Народні збори. Терсіт (Викладено за поемою Гомера «Іліада»)

Безтурботно спали на світлому Олімпі безсмертні боги. Занурені були в глибокий сон і табір греків, і велика Троя. Але Зевс-громовержець не склепляв сном своїх очей, – він помишляв про те, як помститися за образу Ахілла. Нарешті надумав хмарогонець Зевс послати оманливий сон Агамемнонові. Він прикликав бога сну і послав його у грецький табір до Агамемнона, сказавши йому:

– Лети на бистрих крилах, оманливий сон, і стань перед Агамемноном. Звісти йому, щоб вів він у бій греків. Скажи йому, що сьогодні оволодіє він великою Троєю, бо ублагала Гера всіх богів не помагати троянцям. Загибель загрожує тепер Трої.

Хутко полинув на землю бог сну і, прибравши образ старця Нестора, якого так шанував Агамемнон, з’явився йому уві сні і сказав йому все, що звелів великий громовержець. Прокинувсь Агамемнон, але все здавалося йому, що лунають ще слова, чуті ним уві сні. Підвівся цар Мікен і швидко одягнувся у багатий одяг, взяв у руки золотий скіпетр і пішов туди, де стояли витягнені на берег кораблі греків. У цей час ясно запалала вже зоря, віщуючи схід на небо великого бога сонця Геліоса. Гукнув Агамемнон оповісників і звелів їм скликати усіх воїнів на народні збори. А всіх вождів зібрав могутній цар Мікен до корабля старця Нестора і розповів їм, який послав йому сон Зевс-громовержець.

Вирішили вожді готуватися до бою. Але перш ніж вести в поле під мури Трої війська, захотів випробувати їх Агамемнон; він вирішив запропонувати народним зборам повернутися на батьківщину. Поки радилися вожді, воїни йшли на збори. Немов рої бджіл, що вилітають з гірських печер, збиралися незліченні натовпи вояків. Хвилювалися народні збори. Насилу встановили оповісники тишу, щоб могли звернутись до народу царі, вихованці Зевса. Нарешті розмістились натовпи народу, і запанувала тиша. Першим звернувся з промовою до народу, вставши зі свого місця із скіпетром у руках, Агамемнон. Він говорив про тягар війни, про те, що марно боролися греки під Троєю, що не здобути їм, мабуть, ніколи неприступної Трої і доведеться їм ні з чим повернутися назад на батьківщину. Очевидно, і самі боги бажають, щоб повернулися греки на батьківщину. Вислухали промову Агамемнона греки. Сколихнувся весь народ, наче море, коли вітри Нот і Евр, налетівши, здіймають на ньому високі хвилі. Усі, голосно вигукуючи, кинулися до кораблів. Земля задрижала від тупоту біжучих натовпів воїнів, що подалися до кораблів. Знялися хмари куряви. Крики розляглись по всьому табору. Всі поспішають спустити скоріш на воду кораблі, всі прагнуть відплисти на батьківщину.

Донеслися вигуки вояків і до великого Олімпу. Гера, побоюючись, як би не покинули облоги Трої греки, послала до табору їх Афіну-Палладу, щоб вона спинила їх. Мов буря, помчала Афіна до табору греків з високого Олімпу. Там з’явилась вона Одіссеєві й сказала йому:

– Благородний сину Лаерта, невже ви всі вирішили тікати звідси на батьківщину? Невже залишите ви на радість Пріамові і всім троянцям тут прекрасну Єлену? Швидше йди, умовляй усіх не покидати Трою!
Почувши грізний голос богині, побіг Одіссей, скинувши свій плащ, до кораблів. Узявши у зустрінутого ним Агамемнона скіпетр, знак верховної влади, став він умовляти всіх, як вождів, так і простих воїнів, не спускати кораблів на воду і кликав усіх назад на народні збори. Бив скіпетром Одіссей тих з воїнів, які особливо галасували й поспішали швидше покинути берег Трої. Знов кинулись усі туди, де збирався звичайно народ. З голосними криками йшли натовпи народу, наче хвилі невгамовно шумливого моря, що з громоподібним шумом б’ються об скелястий берег. Нарешті знову всі посідали на свої місця і замовкли. Тільки один Терсіт продовжував кричати. Завжди дозволяв собі Терсіт сміливо виступати проти царів. Особливо ненавидів він Одіссея і великого сина Фетіди, Ахілла. Тепер пронизливо кричав Терсіт і ганьбив Агамемнона. Він кричав, що досить одержав Агамемнон здобичі й невільниць, доволі вже він має багатих викупів за знатних троянців, яких беруть у полон прості воїни. Терсіт закликав усіх поспішати мерщій на батьківщину, а Агамемнона радив лишити під Троєю самого. Нехай дізнається Атреїв син, чи допомагали йому воїни в бою, чи були вони вірними слугами. Ганьбив, як тільки міг, Терсіт Агамемнона. Він докоряв йому й за те, що образив він Ахілла, але й Ахілла називав Терсіт легкодухим. Чув цей крик Терсіта і хитромудрий Одіссей. Підійшов він до Терсіта і вигукнув грізно:

– Не смій, дурню, ганьбити царів, не смій говорити про повернення на батьківщину! Хтозна, чим скінчиться справа, розпочата нами. Слухай і запам’ятай, що я виконаю те, що кажу! Коли я ще раз почую, як ти, безумцю, ганьбитимеш царя Агамемнона, то нехай краще здіймуть мені з могутніх плечей голову, нехай не звуть мене батьком Телемаха, коли не схоплю я тебе, не зірву з тебе весь одяг і, побивши, не прожену тебе з народних зборів до кораблів!

Так грізно крикнув Одіссей. Махнув він скіпетром і вдарив Терсіта по спині. Від болю сльози, як град, покотилися з очей Терсіта. На спині його здулася червона смуга від удару. Сам він, тремтячи від страху, зморщився й рукою витирав сльози, що котилися. Всі голосно сміялися, дивлячись на Терсіта, й говорили:

– Багато славних справ зробив Одіссей і в раді, і в бою, але ця – найславніший з його подвигів. Як загнуздав він крикуна! Тепер не наважиться він більше ганьбити улюблених Зевсом царів.
Одіссей же звернувся з промовою до народу, а поруч нього стояла, прибравши образ вісника, Афіна-Паллада. Одіссей умовляв греків не кидати облоги Трої, він говорив, що, коли повернуться вони на батьківщину, не здобувши Трої, вкриють вони ганьбою і Агамемнона, і себе. Невже вони, як кволі діти або жінки-удовиці, з легкодухості поїдуть на батьківщину, невже забули вони провіщення Калхаса, чого треба чекати? Невже забули всі і те знамення, яке послав Зевс в Авліді? Адже тільки на десятий рік облоги судилося грекам здобути Трою. Своєю промовою Одіссей знову надихнув усіх на жадобу подвигів. Гучними криками вітали Одіссейову промову греки, і гучною луною відповіли околиці на ці поклики. Але ось підвівся божественний старець Нестор, і все знову стихло. І Нестор радив залишитися й стати до бою з троянцями. Але під час бою він радив вишикувати війська по племенах і родах, щоб племені допомагало плем’я, а родові – рід. Тоді ясно буде, хто з вождів або членів племені боязкий і хто мужній. Тоді ясно буде, чому досі не здобули іще Трої – чи з веління безсмертних богів, чи тому, що не знають воєнної справи вожді. Погодився на це Агамемнон. Він звелів іти воякам обідати, а потім готуватися до кровопролитної битви, в якій ніхто не матиме відпочинку й на єдину мить, і горе тому, хто залишиться біля кораблів і ухилиться від битви: його кинуть на поталу псам і хижому птаству.

Голосно вигукнули всі воїни, так голосно, як гуркоче море у велику бурю, коли вітер жене високі, мов гори, хвилі. Швидко розійшлись народні збори. Усі поспішали до шатер. Закурились вогнища по всьому табору. Греки підкріплялись їжею перед битвою. Кожен приносив жертву богові і благав врятувати його під час кривавого бою. А Агамемнон приніс жертву Зевсові. Він заколов біля жертовника, навколо якого стояли найзнаменитіші герої греків, гладкого бика і благав Зевса дати йому перемогу; благав допомогти йому взяти неприступну Трою й палац царя Пріама, перш ніж ніч спуститься на землю; благав дати йому перемогти Гектора, пробивши списом його панцир. Але не зглянувся великий Зевс-громовержець на благання Агамемнонові, він готував цареві Мікен багато невдач у цей день. Коли справлена була жертва і скінчене жертовне бенкетування, старець Нестор почав квапити вождів вести війська на поле битви.

Поспішили вожді до своїх загонів. Вісники почали гучно окликати воїнів. Вожді вишикували по-бойовому загони і повели їх до мурів Трої. Земля стогнала від тупоту воїнів і коней. Зайняли всю долину Скамандру війська. Усі вони палали бажанням битися з троянцями. Серед військ, як вихор, носилась Афіна-Паллада. Вона запалювала до бою воїнів, вселяючи в них непохитну мужність. На колісницях попереду військ їхали вожді. Усіх їх переважав своїм грізним виглядом цар Агамемнон, подібний до громовержця Зевса. Струнко йшли воїни, ряд за рядом, до мурів Трої.

Безтурботно спали на світлому Олімпі безсмертні боги. Занурені були в глибокий сон і табір греків, і велика Троя. Але Зевс-громовержець не склепляв сном своїх очей, – він помишляв про те, як помститися за образу Ахілла. Нарешті надумав хмарогонець Зевс послати оманливий сон Агамемнонові. Він прикликав бога сну і послав його у грецький табір до Агамемнона, сказавши йому: – Лети на бистрих крилах, оманливий сон, і стань перед Агамемноном. Звісти йому, щоб вів він у бій греків. Скажи йому, що сьогодні оволодіє він великою Троєю, бо ублагала Гера всіх богів не помагати троянцям. Загибель загрожує тепер Трої. Хутко полинув на землю…

Оцінити

0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*