На порозі першого класу

На порозі першого класу

На порозі першого класу

Як мають поводитися батьки майбутнього першокласника?

Всього за три місяці настане день, що кардинально змінить життя значної кількості українських родин, де є діти 6 – 7 років. І хоча попереду ще ціле літо, батькам завтрашніх школярів – не до відпочинку: треба не лише забезпечити новобранця всім необхідним і влаштувати до нормального навчального закладу – з найкращими вчителями й адекватним директором, а ще й підготувати дитину до школи. Щоб не було потім невимовно боляче за марно згаяний час.

Деякі батьки вважають, що готовність до школи – це лише вміння читати, писати і лічити до десяти. Вони помиляються, адже цих нехитрих навичок має навчити сама школа. Це її прямий обов’язок. Хоча сьогоднішні дітлахи, як правило, йдучи до першого класу, вже багато чого вміють – про це піклуються і батьки, і вихователі в дитячих садках. Звісно, добре, якщо малюк має певний багаж знань. Але читати і писати дитина не повинна вміти. Основне – бажання навчатися, а також комунікативні та соціальні навички і вміння спілкуватися, «триматися» в колективі, відстоювати цивілізованими методами свою позицію і водночас підкорятися встановленим правилам. А також знати, що таке дисципліна, вміти працювати – навіть тоді, коли немає бажання. І, нарешті, мати позитивне ставлення до самого себе, яке, до речі, може похитнутися через брак якоїсь із перелічених складових.

Як правильно визначити готовність дитини до нового життя, на що звернути увагу в останні три місяці безхмарного дитинства – про це розмовляємо з психологом-консультантом Київського Центру томалогії Наталією Даниловою.

– Готовність дитини до школи визначається за кількома параметрами: психологічним, фізіологічним та інтелектуальним, – каже Наталія. – З останнім – найпростіше, особливо якщо дитина відвідувала дитячий садок або дошкільну групу. Та й самі батьки сьогодні стежать за тим, щоб їх малеча пішла до першого класу підготовленою, аби не почувалася гіршою за інших. Щоправда, тут важливо не передати куті меду, бо, коли деякі першокласники стараннями своїх невтомних батьків або просунутих вихователів знають більше, ніж усі в класі і сказане вчителем для них не новина – їм просто нецікаво на уроках, то й інтерес до шкільного навчання може зникнути надовго. Щодо психологічної та фізіологічної готовності – тут не зайвим було б звернутися до спеціалістів, які можуть дати конкретну пораду. Адже тестування діти проходять не лише в школах, а й у дитсадках. І там теж є психологи. Корисно було б звернутися до лікаря – звичайного педіатра. Бо інтелектуально дитина може бути розвинена блискуче, а фізично початок навчання для неї буде надто великим навантаженням: абсолютно нова і незвична обстановка, зовсім інший світ. Звичайно, для дитини це стрес. Зокрема, фізичний. Усе-таки, я вважаю, що в нас дуже рано віддають дітей до школи…

НЕ ЛЯКАЙТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ!

– У садочку, як правило, навчання відбувається в ігровій формі та щадному режимі. В школі – більш жорсткі умови, до яких важко адаптуватися. Як підготувати дитину до нового життя з необхідністю щоденної праці, до слова «треба» замість «хочу»? Як прищепити відповідальність?

– Тут дуже важливо не перегнути палицю. Часто буває, що батьки хочуть прищепити дитині цю відповідальність, за­уважуючи: «Ось ти отримаєш погану оцінку і з тобою не будуть дружити». А результат – протилежний: відповідальність не виховується, натомість з’являється страх. Дитина боїться тієї школи ще до того, як вона туди ввійде. Шестирічні діти не розуміють слова «відповідальність». Вони навчаються цього опосередковано, маючи за приклад своїх батьків. Якщо вони відповідально ставляться до життя і своєї дитини, є велика ймовірність, що й дитина піде по їх стопах. А коли навпаки – вона теж поводитиметься відповідно. Просто словами «ти повинен» важко чогось досягти. Можна, звичайно, змусити. Але це не стане відповідальністю. Навчитися працювати – це полюбити працювати. Пам’ятаєте, що зробив Макаренко? В його колонії праця була почесною. Вона не може бути покаранням. Якщо силувати дитину до навчання, ймовірніше, ми доб’ємося того, що вона зненавидить ці уроки. Не треба також забувати, що хлопчики й дівчатка – це зовсім різні люди. Дівчата мислять по-іншому, їм простіше адаптуватися в новому середовищі. Не можна вимагати від хлопчика, щоб він навчався, як дівчинка. Кожна людина – індивідуальність. І якщо ваша старша дитина – відмінник, це зовсім не означає, що менша так само отримуватиме найвищі оцінки. Кожен – особистість, у кожного – своя історія, і до школи кожен іде по-своєму. Потрібна творчість, якась гра. Тут немає готових рецептів. Для дорослого це теж робота, причому систематична. Не можна раптом перед школою взяти прапор і піти «на барикади». Складно за місяць переробити дитину, розвернути її на 180 градусів. Займатися нею треба щодня. А в нас так: з одного боку, ми опікуємо своїх дітей, а з іншого- лінуємось. Бо навчити сина чи доньку зав’язувати шнурки потребує більше часу, ніж самому зав’язати їх. Нам бракує терпіння, уваги, часу – елементарного. Між тим, сенс батьківської опіки і виховання в тому, щоб дитина навчилася жити самостійно.

А прагнення підготувати її за два – три місяці – насправді це батьківський страх перед школою. Я мало знаю батьків, які щиро радіють, що дитина нарешті пішла до першого класу.

– Як подолати цей страх?

– Передусім треба розуміти, що він лише ваш і не має жодного стосунку до дитини. Не переносити на неї свій досвід, не вдягати свої страхи їй на голову. Скажімо, якщо мамі не давалася математика, це не означає, що в дочки будуть такі самі проблеми. В дитини ще немає цієї ситуації і цього страху. А її ним інфікують. Тому дуже важливо самотужки пережити свій страх, залишитися в ньому, спробувати його на смак. Він не триватиме вічно. І тоді, переживаючи страх лише як свій, не навантажуючи ним дитину, ви дасте їй змогу вийти в її особистий простір. Навіть, якщо вона йде у вашу школу і до вашого колишнього вчителя.

ЗНІМАЙТЕ НАПРУГУ

– У будь-якому разі вступ дитини до лав першокласників – це велике психологічне навантаження. Що треба робити, аби пом’якшити його? Як зміцнити дитячу психіку?

– Дітям, які відвідували дошкільні установи, звичайно, простіше. Бо вони вже пройшли соціальну адаптацію – налагодження контактів з однолітками та різними дорослими людьми: вихователями, нянею, методистом, психологом, викладачами гуртків. Дитині, яка не має дошкільної освіти, буде важче – вона росте в більш тепличних, домашніх умовах – «як мімоза в ботанічному саду». Вона поки що навчилася встановлювати контакти лише з обмеженою кількістю людей.

Тому треба все-таки шукати якісь гуртки чи групи, аби розвивати комунікативні функції. Навіть на дитячому майданчику, якщо дитина не може налагодити з кимось контакт, – мама просто відводить її до іншої пісочниці. Ось і все розв’язання проблеми. Якщо діти перебувають в одній групі по кілька годин щодня, їм доводиться знаходити контакти і компроміси.

– Це, так би мовити, загальні поради. А якщо дитина надто сором’язлива, соціально неадаптована, а до школи – вже за три місяці? Що мають зробити батьки, аби допомогти їй?

– Сором’язлива і соціально неадаптована – це різні поняття. Сором’язливі діти теж уміють налагоджувати комунікації, просто вони роблять це по-своєму. За два – три місяці ви не перетворите сором’язливу дитину на жваву. І не треба цього робити. Це тільки здається, що жвава дитина соціально більш адаптована. Їй так само складно, а іноді навіть важче. Бо треба завойовувати лідерство, душа потребує якихось активних комунікацій. Тихій і скромній дівчинці іноді простіше ввійти до колективу – вона не конфліктна. Тож, якщо дитина сором’язлива – не означає, що їй буде погано.

Звичайно, і з сором’язливою, і з соціально неадаптованою – з будь-якою дитиною треба розмовляти. Говорити про себе, розповідати щось хороше про свою школу, вчителів і друзів. Заспокоювати. В ідеалі було б добре привести дитину до шкільного подвір’я, погуляти там на стадіоні, зайти в приміщення, познайомитись з учителем. (Є, до речі, такі вчителі, які влаштовують улітку знайомство для дітей, збираючи весь клас, щоб діти не йшли 1 вересня в абсолютну невідомість). Аби дитина розуміла, куди вона йде. Щоб просто знялася зайва напруга. І неважливо при цьому, чи жвавою є дитина, чи, навпаки, сором’язливою, чи добре вона вписується у колектив – все одно їй для цього потрібно трохи часу.

НЕ СОРОМТЕСЯ ЛЮБИТИ

– Якщо в дитини є певні психологічні проблеми, наприклад, вона закомплексована, не впевнена в собі, занадто вразлива, переживає через маленький зріст, товсті окуляри або зайву вагу, до яких експрес-методів мають вдатися батьки, аби запобігти неприємним ситуаціям? Відвести дитину до психолога, поговорити з учителем?

– З учителем треба обов’язково спілкуватися, бо він буде поруч з вашою дитиною багато годин і від нього великою мірою залежать стосунки в колективі. І про якісь особливості вашої дитини, безумовно, він має дізнатися від вас, щоб у майбутньому правильно реагувати на можливі нестандартні ситуації. Щодо психолога… Я працюю з дітьми багато років і можу сказати: якщо є потреба в психологічній корекції, мати теж мусить обов’язково відвідувати психолога. Адже, як правило, це корінь проблеми. Підлітки швидко змінюються. Якщо дитина, вже змінена, прийшла у те саме середовище, все повернеться. Тому важливо, щоб і батьки займалися цим. І дитині так легше – вона розуміє, що не є проблемною чи хворою. Просто йде певна спільна робота. Тоді мама може говорити з сином чи донькою однією мовою. Інакше – це майже не має сенсу.

…А взагалі, впевненість у собі розвивається, коли дитину люблять і не соромляться говорити про це. То тільки здається, що це само собою розуміється. Навіть нам, дорослим, дуже важливо чути похвалу і слова любові. Стократ важливіше це для дитини. Коли вона є цінністю для своїх батьків, а, отже, і для себе, в неї не виникне будь-якого комплексу – невпевненості, меншовартості, ваги, росту, кольору очей тощо.

– Є інша крайність. Наприклад, у дитини прокльовується манія величі і вона вважає себе найкращою і найрозумнішою серед однолітків. Неважливо, хто доклав до цього руку – мама, тато, бабусі з дідусями, знайомі чи сама природа. Але, якщо батьки раптом зрозуміли, що в дитини є вади характеру, що можуть спричинити проблеми в колективі, як їм правильно повестися?

– Їм необхідно усвідомити, що дитина має отримати власний досвід. Бо, якщо її все життя ставили на п’єдестал, а потім за місяць до школи кажуть, що на цьому п’єдесталі погано, вона цього просто не зрозуміє. Батьки можуть розповідати якісь випадки зі свого життя. Якщо дитина це почує – то одна історія, а ні – починатиметься особистий досвід. В дитячому колективі все це вирішується просто: або й з цього п’єдесталу скинуть, або визнають лідером. Зрештою, в завищеній самооцінці немає нічого поганого. Це краще, ніж занижена.

БУДЬТЕ ПРИСУТНІМИ

– Узагалі, це велике мистецтво – залишити свою дитину в спокої, не переробляючи, не тримаючи її за горло, не намагаючись щось одразу змінити, – продовжує Наталія Данилова. – Бо, можливо, якість, яку ми вважаємо вадою, з часом розвинеться в її найсильнішу рису. Наприклад, те, що ми в дітях називаємо впертістю, в дорослих вважається наполегливістю в досягненні мети. Ви можете уявити не впертого олімпійського чемпіона? Або покірного президента нафтового консорціуму? І ліфт, напевно, вигадав хтось дуже лінивий. Змінити сутність людини неможливо. Можна лише зламати через коліно. Або намагатися обережно підкоригувати. Дитина робить щось не те? Не треба їй категорично заявляти, що це погано. Спочатку достатньо сказати, що вам це не подобається. Тобто говоріть про себе. Ви можете пояснити дитині, що вона робить. Адже вона бачить це по-своєму. А казати дитині: ти поганий, тому маєш змінитися – це деструктивно і ні до чого хорошого не приводить.

– Але тоді, готуючись до школи, батьки мають знати, що вони не зможуть вберегти дитину від гуль і синців, які чекатимуть її у новому середовищі.

– Гулі та синці – це і є життя. Вберегти від життя неможливо. Незалежно від того, чи йде дитина до школи, чи ні, батьки мають навчитися розмовляти з нею. А розмовляючи, БУТИ ПРИСУТНІМИ – тілом, душею, всіма кінцівками. Адже, коли ми сидимо поруч із малюком і він розповідає історію із свого життя, там усе по-справжньому. Нам іноді здається, що забите коліно – дурниця. А для нього це – реальний біль. Тому, коли з вами розмовляє дитина, ви не повинні в голові вирішувати виробничі питання, сваритися з сусідкою або думати, що ви завтра одягнете. П’ять хвилин, десять, п’ятнадцять – скільки у вас є, але тільки з ним. Лише тоді ви будете розуміти свою дитину і знатимете, коли йому потрібна допомога. Тому що не всі вміють висловлювати свої проблеми. Але, спілкуючись з дитиною неформально, ви за якимись непрямими ознаками зможете зрозуміти, що з нею відбувається. Тому дуже важливо якомога раніше починати розмовляти. Не лише казку прочитати на ніч, а спитати, як минув день. І уважно вислухати відповідь. Тоді ви знатимете, що й коли сказати. Ось ми говорили про комплекси, а вони за одну хвилину не народжуються. Якщо будете уважними до своєї дитини – не проґавите цього початку. І вам не доведеться йти до психолога. Яким професіоналом він не був би, все-таки це – стороння людина. А мама – вона своя. Найближча.

ЩЕ ОДНА ПОРАДА
СВЯТО, ЯКЕ ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

Ні в кого не викликає сумніву, що 1 вересня є святом. Особливо для тих, хто йде до школи вперше. Як зробити, щоб воно запам’яталося дитині на все життя, а може, і вплинуло б на її подальше ставлення до навчання? Передусім, – вважають психологи Київського Центру томалогії (tomalogy.com), – це має бути свято і для самих батьків. Якщо вони зуміють пройнятися ним, це відчує і дитина. Звичайно, свято треба готувати заздалегідь – за кілька тижнів або навіть місяців. Наприклад, це мають бути спільні походи магазинами. Причому не лише по шкільну форму, яку треба міряти. Дитина сама має вибрати собі портфель, пенал, олівці, щоб уявила себе в новій іпостасі, щоб вона по-справжньому чекала цього дня. Для багатьох дітей передчуття, очікування і підготовка до 1 вересня вже є святом, розтягнутим у часі. Святкувати можна по-різному. Дуже вдала ситуація, якщо є друзі, готові привітати маленьку людину, яка входить у нове життя. Або якщо, скажімо, кілька сімей дружать, разом ведуть дітей до кафе. Зрозуміло, багато чого залежить і від фінансових можливостей родини. Але основне – атмосфера і настрій. Це дорослим потрібні якісь особливі умови: стіл, антураж. А дитині для свята багато не треба. Вистачить і трьох повітряних кульок. Питання не в тому, як улаштувати свято, – наголошують психологи, а в бажанні його влаштувати. У внутрішньому відчутті. Важливо, щоб батьки цього дня залишили свої страхи і ставлення до школи як до каторги та джерела майбутніх неприємностей. Аби вони згадали, що в школі з дітьми справді відбувається багато хорошого: перша дружба, яка часто лишається назавжди, перше кохання, нові можливості. Починається новий – найважливіший етап в житті будь-якої людини. Є підстави по-справжньому відсвяткувати цей день. А як це зробити – не дуже важливо. Повітряні кульки, Макдональдс, святковий торт, пікнік, приїзд родичів, феєрверки на подвір’ї… Для когось просто піти з батьками в кіно або цирк – найкраща і найзнаменніша подія. Не обов’язковими є дорогі подарунки. Нехай це буде разом проведений час. І до того ж – започаткування нової сімейної традиції спільно святкувати всі знакові події: першу п’ятірку, наприклад. Або першу двійку (теж досвід). Першу любов. Кількість свят у нашому житті насправді необмежена. Треба лише вміти розгледіти їхні розсипи в повсякденній рутині.

КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ
ЯК ОБРАТИ ШКОЛУ?

Багатьох батьків цікавить, як не помилитися з вибором школи і першого вчителя. Психологи радять: як банально це не звучало б, але треба довіряти собі і покладатися на інтуїцію. Бо материнське серце – найкращий камертон. Якщо ви ввійшли до школи і вам сподобалася тамтешня атмосфера чи аура, якщо ви говорите з учителем і відчуваєте його прихильність, не вагайтеся, це -ваше. Навіть, якщо це звичайнісінький «робітничо-селянський» ЗНЗ із пофарбованими в зелений колір стінами. І навпаки – школа може бути найпрестижнішою, найкращою, з найпоглибленішим вивченням чого завгодно. Але, якщо ви відчули дискомфорт, почали розмовляти з учителем і щось не сподобалося, то які знання він не давав би, дитині не буде там комфортно. Тікайте звідти якнайшвидше. Але спочатку визначиться з пріоритетами. Якщо найбільшим з них є знання, справа інша. Тоді ви маєте бути готові пожертвувати внутрішнім комфортом дитини заради майбутніх знань. Але не кажіть потім, що ми вас не попереджали. Бо все-таки знання – справа наживна, а перший учитель – одна з головних фігур у житті вашої дитини. Дуже важливо, щоб він був небайдужим до неї. Власне кажучи, більшість мам так і робить – «іде на вчителя». Вони шукають, читають відгуки, розмовляють з іншими батьками. Однак мусимо попередити: ви не повинні безоглядно вірити негативним відгукам. Не буває таких людей, якими всі захоплювалися б. Абсолютно всім подобаються лише кошенята. Цього вчителя може не сприймати весь світ. Але ви подивитесь йому (їй) в очі і зрозумієте, що він (вона) ідеально підходить вам і вашій дитині. Кожна мати інтуїтивно відчуває це. Треба лише прислухатися до себе.

Не останню роль відіграє і розташування школи. Починати обхід треба з найближчої. Чим далі школа, тим раніше доведеться прокидатись і вам, і дитині. Тобто мусите врахувати всі фактори: хто буде відводити, забирати, чи буде це зручно. Звичайно, якщо хороша школа знаходиться в кварталі від вашого будинку, а та, що зовсім поряд, вам не подобається – нема про що говорити. Однак, якщо ці школи приблизно рівноцінні, обирайте найзручніший варіант: чим ближче, тим краще.

Джерело: pedpresa.com