ГоловнеПерерва

Мінфін щодо перспектив оплати праці вчителів

Роман Єрмоличев: “В ідеалі, держава оплачує зарплату вчителям, а місцева влада – утримує освітню мережу”

Заступник міністра фінансів України Роман Єрмоличев про реформи в гуманітарній сфері та видатки на ці реформи розповів у інтерв’ю інформагенції “Укрінформ”.

Оптимізація мережі шкіл — це питання наразі є гостро нагальним. Органи місцевого самоврядування, як засновники закладів загальної середньої освіти, наголошують на недосконалості формули освітньої субвенції. Щороку це призводить до дефіциту коштів на заробітні плати вчителів у окремих бюджетах. У Мінфіні натомість звертають увагу на ефективність використання коштів державного бюджету та пов’язаними із цим непопулярними рішеннями засновників закладів освіти щодо шкільних мереж.

Про те, як найбільш ефективно використовувати кошти на освіту, говоримо з заступником Міністра фінансів України Романом Єрмоличевим.

– Зосередимо увагу на освіті. Педагогам ще минулого року обіцяли підвищення зарплати з 1 січня 2020 року. Згодом Уряд відтермінував виконання цієї постанови. У 2020-му мали виплатити одноразову допомогу обсягом 21 тис. грн молодим учителям. Знову, у зв’язку з рішенням про зміни до держбюджету, вчителі ці кошти не отримають?

– Дійсно, рішенням Верховної Ради від 13 квітня внесено зміни до Закону «Про Держбюджет України на 2020 рік». На жаль, зупинено фінансування державної цільової програми «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на покращення соціального захисту окремих категорій педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти», якою передбачалась виплата молодим учителям. Під час ухвалення цього рішення зважували на необхідність продовження реформи Нової української школи, актуальність цільової підтримки з державного бюджету закладів освіти в програмі «Спроможна школа для кращих результатів» та розвитку професійно-технічної освіти.

– Яке в цілому бачення Мінфіну щодо оплати праці вчителів?

– У системі освіти мають відбуватись якісні зміни, зокрема – пов’язані з кадровим оновленням. Адже держава щороку витрачає значні кошти на підготовку вчителів у закладах вищої освіти, але молоді вчителі вкрай рідко працевлаштовуються у школах. І ще рідше – затримуються там надовго. Причиною, безумовно, є порівняно низька оплата праці, її складність та відсутність годин навантаження на повну ставку. При цьому педагоги, які отримують пенсію за віком, часто повністю довантажуються годинами.

На нашу думку, основу матеріального добробуту педагогів мають становити не одноразові виплати. Слід переглянути умови оплати праці педагогічних працівників, зарплату яких складають посадовий оклад та численна кількість доплат і надбавок. Це стає предметом маніпуляцій, коли, наприклад, одні органи місцевого самоврядування виплачують мінімальну надбавку за престижність праці вчителям, тобто – 5%, а інші – 20-30%. Часто подібне трапляється у сусідніх громадах, де педагоги між собою спілкуються. Така ситуація не мотивує молодого вчителя. Має бути чітка формула розрахунку заробітної плати, левову частку якої має складати посадовий оклад. Це врегулює питання справедливої оплати праці педагогам, незалежно від того, в яких громадах вони працюють. Наразі це одне з важливих завдань профільного міністерства і Мінфіну.

Безперечно, оплата праці педагога має бути конкурентною. Натомість бачимо колосальну різницю між оплатою праці різних категорій працівників на базовому рівні. У той час як за рахунок коштів освітньої субвенції середня зарплата учителя на місяць становить 12,3 тис. грн (а є педагоги з меншою зарплатою), середньомісячна винагорода судді районного та міськрайонного рівня складає 106 тисяч гривень! Думаю, тут коментарі зайві.

– Одноразова допомога вчителям є хоч і важливою, однак не обов’язковою виплатою. Більш актуальним питанням насправді є планове підвищення заробітних плат учителям. Чому ухвалені раніше рішення щодо підвищення зарплат педагогам не виконуються?

– Проблема полягає у відсутності ресурсу на підвищення зарплат педагогічним працівникам у державному і місцевих бюджетах. І слід розуміти: він додатково просто так не з’явиться! Потрібно приймати управлінські рішення, що потребують глибокого аналізу діяльності мережі закладів освіти і цілей здійснення видатків. Для шкіл – це сфера відповідальності органів місцевого самоврядування. Погоджуюсь, що формула розподілу освітньої субвенції є дещо недосконалою. Протягом трьох років вдосконалюємо її спільно з Міністерством освіти і науки та представниками місцевого самоврядування. Проте і з боку засновників закладів загальної середньої освіти мають бути кроки назустріч щодо їх відповідальності.

Мінфін здійснив ґрунтовний аналіз даних про обсяги освітньої субвенції та чисельності педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти. Виявляється, що фактична кількість учителів, які працюють у школах, значно перевищує розрахункову кількість ставок, визначену нормативами. За розрахунками Мінфіну, фактична кількість ставок педагогічних працівників у закладах загальної середньої освіти (без інтернатів) складає 502,3 тис. од. Це більше розрахункової кількості ставок на 36,2 тис. одиниць.

– Але за цими цифрами є люди…

– Безумовно. Важливість роботи вчителя очевидна, і ми не ставимо це під сумнів. Однак ідеться про ефективність залучення педагогів до роботи в системі освіти. Ця ефективність не завжди передбачає скорочення посад. Як фінансист я звик мислити мовою цифр. Звертаю увагу, що утримання цих 36,2 тис. ставок потребує додаткового спрямування близько 5,6 млрд гривень з місцевих бюджетів.

Ці кошти мали піти на інші потреби громад, зокрема – на заходи, пов’язані із забезпеченням якості освіти, безпечного освітнього простору закладів освіти, у тому числі їх пожежної безпеки. Адже повноваження держави та органів місцевого самоврядування, в ідеалі, мали б бути чітко розмежовані: держава оплачує зарплату вчителям, а засновник – утримує мережу й оплачує зарплату непедагогічним працівникам. 69% органів місцевого самоврядування мають здійснити заходи з оптимізації мережі найближчим часом.

Окрім того, формула розподілу освітньої субвенції рахується знизу догори. І це дало свій ефект. Фактично кожен орган місцевого самоврядування відтепер, затверджуючи мережу закладів освіти, може ефективно управляти ресурсами. Створивши оптимальну модель системи освіти в громаді, рада може зберегти кошти місцевого бюджету і спрямувати їх на інші потреби, а також отримати додатковий бонус у вигляді залишків освітньої субвенції. При цьому держава має фінансувати виключно нормативну кількість ставок. Звісно, якщо оптимальна модель системи освіти не напрацьована, то за перевищення видатків на освіту має відповідати орган місцевого самоврядування. Очікувано, що така відповідальність вимірюється фінансовими витратами з місцевих бюджетів.

– А які причини того, що громади дофінансовують заробітну плану вчителям?

– Основна причина – відсутність оптимальної мережі закладів освіти. Є органи місцевого самоврядування, які через об’єктивні обставини не можуть здійснити оптимізацію мережі одразу. Наприклад, це може бути пов’язане з процесом об’єднання громад, тривалістю навчального року, адже ухвалювати рішення варто під час літніх канікул. Причинами може бути значна віддаленість населених пунктів та неможливість забезпечити підвезення дітей. Однак процес оптимізації мережі має поступово відбуватись. Розглядаємо таку оптимізацію як можливість громад акумулювати власні кошти і спрямовувати їх не на утримання приміщень, а насамперед на забезпечення учням доступу до якісної освіти.

Зауважу, що окремі місцеві бюджети, маючи приблизно однаковий обсяг освітньої субвенції та розрахункову кількість ставок педагогічних працівників, утримують різну фактичну чисельність учителів. Це, безперечно, свідчить про різну ефективність роботи органів місцевого самоврядування із оптимізації шкільної мережі. Якщо засновник забезпечить оптимальну модель закладів освіти в громаді, то йому вистачатиме коштів субвенції на зарплати вчителів. А до того, у бюджеті залишатимуться кошти на наступний рік на заходи з модернізації шкіл.

– Чи маєте відповідні приклади?

– Приміром, у Засульській сільській ОТГ на Полтавщині з 2018 по 2020 рік забезпечили зростання фактичної наповнюваності класів на три учні. У той час як розрахункова наповнюваність класів для цієї громади складає 12 учнів, орган місцевого самоврядування сформував мережу, де фактична наповнюваність класу складає 16,6 учня. Бюджету громади це дозволило заощадити кошти освітньої субвенції. За 2017-й громада заощадила 182 тис. грн, за 2018 рік – залишки освітньої субвенції склали 3,2 млн грн, а за 2019-й – 5,2 млн.

У результаті вчителі отримують усі виплати відповідно до чинного законодавства, премії, зокрема за роботу з обдарованими дітьми. За ці кошти модернізується матеріально-технічна база, формується сучасний освітній простір у школах і здійснюється економія власних надходжень бюджету ОТГ.

Інша ситуація – в бюджетах, де фактична чисельність учителів є більшою, ніж розрахункова. Відсутність належних управлінських рішень призводить до дефіциту освітньої субвенції, потреби дофінансовувати зарплату вчителям із бюджетів міст, ОТГ та районних бюджетів, встановлювати мінімальні надбавки за престижність праці вчителям (у межах 5-30% до посадового окладу). Це суттєво впливає на зменшення розміру зарплати вчителів.

– У країнах Європи часто наводять показник кількості учнів на 1 вчителя. Чи є в Мінфіні така аналітика?

– Так. У середньому в Україні на одного вчителя відповідно до розрахункової кількості ставок має припадати 8,6 учня. Однак згідно з фактичною кількістю ставок у різних областях цей показник суттєво різниться. Найбільш оптимальною є мережа закладів освіти у Дніпропетровській (9,3 учня/1 вчителя), Донецькій (8,7/1), Одеській (8,7/1), Харківській (8,9/1) областях та у м. Києві (9,1/1). Водночас найменш оптимальною є мережа у Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Луганській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській та Чернігівській областях. Там в середньому менше 8,6 учня на одного вчителя.

– Скільки коштує утримання одного учня в школі?

– Вартість утримання одного учня розраховується з різних показників, що передбачають видатки на зарплату, утримання закладів освіти, оплату комунальних послуг тощо. Вартість утримання одного учня щороку лише з освітньої субвенції сягає майже 24 тис. гривень. При цьому «найдорожчі» учні здобувають освіту в закладах загальної середньої освіти Озерянської сільської ОТГ Чернігівської області (37,3 тис. грн), Томаківського району Дніпропетровської області (38,4 тис. грн) та Срібнянського району Чернігівської області (40,5 тис. грн).

Найменше видатків освітньої субвенції з розрахунку на одного учня в рік іде в бюджеті міст Києва (11,6 тис. грн), Херсона (11,9 тис. грн) та Кропивницького (12,1 тис. грн). Це свідчить про ефективність рішень органів місцевого самоврядування.

Фактична вартість утримання одного учня значно вища, а тому зволікання з оптимізацією мережі призводить також до зростання видатків місцевих бюджетів.

– Чи знаходить Мінфін порозуміння з представниками органів місцевого самоврядування у питанні розвитку системи освіти?

– Мінфін зацікавлений у діалозі з засновниками шкіл для напрацювання оптимальних рішень. В основі раціонального спрямування державних та місцевих коштів на освіту мають бути ефективні та вчасні рішення органів місцевого самоврядування. Від них залежить якість і доступність освіти, а також можливість підвищення рівня оплати праці педагогів. Адже метою такого діалогу є пошук насамперед належного фінансового ресурсу. Тож попереду багато роботи та викликів.

Нагадаємо, що 21 травня День Вишиванки – присвячується українській родині та родоводу.

  
Back to top button