Неповний робочий час: оплата праці в таких випадках

Робота з неповним робочим часом регламентується статтею 56 Кодексу законів про працю України. Неповний робочий час має меншу за встановлену законодавством тривалість робочого часу.

Норма статті 56 не обмежує права сторін трудового договору на визначення тривалості неповного робочого часу. Тому тривалість робочого дня (тижня) має встановлюватися за угодою між працівником і роботодавцем.

Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи; зменшення кількості днів роботи протягом тижня; одночасного зменшення кількості годин роботи упродовж дня і кількості робочих днів упродовж тижня.

Зазначеною статтею передбачено, що оплата праці в таких випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників.

Тому при встановленні працівникові певного графіку роботи із зменшенням тривалості щоденної роботи розмір заробітної плати визначається за фактично відпрацьований час, виходячи із розміру посадового окладу та норми робочого часу відповідного місяця. Для цього розмір посадового окладу ділиться на місячну норму годин відповідного місяця та множиться на кількість фактично відпрацьованих годин.

Загальна кількість відпрацьованих працівником годин може зазначатися як в табелі обліку робочого часу, так і у відповідному наказі чи іншому розпорядчому документі керівника.

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*