Міфи про Другу світову війну

Сталін і ГітлерМіф: Друга світова війна почалася для України 22.06.1941.

Спростування:Для багатьох українців Друга світова війна почалася в перший же її день – 1 вересня 1939 р.

У цей день Німеччина напала на Польщу, а бомбардувальники Люфтваффе бомбили Львів, упродовж першої половини вересня 1939 р. – Луцьк, Станіславів, Тернопіль, Дрогобич, Сарни, Яворів, Стрий та інші міста.

Серед мільйона польських військових, 106-112 тисяч (за деякими оцінками до 120 тисяч) були українцями. У Вересневій кампанії 1939 р. у боях проти нацистів загинуло близько 8000 українців-громадян Польщі.

Водночас у вересні 1939 року загони ОУН підняли повстання в деяких районах Західної України з метою створення незалежної Української держави. Такі зусилля перервалися з моменту вступу на ці території радянських військ.

Кілька сотень українців вступило у війну у складі Вермахту, в рамках формування ВВН («військові відділи націоналістів»).

17 вересня 1939 р. мирний час закінчився також для тисяч українських радянських солдатів, які перетнули східний польський кордон. Хоча бойові зіткнення між Червоною армією та польськими військами були епізодичними і незначними, в них також гинули люди.

Трагедією українського народу була відсутність власної держави, а відтак його розподіл між усіма воюючими сторонами у цьому конфлікті.

Міф: «Визвольний похід Червоної армії у Західній Україні та Західній Білорусії» був жестом допомоги братнім народам і не узгоджувався із німецькими планами розчленування Польщі.

Введення на територію Польщі радянських військ 17 вересня 1939 року стало наслідком домовленостей з Німеччиною, а не бажанням допомогти українцям та білорусам.

Спростування: Ані в тексті Договору про ненапад між Німеччиною і СРСР (Пакт Ріббентропа-Молотова), ані в секретному протоколі про поділ сфер впливу, не було жодної згадки про українців чи білорусів. Навпаки, лінія розмежування сфер інтересів не співпадала з межами етнічної території українців і білорусів, а проходила набагато західніше – по Віслі, через Варшаву (з включенням внутрішніх польських етнічних територій). На цьому наполіг особисто Сталін. Наприкінці вересня 1939 р. Сталін відмовився від включення до СРСР населеної українцями Холмщини, ця територія відійшла під контроль Гітлера. Головним критерієм визначення кордону була не українська етнічна територія, а стратегічні рубежі (річки Сян і Буг) та корисні копалини (Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн). За пропагандистською ширмою про «возз’єднання українського народу» ховалися загарбницькі цілі Кремля.

Для того, щоб надати вигляду «законності» входження Західної України до складу УРСР та СРСР, з ініціативи Кремля 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до «Народних Зборів Західної України». Від імені «Зборів» були оголошені декларації до Верховної Ради СРСР і УРСР із проханням прийняти територію до свого складу. Вибори делегатів до «Народних Зборів» відбувалися за стандартами радянської тоталітарної держави: класовий підхід, усунення небажаних кандидатур, фальсифікація результатів. До участі у виборах не було допущено жодної західноукраїнської партії чи інших структур громадянського суспільства.

Радянське керівництво оголосило вибори, виходячи із сумнівних правових підстав, не дотримало належних стандартів виборчої процедури, розпочало переслідування всіх незгодних із новим політичним режимом на окупованій території, вже від перших днів його жертвами стали українці.

Радянський Союз прикривав прагненням українців до об’єднання власні імперіалістичні плани. Після так званого «воз’єднання» українці не стали жити в єдиній незалежній державі, а навпаки опинилися в рамках одного із найжорстокіших тоталітарних режимів. Тому діячі українського визвольного руху продовжили свою боротьбу за незалежність, яка тривала ще довго після завершення Другої світової війни.

МіФ:В Україні правильно вести мову про Велику Вітчизняну Війну, а не про Другу світову війну

Спростування: «Велика Вітчизняна війна» – це радянська назва збройного конфлікту між СРСР і Німеччиною, який був складовою частиною Другої світової війни.

Участь України у Другій світовій війні не обмежувалася періодом протистояння між СРСР і Німеччиною в 1941-1945 рр. Друга світова війна з самого початку відбувалася на території України, і до останнього дня (2 вересня 1945 р.) участь у конфлікті брали солдати і офіцери-українці.

«Велика Вітчизняна війна» – радянська історіографічна концепція, яку використовує Російська Федерація з метою збереження впливу на Україну та інші пострадянські республіки.

«Велика Вітчизняна війна» зображується великим історичним досягненням, що стало можливим завдяки консолідації радянських народів навколо Кремля. Відповідно, такий тип відносин (підпорядкування України Кремлю) подається як історично виправданий та зобов’язуючий на майбутнє.

Концепція «Великої Вітчизняної війни» розглядає СРСР як «сили добра», а усіх його противників – як «сили зла». Отже, український антирадянський визвольний рух середини ХХ ст., попри його двофронтову боротьбу проти нацизму та комунізму, постає у безапеляційно негативному світлі. Просування такого уявлення про радянсько-німецьку війну призводить до поглиблення розколу в середині українського суспільства. Більше того, сучасні антидержавні проросійські сили в Україні представляють себе продовжувачами боротьби СРСР під час «Великої Вітчизняної війни», а українських патріотів називають «фашистами».

Врешті, намагання замінити вивчення історії Другої світової війни просуванням концепції «Великої Вітчизняної війни» має на меті приховати правду про ту негативну роль, яку відіграв СРСР протягом 1939-1941 рр., а саме про його допомогу нацистській Німеччині та союзницькі відносини між ними.

Таким чином, варто уникати використання радянської концепції «Великої Вітчизняної війни», натомість зосередитися на маловідомих і багатогранних аспектах українського виміру Другої світової війни.

Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на окремих аспектах Другої світової війни

– В’ятрович Володимир Михайлович, кандидат історичних наук, директор Українського інституту національної пам’яті
– Гриневич Владислав Анатолійович, доктор історичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України
– Зінченко Олександр Миколайович, заступник директора Українського інституту національної пам’яті
– Лисенко Олександр Євгенович, доктор історичних наук, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ
– Патриляк Іван Казимирович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
– Пилявець Ростислав Іванович, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті
– Руккас Андрій Олегович, кандидат історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
– Сергійчук Володимир Іванович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
– Шаповал Юрій Іванович, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ, директор Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво»

Контакти істориків для запрошення на ефіри, коментарі та консультацій можна отримати в Українському інституті національної пам’яті:

uinp@memory.gov.ua
044 2531563
Оксана Полтавець

Міф: Друга світова війна почалася для України 22.06.1941. Спростування:Для багатьох українців Друга світова війна почалася в перший же її день – 1 вересня 1939 р. У цей день Німеччина напала на Польщу, а бомбардувальники Люфтваффе бомбили Львів, упродовж першої половини вересня 1939 р. – Луцьк, Станіславів, Тернопіль, Дрогобич, Сарни, Яворів, Стрий та інші міста. Серед мільйона польських військових, 106-112 тисяч (за деякими оцінками до 120 тисяч) були українцями. У Вересневій кампанії 1939 р. у боях проти нацистів загинуло близько 8000 українців-громадян Польщі. Водночас у вересні 1939 року загони ОУН підняли повстання в деяких районах Західної України з метою створення незалежної…

Оцінити

0

Один коментар

  1. Максим

    Хто автор цих міфів?

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*