Головне

Нельсон Мандела

Нельсон Мандела був одним з найповажніших державних діячів світу, який очолив боротьбу, спрямовану на подолання режиму апартеїду у Південній Африці та встановлення багаторасової демократії.

Після 27 років ув’язнення він вийшов на волю та став першим в історії ПАР чорношкірим президентом, зігравши провідну роль у встановленні миру в країні.

Його харизма, неперевершене почуття гумору, вміння сміятися над собою, незламна сила волі та надзвичайно насичене життя зробили Нельсона Манделу постаттю світового значення.

Полишивши президентське крісло 1999 року, пан Мандела брав активну участь в реалізації програм боротьби з ВІЛ/СНІДом та допоміг країні вибороти право приймати Чемпіонат світу з футболу 2010 року.

Мандела також був учасником мирних переговорів у Конго, Бурунді та інших країнах Африки.

2004 року, на 85-му році життя, Нельсон Мандела полишив громадську діяльність, щоб більше спілкуватись з родиною та друзями, а також мати час для “спокійних роздумів”.

“Не кличте мене, я сам вас покличу”, – попередив він усіх охочих запросити його для участі у різноманітних заходах.
Ранні роки

Холілала Далібунга – саме таке ім’я майбутній президент ПАР отримав під час народження – з’явився на світ 1918 року у невеличкому селищі Куну поблизу міста Мтата. У Південній Африці Мандела також був відомий як Мадіба (одне з імен клану кокса, в якому народився майбутній лідер), а англійське ім’я Нельсон отримав від своєї шкільної вчительки.

Батько Мандели, який був радником королівської династії тембу, помер, коли хлопчику було дев’ять років, і його опікуном став регент династії Джонгінтаба.

1943 року Мандела приєднався до Африканського національного конгресу, спершу як активіст, а пізніше як засновник та голова Молодіжної ліги АНК.

1944 року він взяв шлюб зі своєю першою дружиною Евелін Масе. Вони розлучилися 1957-го. Від цього шлюбу Мандела мав трьох дітей.

Мандела мав юридичну освіту і 1952 року разом із партнером Олівером Тамбо відкрив юридичну практику у Йоганнесбурзі.

Об’єднавши зусилля, Мандела і Тамбо розпочали кампанію проти апартеїду – системи, створеної білою Національною партією, яка пригнічувала чорношкіру меншину.

1956 року Манделу разом із іншими 155 активістами заарештували за звинуваченням у державній зраді. Судовий процес тривав чотири роки, після чого з нього зняли всі обвинувачення.

У цей час у країні зростає спротив апартеїду, спрямований здебільшого проти низки нових законів, які запроваджували обов’язкову паспортизацію африканців та обмежували їхні можливості у пошуку житла та роботи.

1958 року Мандела побрався із Вінні Мадікієзою, яка пізніше зіграла активну роль у кампанії із визволення свого чоловіка з тюрми.

Коли 1960 року НАК проголосили поза законом, Мандела разом зі своїми прибічниками та лідерами організації був змушений піти у підпілля.

Довічне ув’язнення

Цього ж року, після того, як під час демонстрації у місті Шарпевіль поліцейські застрелили 69 чорношкірих протестувальників, у ПАР почало стрімко наростати невдоволення режимом апартеїду. Розстріл демонстрантів став символом кінця мирної боротьби з режимом, і Мандела, який на той момент уже був віце-президентом НАК, розпочав кампанію з економічного саботажу.

Невдовзі активіста заарештували та звинуватили у підривних діях і підготовці насильницького повалення влади.

Під час судових слухань, на яких Мандела захищав себе сам, він скористався можливістю висловити свої думки та переконання щодо демократії, свободи та рівності.

“Я поважаю ідеал демократичного і вільного суспільства, в якому всі громадяни живуть в гармонії і мають рівні можливості. Це той ідеал, заради якого я готовий жити і якого я прагну. Але якщо це буде необхідно, то заради цього ідеалу я готовий померти”, – сказав він на одному з засідань.

1964 року Манделу засудили до довічного ув’язнення. Наступні 18 років він провів у в’язниці на острові Роббен, після чого 1982 року його перевели на материк.

Поки Мандела та інші лідери НАК скніли у неволі чи жили у вигнанні, молоді чорношкірі активісти продовжували боротьбу проти правління білої меншини.

1980 року Олівер Тамбо, що жив у вигнанні, ініціював міжнародну кампанію із визволення Нельсона Мандели.

Тиск з боку міжнародної спільноти, яка вимагала санкцій проти ПАР, приніс результати, і 1990 року тогочасний президент країни Фредерік Віллем де Клерк скасував заборону на діяльність НАК. Того ж року Мандела вийшов з в’язниці, а потім розпочалися переговори щодо формування нової багаторасової демократії у ПАР.

Нобелівська премія

У грудні 1993 року Манделу і Фредеріка Віллема де Клерка нагородили Нобелевською премією миру.

П’ять місяців по тому, вперше в історії ПАР у країні відбулися демократичні президентські вибори, в яких взяли участь представники всіх рас. За результатом голосування Нельсон Мандела став першим темношкірим президентом країни.

Одним з першочергових завдань для нового лідера країни стало вирішення проблеми житла для бідних верств населення, які переважно жили в нетрях.

Вирішення буденних питань пан Мандела доручив своєму заступнику Табо Мбекі, а сам зосередився на церемоніальних обов’язках лідера країни та формуванні нового міжнародного іміджу ПАР.

Йому вдалося переконати великі міжнародні корпорації не виводити бізнес з країни та продовжити інвестувати і розвиток ПАР.

Полишивши президентську посаду 1999 року, пан Мандела продовжив подорожувати світом, зустрічатися з лідерами інших країн, брати участь у конференціях та отримувати численні відзнаки за свою роботу.

Після офіційної відставки публічні появи Мандели були переважно пов’язані із роботою заснованого ним благодійного Фонду (Фонду Нельсона Мандели).

На свій 89-й день народження Нельсон Мандела заснував робочу групу The Elders (Старійшини), яка об’єднує провідних світових діячів з різних сфер життя задля обміну досвідом та надання практичних порад “у боротьбі з найгострішими проблемами світу”.

Ймовірно, найбільш пам’ятна поява Мандели на публіці в останні роки відбулася на початку 2005 року, після смерті його єдиного сина Макгахо.

У країні, де й досі не наважуються відкрито говорити про епідемію СНІДу, Мандела не побоявся сказати, що його син помер від цієї хвороби, та закликав південноафриканців говорити про цю проблему та вирішувати її.

Мандела також допоміг своїй країні вибороти право на проведення Чемпіонату світу з футболу 2010 року та відвідав церемонію закриття цього заходу.

Back to top button