причетності до традицій своєї країни.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*